Парламентські слухання
12 лютого 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років

(Щиро вдячний оргвідділові Народного Руху України за надані копії документів)
  1. Постанова Верховної Ради України "Про проведення парламентських слухань"
  2. Постанова Верховної Ради України "Про 70-ті роковини голодомору в Україні"
  3. Парламентські слухання щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років (витяги із стенограми)
  4. Виступ голови Народного Руху України, голови Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Удовенка Геннадія Йосиповича
  5. Виступ голови фракції КПУ Симоненка Петра Миколайовича

Постанова Верховної Ради України
Про проведення парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 51, ст.376)

Верховна Рада України постановляє:

1. Провести парламентські слухання щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років 12 лютого 2003 року о 16 годині у залі пленарних засідань Верховної Ради України.

2. Комітетам Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин та з питань культури і духовності:

із залученням представників центральних та місцевих органів виконавчої влади здійснити необхідні заходи щодо організаційного та інформаційного забезпечення проведення парламентських слухань;

підготувати інформаційно-довідкові матеріали, присвячені пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років;

за участю Кабінету Міністрів України підготувати та розмістити у день парламентських слухань відповідні тематичні виставки на третьому поверсі будинку Верховної Ради України по вулиці Грушевського, 5.

3. Рекомендувати Національній телекомпанії України та Національній радіокомпанії України забезпечити в установленому порядку висвітлення парламентських слухань у засобах масової інформації.

4. Управлінню справами Апарату Верховної Ради України в установленому порядку забезпечити організаційно-технічне проведення парламентських слухань, присвячених пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років, та фінансування необхідних витрат.

Голова Верховної Ради України В.Литвин
м. Київ, 28 листопада 2002 року
N 257-IV


Постанова Верховної Ради України
Про 70-ті роковини голодомору в Україні

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 51, ст.377)

Засуджуючи політику геноциду, що проводилася на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду Українського народу, та з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні, а також привернення уваги вітчизняної й іноземної громадськості до цієї трагічної події та надання державної підтримки громадянам, які пережили голодомор, Верховна Рада України
 

п о с т а н о в л я є:

I. Провести спеціальне засідання Верховної Ради України у травні 2003 року за участю Президента України та членів Кабінету Міністрів України з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років.

II. Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань культури і духовності забезпечити підготовку та розробити порядок проведення цього засідання.

III. Рекомендувати Кабінету Міністрів України розробити, затвердити та забезпечити виконання плану заходів щодо відзначення 70-их роковин голодомору 1932-1933 років в Україні. Зокрема, передбачити в цьому плані такі заходи:

1. Створити державний Центр з дослідження причин і наслідків голодів в Україні.

2. Підготувати й видати пам'ятні книги жертв голодомору 1932-1933 років із списками всіх жертв в областях, районах, селах України.

3. Провести конкурс на кращий проект Меморіалу жертвам голодомору в Україні 1932-1933 років для його спорудження у м. Києві.

4. Забезпечити спорудження пам'ятників жертвам голодомору, в тому числі і за кордоном, у співробітництві з українською діаспорою.

IV. Рекомендувати Міністерству фінансів України профінансувати підготовку й проведення всіх заходів, присвячених 70-им роковинам голодомору 1932-1933 років в Україні.

V. Рекомендувати Державному комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України:

1. Забезпечити висвітлення у засобах масової інформації заходів, що проводяться у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору 1932-1933 років в Україні.

2. Організувати цикли тематичних теле- і радіопрограм.

3. Сприяти створенню документального фільму українською, англійською, німецькою та французькою мовами про голодомор в Україні 1932-1933 років з метою його демонстрації за кордоном.

VI. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України забезпечити:

1. Проведення наукових досліджень, присвячених пам'яті жертв голодомору в Україні, та публікацію їх результатів.

2. Проведення у вищих, професійних та загальноосвітніх навчальних закладах щорічно, в День пам'яті жертв голодомору (23 листопада), уроків та лекцій, присвячених пам'яті жертв голодомору в Україні.

VII. Рекомендувати Міністерству закордонних справ України:

1. Здійснити міжнародні заходи, спрямовані на визнання голодомору в Україні 1932-1933 років державною політикою геноциду проти Українського народу.

