Anonymous male narrator, b. 1920 in Nezlobnaia stanitsa (a Cossack settlement in the North Caucasus, sometimes containing tens of thousands of residents), Krasnodar Territory, into Cossack family of five. Narrator completed the standard seven-year school, which conducted classes in Russian, but was denied access to higher education because of his father's service to the tsar. Narrator left the stanitsa in 1937 and went to Baku. Narrator's family neither took part in politics nor had any particular trouble with the authorities. Dates the famine 1933-1934. tells of starving Cossacks seeking work with Caucasian mountaineers (gortsy). “Many” died during the famine, but narrator gives few specifics .
Пит.Коли Ви народилися?
Від.: В1920-му році.
Пит.В якому місті?
Від.: В станиці Незлобна, Краснодарський край.
Пит.А де жили при кінці 20-их, на початку 30-их років?
Від.: У тому самому місці.
Пит.Чим займалася Ваша родина? Землеробством?
Від.: Вони були селяни, то значить так як фермери.
Пит.Чи пам'ятаєте, скільки землі було в Вашої родини до колективізації?
Від.: Ні, не пам'ятаю.
Пит.А чому?
Від.: Був замолодий на те. Але було досить землі. Батько був хворий, і пам'ятаю, що робітника наймали на літо і одну молоду жінку так само наймали помогати матері. А робітник допомагав братові моєму старшому обробляти землю.
Пит.Скільки в Вас було в родині?
Від.: П'ятеро.
Пит.Чи люди що-небудь говорили про революцію і громадянську війну в Вашій околиці?
Від.: Не пам'ятаю цього.
Пит.Яке було Ваш наставленая до радянської влади в дитинстві? Що Ви найперше пам'ятаєте?
Від.: Як я був малий, то я не мав ніякого поняття, що то е таке совєтська влада. Але я й не знав, який був царський уряд.
Пит.Чи мали що до діла з советською адміністрацією або партійною групою в Вашому селі?
Від.: Ні, нічого.
Пит.Чи старший брат або мати мали?
Від.: Так само. Ніхто. Із моєї родини ніхто участь не брав. Ну та клопотів таких не було, щоб нас там розкуркулювали чи що, то не було, але як я кінчив сім літ школи, то хотів піти в технікум якийсь, до вищої школи. Де не пошлю ту аплікацію, до якогось технікуму, так як горний технікум, горнопромисловості чи копальні, то мені присилали зразу, що курси вже заповнені. І пошлю дальше, в другий технікум, присилають —“Курс заповнений." І ще посилав навіть до цивільной, петуяський технікум, так само прислали — «Курс заповнений." Тоді я з того всього дістав по школі я дістав паспорт і я рішив виїхати з тої станиці геть.
Пит.В якому році?
Від.: То було в 37-му році. І приїхав до Баку, а там я не знав, де їхати — чи через Каспійське море туди в Середню Азію, чи їхати до чорного моря, шукати десь працю. А коли я зобачив на будинкові великому було написано: — Приймаються до технікуму нефтяної примисловості — я пішов туди. Заповнив анкету. Сказали, що прийди на другий день і ми тобі дамо знати. Коли я прийшов 11.30 на другий день... Спав під заборами і то було, не тільки я сам, були тисяча людей, які переїжджали до Середньої Азії через Каспійське море, шукали працю. Мотелів, готелів то не було, навіть і не було де згадки. Коли я на другий день пішов до того будинку, де приймали, значить, приймалися ті учні нефтяної промисловості, то мені віддали назад мої документи і сказали, що курс заповнений. Тоді я поїхав до Чорного моря. Подивився на Чорне море і вернувся. У Грузії там. При дорозі я говорив з людьми і мені обіцяли, що там в Грузії — забув яке містечко — був літейний, алюмінієвий завод, де плавили сирий алюміній і складали в ті такі цегельні і висилали там, де треба. Я там поробив яких два і пів місяця, дуже скучав по домови, розрахувався там, приїхав додому, й один раз застав я свого дядька Олександра в садку, й почав все йому казати за ті школи, що мене ніде не приймають чогось. Він так подивився навколо, нікого не було і каже: — Тільки поміж нами, Вася. Нікому не кажи. Тебе ніде не приймуть до школи, бо твій батько був при козачій армії. Із-за твого батька тебе ніде не візьмуть. — Таке воно й було.
Пит.А хто належав до партійної групи в Вашій станиці — місцеві чи приїжджі.
Від.: Були приїжджі, а місцевих було мало. Головачі зі стансовету то були приїжджі.
Пит.А звідки?
Від.: З других місцевостей.
Пит.Росіяни?
Від.: По-російському говорили. А своїх то було мало, але були й такі, що доказували на когось, на других. Когось там недолюбили й доказували щось там, наговорювали щось таке. То „чорний ворон” приїжджав і забирав ночами і до в'язниць, але було до Сибіру відсилали.
