Fedir Kapusta, b. September 17, 1900, in the village of Horby, Kremlianchiv district, Poltava region, the son of a well-to-do peasant who had 20 desiatynas of land (half of which was seized in 1920) and was dekulakized by the local komnezam in 1929 and exiled in 1930. after serving his sentence, narrator's father returned to his native village in late 1932, got work in a state farm, and died there. In 1926, following a dispute with the local authorities, narrator went to work in Artemivs'k in the Donbass and later was assigned to the post and telegraph office in Kiev. During passportization (late 1932-early 1933 program of introducing internal passports), narrator was declared to be a kulak and thus ineligible for an internal passport but appealed to authorities and was able to reside in Starobil's'k and Voroshilovhrad, where he worked in a alocal mining cooperative, as well as in various other towns. Narrator gives considerable information on the revolution and the 1920s.
The first wave of collectivization and deculakization in narrator's native village was carried out by local Ukrainian peasants, especially the komnezam , without the aid of outsiders. After emigration to the West, the narrator read extensively the Soviet Ukrainian press of the period. During the famine about one-quarter of the population of the narrator native village died but no one in his immediate family. In the town of Ienakiieve, the narrator did not see people die but did see the starving taken away by police. There were “many” outsiders who came to his village, but mainly after the initial phases of collectivization. The narrator, an adherent of the hetmanist (monarchist) current in Ukrainian йmigrй politics, blames Marxist ideology rather than the Russian people for the famine and emphasizes the culpability of the Soviet Ukrainian authorities. An English translation of the full interview appears in this Commission's Investigation of the Ukrainian Famine, 1932-1933: Report to Congress (Washington, GPO, 1988), pp. 237-259.
Пит.: Будь ласка, подайте Ваше ім'я й прізвище.?
Від.: Федір Павлович Капуста.
Пит.: Коли Ви народилися?
Від.: Сімнадцятого вересня, 1900-го року.
Пит.: А де саме?
Від.: В селі Горби, Кремлянчівський повіт, раніше, Полтавщина.
Пит.: А де жили при кінці 20-их років — на початку 30-их років?
Від.: Жив я частинко в селі Горбах, а покинув село в 1926-му році й поїхав на Донбас. Причина була така — якраз повставали артілі, сільсько-господарські артілі, й забирали землю коло села, розумієте. І забрали в мого батька всю землю, хоч вона була два і пів або три кілометри від села, та то суцільно. Така велика була артіль! Забрали землю! Я пожалівся з іншими селянами — склав таке прохання до земельного відділу в Кременчуці: — Прошу Вас дати розпроядження, щоб не забирали землі, поскільки це було осінню діяно, поскільки вже були посіяні лани жита, пшениці й вже на заяву оралося. Підписало цю заяву 13 осіб і я поїхав у Кременчук. І з Кременчука прийшло, що землі не можна забирати аж до затвердження Кременчуцьким окружним відділом. Як прийшло це, зараз всі крикуни різні почали говорити — що він, підпільні зібрання збирав, що 13 підписів у заяві?! Розумієте?
Пит.: Це були місцеві люди?