2. Ініціювати визнання міжнародним співтовариством голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду проти Українського народу.

3. Запропонувати Генеральній Асамблеї ООН вшанувати пам'ять жертв голодомору в Україні 1932-1933 років хвилиною мовчання перед початком одного з її засідань.

4. Сприяти створенню міжнародного музею голодомору під егідою ООН.

VIII. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Голова Верховної Ради України В.Литвин
м. Київ, 28 листопада 2002 року



Парламентські слухання
щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років

Сесійна зала Верховної Ради України 12 лютого 2003 року (витяги із стенограми)

Виступ Геннадія Удовенка

Шановний пане Голово! Шановні народні депутати, учасники слухань! Сьогодні у Верховній Раді України відбувається справді знаменна подія, адже вперше в історії України на такому високому рівні розглядається проблема голодомору. Завдання цих слухань, на мою думку, полягає в тому, щоб привернути увагу вітчизняної, світової громадськості до цієї безпрецедентної в історії людства антигуманній акції.

Дати належну політико-правову оцінку, засудивши як акт геноциду. 70 літ тому з усією жорстокістю і невблаганністю була реалізована чи не найбільша в історії людства акція геноциду - голодомор 32-33 років проти української нації.

Існують різні визначення терміну "геноцид" в енциклопедіях, в довідковій літературі, наукових виданнях. У стислому, узагальнюючому формулюванні це різновид національної політики, спрямований проти конкретного етносу з метою його повного зникнення шляхом фізичного винищення.

Слід також нагадати текст резолюції, про що говорив і доповідач, резолюції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього прийнятою Генеральною Асамблеєю 9 грудня 1948 року. В ній геноцид означає акт, учинений з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу, зокрема сумісне створення для членів групи таких умов життя, розрахованих на проведення її фізичного знищення повністю або частково. Це визначення прийнято Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй.

Таким чином у всіх нас не повинно бути жодного сумніву, що звинувачення в геноциді має пряме відношення до сталінського режиму за його дії в Україні. Голодомор в Україні як дійсний історичний факт визнав ще в 1988 році конгрес США та Міжнародна комісія юристів. Про це більш детально доповість тут шановний професор Джеймс Мейс та відомий український вчений, дослідники цієї трагедії.

Цими днями до Верховної Ради надійшов лист від надзвичайного і повноважного посла України в Канаді Юрія Щербака. Він повідомляє, що ближчим часом верхня палата канадського парламенту розгляне резолюцію, згідно з якою уряд Канади має визнати голодомор 1932-1933 років в Україні як історичний факт геноциду та проголосити в Канаді четверту суботу листопада кожного року днем пам'яті жертв голодомору в Україні. Принагідно повідомляється, що представниками української діаспори в Канаді було позитивно сприйнято рішення Верховної Ради України про проведення парламентських слухань з цього питання. На думку членів української громади в Канаді, це є однією з важливих і необхідних передумов визнання міжнародним співтовариством голодомору 1932-1933 років геноцидом проти українського народу.

Може, хтось із присутніх через свою молодість і не знає цього, але факт голодомору повністю замовчувався якнайретельніше тодішнім правлячим режимом. Лише після здобуття Україною незалежності про жорстокий акт українського геноциду було офіційно заявлено представниками нашої влади, в тому числі на міжнародному рівні.

28 листопада минулого року Верховна Рада прийняла дві важливі постанови: про 70-ті роковини голодомору в Україні і про проведення сьогоднішніх парламентських слухань. Я хотів би акцентувати вашу увагу на першій з названих постанов. В ній вперше Верховна Рада України визначила голодомор як політику геноциду. Цитую її констатуючу частину: "Засуджуючи політику геноциду, що проводилась на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду українського народу та з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-33 років в Україні, а також привернення уваги вітчизняної і іноземної громадськості до цієї трагічної події та надання державної підтримки громадянам, які пережили голодомор, Верховна Рада поставляє...". І це ця Верховна Рада прийняла вперше в історії незалежної держави не 10, не 12 років, а після 12 років, але прийняла все-таки таке важливе рішення.