Пит.Чи Ви або Ваш старший брат мали клопоти з ЧК чи пізніше ГПУ?
Від.: Ні, ні.
Пит.А яка була школа в Вашій станиці?
Від.: Тільки семилітка.
Пит.Семилітка? А якою мовою вчили?
Від.: Російською.
Пит.А вчителі були місцеві чи приїжджі?
Від.: Приїжджі в більшості.
Пит.Чи в Вас у станиці бачили коли-небудь українські книжки або журнаи?
Від.: Ні.
Пит.Чи пам'ятаєте, яку частину Вашого врожаю віддавали державі до колективізації?
Від.: Ні, не пам'ятаю, але жилося добре. Називався після революції НЕП. А я не більше не знаю, що літери точно означає.
Пит.Нова економічна політика.
Від.: Right. То було добре. Землі — хто хотів тільки робити. Якщо своєї землі мало, то можеш рентувати державну. Скільки хочеш рентуй. Рентуй машинерію — там плуги, сіялки, чи борони, чи що. Так, що добре було. Так 27-го року, а вже в кінці 27-го, 28-го почалася колективізація. І то силкома. Зразу не так силкома, потрохи того, а вже в 29-му році, то уже силкома заставляли. Мій братуха був...
Голос іншої особи: Землю забирали.
Від.: О, уеаh, землю забрали, коней забрали всіх, плуги, все.
Голос іншої особи: Все віддав, і він щось мабуть... Один тільки сезон побув і забрав коней і свою ту бричку і втік.
Пит.А не знаєте куди?
Від.: До Минеральних Вод, на цегельний завод, де палили цеглу. І там він робив. Як довго не знаю, аж поки його взяли до армії. З армії прийшлов вже при кінці 24-го року.
Пит.Чи пам'ятаєте комітети бідних селян?
Від.: Ні, не знаю.
Пит.Що Ви особисто знаєте про сексотів і донощиків у Вашому селі? То, що вже говорили дещо.
Від.: Ну, то що. Ті що сексоти і донощики були до колгоспів — це найбідніший нарід. Що не хотіли робити. Після революції дали в нас, наприклад, то дали землі на кожну особу стільки—то акрів, не знаю там скільки було, я замолодий на те — на кожну особу родини. Ну і їм дісталось, але вони не хотіли робити. Спали літо під яблуню, під деревами, чи там на річці, вилежувалися, висипалися, а таких дураків комуністична партія любила. А ті, що робили чесно — вони не дбали за цих людей.
Пит.Коли почалося розкуркулення в Вашій станиці?
Від.: Розкуркулювання в нас такого не було дуже. Пам'ятаю, що було в 27-му, 28-му роках я думаю. Так. Ну дуже зажиточні були, що їх оті ж самі сексоти, що не робили нічого й їм довірили пістолет і все того ходили розкуркупювали. Приходять до дядька зажиточного і кажуть: — Дядько, ти маєш вибиратися, а то, кажуть, що ти, ти що, іди геть, бо я тебе зараз того, заб'ю ще. Ну, а той каже: — Дядько, ти маєш вибиратися з хати. Ну, як то можна повірити: такий сопляк, йому дали пістолет, а той робив день і ніч, а той не робив і його батьки і прабатьки, і таке ось воно виходить. Ну, то що той дядько? Він із нервів почав трястися і до того підходить: — Я тебе викину зараз з хати. А той бере пістолет і каже: — Дядько, не чіпай, бо я тебе застрілю! Не чіпай, бо застрілю! Ну, а той не вірив, він і стріляв.
Пит.Таке було в Вашому селі?
Від.: Бувало, бувало. Я чув. Я не бачив, але я чув.
Пит.А чи був колгосп у Вашій станиці до колективізації, значить, доборвільний колгосп?
Від.: Добровільно у нас не називали колгосп, а комуна. Так? Був, ну, й що з того?
Від.: Від самого початку? Від самої революції був?
Ні. Комуна добровільна була. Я пам'ятаю, в 29-му, 30-му роках може. І що з того? Зібрали людей, пішли, там поробили сезон чи два — і все. І закрилось.
Пит.А які то були люди?
Від.: Станичники. Наші. Наші люди.
Пит.А хто із станичників? Ті найбідніші, що Ви говорили?
Від.: Може, так сказати, ті, що не знали навіть ні трактором їздити. Пам'ятаю, Жондир був один. Там трактор ось їде по нашій вулиці, а ми біжимо, дивимося. Він хотів застановитися і не знав як. А здоровий такий був, яких 40 літ може, 37 таково. Хотів застановитися і не знав як. Зіскочив з трактора, наперед, і підпирав його, а трактор його пхав і до стіни. А той вискочив із під трактора і трактор посунувся в стіну, в камінну, і застановився. А той каже: — Ну, я ж казав, що я тебе застановлю. То правда було. Я бачив.