Від.: Місцеві, ну ті, що в артілі й ті що в комнезамі. — Що він, кажуть, він, так сказать, нелегальні зібрання збирав, бо 13 підписів було на тому! Я побачив, що це діло погане. А вже були райони, не райони, а волосні управи — радянська волосна управа вже була. І в кожній волосній управі був один одинокий представник ГПУ, один чоловік на всю волость — не на район, а на волость. Я коли це почув, знаю, що коли от ці балачки стали, я тоді попросив у длдька (до батька звернувся — батько грошей не мав, а були гроші нові вже — червонщ так звані). Я тоді до дядька звернувся. Дядько мені дав 20 червонив, чи то 20 рублів. І я залишив і поїхав на Донбас. Аз Донбасу, я мав із Артемівська в Донбасі, я мав уже призначення на Київську поштово-телеграфну контору. Я поїхав туди і став морзистом, а потім і вже бухгалтером був там. І до того доробився, значить — це з 1926-го року до 1933-го року - а в січні 1933-го року там була пашпортизація. А мене виявили, що я куркуль, ще до цього місяців три тому назад виявили, що я куркуль. А куркулям пашпортів. Не давали, розумієте. Я подав заяву, щоб мене звільнили по бажанню. А голова цього райвідділу — забувся його прізвище — взяв і подав у ГПУ, на Київське ҐПУ, районе ГПУ. Воно місто Оржонікідзе було — воно Єнакієве, а було Оржонікідзе, Рикове називалося. І так і інакше. А тепер називається Єнакієве, зараз так само. То я подав ... а без голови кадрів, ніхто ... голова кадрів ... то значить, мене не звільнять. А цей голова кадрів подав у ГПУ про те, що пан Нестеренко був голова рай—відділу — також комуніст. І він подав на цього голову, що Нестеренко зівльняе по особистимоу проханню, куркуля. Тоді Нестеренко відказався від того, щоб, розумієте, мені дати документ, щоб мене звільнили по власному бажанню. Але він поставив у партком — а він також комуніст, той голова, районовий голова спецвідділу — комуніст, і той комуніст, розумієте, Нестеренко комуніст. І він поставив питання перед райпарткомом, що хоч мене звільнять, а хоч звільнять голову спецвідділу. У райпарткомі постановили, щоб звільнити голову спецвідділу. Це й получилося. Я вже передав документи новому бухгалтеру. І сам, чотири місяці дочекався, щоб мене по власному бажанню звільнили. Але я це заповіджу наперед. В січні місяці була паспортизація і другий голова спецвідділу, який вже був на те місце того, що звільнили, подав у пашпортний відділ, що я куркуль, що я втік із села й таке інше. А коли пашпорт отримали, то така заповнялася довідка: — Чи працюєш ти, чи не працюєш? — Я преділяю, я працюю. То мені видали пашпорт на три місяці, поскільки я працюю. Хоч і куркуль, а працюю, ще не звільнили. На три місяці пашпорт видали. Після того в мене не була оправка. А я брав метричний випис (вони в церквах тоді метричний випис давали). Я пред'явив, коли ті три місяці скінчилися, я пред'явив це в пашпортний відділ (то містам видавалося всім загалом, а тепер один пашпротний відділ тільки, бо уже на все місто), пред'явив, а той не знає того, що на мене там було — і куркуль і таке інше — це три місяці прийшло — видав пашпорт на п'ять років мені. Я тоді (цей Нестеренко, що за мною заступався; правда, хоч він і член партії, то він зробив таке прохання в райпарткомі, щоб його, бо він виснажений, щоб його направили на курорт кудись. Він поїхав на курорт, а сказав своєму заміснику, щоб мені видав по власному бажанню, розумієте? І він так зробив і видав мені по власному бажанню. Я уже мав місце, так сказати, приватне в Старобільську. Попрохав, але це було чотири місяці тому назад, як я попрохав, щоби мене прийяли там. Попрохав у Старобільську — там округа в Донецькій області — округ зробився під назвою Старобільський Округ. Там було 20 районів. Я поїхав туди. Мене прийняли. І там я працював три роки, до 1937 року. А потім там також були люди, ті що працювали в Єнакієве й там перебрались туди теж само працювати, і мене впізнали й сказали це голові округа. Голова округа, знаєте, сказав, що: — Ти куркуль. Я, каже, видам тобі справку, що звільнився по бажанню. І видав мені справку, що я звільнююся по бажанню. І я тинявся — по два місяці робив, по три місяці робив. Також в Єнакієве поїхав і поступив у Промбанк — там три місяці робив. І так весь час робив, до того часу поки війна почалася.
