Олег Чорногуз

Про "неомарксистів", що заперечують Голодомор 1932-1933 років в Україні

 

Ще один марксист

Останнім часом послідовниками Карла Маркса і Лазаря Кагановича хоч греблю гати - починаючи від Дмитра Табачника і кінчаючи його побратимом Леонідом Грачем. Це все доморощені маленькі марксисти-кагановичі. Але буквально днями на нашому українському обрії з'явився й імпортний нью-марксист-каганович - якийсь Марк Бе Тауґер. Якщо вірити газеті "2000", то новоявлений марксист - професор університету Західної Вірджинії. До відома читача: цей штат у США неофіційно вважається расистським. Але це так, між іншим. Для інформації.

Уроки історії
Малюнок Валерія Сингаївського
(публікується повторно, спеціально для Марка Бе Тауґера)

Так от, якщо почитати історичні опуси Марка Бе Тауґера, що їх нині друкує "всєукраінская газєта" "2000" (яке знущання над українством!!!), то він - "проффесор" з двома "фе". За своїм світоглядом - типовий марксист, а отже - расист. Бо - роблячи висновок з його історичних досліджень - він повністю дотримується домінант, постулатів (які нині модні слова в інтелектуальних колах!!!), а простіше кажучи, вказівки Маркса-Енгельса про те, що "неповноцінні нації", або нації-паразити (до яких, до речі, українська нація аж ніяк не належить), за марксистським поглядом, треба… - передихніть!.. - знищувати. От в кого, виявляється, навчився Адольф Гітлер. Адольф - також марксист, як націонал-соціаліст, як і Марк Бе Тауґер. Звичайно, ви можете засумніватися в написаному мною, але я, на відміну від "проффесора" Тауґера та історика Тауґера в одній особі, а краще б сказати - піаніста Марка Бе Тауґера (він полюбляє грати на піаніно), не оперуватиму абстракціями. А тільки документами, фактами і цитатами. Ось перша. З неї і почнемо. Усі українці, за версією Марка Бе Тауґера, з дня народження - антисеміти, бо вони "історично виявляли вороже ставлення до євреїв, а відповідні міфи і неприязнь породжені сотні, якщо не тисячі років тому… Україні і українцям пора вже перестати удаватися до таких помилкових і архаїчних категорій…".

Отак, браття, проїхався. По всьому народові. Цілій нації. Отакий вердикт Марка Бе Тауґера. Далі - більше. Йому, як і піаніно, до снаги будь-яка тема. Отже, те, що ми, українці, - антисеміти, ми маємо віднині знати і вірити, що так воно і є, бо так написав "проффесор" Марк Бе Тауґер. А от те, що був влаштований кагановичами і батьком Сталіним (родич Кагановича по дружині) спланований злочин проти української нації, - це все вигадки… українських націоналістів. А якщо вигадки - то, зрозуміло, ніякого злочину проти бунтівного українського селянства і кубанських козаків (елітна верства української нації, вислана з України на територію Московії, щоб не рвалися до незалежности, волі і не бунтували проти кріпацтва, запровадженого в Україні Катериною ІІ) не було. Отже, це все міф. А за міфи, як відомо, не судять. Отака софістика Марка Бе Тауґера.

За Марком Бе Тауґером, виявляється, що й дослідники-американці українського Голодомору Джеймс Мейс і письменник Роберт Конквест для "проффесора" Марка Бе Тауґера не авторитети. Бо він досі не знає, чи вони стали професорами, але він таки "проффесором" став. Від себе додам: на брехні і фальсифікації історії чужої, в якій він розбирається так, як Макар, котрий пас телят, у козах.

Маленький екскурс у минуле. Не знаю, у якому тоді віці був Марк Бе Тауґер, але я вже вважався дорослим і слухав онука Лазаря Кагановича, який виступав у Нью-Йорку (здається, 1984 рік) на презентації своїх спогадів про діда Лазаря і не співав Лазаря, як це робить у своїх "наукових" працях піаніст Марк Бе Тауґер. Бо на запитання одного американця, чому його дід Лазар влаштував зі свояком Йосипом Сталіним голодомор саме в Україні, онук Лазаря Кагановича виявився чеснішим і відвертішим за "проффесора" Марка Бе Тауґера. Він сказав просто: "За десять тисяч євреїв, яких в Україні вирізав Богдан Хмельницький…"

Питання по асоціації і зовсім не по темі. Мені дуже цікаво: а за що ж так любить Богдана Зіновія Хмельницького на відміну від Кагановича єврей Леонід Грач? Але це так, між іншим. Ми сьогодні про іншого кагановича-марксиста - Марка Бе Тауґера. Так от, Марк Бе Тауґер пише (цитую): "Запланований злочин радянської влади проти українського селянства - це злочинство, яке здійснювалося через хибні посилки. А отже, цей злочин не можна назвати умисним. Що означає - це й не зовсім і "злочин"".