Але слід наголосити, що встановлення достовірності незаперечності фактів злочину далеко не завершений процес. Світова історія - це світовий суд, це наведений шиллєрівський афоризм не виглядає сьогодні претензійним, адже встановлення фактів означає і встановлення чиєїсь відповідальності. Повною мірою це стосується і голодомору в Україні. Ми повинні, не зважаючи ні на які перепони політичного характеру, добитися істини і правди про цей голодомор, геноцид, докопатися до його суті і першопричин, щоб запобігти подібним явищам у теперішньому житті нашого суспільства.

Як свідчать документи, виявлені і проаналізовані фахівцями, спогади очевидців та жертв голодомору, котрим пощастило вижити, саме такі дії були застосовані проти нашого народу носіями тоталітарного режиму, насамперед Сталіним та його найближчим оточенням. Нашому народу необхідно розкрити всю правду про страхітливі події 32-33-го років, особливо це стосується молоді, серед якої доволі багато тих, хто цікавиться і цією трагічною сторінкою історії України.

Я особисто переконався в цьому, взявши участь у роботі "круглого столу" в Українському гуманітарному ліцеї Національного університету імені Шевченка, що відбувся кілька днів тому, його тема - "Голодомор 32-33-го років - це геноцид проти українського народу".

Нам потрібен всеукраїнський центр, що концентрував би в собі інформацію не тільки про голодомор 32-33-го років, а також про голодомори 21-23-го та 46-47-го років. Тому цілком підтримую пропозицію в проекті-рекомендації слухань щодо спорудження у центрі Києва, не десь на околиці, а саме у центрі столиці України меморіального комплексу. Він має включати в себе монумент-пам'ятник, музей, науково-дослідний центр, конференц-зал та інші необхідні функціональні приміщення.

Окремо хотілося б акцентувати увагу учасників слухань на міжнародному аспекті проблеми, яку ми обговорюємо. До проекту рекомендацій сьогоднішніх слухань включено пункт про порушення перед Організацією Об'єднаних націй питання про визнання голодомору 32-33-их років в Україні актом геноциду проти української нації, причому мається на увазі українська політична нація, складовою частиною якої були і представники інших етносів. Міжнародні інституції повинні дати політико-правову оцінку цьому безпрецедентному і заздалегідь спланованому знищенню мільйонів людей в Україні.

Засуджуючи ганебне явище геноциду, яким став для українського народу голод 32-33-го років, ми повинні повною мірою врахувати його трагічні уроки і наслідки. Головне - не допустити нічого подібного у майбутньому - ні фізичних, ні політичних, духовних, мовних голодоморів, брутальних порушень прав людини і громадянина в незалежній українській державі! Це і буде головним урахуванням тих трагічних уроків історії, які випали на долю наших сільських трудівників - годувальників нації. Це стане найбільш гідним вшануванням пам'яті мільйонних жертв голодомору в Україні. Вічна їм пам'ять!

На завершення прошу підтримати рекомендації, які у вас є на руках. Профільним комітетом будуть враховані інші рекомендації, які будуть запропоновані на цих парламентських слуханнях. Дякую за увагу.

Виступ Петра Симоненка

Шановні учасники парламентських слухань, безумовно, голод є однією з найстрашніших трагедій у житті народу. Такою трагедією був і голод, що в осені 1932 - весною 1933 років спіткав населення п'яти великих регіонів СРСР, у тому числі ряду областей нашої України.

Про цю трагедію не можна забувати, не можна в ім'я людської пам'яті про загиблих, а особливо, щоб подібне ніколи не повторювалося. Глибоко переконаний у тому, що саме такий підхід є обов'язковим для політичного керівництва країни і кожного політика зокрема. І тільки в такому сенсі з огляду на катастрофічне становище сучасної України сьогоднішні слухання можуть стати корисними. Голод, що віковічно супроводжував і супроводжує людство, в абсолютній більшості випадків зумовлюють природні катаклізми або війни. Для вивчення причин голоду треба завжди бути об'єктивними.