Від.: Я ще в Ворошиловград поїхав. У Ворошиловграді, в артілі працював. А в артілі там оправки, оправки по соціальному походженні не було, розумієте, не питалися. Артіль така, знаєте, вугільна артіль, не та державна артіль, а вугільна артіль. З'єдналися там мужчин 50 і добували вугілля. І я там працював до 41-го року. Але раніше мене з цієї установи забрали на окопи. По пашпортизації, то я не підходив як куркуль, бо зброї не давали куркулям. Забрали на окопи. Робив у Запоріжжі на окопах. І потім відступав — аж на Кубань відступали. І ж відступали, то на своєму ... тільки харчі їхні були, а своє все — обув'я, мундурування — все своє — не давали нічого. І так ото я працював. Нас гнали на Кубань і не давали їсти по два, три дні. І бували такі випадки, що соняшник! Відлучиться чоловік — соняшник з'їв би — а його стрілець убив. Такі випадки були. Потім я повернувся з Кубані в Ворошиловград і там місяців два був. І голод вже в там сильний. Дістати не можна було нічого. І якраз почали видавати довідки. Комендант почав видавати довідки на батьківщину кожному, що хоче. Якраз на мені встановилося довідка. А я отримав довідку, що можу їхати в свою батьківщину, тобто в своє село, село Горби. Я приїхав у село і так знаєте, так робив увесь час і поступив на посаду інспектора по податках. (Я сам був бухгалтер.) І по податках робив поки не прийшлось посваритися з головою управи. (Це вже при німцях.) Голова управи хотів, щоб там якась комсомолка (чи вона комсомолка була, чи ні, хто знає) а просив мене, щоб я підписав документ, що вона комсомолка, щоб її звільнити. А я кажу, як же я підпишу, я ж тут не знаю нічого, я ж приїхав, я ж робив у другому місці. А вона мені сама казала, що вона також зрозкулачена. Він розсердився на мене і звільнив мене. А якраз у Німеччину транспорт ішов тих робітників, знаєте, що набирали, і я з тим транспортом поїхав. Він мене включив у той транспорт, голова управи. Я з транспортом поїхав у Австрію і в Австрії працював до 1944-го року. У 1944-му році, в останні дні листопада чи грудня, я евакувався з Австрії, бо Австрію вже совєти зайняли. Я тікав від них. І я встановився в Мюнхені і там увесь час був і працював у американців. І за це я зараз отримую від Німецької Федеративної Республіки $55 пенсії, за те, що я працював там. А в 1951 році я приїхав сюди.
Пит.: А як це в 1933-му році довідалися, що Ви куркуль? Чи хтось доносив?
Від.: Я працював на відповідальній роботі, як бухгалтер — розумієте. А це робило саме ГПУ. Ніхто не доносив. А саме ГПУ. Відповідальних робітників, так сказати — хоч я і не був в партії, але бухгалтер райвідділу — це відповідальна особа, і мене ГПУ. А чому мене ГПУ, так сказать, за мене написало, хто я такий? Бо мене перед тим ... голова Нестеренко в Єнакиєві, знаєте, закупив 12 штук коней для пошти. І ті коні погинули. А він мав із своїм замісником, ну непорозуміння, знаєте, як людина людині не переварює. І той комуніст і той комуніст. І цей його замісник подав у місцеве ГПУ заяву, що Нестеренко винуватий в тому, що 10 коней погинуло від недоїдання. Мене, як бухгалтера Нестеренка допитували і Нестеренко казав, що бухгалтер не мав коштів сміти на так зване, на покуп харчів. І мене визвали теж у ГПУ, по цьому питанню — чому коні подохли. Я сказав, що ніяких перепонів я не давав, розумієте, щоб не давав грошей на покупку фуражу — нічого цього не було. А тільки коні погинули через те, що не можна було дістати фуражу. Один чоловік, спеціально, від конюхів їздив по всьому районі й доставав харчів для 12 коней. А це знаєте, 12 коней, багато! І знаєте, один раз приїде, достане — другий раз не достане. І через те коні подохли, що не було харчів. Мене питався в ГПУ: — Хто ти такий по соціальному відношенні? Я кажу: — Селянин. А він каже: — Ні, не селянин. Кажи, хто ти такий по класовім обличчю. Я кажу — Середняк. Він тоді мені сказав, що я куркупь-середняк. І вони тоді направили в моє село, хто я такий. І воно прийшло. Якраз тоді ось мені з пашпортом справа була. О то таке, розумієте, що почали — що ти куркуль, ... не треба видавати. Ти видав на три місяці, а потім стримав на п'ять років.
Пит.: А скільки землі було в Вас?