Умийтеся і витріться усі до одного, члени Парламенту Асамблеї Європи, які поставили свої підписи під рішенням ПАРЄ про Голодомор українського народу - "Злочин проти людства". Рішення, яке, за міжнародним правом, охоплює в собі все і всю злочинність разом із трактуванням, - геноцид. Це - на всяк випадок до відома піаніста із Західної Вірджинії. Жив би він не у Західній Вірджинії, а в Києві, поруч із Дмитром Табачником чи Толочком, йому б і академіка НАН присобачили за такі глибокі знання. Скажімо, за "нашими" - Табачником, Грачем чи Толочком, - геноциду також не було. Це - міф, що його вигадали націоналісти. Тут зрозуміло. Їм Кремль платить - вони відробляють. А цікаво, хто ж платить Марку Бе Тауґеру? Невже редактор газети "2000" пан Кичигін? Цікаво, звідки такі грошики? Невже і в нього з Кремля?

В Україні є чимало платних і не платних за списком добровольців-адвокатів (особливо з-поміж нардепів) - мірошниченки, волги, коновалюки, вітренки. Ті можуть навіть безплатно записуватися в кремлівські захисники. Але американець Марк Бе Тауґер безплатно, певний, не працюватиме. Тому мені й цікаво, хто ж фінансує "проффесора" в Україні? Чи він на громадських засадах отаке пише?!

Кажуть, за англійським правописом Тауґер пишеться Таухер, але я вже дотримуватимусь російськомовного правопису Кичигіна. Бо в інтерв'ю з Таухером, вибачте, Тауґером, сказано, що він добре володіє російською мовою, і я боюсь, щоб він на мене за перекручування прізвища не образився та не пришив мені, за виробленою у марксистів звичкою, прізвиська "антимарксист". Разом із Дмитром Табачником. Останній за любов до України може приліпити ще і ярлик… "фашист". Це нове слово на новому етапі розвитку нашого суспільства для українців у Незалежній Україні. Цей ярлик у "працях" дмитрів табачників тепер замінив два слова з минулої епохи марксистів-кагановичів - "ворог народу".

Але ми не про це в цій статті. Ми - про адвокатську діяльність Марка Бе Тауґера в Україні і світі в його "науково-історичних працях" про Голодомор в Україні. Навіть із наведених вище цитат зрозуміло, що ніякого (за Марком Бе Тауґером і Леонідом Грачем) Голодомору в Україні не було. "Історик, - пише Марк Бе Тауґер, - також не повинен ігнорувати докази і версії, які не збігаються з його (її) поглядами. Автор, котрий ігнорує альтернативні думки, є несправедливим щодо читачів і самого себе. Читачі мають право знати ставлення автора до альтернативних версій. Якщо автор взагалі не згадує альтернативних поглядів, його (чи її) можна звинуватити в незнанні першоджерел. Якщо автор свідомо приховує альтернативні погляди, щоб створити враження, що його (або її) версія - єдина, такого автора можна звинуватити у написанні пропагандистської літератури".

Ці слова Тауґера якнайкраще адресуються самому Тауґеру. Саме в своїй "історичній праці" він доводить, що він не історик, а марксистський, сталінський прислужник, заднім числом. Я ж спробую навести документи, яких не наводить у своїх працях Марк Бе Тауґер. Я вивчав історію своєї України не "з-за бугра", як Марк Бе Тауґер. Мій брат Іван Йосипович Чорногуз вісім років головував у сільраді нашого села. Якось я його попросив дізнатися в архівах дату смерти моїх бабусь і дідусів, які загинули від штучного голоду в 1932-1933 роках. Він, гірко посміхаючись, сказав: "Про який архів ти говориш? Усі документи, пов'язані з 1932-1933 роками, спалені радянською владою або вивезені невідомо куди. Злочинці слідів не залишають".

Та совєтські злочинці - а не міфи і не міфічні особи, до відома Марка Бе Тауґера, - залишили таки документи. Перед цитуванням сталінських директив хочу зробити, хоча й не історик, історичний екскурс у минуле, чого не робить свідомо Марк Бе Тауґер. У жовтні 1932 року в Україну прибула надзвичайна хлібозаготівельна комісія під керівництвом Молотова. Московські "діячі" вибрали увесь хліб, за допомогою наших "буксирів" - московських холуїв. Усе, до зернини. Молотов це підтверджував документально і доповідав Сталіну. Але цього Сталіну здалося замало. Він ненавидів українців - бунтівників, "куркулів", які не хотіли йти у колгоспи і ділитися з більшовиками своїм важко заробленим хлібом. Сталін наказує ЦК КП(б)У прийняти спеціальну Постанову, і її було прийнято 18 листопада того ж 32-го року, спочатку в Москві - "Про заходи для посилення хлібозаготівель" (переклад з рос. - Ред.), а через два дні - і в Києві Раднаркомом УРСР. Сталін із доповіді Молотова знав, що в українських селян не залишилося зерна навіть на посіви. Але справа стосувалася не хліба, а життя українських бунтівних селян. 1 січня 1933 року Сталін надсилає до Харкова телеграму з таким змістом. Зверніть увагу на сталінські слова, я їх навмисне не перекладаю, аби їх прочитав Марк Бе Тауґер, який володіє російською мовою: "Если найдут скрытое от учета или разворованное зерно, тогда советская власть будет действовать в соответствии с законом от 7 августа 1932 года". Цей сталінський закон українські селяни охрестили "законом про п'ять колосків". Він прирівнювався до смертної кари або, в кращому разі, до десяти років з висилкою до Сибіру.

