Уроки історії

Світ знав про це, але мовчав...

Ольга Мельник

Останньої осінньої суботи, 26 листопада цього року Україна оплакувала своїх дітей — “мертвих, і живих, і ненароджених”, які загинули від більшовицьких голодоморів і політичних репресій. У мирний час на землі, чорноземи якої є еталонами родючості, в центрі Європи, знищували чесних працьовитих хліборобів тільки за те, що вони були українцями. Світ знав про це, але мовчав...

На шпальтах багатьох іноземних газет з'являлися світлини із зображеннями масових поховань трупів виснажених украй дітей. Письменники-“гуманісти” Б. Шоу. Р Роллан, які приїхали до Радянського Союзу, заколихані більшовицькими промовами про “тріумф” соціалізму на шостій частині планети, задобрені пишними прийомами, вдавали, що в СРСР жодного голоду немає. Ось такий собі абстрактний гуманізм... І бенкет в часи чуми...

Три удари голодоморів зламали хребет нашої нації. Нині про цю подію нагадує пам'ятний знак на Михайлівській площі в Києві. І ось того жалобного суботнього дня під дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря, символічне голосіння матері, що чайкою квилить над своїми дітками, посланці з усіх областей нашої держави несли до козацького кам'яного хреста букети із золотого колосся пшениці та кетягів калини. Вище духовенство України (крім Московського патріархату) відправило панахиду по невинно убієнних. І проказуючи слідом за священиками слова молитви, вірилося: Господь тим, хто в гробах, дарував вічне життя в пам'яті свого народу.

Виступав Віктор Ющенко, який нагадав, що конгрес США у 1987 році визнав Голодомор геноцидом проти українського народу. До них приєдналося ще понад 60 країн. Він, зокрема, зазначив, що кожне покоління українців повинно знати правду про цю трагедію, засвоїти її уроки. Це був злочин тоталітарної системи. Конгрес США у 1987 році визнав Голодомор геноцидом проти українського народу. Він закликав світову спільноту ще до 75-ліття трагедії назвати це жахливе явище геноцидом. “Кожне покоління українців повинно знати правду. У Києві буде оголошено конкурс проектів меморіалу-музею хресної ходи українського народу, музею правди; організовано Інститут національної пам'яті. Запишіть історію свого роду, села”, — звернувся він до присутніх на Михайлівській площі.

Хвилиною мовчання, запаленою свічкою чи лампадкою наш народ віддав данину пам'яті загиблим. Це вперше на державному рівні так щиро, не для “галочки” проводилася Всеукраїнська акція пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій.

Хто організував голод? Що за люди? Хто замислив цей зловісний злочин? Народний депутат України, дослідник голодоморів Левко Лук'яненко пише в своїх працях: “У 1917 році євреї становили два відсотки населення Московської імперії. А поіменні списки центральних керівних органів більшовиків і зіставлення їх за національним складом, надруковані у багатьох виданнях, свідчать, що у Раді народних комісарів 19 членів із 20 були євреями. У Військовому комісаріаті з 43 найвищих керівників — 33 євреї, у комісаріаті юстиції з 21-20 євреїв, у Центральному виконкомі з 57— 41 єврей. Таким чином, із 556 осіб, які обіймали вищі адміністративні посади в комісаріатах, компартії та репресивних органах, понад 450, тобто більше 80 відсотків, були євреями. Більшість з них змінили свої прізвища на “общепонятные”. В Україні начальником НКВС був український виродок Балицький, наглядав же за ним його перший заступник Кацнельсон”.