Від.: Було землі по тому 20 десятин у батька, не в мене, а в батька. Двадцять десятин — це на гектари буде 22 гектари. Батька розкуркупили в 1929-му році. Ще не було ні 10.000-ників — ну так — 10.000-ників і 25.000-«иків. Ще їх не було. Робили це все свої — партійці, комнезами. А комнезами в все—українському, так сказати положенні, комнезами зробили сім все-українських з'їздів, починаючи з травня 1920 року і до свого самого розв'язку — сім все—українських з'їздів, і на кожному з'їзді виносили резолюції господарства, куркулів позбутися і куркулів висилати. І з цього висилення взяв, так сказати, взяв цей Сталін, взяв розкуркулення (бо мене розкуркулили в 1929-му році), а Сталін сказав, що куркулів в колгосп не треба приймати, тільки розкуркулити і вислати. На з'їзді аграрників-марксистів, який в Москві був з 29-го до 31-го грудня 1929 року. І в 1929-му році не висилали куркулів, а присуджували, виїздна сесія приїжджала і присуджували на місці — на п'ять років. І мій батько зостався не висланий до 30-го року. Мого батька оприділили за шість кілометрів у державний радгосп — шість верст від мого села. І він там був до — а в ті часи ще були ліберальні закони — ті що з НЕПу осталися. А його присудили в 1929 році. Він працював у державному радгоспі в 1929-му-1931-му роках. У 1931 році його звільнили. Як він робив то в ті часи — ще не була радикальна, а ліберальна реформа ще існувала. І його звільнили і він поїхав у Дніпродзержинськ, біля Дніпропетровська і там робив. Приблизно рік чи що пройшов. А в 1932-му році, на кінці ... а якраз в ті роки, в 1930-му році була стаття Сталіна “Головокружение от успехов”. І по тій статті стали колгоспники забирати майно, поскільки їх примусили в 1930-му році — 64% було в колгоспах уже. А коли ”Головокружение от успехов”— Сталіна стаття появилася, то в 1930-му році забрали з колгоспу майно своє і з колгоспу вийшли. Зосталося всього тільки приблизно — забувся — щось з 30% тільки осталося, а ті всі вийшли. Коли ж у 1930-му році був XVI З'їзд Партії, то на з'їзді остановили назад примусом заганять у колгосп.
Пит.: А заганяли як примусом?
Від.: Кожного дня визивали в сільраду. — Чого не йдеш у колгосп? Ну, мовляв, так і так ... не хочу, чи як там. І кожного дня визивали і обов'язково приймали заяву. Без заяви не приймали. Писали люди заяви і потім назад у колгосп. А це в 1931-му році. В 1931-му році дійшла колективізація приблизно до 59%. А в 1932-му році уже 70% стало. Забрали всіх, хто повтікав, хто куди-що. Я знайду Вам зараз — от, це в постанова про заходи для підсилення хлібозаготів, постанова ради народних комісарів УРСР. От ця постанова зробила голод! Дивіться, що ось тут пишеться: „Зобов'язати районових негайно організувати вилучення окремих колгоспників та одноосібників хліба розкраденого в колгоспах та радгоспах під час збирання, молотьби, перевозу хліба до комор та насипні пункти тощо. Вилучити хліб з усіх ледарів, що не мають, але мають запаси. На цій підстанові ніде не мають — а це було. “Колгоспниця” № 23-24,1932-го року це приблизно в листопаді. А ось — голова ради народних комісарів УРСУ Чубар Керівничих справ Легкий. Це було 20-го листопада 1932-го року.
Пит.: В той час Ви це все читали? Ви цим всім цікавилися?
Від.: Я цього не знав. Я вже на еміграції це взнав. Я знаю тільки, що 21-го січня, чи то 21-го листопада були організовані бригади в кожному селі де була сільрада — і ходили ці бригади до колгоспників і до індивідуальників і забирали все чисто що не є. Що знайшли — жменю пшона — забрали, що знайшли — жменю гарбузів — забрали. І в погребах — де капуста була, буряки квашені, картопля була — і там забирали все до чиста. Чому вони це забирали? Це така була директива тих уповноважених, що робили це. А їм зоставалося, оцим, хто приймав участь у хлібозаготівлях — їм зоставалося 25% і старалися якнайбільше збирати, розумієте, бо їм же 25%. Вони також не мали хліба, також голодні були. Але добровільно ішли на цю роботу. І по цій постанові ніде не вказано, що треба зоставити якусь норму хліба на дану. Так ніде не. вказано. А ще було до нового урожаю сім місяців: листопад, грудень, січень, лютий, березень, квітень, травень і червень — вісім місяців ще було. І чого не сказано за те, що зоставити, а забирати все. І ось Вам написано: „...Негайно ... вилучення волосної ... хліба розкраденого." Ніхто його не крав. Ніхто його не крав, але їм треба було виконати ібозаготівпі. І вони це робили. І все рівно, нічого не зробили, а до голоду привезли. Люди ж тікали всюди. Найбільше на Донбас, у Дніпропетровськ, у Криворіжжя й Білорусію — найбільше тікали туди. І привозили відтіля хліба — хто міг то й привозив звіті ля.