Пит.А що Ви думали про тих людей, що були в комуні?
Від.: Ну я що, я був замолодий.
Пит.А брат, що говорив?
Від.: А брата я не бачив, бо він покинув станицю і робив на тому заводі, де палили цеглу.
Пит.А коли почали силувати людей в колгосп?
Від.: У 29-му, а це вже сил кома забирали від людей, від дядька Михайла то забрали все. Я думаю, що в 29-ім, 30-ім, що почалось, силкома. І ті люди, що не хотіли, так вони що? Вони забрали від них зерно силкома, що мали зерно чи муку, чи що, картоплю. Ну а другі люди, чуючи за це, почали закопувати в землю дещо. ТІ ж сопляки, що не робили, їм дали такі залізні прути, ходили по дворах скрізь і шукали, чи ніде нема. Якщо десь закопано, знаєш, то вона буде інакший звук мати, знаєш. Не так. Сало як знайшли, то відкопали, забрали. Ще не йдуть люди до колгоспу — накладали податки. Люди дають. Не йдуть знову ще до колгоспу — накладають другі податки і люди вже не можуть нічого дати, бо вже тоді шо? Приїжджали, забирали меблі, що в хаті е забирали і вивозили на базар, продавали. Аби тільки людей загнать у колгосп. Дядько Михайло дуже не хотів іти; впертий був. А він був божелюбний: у церкву щораня ходив. Ще церква не була закрита і вона, його дружина, щораня й вечора, пам'ятаю, ходили до церкви. А вже в 34-му році, то загрузили церкву насінням — соняшника насінням, пшениці і решта. Дзвони познімали, поскидали, позабирали, а церкву загурзили зерном. Урожай був добрий.
Пит.А що зробили з священиком?
Від.: Не пам'ятаю. Священик навіть жив майже на проти нас через вулицю, але не знаю. Не пам'ятаю. Замолодий був.
Пит.Чи був збройний спротив колективізації в Вашій околиці?
Від.: Ні, не пам'ятаю.
Пит.Чи козаки тримали зброю?
Від.: Позабирали все.
Пит.Коли?
Від.: Після революції стали все забирати. Хтось мав, а хтось доказав, приходили обискивали, забирали силкома.
Пит.Чи говорили чи десь далі були повстання?
Від.: Ні, не пам'ятаю.
Пит.А щось сталося з учителями в той час? Не арештували?
Від.: Не пам'ятаю, щоб їх арештовували, а скільки я вчителів ото ходив я, не чув нічого, не знаю.
Пит.А як відбувалася посівна кампанія в Вас?
Від.: При колгоспі? Ну то ще до голоду, то посівна кампанія, що було? Я був замолодий, я не можу сказати, але пробували там робити все того, але то ще не могли обробляти землі, що селяни обробляли до колгоспу. Не могли обробляти, бо не було сили. Люди не хотіли йти до колгоспу.
Голос іншої особи: Як то приказка є: — У колгоспі добре жити — один робить, а два лежить.
Пит.Як відбувалися хлібозаготівки?
Від.: Пам'ятаю, в 34-му році вже, то хлібозаготівка була така: перше зібрали, то мусили віддати для держави, а що зосталося — ну то Ваше.
Голос іншої особи: Поділили.
Від.: А вже тоді, вже було, називалися трудодні. Що ти робиш цілий день на полі, ну, там називається один трудодень проробив, так? А тоді вже, ну, давали на трудодень скільки там пшениці, то перший раз, пам'ятаю, що в 34-му році дали зерна, й люди вже віджили від того, від голоду, це в кінці 34-го року.
Пит.А коли в Вас почався голод?
Від.: Голод почався в 33-му році, на початку 33-го, я думаю. Але найтяжчий був голод — це в початку 34-го року, весною. Ранньою весною, то що люди дуже помирали, дуже помирали. Ми спаслися, бо в нас було багато запасу гороху сухого, квасолі. На чердаках лежав на амбарі. І він пригодився в голодівку.
Пит.А в Вас не брали, не відібрали?