На основі архівних даних історик Сергій Білокінь аналізує “Двадцять років “єврейської державності” в Україні” (1918-1938 рр): “В офіційній совєтській історіографії події після 1917 року висвітлювалися лише в плані соціальних перемін, та й то глибоко схоластично. Крок ліворуч і крок праворуч каралися жорстоко, і вчені ставилися до такого режиму з цілковитим “розумінням”: вони звикли ходити лише магістральною лінією. Офіційна совєтська історіографія в СРСР ...явно недооцінювала ролі єврейства, ба навіть її замовчувала, А ця роль була дуже велика, у деяких відношеннях можна навіть сказати, визначальна. Англійський автор 1920-х років Іллер Беллок, наприклад, писав про єврейський характер більшовицької революції, а то й просто називав: єврейська революція в Росії”. І далі Сергій Білокінь зазначає: “Коли я починаю розмову про “єврейську державність” в Україні, не думаю, що для фахівців-істориків це щось дуже нове. Фахівцям відомий склад як членів тодішньої комуністичної партії, так і учасників її з'їздів і їхніх виборних органів, відомий, нарешті, склад колегій наркоматів”.

У знаменитій “Інструкції агітаторам-комуністам” Троцький казав: “Коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины своей души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков”.

Три голодомори — 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років пережила Україна. Від серпня 1921 року по січень 1923 року з південних областей до Росії більшовики вивезли 31209484 пуди хліба (34845 вагонів). Наслідки етнічної війни проти українців ретельно приховувались. Так у документі №95 із протоколу засідання оргбюро ЦК ВККП (б) читаємо: “запретить помещать в прессе сведения: во-первых, по существующему експорту хлеба (цифры, факты и т.д.), допуская теоретическую дискуссию; во-вторых, о курсе на золото, серебро и иностранную валюту на вольной бирже”.

Озирнімося назад і скажімо собі: ми вижили, нас не зігнули. Знайдімо в собі силу жити і пам'ятати, бо тільки пам'ять збереже нас як націю, народ, державу. Не дозволяймо перекручувати, фальсифікувати, ховати від світу нашу правду, нашу історію. Всі злочини комуністичного тоталітаризму чинилися за умов суворої секретності, і тому багато з нас про них не поінформовані.

Руйнівною виявилася більшовицька політика “продрозверстки”. Про голод 1921-23 років збереглося більше відомостей, оскільки в СРСР а особливо в Україні, діяло багато допомогових організацій. Пізніше, з ідеологічних причин, їх заборонила Москва і закрила. Згадки про голод 1932-33 років десятиліттями переслідували як антирадянську пропаганду. Комуністи й нині намагаються переконати світ, що причинами трьох голодів були неврожаї і посуха. Але це брехня, Гідрометеозведення за 1932 рік свідчать, що цього року посухи в Україні не існувало, а врожайність зернових була значно вища, ніж у 1931 році. Крім того, Україна займає таке географічне положення, що коли і бувають посушливі та неврожайні роки на сході чи півдні, то в інших регіонах цього немає. І якщо були б нормальними обмін продовольчими запасами та міграція населення, ніколи б не виникало суцільного голоду й масової загибелі людей.

Авторитетний американський дослідник, професор Стендфордського університету Р. Конквест у книзі “Жнива скорботи” писав:

“Голод запланувала Москва для винищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян винищили не тому, що вони були селянами, а тому що були вони українцями-селянами”. Адже дуже часто російські вчені заявляють, що голод, бач, був і на Поволжі, і в Казахстані. Однак Конквест зазначає, що в Україні відбувався дуже сильний спротив більшовицькому режиму ще до початку 1530-х років. Крім золотих речей, у схованках селян був могутній еквівалент цього дорогоцінного металу — хліб. А без хлібної монополії вождь світового пролетаріату не знав, як більшовикам вдасться втримати владу. “Наша важнейшая задача — зто задача натравить сначала крестьян на помещиков, а затем, и даже не затем, а в то же самое время, натравить рабочих на крестьян!” — проголошував цей маньяк. Тому потрібно було позбавити селянина права продавати своє зерно і силоміць захопити його від імені держави, не заплативши жодної копійки. Саме тоді швидко почали створювати продовольчі реквізиційні загони для конфіскації хліба та інших цінностей. Але на селі люди гуртувалися і чинили червоній банді опір. Декрети Леніна сипалися ледь не щодня. Ось один із них:

“Объявить всех, имеющих излишек хлеба и не вывозящих его на ссыльные пункты, врагами народа, предавать их революционному суду с тем, чтобы виновные приговаривались к тюремному заключению на срок не менее 10 лет, изгонялись навсегда из общины, а все их имущество подвергалось конфискации”. Згодом вождь, побачивши, що непокора народу зростає, віддає нові накази: “Прекрасный план. Доработайте его с т. Дзержинским. Замаскируйте его под “зеленых” ( а позднее мы на них зто й свалим!'), проскачите 10-20 верст и перевешайте всех кулаков, священиков и помещиков. Премия 100000 рублей (а вся більшовицька верхівка мала мільйонні рахунки в закордонних банках) за каждого повешенного”.