Пит.: Їх пускали?
Від.: Ніхто не пускав. Але вони самі відрядилися їхать, бо була постанова з 1928-го року, як почалася колективізація (і це робив уряд український) щоб нікого зі села не пускати, щоб люди не розбігалися, а щоб у колгосп ішли.
Пит.: Чи пригадуєте, як Ваш батько говорив, чи самі пам'ятаєте, як жилося за царя селянам?
Від.: За царя, таким як батько, жилося добре, тільки, що було національне, так сказати поневолення — шкіл не було з українською мовою. Я сам скінчив у 1915-му році школу в російській мові, бо шкіл українських не було.
Пит.: А чи люди хотіли?
Від.: Як, хотіли? Ні, за це знаєте тоді не було навіть й мови. Селянство, ви знаєте, воно не дуже розвинене, не дуже, ніхто б не ... як би були школи, але тоді не було, бо це царський уряд там ... закон такий.
Пит.: Скільки Вас було в родині?
Від.: У родині було сім душ. І оставили по нормі землі. Оставили 10 десятин — 10 десятин відібрали ще в 20-му році. Батька рахували в 1929-му році розкуркупеним, і не тільки батька, а ще чотирьох мужчин розкуркулили в сілраді. Ще не було розпоряджень з Москви, нічого. Це сама робила влада українська, де був Петровський і Чубар.
Пит.: Чи пам'ятаєте, скільки було господарств у селі? Ви говорили, що розкуркулили п'ятеро господарств. Скільки всього було?
Від.: Було 500 дворів — не таких, а всіх — і бідняків і середняків і куркулів. Але вже в розкуркулення в 29-му році було. Але ж воно провадилося у 1930-му і 1931-му і в 1932-му роках ще провадилося. Розкуркулили приблизно — ось я Вам читав; радняські ці письменники кажуть, що куркулів було в Україні 15.5%, таку суму вони приблизно розкуркулювали. Розкуркулювали не тільки тих, що куркулями зробили, але розкуркулювали уже й тих, хто були середнякамаи, тобто мав п'ять десятин, або шість десятин — і тих розкуркулювали в 1931-му-1932-му роках.
Пит.: А звідки Ваш батько дістав свою землю? Чи то від свого батька, чи купив?
Від.: Від свого батька. Мій дід мав 60 десятин землі. Від свого батька 20 десятин дістав. І дядько ще був у мене — дядько 20 десятин. А дід помер — ще осталася бабця і донька одна, тітка моя. Так дід на тітку відписав п'ять десятин і на бабцю 15 десятин.
Пит.: І вони разом жили?
Від.: Разом. Разом з дядьком жили. А як розкуркулювали мого батька? Був закон проведений в українському радянському уряді. Він же ж мав прерогативи влади також, поскільки він хлібозаготівлі виконував і т. д. То — як Вам сказати? Був такий — у мене є — це в книжці і я дописав. Я допис давав у Гарварді, в УНІГУ і мене — мій допис визнав професор Конквест. Як хочете, я можу найти, що за мене Пріцак писав. Був встановлений експертний податок на куркулів у І928-му році. В 1928-му році на мого батька — а мій батько ж рахувався куркулем — мав 10 десятин землі — в 1928-му році наклали експертний податок, тобто так звався цей податок. Наклали 500 пудів хліба, щоб дав у 1928-му році, щось 50 пудів м'яса, тобто худобу, яєць щось 3.000, там і молока — таке, що його не виконав би за три роки, як би хліб родив, розумієте.
Пит.: Який в Вас звичайно був урожай?