Для збагачення знань "проффесору" Західної Вірджинії, марксисту-піаністу Марку Бе Тауґеру подаю ще кілька молотово-сталінських цитат. Наприклад, від 22 січня 1933 року: "Запропонувати уповнаркомшляху (т. Лаврищеву) и ЮЖОКТО ГПУ (пізніше - НКВД, КҐБ. - Прим. О. Ч.) терміново дати вказівки всім залізничним станціям про припинення продажу білетів за межі України селянам… Секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич".

А ще в ті роки, окрім "буксирів", уперше саме в Україні (до відома Марка Бе Тауґера) з'явилися так звані "загороджувальні загони для боротьби з міграцією українського селянства всередині країни". Згодом, через вісім років, "загородзагони ҐПУ" знадобляться Сталінові у так званій Великій Вітчизняній війні. Тоді, в 1941-1945 роках, ще чимало поляже наших хлопців, як і наших селян у тридцять третьому.

Цього ж року, наприкінці 1933-го, після геноциду українського народу, з'явиться ще один "цілком таємний сталінський документ" "Всесоюзного переселенського комітету при Раднаркомі СРСР про переселення на Украйну (так і написано - Украйну. - Прим. О. Ч.) з інших територій країни" цілих колгоспних господарств: з людьми, свинями, баранами, кіньми і великою рогатою худобою. І найголовніше - з посівним зерном і хлібом у житницю "Украйну". Це вже не пропаганда для пана піаніста із Західної Вірджинії. Це кричущі факти. Спочатку українців виморять голодом, розстріляють чи вишлють до Сибіру за п'ять колосків, а потім примусять ще й дякувати Радянській владі за те, що вона, влада, допомогла Україні зерном і баранами та свинями. Отака ідеологія найгуманнішої в світі комуністичної партії. Саме за неї, кохану, так нині ратуєте, пан із Західної Вірджинії піаніст-марксист Марк Бе Тауґер? За її комуністичну честь і совість?

Тож йому, історикові (про совість і честь вже не нагадую), - ще один документ, підписаний родичем Лазаря Кагановича. Прізвище родича - Бергман. Він тоді був начальником ҐУЛаґу ОҐПУ. "Історик із Західної Вірджинії" може перевірити. Бергман наприкінці 1933-го Центральному Комітету партії з гордістю доповідав, що план з переселення населення в Україну виконав на 104 і 7 десятих відсотка. Як із вивезення українських селян до Сибіру, так і з доставки російських "крестьян в Украйну". Очевидно, для того, щоб з українців раз і назавжди вибити бунтарський дух, працелюбність і поселити в їхніх душах рабську психологію з "любов'ю до царя і отєчєства".

Далі пан із Західної Вірджинії повідомляє: "Голод 1932-1933 років уразив більшу частину території Радянського Союзу, а не лише Україну і сільські райони. Коли хтось описує цей голод як "український", я б порадив такій людині перечитати викладену вище методологію. Такий автор має визнати, що голод простягався далеко за межі України, інакше це означає, що такий автор пише пропагандистські праці". І ще один "переконливий" факт, що його наводить пан Марк Бе Тауґер: "Практично будь-який голод спричиняється природним катаклізмом, приміром засухою, екстремальним холодом, зливами або нашестям сарани, яка знищує посіви".

Аби моя покійна бабуся раптом воскресла і я дав би їй почитати розглагольствування "проффесора" з Вірджинії, вона б однозначно сказала, що це в голові того "проффесора" завелася сарана і з'їла усякий глузд. Інших коментарів від неї він би не почув. Якщо ж вірити документальним фільмам США, що їх так часто тепер показують на "всєукраінскіх тєлєканалах", то, виявляється, батько Сталін у 1933 році годував тим українським зерном спочатку саме… американців. Отже, засухи - катаклізму - ніякої не було. Може, саме тому американці того ж року визнали Радянський Союз за державу, а американські наївні моряки, прибувши за тим українським зерном до Одеси, час від часу розважалися з місцевими аборигенами. Вони викидали пригорщами те зерно на асфальт чи у пісок в Одеському порту і насолоджувалися "сміхотворним" видовищем, як українські пухлі від голоду діти і дорослі (кадри із документального американського фільму) навперейми ковтали те зерно разом зі сміттям і піском. Моряки з великим задоволенням, регочучи, дивилися, як аборигени те зерно визбирували і вилизували язиками місця, де те зерно валялося. Це американські моряки сприймали як своєрідну екзотику.

