Case History LH03

Anonymous female narrator, b. 1925 in Chernobyl district but during the famine resided in Tsiurupyns'k district, which was then in Mykolayv region and is now in Kherson region. Narrator's father died in 1930, perhaps from tuberculosis, and her mother, a collective farmer, starved to death in 1933. The latter was buried without coffin in the same grave as one of narrator's sisters. Narrator then stayed with her surviving sister for a year until she was given up to an orphanage, where she resided until the German invasion. The village was a large one with three schools, one Russian, one Ukrainian, and one for national minorities. It also had a large church, which was closed during the initial wave of collectivization. Narrator attributes famine to state policy intended to drive peasants into collective farm, where people were fed once a day (at least during sowing and harvest). In her area the famine lasted into 1934. In 1932 the harvest was not good because of frost. Practically the whole village died out. People would even dig up horses buried for a week and eat them. Narrator describes incidents of cannibalism. Narrator recalls little of politics in the village. Interview cut short because of narrator's emotional distress.


Питання: Свідок зізнає анонімно. Де й коли Ви народилися?
Відповідь: В 25-му році.
Пит.: А де?
Від.: Чорнобильський район.
Пит.: А де жили в кінці 20-их, на початку 30-их років?
Від.: В Цюрупинськім районі я жила, в 30-их роках. Тридцять третій рік то голод був великий.
Пит.: А чим займалася Ваша родина?
Від.: Мій тато помер як мені було яких п'ять років, мама померла як мені було сім років. Жило двоє сестер — старша і молодша. Сестра молодша похована під хатою без труни, мама похована без труни — двоє людей в одній ямі.
Пит.: Це 33-ій рік?
Від.: Тридцять третій рік. Тридцять третій, початок 34-го року. Мала сестру старшу, вона старша може на 15 років від мене, 14, що після смерті моєї мами то вона мене тримала рік часу, а тому не могла витримати, мусила здати мене до приюту. У приюті я проживала аж поки німці не прийшли, не розбили те все, я мусила йти від хати до хати, щоб шматок хліба дістати, щоб шматку яку дістать на себе до убрання. То так кому коров пасла, кому дитину доглядала, аби тільки щоб прожити можна. Бо як німці зайшли, то забрали молодь всю до німців; забрали голу й босу. Було 14, 15 років, 16 років, як мене забрали до німців.
Пит.: Чи Ваш батько помер природною смертю?
Від.: Тато, тато хворий був, я думаю що може туберкульоз мав, не знаю. Пам'ятаю тільки то, як зайшла до кімнати, то він лежав у ліжку, і він помер. Я зустрічала маму на вскачці, бігла до мами, казала, що тато спить. Ну, мама питає: — Що тато?
Я кажу. — Спить.
А старша моя сестра каже: — Ти дурна, тато помер.
Тоді як мама тільки в хату зайшла, то мене зразу відіслали до сусідів, і то що я тільки пам'ятаю. Щоб прийшла допомога зі старших, прийшли помогли тата поховати.
Пит.: Які контакти Ви мали з совєтською адміністрацією від партійної?
Від.: Ні, нічого, замолода була, я тоді не розумілася в тому нічого.
Пит.: А яка школа була в Вашому селі?
Від.: Школи, то городок був, національна наша школа називалася, українська. Ми мали три школи, одна російська була, друга українська, а третя називалася національна. Три школи великих ми мали. В одній тільки російську школу мали, то туди ніхто не йшов, тільки по-російську було, а наша була мішана, національна школа називалася.
Пит.: Чи пам'ятаєте розкуркулення?
Від.: Ні, я того не пам'ятаю.
Пит.: А колективізацію?
Від.: Yeah, мама робили в колгоспі; і я робила в колгоспі, мені було 14 років.
Пит.: Чи люди противилися колективізації?
Від.: Мусили йти, бо не було що їсти, вони забирали, у 33-му вони примушували людей, щоб ішли до колгоспу, бо у колгоспі давали раз на день їжу, люди тільки мусили стояти всі за супом у черзі, щоб дали раз на день поїсти. Давали для тих хто робив і хто мав дітей, то давали тоже там ложку того супу, щоб додому понести.
Пит.: А що робили з тими людьми, що не хотіли йти в колгосп?
Від.: Висилали на висилку.
Пит.: Чи були повстання в Вашій околиці проти колективізації?