Від.: Урожай звичайно був по 50 десятин, по 50 пудів хліба з десятини. Більше, так сказати, не було в той час, поскільки люди не цікавилися тим, щоб урожаю більше було, бо чим більше урожаю, тим більше хлібоздавці... більше кладуть. І от цей податок наклали на мого батька і він не виконав у 1929-му році. Накладається податок у 28-му році, а виконується в 29-му році. Хлібодаток — він не виконав. І крім того, моєму батькові накинули 50 пудів суперфосфати, тобто на буряки, щоб розкидав. А він вже й буряків не сіяв, раніше сіяв по півдесятини, а вже тоді не сіяв буряки. І вони накинули 50 пудів у дворі, викинули, розумієте, й от суд виїжджав і питають батька: — Чого ти не розсіяв суперфосфату? А він каже: — Як я розсію, як земля і так родить без суперфосфату. Суперфорсфат і так тільки на буряки, розумієте, розсівався. І йому присудили п'ять років. Два з половиною він відбув, а два з половиною йому відпустили.
Пит.: А що пам'ятаєте про революцію в Вашій околиці?
Від.: Про революцію? Я Вам скажу, що я дуже багато не пам'ятаю в своєму селі. А так знаю, що було. Бо я по фаху працював у Гайчурі, Катеринославської області — поштово-телеграфним чиновником був назначений в 1917-му році, ще до большевиків, розумієте. Я працював там. Але знаю, що вже,' як появилися большевики, то землю відбирали не тільки в панів, але й в тих селян, хто мав більше, як 25 десятин землі. Вже відбирали так само при большевиках, уже. При Петлюрі не відбирали, при Директорії і Центральної Ради — не відбирали в селян, хто мав більше, як до 25 десятин землі, а після 25 десятин — уже при Центральні Раді відбирали, хто мав більше ніж 25 десятин — відбирали вже землю.
Пит.: А як взагалі Ви ставилися до Центральної Ради?
Від.: До Центральної Ради — Центральна Рада, що так знаєте, ще так можна було — хоч вони при відступі — трудовий конгрес і ухвалив націоналізацію землі зробити, це вже при відступі, як уже вони більше не появилися — але при Центральній Раді можна було жити всім добре — і біднякам і середнякам і куркулям, так сказати, так званим куркулям, як їх робили.
Пит.: Чому в Москві не було голоду, а голод був тільки в не-московських районах?
Від.: Та тому, що в Москві, у Московській області Калузській, хліб родить 50 пудів на десятину і то тільки жито, ячмін і овес. І то все. Пшениця там не родить. А на Україні вони збирали і накладали податок згідно протоколів, обсервування —150 до 200 пудів з десятини, де хліба більше, товарового хліба, із десятини врожаю, чи то з гектара врожаю. Чи в Москві, чи на Україні? На Україні товарового хіба більше з гектара, бо тут — вони накладали податок — 150 пудів із десятини. А як вони беруть податок? Вони акти збирають. Акти їм дала УРСР — уряд УРСР дав акти і вони наклали такий податок, який повинні виконати, розумієте?
Пит.: А скільки пудів десятина давала на Україні?
Від.: На Україні десятина давал до 200 пудів. Тепер я хочу Вам ... ага бачите, від району. Такий плян ... Мірчука. На Україні 356 мільйонів. Це на 1932-ий рік. Замість плянуминулого року, 431 мільйонів пудів. Значить плян минулого року — 1931-го — був 431 мільйонів пудів і був виконаний. Той, що було індивідуальних господарств 51%, я тепер згадав, і тому виконали цей плян, розумієте. А тут у 1932-му році люди порозбігалися і знаєте, повмирали, і розумієте, не могли виконати цього зниженого пляну, бачите. Тут 431 — 356, 44 і 31; 77 мільйонів зменшила Москва проти 1931-го років. По середній Волзі — 72 мільйонів пудів замість пляну минулого року 106 мільйонів пудів. А по Московській області — де ж воно — по Московській області 27 мільйонів пудів замість пляну минулого року. Бачите! Московська область — 27 мільйонів пудів, а середня Волга — 72 мільйони пудів — а 'вони по території однакові, а може ще Московська область більша за територію : Середньої Волги. Чому це так, що тут більший податок, а в Московській області меньший? Тому, що і тім також родить видайність гектара 100-150 пудів, а в Московській області 50-60 пудів. Бралося з видайности гектара. Большевиків ніхто не обдурить, розумієте. Вони знають, можна взять більше і де меньше. Але на Україні в 1932-му році тому це отрималося, забрали все чисто під чисту. І то брав уряд, щоб виконати хлібозаготівлі, уряд | український, радянський український уряд. Бачите.