Пізніше (аж до червня 1941 року) вже інше зерно з України (за тими ж документальними фільмами) йшло від "рідного батька" Сталіна його рідному побратиму по соціалізму Адольфу Гітлеру, у Німеччину. Він свого побратима по соціалізму Адольфа Гітлера, який вчився, як і Сталін, у земляка фюрера - Карла Маркса, таким чином "ставив на економічні ноги" задля поділу світу між соціалістами. Бо й сам Сталін був, по своїй суті, марксистським фашистом, що підтверджував з Мексики і Лев Троцький. Саме Карл Маркс, а не хто інший (ну, ще пізніше Бернард Шоу підхопив цю марксистську теорію), у своєму марксистському вченні щиро радив "винищувати некоефіцієнтні народи і нації", які не варті земного буття. А особливо ті, які нічого не виробляли і не приносили ніякої користи марксизму, а пізніше - ленінізму-сталінізму-гітлерізму. Тепер усю цю марксистсько-расистську маячню захищає "проффесор" Західної Вірджинії Марк Бе Тауґер.

І остання цитата від "проффесора", чи то піаніста, із Західної Вірджинії: "Ще один доказ на користь того, що голод у Росії не був штучним, полягає в тому, що уряди зазвичай вживали заходи, спрямовані на полегшення ситуації. Такі заходи документально фіксувалися в російській історії (знайшов де шукати - у потьомкінських дєрєвнях. - Прим. О. Ч.) упродовж століть, але практично в жодній сучасній праці вчені не згадували про це".

Ще б пак. Хотів би я бачити хоч одного злочинця, який би розповів "проффесорові", як він убивав тисячами, мільйонами ні в чому не винних людей і видрукував про це мемуари із світлинами "братніх могил", у які засипали спухлі тіла дітей і дорослих тракторами, на перших сторінках "Правди" та "Известий"! Оскільки цього пан "проффесор" із Західної Вірджинії не знайшов у газетах - органах ЦК КПРС, то й зробив однозначний висновок: ніякого штучного голоду в Україні не було. Принаймні совєтська преса про це не писала. Друкувалася тільки сталінська брошурка мільйонними накладами у 1933 році і повідомляла совєтскій народ, що "жіть стало лєгчє, жіть стало вєсєлєє". Отже, чому б "проффесорові" із Західної Вірджинії не почати писати статті, праці "Про голодомор, геноцид і свободу" на сторінках газети "2000" та в інших антиукраїнських виданнях на зразок "Сегодня", "Києвский тєлєграфЪ" та їм подібних проімперських антиукраїнських рептильок?

Якщо йти за логікою "проффесора" із Західної Вірджинії, то можна, по перше, виправдати Маркса - Енгельса ("Нова рейнська газета", 1853 р.), їхню теорію, що ті раси і класи, що відстали від розвитку, мають зійти зі сцени життя на планеті. Зокрема, вони згадували Польщу, яка має зникнути з карти планети, що Гітлер і Сталін у ХХ столітті і намагалися зробити. Потім цю марксистську теорію підхопив ще один великий атеїст свого часу - Бернард Шоу - і, як письменник, виявив "величезний гуманізм" щодо "відсталих народів - народів-паразитів", запропонувавши у своєму Зверненні до наукового світу винайти безболісний газ та умертвляти відсталі народи, що й взяли на своє не лише ідеологічне озброєння згодом два найвидатніші марксисти минулого - Гітлер і Сталін. Перший у газових камерах за порадою Маркса, Енгельса та Бернарда Шоу убивав у концтаборах євреїв, другий - на найродючіших землях планети виморював штучним голодом один із найпрацьовитіших народів світу - українців, - продаючи українське зерно американцям, а згодом - гітлерівській Німеччині.

Піаніст із Західної Вірджинії нині також по суті виправдовує марксистів-сталіністів. Не вважає, що Голодомор в Україні був штучний. Навіть не звертається до більш-менш якихось серйозних документів і не зважає на Резолюції як ООН, так і ПАРЄ. А в останній же - "Злочин проти людства", - як у Святому Письмі, сказано, що такі чорні справи не мають терміну давности, і вони нікого не можуть виправдати - ні Марка Бе Тауґера, ні головного редактора газети "2000" пана Кичигіна, які ці історичні всесвітні документи ставлять під сумнів і намагаються сьогодні довести, що це не що інше, як "злочинство, яке здійснювалося через хибні посилки. А отже, цей злочин не можна назвати умисним. Що означає - це й не зовсім і злочин".

Чи з такою марксистською логікою, не осуджуючи злочини проти людства, ми сьогодні знову не народимо нових марксів, енгельсів, бернардів шоу, гітлерів, сталіних і дрібніших їхніх послідовників, про яких ідеться в моїй статті?!