Від.: О, я не пам'ятаю.
Пит.: Чи пам'ятаєте, що сталося з церквою в Вашому селі?
Від.: Нашу церкву закрили, в якому році, навіть не можу сказати, але церкви були закриті, церква велика була, в центрі, дзвони були поскидали, а як німці зайшли, то й дзвони взялися, і церкву відкрили, і служба зразу вечірня була. То що я пам'ятаю. А до церкви, я не пам'ятаю в якому то році було закрита церква, Ja, то може в 28-му, в 29-му році церкви були закриті.
Пит.: Чи пам'ятаєте, що сталося з священиком, чи люди говорили?
Від.: Ні.
Пит.: А чи пам'ятаєте чи переслідували Ваших учителів.
Від.: Також не можу сказати. Замала була.
Пит.: А коли почався голод у Вашій околиці?
Від.: Голод почався в 32-му, 33-му і 34-му, три роки тривало. Найгірший був 33-ий, 34-ий то трохи ліпше було. В 32-му я думаю врожай не був дуже добрий, бо повимерзало все, а 33-ій то вже так прикрутили, хто що мав вдома, то забирали, мусили здавати, мусиш здати до government-а, а люди мусили йти до колгоспу за тарілку супу робити.
Пит.: Чи багато людей померло в Вашій околиці?
Від.: Під кожною хатою стіг людей, в хаті було стільки могил, скільки під хатою було. Ціле село вимерло. Людей було, як ідеш, то там бачиш лежить умирає, допомоги просить, там лежить допомоги просить, їсти не було що, їли псів, їли котів, їли їжаків. Де хто що міг найти, то те й їв, навіть коні дохлі були викопували. Кінь лежав може тиждень часу закопаний, викапували й їли його. Старша сестра похована біля хати. Тяжко було, дуже тяжко. Мама сама навіть яму копали, щоб мою сестру поховати. Не було кому, допомоги не було, медицини не було. Жадної допомоги не було для того.
Пит.: А що в той час уряд робив?
Від.: Ну, нічого, ніхто не дбав за те. Людина, як голодна і холодна, то йшли самі, навіть мою приятельку, що я з нею завжди до садочку йшла, вже як мама пішла до колгоспу робити, до садочку нас здавали, ішли до роботи, то мою приятельку мама її зарізала, бо голодна була. А що їй, мама вже помішалась головою, бо їсти не було шо, то мусіла щось робити. Ну то шо, вона зарізала, й її до Сибіру вислали.
Пит.: Чи люди йшли в місто шукати за працею, чи тікали люди?
Від.: Ніде праці не було. Голод був, все забрано було; store-и які були то були пусті, не було нічого, міняли що мали, мали шматку, то десь по селах ішли, щоб за ту шматку шматок хліба, або якусь квасолю, або що, щоб проміняти за щось, бо по селах більш-менше люди займалися, а для міста то шо, доставки не було до міста, не так як у Америці, доставка, пішов у store то й все. Як мали dozen курей вдома, то мусили стільки то яєць здати, мали одну корову, то мусили стільки то молока здати до government-у. А як не маєш, то корова не доїться, то мусиш купити і здати до gouvernment-у, купи в когось, а їм здай.
Пит.: Чи ходили і шукали за збіжжям?
Від.: Ходили, з ціми щупаками. Люди закопували, то й от, то вони ходили з желізними щупакам і шукали.
Пит.: А хто це робив?
Від.: Government. Наказ був government-ський і люди шукали, спеціяльно вислали таких, і ходили.
Пит.: Чи це були місцеві люди?
Від.: А, хто знає, невідомо. Страшний суд був. Люди навіть викопували мертвих, із того, на цвинтарю, і робили котлети і на базарі продавали. Кажуть як звірина голодна то страшний суд, ну як людина голодна ще гірший страх. На цвинтарях то жодного хреста дерев'яного не побачиш, бо люди палити не мали чим, і то забирали, а government не давав до лісу піти, чи голок чи стільки ялинок назбирати, бо як доженуть то заберуть і те, й граблі, і шнурок, щоб додому тільки не несли, й спалять там же, а вам не дадуть. Тяжко було. Уже на східній Україні, то як не найгірше було, бо то вимерли люди, а потім почали тягнути людей з західної України, яких населели, бо не було кому робити, бо повимирали. Сади були такі, огороди були такі, а робити не було кому, бо повимирало все. То з західної України туди насилали.
Пит.: Маєте ще щось сказати?
Від.: Ні.
Пит.: Щось пригадуєте?
Від.: То що пригадую, хочу додому поїхати, і нема до кого. Все мене пустять, тільки папери дістати. Я б хотіла на cemetery, і хотіла б подивитися де хата наша стояла, а там вже нема нічого.
Пит.: Дякую Вам.

Зміст першого тому

web hosting counter

Hosted by uCoz