Від.: Нас не чіпали, бо батько помер у 21-му році, а мама та пішла, зразу в колгосп, як почали вже натискати, братуха пішов у колгосп і побув там рік, чи що. А потім забрав коней і бричку і втік. Ну, а ми так і належали ніби до колгоспу. Сестра моя старша на три роки — їй було тоді вже щось 14 років, мабуть, було їй в 34-му. Но, їй було 15-16 літ. Мені було вже 14 майже. То вона все ходила по полях, це зимою 33-го, 34-го роках. Зимою ходила по полях, шукала може там кукурудзянка десь лежить. Ходила там, де просо біле відбивали на пшоно, й ті лушпайки. То були такі великі купи лежали, вороки, то йди, бери. Принесла один раз, то мама наробила там яких-то оладків з того проса, тих лушпайок. Іще щось там додала. Як наїлися, то майже, що не повмирали. Не могли тоді оправитися після того. Бо то гостре, ті лушпайки. А багато людей, що від цього не могли оправлятися і помирали. Пробували їсти, що тільки можна знайти. Пам'ятаю, в 34-му році один дядько Михайло Вовк пішов на старе полоще і так далі. Там солома стара була, там гриби росли. І він ото там варив їх, їв і там і помер. Там і помер від голоду. Опухший був. Багато бачив я опхших людей, багато. Ну, при нашій родині не було.
Голос іншої особи: Пухли, аж вода текла, так пухли, що по ногах текло. Такі люди пухлі були.
Ми спаслися. Сказати, наша станиця так не ввійшла в той, у голод так. Чому? — я не знаю.
Пит.Що другі люди робили в той час? Йшли в місто шукати за роботою?
Від.: О, уеаh. Багато людей втікало без паспорта, без нічого в Кавказькі гори. Чечени там, кабардинці, балкарці. Де могли якусь роботу знайти. А ті люди знали, що ми голодували і давали їсти. Багато із нас, із наших людей повтікало в гори. Спасали життя. Приносили додому кукурудзу звичайно, а то й м'ясо.
Пит.А голоду не було в горців?
Від.: Ні. Горців ще тоді держава совєтська не чіпала, й вони не мали ніякого голоду. Але голод був штучний, спеціально зроблений був Сталінським урядом.
Пит.Ви ще тоді так думали? Так говорили?
Від.: Люди не говорили поміж собою, бо боялися один одного. Не тільки боялися там отого, а навіть брат сестру, сестра брата, або брат брата, або батько сина навіть боявся, бо так зробила комуністична влада, щоб боялися один одного. Отак навчили людей, як жити.
Голос іншої особи: Вночі приїжджають чорною согммо і забирають. — Вставай! Встав, забирають, і везуть тебе, не знаєш куди. Чи він поверне, чи не поверне. Той щось сказав , приїжджають вночі й забирають. Більше не зобачать.
Пит.А чи в Вас був МТС, тобто машино—тракторна станція?
Від.: Ні, в нас не було, але далі, в Армавірі було. Вже частина колгоспів, то МТС вже були, трактори. Пам'ятаю я, я робив в колгоспі, я пропустив школу, якихсь трьох до чотирьох років. Батько як помер, я за школу не дбав чомусь. Як був він жив, то я в клясі був першим учнем. А батько як помер, то мені все відпало. І я при колгоспі робив хлопчаком — 13,14,12 років. Погоничем, як то називається, на конях на передніх. Орали, чи косили, чи що. Пам'ятаю, що як трактори почали орати дуже глибоко і дядьки старші, діди. Один, пам'ятаю, забув прізвище його, невеликий, приїхав на поле і подивися на то і каже агроному: — Що ви робите? Ви зіпсували землю. Ви підняли глину наверх. Вона як сухо — засохне, то буде як камінь. А той агроном каже: — Що там, старий дурак, знаєш. Я ж у школу ходив. Старий каже: — Ти в школу ходив дурака валяти, ти не научився. Ти зіпсув землю. І бідолаха старий заплакав і пішов. Як дитина заплакав. Так йому шкода було, що то зіпсули землю.
Пит.А під час голоду, чи Ви або знайомі різали худобу?
Від.: Ні, ми зарізали бичка, пам'ятаю, так.
Пит.Чи Вам або Вашій родині приходилося продавати речі за хліб? Чи може просити за ним?
Від,: О, уеаh, о, уеаh, продавати, так.
Пит.А як це було?
Від.: Батько як служив для царя, козаком, то мав хрести золоті, срібні годинники, золоті годинники, якася нагорода, то що я знаю. Я тільки чув, що батько був на турецькому кордону. При царю, а при революції не знаю. То вона занесла ото, оті всі хрести, годинники золоті до торгсину. Держава відкрила торгсин, де продавали першокласний риж, першокласну муку для печива, хліба, чи що і там ще якусь крупу. І то все за золото. Хто мав зуби золоті чи що, витягали, чи обруччя того, золоте, то витягали, віддавали. Так.
Пит.Чи в Вас були випадки людоїдства в станиці?
Від.: Не пам'ятаю, не пам'ятаю.
Пит.Чи хотіли би ще щось сказати з того, що пам'ятаєте?
Від.: Ну то нема майже нічого. То я думаю, що я вже сказав. Те, що мене совєтський уряд не пустив далі в школу було несправедливо дуже. Я цього ніколи не забуду. То все, що я мав сказати.
Пит.Дякую!