Що ж до голоду в Росії у 1933 році, який нібито також охопив, за Марком Бе Тауґером, "незрівнянно більшу територію Росії, ніж Україна", то мені спочатку хочеться запитати пана "проффесора", чому ж Російська Федерація, як уже кілька десятків років Україна, не осудить у себе, в Росії, сталінський режим, злочини комуністичної партії проти московського народу? Тим більше, що творили той штучний голод не росіяни. Принаймні, Йосип Віссаріонович, тільки за паспортом і 5-ю графою писався "русскім", а Каганович, мабуть, "українцем". А по друге, я вже вище наводив цитати спеціально для пана "проффесора" із Західної Вірджинії. Хочу навести ще - про штучний голод, який, справді, торкнувся Росії у 1933 році, але на території тільки Кубані! Кубані, де жили вихідці з України, запорозькі козаки, вислані, як на заслання, ще Катериною ІІ задовго до народження Марка Бе Тауґера, і після Жовтневого перевороту у Петербурзі не визнавали совєтської влади, а хотіли мати свою, Козацьку республіку. Кубані, яка узимку 1918 року створила свій перший Крайовий уряд на чолі з козаком (юристом за освітою) Л. Бичем і проголосила Кубанську Народну республіку та збиралася приєднатися до УНР. Пізніше Кубанський уряд (1920 р.) приєднався до Врангеля і перебазувався в Крим. Сталін цього кубанцям не міг вибачити.

Як Сталін кубанцям з Кагановичем віддячив, - яскраво описує у своїй книжці споминів "Мемуари мого життя" ("Memoirs of my life". - WUS Publishers, 2004) американець українського походження Алекс Воскоб [*]. Пан Марк Бе Тауґер може ознайомитися з цією книжкою. Вона видана англійською мовою. Алекс - живий свідок тих страшних подій. Він з батьком утік з України до Росії на даху вагона повз московські "загородзагони". За дев'ять кілометрів від українського кордону, описує він, у Росії в 1933 році на базарах було все: від яблука - до цукру, від пшона - до борошна, від моркви - до цибулі. Там вони вимінювали на домашні пожитки продукти, аби вижити. Висилали продуктові посилки додому, в Україну, для рідних, які пухли з голоду. Але їх на пошті, зокрема в Миргороді, конфісковували. На користь совєтської влади. Через тиждень-другий господар квартири, в якого знімали куток батько із сином у Калач-Слободі, повідомив, що ҐПУ цікавиться, чи ніхто не здає кімнат українцям з України, бо це в Росії суворо заборонено. Всі українці, які перебралися в Росію якимсь чином з України, підлягали висилці. Їх насильно відвозили назад, в Україну. Простий росіянин, червоніючи, вибачався перед батьком Воскобійника: мовляв, не ми, росіяни, влаштували вам, українцям, цей голод. Винні у тому Сталін, Молотов, Каганович…

Чому б сьогодні (ще раз відхилюсь від теми) не порадити прийняти за основу цей людський погляд простого російського робітника на тогочасне життя і Голодомор-геноцид нинішньому господареві Кремля Дмитру Медвєдєву і прем'єру Владіміру Путіну? Пересічний незаполітизований росіянин виявився мудрішим сьогоднішніх високих кремлівських достойників. Принаймні він зумів у 33-му розібратися у політичній ситуації і поставити політичну крапку над "і". Пан Марк Бе Тауґер, як бачимо, не доріс до своїх чесних земляків - ні до Джеймса Мейса, ні до Роберта Конквеста, ні до сенатора Берклі…

Отож, тієї ж ночі до квартири росіянина за українцями прийшли гепеушники, і батька разом із одинадцятирічним сином, як і інших українців, котрих виловлювали ґепеушники, як гицелі - собак, по російських прикордонних містечках, посадили на сани і відвезли на станцію Калач-Слобода Воронезької области. А звідти відправили їх товарняком до Харкова. Разом із кубанцями. Ось як описує це у своїх споминах Алекс Воскоб:

"На вулиці стояв мороз градусів 40… Зупинилися ми біля станції. Повз нас проїжджали сани за саньми. Не порожні, а з голими людьми. Це були трупи. Ніколи в житті я такого жаху більше не бачив і не пережив… Затверділі на морозі тіла ґепеушники і солдати брали за руки, за ноги, що не згиналися, і кидали прямо у вагони. Спочатку вони сильно гупали об дерев'яні підлоги. Потім - приглушено. Те, що звалося ще недавно дітьми, лунко гупало об стінки вагонів…

…Нарешті трупи позавантажували. Хтось сказав, що це кубанці… Для нас, живих, підігнали інший вагон. Ґепеушник відчинив двері, гукнув: "Украінци, залезай. Сначала дєті… Нє торопітесь… На тот свєт всє успєєтє…"