І що найпідступніше: хліб, як правило, не йшов далі від повітового центру, де недбало зберігався і здебільшого пропадав та гнив. Селяни про це знали, тому коли відбувалися такі експропріації, йшли на кулемети із вилами та дрючками.

В експозиції Київської міської організації Всеукраїнського товариства “Меморіал” імені Василя Стуса представлено декілька унікальних фотографій: на них зафіксовані трупи людей, які загинули від голоду на вулицях Харкова.

Пленум ЦК ВКП (б) у листопаді 1928 року вмикнув зелене світло примусовій колективізації. На ньому було заслухано доповідь генерального секретаря ЦК КП (б) України С. Косіора “Про сільське господарство України, про роботу на селі. (Пам'ятник катові нашого народу і досі стоїть у Києві).

Упродовж 1930 року передбачалося усуспільнити селянські господарства по всій Україні. Людей примусово заганяли до колгоспів. Розкуркулювапи навіть бідняків, оголошуючи їх “підкуркульниками”, якщо вони не хотіли ставати колгоспниками. Селяни не корилися совєтській владі. Ось що пише дослідник цього періоду П. Бачинський: “У Борисполі Київської області натовп селян, осіб 500, вирішив не допустити виселення... розкуркулених. Вони виставили охорону біля їхніх дворів, влаштували мітинг, на якому виступили проти примусової колективізації і розкуркулення. Лише за допомогою військ ДПУ І міліціі селян розігнали, арештували 25 осіб, зокрема місцевого священика”.

Надзвичайна заготівельна комісія В. Молотова, яка працювала в Україні в листопаді-грудні 1932 року, відбирала від людей все до крихти. До неї входили, зокрема, Молотов, Каганович, Балицький і близько 1700 партійних працівників. Саме тоді в українського селянина загарбали величезну кількість зерна.

Для України запланували 360 мільйонів пудів хліба, з яких вона була спроможна виконати лише 70 відсотків усього обсягу.

Були організовані штурмові бригади із трьох-п'яти осіб. Забирали зерно, отримане на трудодні. П. Бачинський пише: “Люди благали, плакали старі та діти. Не допомогло. Діялося щось незбагненне. На початку березня 1933 року в 16 районах Київщини зареєстровано 123 випадки людо- і трупоїдства. На Київську область припадає 28,6 відсотка всіх померлих в Україні”.

Письменниця Докія Гуменна, очевидець тих подій (їй пощастило в роки Другої світової війни втекти з Києва за кордон), згадує:

“Підкрадається жах із чорними очима. Міста стають острівцями серед моря голоду. Нікому не дозволяється ні прибиватися до “острівців”, ні пускатися в плавання по селах. І все ж до міста (як до Мекки) діставалися всіма правдами й неправдами напівмертві з голоду селяни. Дід з бородою на колінах стояв посеред Лютеранської, там, де вона горбом спадає вниз до Хрещатик і благав: “Змилуйтесь! Дайте хоч шкориночку! Я ж вам возив хурами!” А люди байдужо оминали”.

Навесні 1933 року щохвилини вмирало 17 людей, щогодини — 1000, щодня — майже 25 тисяч! Вдумайтесь, яка страшна ця статистика! Середня тривалість життя українця становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 — у жінок. У часи палеоліту тривалість життя людини була 20 років.

Паралельно із насильницьким вивезенням хліба з України комуністи пограбували наші церкви на суму 834 тисячі рублів золотом. Вони знищили не тільки церковне керівництво, а й десятки тисяч священиків і сотні тисяч вірних християн.