В 32-33 роках в нашій країні однією з причин голоду була посуха в голодних районах. За офіційними даними державної метеорологічної служби індекс погодних умов напередодні голоду був в півтора рази гіршим, ніж у попередні чи наступні роки. Голоду передували два неврожайні роки підряд - 31-й і 32-й. Коли в середньому було зібрано по 7,2 центнера з гектара, а в регіонах, де стався голод, по 1-3 центнера з гектара, до того ж не вродила навіть картопля, буряк та інша городина. Такою є одна з головних причин голоду.

Та історія людства свідчить, що не завжди природні катаклізми приводять до голоду. Від нього, насамперед, потерпають трудящі економічно відсталих країн. Саме тому в Росії і Україні голод повторювався до жовтня 1917 року кожні чотири-п'ять років, а великий голод, коли вимирали мільйони людей, з фатальною невідворотністю відбувалося кожні 10-11 років - 1891, 1900, 1911 рік. Голодні 21-й і 33-й роки були також продовженням цієї страшної спадщини, бо в 32-му році, як відомо, країна рад залишалася ще і економічно відсталою, яка тільки но залікувала рани багаторічної імперіалістичної війни інтервенції, в тому числі і під чоботом німця і австро-угорців, яких сюди закликали певні політичні сили у той історичний час.

Отже, окрім посухи, додалися ще не подолана відсталість на селі. І це правда. Це об'єктивні фактори. До того ж прикру роль відіграв і суб'єктивний фактор. Ніхто сьогодні не виступає проти, що суттєвим були і викривлення у проведенні колективізації хлібозаготівель на місцях, в районах і областях. До речі, політбюро ЦК своїм рішенням засудило цю практику і зажадало притягнення винних до кримінальної відповідальності зразу ж. Радянським урядом були прийняті повні заходи. І тут я хотів би, щоб коли виступають відомі науковці, все ж таки сказали, чому у 33-му році вже подолана була проблема голоду, бо направлявся і той же хліб і насіння, матеріали. Та, на жаль, не все це змогло зупинити трагедію, яка зачіпила мільйони людей. Які уроки треба зробити для того, щоб сьогодні не було голоду?

По-перше, не допускати економічної відсталості України. Саме тут корінь лиха в разі природних катаклізмів. Іначе сьогоднішня дійсність це якраз і доводить.

Другий урок у тому, щоб влада не допускала невиважених політичних кроків, зокрема щоб не приймалися рішення, які неминуче руйнують самодостатні країни у всіх сферах нашого життя.

Трагічне відлуння голоду 30 років використовується нинішньою владою та окремими політичними силами для розколу суспільства. І це зрозуміло. Щоб сьогоднішній геноцид начебто виправдати геноцид, голодом 32-33 років. Ось де головне те, чому сьогодні розглядається ця причина.

А, до речі, тоді влада, враховуючи трагедію і уроки цієї трагедії, вже не тільки зробила певні кроки, щоб припинити голод, а дійсно в 33 році зробила все, щоб врятувати в голодуючих регіонах тих, хто страждав.

Як відомо, за роки довоєнних п'ятирічок Країни Рад, у тому числі і наша Україна, з відсталої аграрної країна перетворилася на могутню індустріальну, колгоспну державу. Я ще раз нагадую, уже в 34-35 роках була відмінена карткова система в Україні. І багато чого іншого можна привести. За виключенням страшних років фашистської окупації. Ще один висновок. Та перших повоєнних 46-47 років, коли лихо охопило спалене фашистами і тими, хто розстрілював у Бабійому яру українців, до речі, і знищували українське село, наш народ ніколи не знав більш голоду за часів радянської влади крім років незалежності України.

Такі факти з минулого, вони є безперечним свідченням того, що голод 32-33 років... був наслідком трагічного збігу ряду об'єктивних і суб'єктивних обставин, а не штучним голодом.

До речі, я звертаюся до пана Кураса, ви зробили цей висновок, що вся сукупність фактів, як і канадські вчені, і архівних документів, не дає жодних підстав вважати, що голод був спеціально спланованою акцією проти українського народу, як це стверджують деякі натхненники і організатори сьогоднішньої акції.


До головної сторінки

web hosting counter

Hosted by uCoz