Це вам - на гіркий десерт, пане "проффесоре" Марк Бе Тауґер. Якщо вам не вистачатиме історичних матеріалів для ваших наукових праць, звертайтесь до мене. У мене ще чимало таких матеріалів. А те, що ви запевняєте, що багато фотографій про Голодомор взято з Росії, то хіба хто заперечує? Наскільки мені відомо, кожен злочинець намагається після злочину слідів не залишати. Невже ви гадаєте, що Сталін і Каганович були настільки дурні, щоб давати вказівки все це записувати на "Хроніку"? Так, у Росії також був голод. Але в… 1921 році. Українці допомагали. Москва навіть спустила держплан для України про допомогу для дітей Поволжя: 12 мільйонів пудів хліба. Україна вислала 18 мільйонів. Москва, як і сльозам українців, не повірила, і Кремль вперто й протягом року подавав свою арифметику - здали тільки 11,5 мільйона хліба, надсилайте ще. В Україні внаслідок такої "національної політики" вперше за більшовицької влади почалося людоїдство. У 1921 році. Про це Марк Бе Тауґер може прочитати в документах і листах всеукраїнського старости-комуніста Петровського. Я б йому і книжку безплатно надіслав. І від імени всеукраїнського старости дописав би: "З полум'яним більшовицьким привітом". А також 50 томів В. І. Леніна та деякі праці Карла Маркса. Бо, судячи з останніх публікацій Марка Бе Тауґера, йому до душі теорія марксизму-ленінізму.

А тепер усе. Дякую за увагу!
Олег Чорногуз,
не професор, і навіть не історик.
Акордеоніст. Граю по нотах

Джерело: Українське слово, Випуск №1-2 (3408-3409) 7 січня - 20 січня 2009 року

[*] Див. Олексій Воскобійник. Повість моїх літ

 

Релікти доби пітекантропа, або комуністи сидять!

близнюки-брати Згідно зі ст. 2 Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», публічне заперечення Голодомору 1932–1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідности Українського народу і є протиправним.

Я всяке бачив за роки свого життя. Про всяке писав протягом 50 років своєї творчости. Але про найнижчу стадію людської деградації пишу вперше. У мене, як в українця, не тільки розривається душа, а й перо стає палаючим. Увесь цивілізований світ заявив про свідоме знищення української нації голодом у 1932–1933 роках. Це ж саме підтвердили у своїй відомій заяві країни, що представляють Організацію Об’єднаних Націй, Європейський Союз. А у 21 країні Голодомор в Україні 1932–1933 рр. визнано геноцидом українського народу. Геноцидом українського народу Голодомор визнали і Католицька церква, Константинопольська православна церква, Українська православна церква Київського патріархату, Українська православна церква (Московського патріархату в Україні), Українська автокефальна православна церква.

У тій же Верховній Раді, де 28 листопада 2006 року ухвалили Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», у 2013 році у День жалоби за невинно убієнними, у сучасних комуністів несподівано підкосилися ноги, і вони не підвелися на них — так ніби їх дійняла прострація. Вони сиділи, мов дерев’яні бовдури або штучно витесані одоробла.

Ці мертві на совість і честь боввани, не вставши і не віддавши в день Всесвітньої жалоби за покійними українцями належного елементарного покаяння, прощення, — підтвердили тим самим, що вони є послідовниками і продовжувачами політики катів українського народу, що їхня ідеологія, нещодавно засуджена у Європі, є тим самим фашизмом. Побратим Сталіна по соцтабору і пакту Молотова– Ріббентропа — Гітлер з расових міркувань винищував євреїв і циган. Те ж саме творив на своїй території не з чужим, а зі своїми народами ще задовго до приходу людиноненависника Адольфа, біснуватий параноїк Сталін і його служка й родич Лазар Каганович. Це вони, вигадавши неврожай у врожайний рік в Україні, виморювали голодом українське непокірне селянство — основу нашої нації. Печерна ненависть «батька всіх народів» Сталіна до українців, як і московсько-більшовицька політика владоможців тієї кривавої доби, стала в очах цих політичних маньяків найефективнішою формою ідеологічної боротьби з непокірним і вільнолюбним народом, яким є споконвічно українці.

У ті не такі вже й далекі часи, коли ще нині живуть свідки штучного більшовицького Голодомору в Україні, італійський посол, що перебував на той час на службі в українській столиці Харкові засвідчував: «Голодомор улаштований з метою «провчити селянина» і провести «модифікацію етнічного матеріалу». Простіше кажучи —винищити корінне населення, що робиться фактично й сьогодні, і заселити наші чорноземи іншими етносами, стерши з обличчя планети навіть назву «Україна», а з переліку націй — слова «українець» — «русич», якого не могли знищити ані монголо-татарська навала, ані той самий більшовицький молох, ані гітлерівський Третій рейх.

Зате така мета є нині перед сучасними маніакальними утопістами і фанатами з червоними бантиками на лацканах їхніх, образно кажучи, революційних шкірянок. Саме це, як і всі інші їхні послідовні дії, засвідчує, що сучасні утопічні релікти з доби пітекантропів чи неандертальців є прямими нащадками тих біснуватих маніакальних блазнів, що намагалися втілити в життя за допомогою маузера, шибениці, концтабору і голоду утопічну ідею комунізму, запевняючи наївних і довірливих, що вони після остаточної побудови своєї химери поставлять золоті унітази у громадських вбиральнях наших міст і сіл. Дехто із них нині такі унітази вже мають. Але у своїх, а не громадських вбиральнях.