Пит.: Чи можна б вернутися до 1917-го року. Як це Ви дістали цю працю на Катеринославщині?
Від.: В моєму селі було поштово-телеграфний відділ. В моєму селі був військовий завод, який виробляв хемічні продукти і там значить пошта була сама, а потім, коли цей завод почав функціонувати, він у 1914-му чи 1915-му році став функціювати, що виробляти отруйні ґази і там працювало 500 солдатів. Тільки солдати робили.
Пит.: Місцеві?
Від.: Ні, не місцеві, а прислані солдати робили там. І село Горби стало пошто-телеграфне — раніше пошта тільки була. А потім і телеграф став, поскільки телеграм багато йшло в військовий завод. Я став учнем на чиновника — це в старий час, в 1916-му році. Я проробив чиновником чотири або п'ять місяців, а приблизно в травні, в 17-му році мене назначили в Гайчур, Катернинославської області поштово—телстравним чиновник шостого розряду. Тоді чиновники звалися — це не при советській власті, а при царській.
Пит.: Про це наказ прийшов — від Центральної Ради, чи від Петрограду.
Від.: Ні, ділення було поштове таке. Дві губернії було — окружне поштово-телеграфне управління і це управління було на Катеринославщину і на Полтавщину. Двоє цих губерній. І мене призначили в Гайчур бухгалтером. Я там проробив всього рік, 1918-ий рік, липень, а в 1917-му році в травні мене призначили там, більше року проробив і в мене серце почало боліти — не серце, а Бог зна що. Я до фельдшера пішов, лікарів не було в той час. А він послухав, не тим то інструментом, а вухом, каже: — В тебе порок серця. Я тоді поїхав у Катеринослав прямо. Я знав, що порок серця — то можу померти і завтра і сьогодні і післязавтра. Поїхав зараз у Катеринослав у управління і подав заяву, щоб мене звільнили і мене через місяць звільнили. Я поїхав на своє село.
Пит.: Чи большевики дійшли до Гайчура на початку 1918-го року?
Від.: Вже були вони — і то раніше ще були вони, а потім німці стали, приблизно в 1917-му році — німці й австрійці — і я при німцях і австрійцях ще працював там.
Пит.: А як Ви ставилися до німців і австрівців?
Від.: Та що ж, як ставився? Большевиків прогнали то добре, але вони так само свій, так сказать, давали напрямок своєї мети і зі своєї цілі, тобто Україною заволідити як хлібом-фуражем.
Пит.: Чи нарід любив німців?
Від.: Ні — нарід не любив німців. Це вже, як я звільнився, то Махно, а там Гуляй Поле недалеко — 20 верств Гуляй Поле, то Махно вже проти гетьманської влади зробив виступ і перерізав усіх вартових, тих, що варта була — розумієте. Та мене вже не було там, я поїхав по хворобі в своє село.
Пит.: А чи люди цікавилися українською політикою, Центральною Радою?
Від.: Ну, аякже, ну ясно, що цікавилися. При німцях навіть були страйки залізної дороги, через це саме, що вони прийшли на чужу землю.
Пит.: А що думаєте про гетьмана Скоропадського?
Від.: Гетьман Скоропадський був дуже доброю людиною. Він знаєте, прямо сказав, що кожному наділеться по 25 десятин землі, кожному господареві. Тим, що мають землю 25 там ... то тим не наділяється, але тим наділяється безземельним і малоземельним. Кожному — але всім землі не хватить він сказав, всім не хватить — треба індустрію розробляти. І то правильно він сказав. Тільки не правильно було в нього те, що він пропаганди ніякої не мав. Абсолютно. Я знаю, в своєму селі — скільки — від 29-го квітня 1917-го року до листопада 1918-го року, гетьман був, але в селі ніхто не появлявся. Був старшина, була варта. Але ніхто з пропагандою гетьманської ідеї й чину не появився. Не було ні одного волосного сходу. Большевики, як приїдуть, зараз волосний сход збирали. А при гетьмані не було того нічого. А я ж газети вже читав тоді. Гетьман проект узаконив про осушку придніпровських плавень, а при Дніпрі плавень дуже багато, знаєте. Плавні, ті що заводняється весною і потім сходять, але воно там не сіється. Не можна сіяти нічого, тільки де води нема, там трава росте, сінокоси. То він це узаконив. Прямо придніпровські плавні усушити і знаєте. Але його не підтримували найбільше без земельні або незаможні, бо він походив з панів, із поміщиків, він був, правда, великий поміщик. Але урядування його було дуже добре, тільки ... правда варта тих — як вони звалися, забувся, що нагайками били по тілі, вартові. Тільки били комуністів, не розстрілювали, а били комуністів і незаможників, хто дуже кричав за своєтську владу. То так при гетьмані було.