Україну оточили військовими загонами, запровадили паспортну систему, щоб люди не могли виїхати з колгоспу, постійним збільшенням норм хлібопоставок державі викачали весь хліб і всі харчі, заморивши голодом близько 10 мільйонів селян.

Прикметно, що результати перепису населення СРСР, проведеного у 1937 році, так і не були оприлюднені. Сталін наказав їх знищити, а українські вчені-демографи, які у звітних цифрах показали людські втрати від голодоморів, були репресовані й розстріляні.

Сьогодні вже відкриті архівні зведення про переселення з російських губерній у спустошені голодом українські села цілих колгоспів та сіл. Якщо ж іще врахувати демографічні наслідки голоду 1932-1933 років, то Україна втратила не менше 10 мільйонів населення. Щоби приховати точну цифру, більшовицькі комісари після 1933 року нишпорили по селах України, вилучаючи та знищуючи “Господарські книги”, а також “Книги записів актів громадянського стану на 1933 рік”. У державному архіві Вінницької області дивом збереглося декілька таких записів Сосонськоі сільської ради Вінницького району з квітня по червень 1933 року: “9 травня Сташко Д. М, вік 42 р., украіїнець, член артілі, причина смерті — від голоду. 14 травня 1933р., Романенко Я.Л., вік 52 р.. українець, член артілі. Помер від голоду”. А далі страшні факти каннібалізму...

Третій удар голодом розпочався з посухи в південних областях України. Замість того, аби організувати допомогу цьому регіонові, Сталін цинічно пов'язав цей голод... із виявами українського буржуазного націоналізму. Хрущов, який до приїзду Кагановича був тоді першим секретарем ЦК КПУ і очолював уряд УРСР (весна 1947р.), надіслав до Москви кілька листів про ситуацію в Україні, за що Сталін (про це збереглися спогади), назвав його українським буржуазним націоналістом і категорично заборонив надавати будь-яку допомогу Україні. Тоді ж із СРСР щоденно вивозили за кордон зерно. Відоме визнання президента Чехословаччини К. Готвальда: “Радянський Союз врятував нас від голоду”. Є дані, що Польща одержала 200 тисяч тонн зерна, Франція — 500 тисяч тонн. Маловідомий жахливий факт: лише ЗАГси в Україні тоді зареєстрували близько 1 мільйона голодних смертей. В останні роки надруковані твори про голодомор 1946-1947 рр, де наводяться унікальні документи про реальну ситуацію на той час. За рахунок української валюти — хліба — Москва, виявляється, підгодовувала створені нею комуністичні режими.

Жовтий князь обходив села, залишаючи по собї гори трупів, часто яких не було кому ховати.

Тільки у 1983 році США — нарешті! — створили спеціальну комісію конгресу з дослідження Голодомору. Її очолив американський історик Джеймс Мейс, якого (посмертно) 26 листопада цього року В. Ющенко нагородив орденом Ярослава Мудрого. У 19 пунктах висновків цієї комісії, затверджених Конгресом США, засуджено бездіяльність та свідоме замовчування про голодомор тодішнього уряду США, а також визнано, що це була спланована акція Москви проти українців. Тут слід визначити особливу роль Дж, Мейса, великого друга України, його безкомпромісну позицію. Він вивчив українську мову, полюбив Україну, згодом сюди переїхав, одружився з українкою, поетесою Наталею Дзюбенко. Слова правди про тих, хто організував голодомори і був причетний до знищення українців, багатьом не подобалося і в США, і в нас. Щире співчуття до жертв трьох голодоморів, можливо, пояснюється ще й тим, що напівіндіанець за походженням, він добре пам'ятав, яких утисків зазнав від колонізаторів його народ.

...Відходять у небуття свідки чорних днів і літ голодоморного жаху. Тож збираймо кожну згадку про ті події. І вірмо: те, що сьогодні видається непереборним, завтра стане очевидним. Нюрнберг-2 неодмінно відбудеться.

джерело: Українська газета плюс, №45, 8 грудня 2005


До головної сторінки

web hosting counter

Hosted by uCoz