Тодішнє винищення українців і заселення України не українцями так само підмінялося «етнічним матеріалом». Великим майстром у цій справі був той самий біснуватий Сталін, всесвітньо відомий грабіжник банків, який згодом став рекордсменом — убивцею сотні народів і народностей, винищуючи «непродуктивний», як на його расовий погляд, «етнічний матеріал». По сьогоднішньому кажучи — біомасу.

«Сидячі» комуністи у Верховній Раді і далі хочуть втілювати у практику ідею переробки «етнічного гумусу». Паразитуючи і грабуючи недограбоване (більшовицький девіз: грабуй награбоване), комуністичні кліщі на тілі українського народу, нині за награбовані статки до того й надбані у прислужництві сильним світу сього, не тільки їздять на шикарних мерседесах, живуть у найпрестижніших маєтках найпрестижніших районів, а й ставлять позолочені пам’ятники маніакальному, людиноненависнику Сталіну. Тому, який свого часу їм заповідав: «Знищення соціальної бази українського націоналізму — індивідуальних селянських господарств — було одним із основних завдань колективізації на Україні» («Пролетарська правда». — 1930. — 22 січня).

Це саме по суті через 80 років повторив Леонід Кучма, знищивши село — основу основ державности України і сталости й безсмертя нації. А разом із диригентом Чечетовим — проти якого свого часу було порушено кримінальну справу, та жовто-блакитний значок депутата врятував його від тюрми і суми, — роздерибанили й прибуткову промисловість України, прибравши її до рук «екс-комуністичних сімей».

У 2006 році, після тривалих дебатів, Верховна Рада ухвалила Закон, яким визначає, що Голодомор 1932–1933 років є Геноцидом українського народу. Трапилося це за ненависного усім українофобам президента Віктора Ющенка. Тоді, за переконливими архівними доказами, та ж сама Верховна Рада, частина з якої нині сидить, подібно до нюрнберзьких злочинців, узаконила, що Голодомор є не що інше, як Геноцид.

Майже десять років тому, у 2003 році, «полковник від історії» Дмитро Табачник, виступаючи у Верховній Раді 14 травня 2003 року на спеціальному засіданні, зачитав (очевидно, зі свого «докторського» реферату) те ж саме: Голодомор є Геноцидом українського народу. У мене збереглися записи тих незабутніх днів і того патріотичного полум’яного спічу Дмитра Володимировича в українському парламенті. Саме він, Д. Табачник (скільки цинізму в істоти, яка нині заперечує те, що казала десять років тому), зачитав Звернення до українського народу, в якому визнали, що «Голодомор був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством і міжнародним співтовариством, як один із найбільших за кількістю жертв факт геноциду у світовій історії».

А як більшовики-ленінці?! Вони ж і тоді залишилися вірними Леніну — Сталіну і десятьом своїм заповідям, що їх списали з Біблії, — моральному кодексу будівника комунізму — і пообіцяли того разу уже не золоті унітази у громадських туалетах, а комунізм без золотих чи платинових туалетів. Але привселюдно запевнили і затвердили навіть на Політбюро, що їхні внуки і правнуки житимуть так, як нині вони, тобто — таки «да» — при комунізмі.

У тому ж 2003 році, але вже у вересні, на відзначенні 70-ї річниці Голодомору, українська делегація на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН звернулася до представників усіх народів світу з проханням підтримати ініціативу України щодо засудження Голодомору 1932–1933 років в Україні як акту геноциду. Співавторами тієї Спільної заяви про один із найжахливіших в історії людства проявів геноциду носіями комуністичної ідеології підписали 36 держав — членів ООН. Після цього відгукнулися резолюціями Законодавча Рада штату Нова Південна Валія, Сенат Аргентинської Республіки, Сенат Канади, Палата представників Конгресу США, Державні Збори Угорської Республіки, Послання Генерального директора ЮНЕСКО, в якому підтримувалося запроваджене в Україні щорічне відзначення Дня пам’яти жертв голодоморів і політичних репресій.

Тоді на ноги підвелися: Азербайджан, Бангладеш, Білорусь, Бенін, Боснія і Герцеговина, Гватемала, Грузія, Єгипет, Іран, Казахстан, Канада, Катар, Киргизстан, Кувейт, Македонія, Монголія, Науру, Непал, Об’єднані Арабські Емірати, Пакистан, Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Судан, Таджикистан, Туркменистан, Тимор-Леште, Узбекистан, Україна та Ямайка. Піднімаються у цей день Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, усі 25 країн — теперішніх членів ЄС. У День ушанування пам’яти жертв Голодомору в Україні 1932–1933 років віддають данину і схиляють голови усі цивілізовані народи світу.

І от на тлі всесвітньої трагедії українського народу, спричиненої маніакальною ненавистю до українців вождів світового пролетаріату, знаходиться дрібненька, жалюгідна секта червоно-чорних душ без совісти і честі, яка тупо дивиться поперед себе і по-бичачому мовчить і не піднімається навіть на усі свої чотири, щоб хоч руками обіпертися об те, на чому лежать ті криваві руки. Без Бога в серці, без віри у душі, тільки з утопічно-фанатичною мрією про світле майбутнє комунізму знаходиться купка нелюдів в українському парламенті, яка не тільки не визнає геноцидом Голодомор 1932–1933 років, а й не віддає елементарної людської шани безневинно убієнним, показуючи, наскільки це не ідеологічне плем’я, секта, кліка нелюдів, за плечима яких — нічого святого.

Я всяке бачив на своєму віку, але сидячих, тупих, з пустим поглядом очей без думок і виразів, побачив уперше. Ця страшна картина сидіння пітекантропів із Верховної Ради України обійшла увесь телевізійно-інтернетівський світ. Близько 40 дерев’яних бовдурів в українському парламенті, як штучно вилитих олов’яних солдатиків, не піднялися зі своїх місць, щоб схилити голови перед тими, яких їхні діти і батьки фізично винищили. Своїм сидінням комуністична камарилья вкотре підтвердила, що вона в ім’я своїх людиноненависницьких марень готова знову йти на вбивства, знищення народу, поміж якого і за рахунок якого живе і паразитує. Ця ідеологічна секта полюбляє колір крови, колір пітьми. Це символічні кольори смерти: червоне і чорне. Прапор і шкірянка. Червоний бантик і чорний маузер. Ось їхні ідеали і їхні символи.

Комуністи сидять. Комуністи сидять — як фашисти під час Нюрнберзького процесу. Сидять тупі, перелякані партійною командою свого новоявленого вождика. Безпринципним бовванам дано партійну команду — сидіти! І комуністи сидять.

Сидять тоді, коли цивілізований, не дикий світ ХХІ сторіччя піднімається на ноги. У Верховній Раді 6-го скликання сидить секта фанатів, свято й наївно вірячи в свого мертвого лежачого Бога, що породив на цій землі стільки крови і стільки мільйонних смертей. Сидять дрібненькі, ниці раби, що вірою служать своєму мертвому ідолу, вважаючи його «живішим всіх живих». Сидять зразкові релікти з доби пітекантропів, неандертальців. Ниці і безсердечні. Без сорому і людських чеснот. Сидять роботи. Штучні механізми у людській подобі. Сидять вгодовані і ситі. Унікальні комуністи в історії людства. Сидять ті, які чудово знають, що публічне заперечення Голодомору 1932–1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідности Українського народу.

Сидять вгодовані, розпашілі. Сидять, і всі до одного — злочинці. Хоча б з погляду морального. Злочинці щодо свого народу. Своєї країни. Хоча б тому, що сидять, не віддаючи шани убієнним. Хоча б тому, що сидять і не каються. Не піднімаються і не просять каяття. Сидять, бо розуміють: усі ті Голодомори, усі ті розстріли і ту Другу світову війну разом з іншим осатанілим соціалістом — Адольфом Гітлером — розпочали вони: Адольф Гітлер і їхній біснуватий Сталін — той Сталін, який виношував маніакальну ленінську ідею про всепланетну перемогу комунізму. І вони сидять, бо розуміють: якби їхній осатанілий параноїк — вождь Сталін — не спровокував у 1941 році ще на один всесвітній злочин — Другу світову війну, то не загинуло б у тій війні чотири з лишком мільйонів українців, три мільйони з лишком росіян, два мільйони білорусів і тисячі, тисячі інших народів-братів. Аби не його фужер з улюбленою «Хванчкарою», аби не його дурнуватий тост на випуску у Московському Кремлівському училищі, коли він, навідріз відмовившись від союзу з Англією і Францією, підписав з таким же маніяком, як сам, —Гітлером — той «мирний пакт». І тоді «вождь сказав: хай б’ються між собою націонал-соціалістична Німеччина і буржуазні Англія і Франція. Хай знищують самі себе, а ми після цього, одягши хромові чоботи, замаршируємо Європою. Замарширували, але вже в кирзових і по коліна у крові.

А комуністи — сидять. Сидять уперто, тупо, розпашіло і бездумно. Бо де у бовванів думки? Де ті думки і мислі, коли в порожній бездумно-партійній голові — самі команди. Команди злочинців, яких досі в Україні і не осудили, і не заборонили. І які досі виконують роль п’ятої колони у нашій країні — роль саботажників, роль яничар, роль агентів і вірних кремлівських служак-лакуз, груди яких часто прикрашають ордени чужих держав.

Олег Чорногуз
Джерело: Українське слово, № 20 (3631) 15–21 травня 2013 року

До головної сторінки

web hosting counter

Hosted by uCoz