Пит.: А скільки осіб було в державній варті в Вашому селі?
Від.: Осіб три, не більше — голова варти і двоє вартових. Більше не було, а були спеціальні загони, ясі на округу звалися — то там було по 40-50 душ тих, які заколоти робили, то вони осмиряли, то вони, так сказати, окремо, не так як...
Пит.: А чи Ви пам'ятаєте повстання проти гетьмана?
Від.: Пам'ятав. Було воно — воно в мене в цій книжці. Тут. Були повстання в Александрівському повіті — то Махно-Махновщина, у Хорольському повіті — Динька був отаманом. І на Київщині — Зелений отаман був. І та дивізія, та дивізія, що в дивізії стали називатися.
Пит.: Галичани?
Від.: Ні—негаличани.
Пит.: Залізна.
Від.: То від дивізії були українців при большевиках (свідок читав на гав голос). То в Київщині повітове місто, а я його забувся.
Пит.: Біла Церква?
Від.: Ні, друге.
Пит.: Чи нарід підтримував повстання проти гетьмана в Вашому селі?
Від.: У моєму селі, я Вам скажу, вони то підтримували поскільки большевики, знаєте, давали по морґу землю для безземельних, мало земельних. А в моєму селі те вони підтримували, але повстанців у моєму селі не було. На Київщині були, в Хорольському повіті були, в Полтавщині, може і ще де було, ну я того не чув, і в Александрівському повіті — Махно.
Пит.: А що Ви думаєте про Директорію?
Від.: Директорія то таке саме, як Центральна Рада була, розумієте. Там немає нічого такого, тільки й того, що Винниченко був, так можна сказати, скомунізрвана людина, поскільки він був у 1920-му році, як не помиляюся їздив і ультиматом тільки поставив, щоб його в Політбюро прийняли. :
Пит.: Як большевики поводилися, як уже вкріпилися, так з початку?
Від.: З початку, як бачите, в 1922 році кажеться не появився. Ні в 1921-му році не Появився. То знаєте, то таке страшне було, що на зібраннях вибирали сільорга — вибирали найстарішу людину, сіль-ора. Тобто він не був, а найстарішу людину вибирали на зібраннях, розумієте. При НЕПові, так сказати, велося так нічого, хоч бо землю закріпили за тими, хто так сказати працював на ній і все було, так сказати, на підйомі. Як Приватна власність стала і бурякові заводи пустили, як не помиляюся в 1923-му році (в нас там недалеко Оглоблинський завод). Оглоблинський завод вже пустили — тільки це ініціатива була приватної спілки, не компартії, розумієте, а компартія не суперечила. Ну а так, знаєте, у большевиків усе знаєте, так ж куди вітер повіє. Сьогодні в 'одну сторону, а завтра в другу сторону. Так само і в большевиків. Що не місяць, що не неділя, нова якась кампанія відносно того тільки й того, що большевиках урвали комітетам незаможнім владу. Вони так існували без нічого, ете, нічого так не робили. А в їх раніше влада адміністративна була й то вони її розкуркулювали в 1920-му.
Від.: Я ще забувся — мого батька розкуркулювали в 1920-му, як прийшли вони, тільки те розкуркулювання було не таке знаєте, як в 1929-му чи 1930-му. А прийшли з комітетами і питаються — скільки землі маєте? Скільки худоби, скільки там курей, чи таке все. А батько старався якось неправду говорити. У батька було 20 десятин, а він сказав: — Та мені батько мій дав 14 десятин. А батько знав, що розкуркулювати будуть, хто мав 15 десятин і вище, тобто неправду сказав. Вони й пішли геть, але в 1921-му році, коли директива прийшла від все-українського комнезаму, явилися — один мій співшкільник, який недалеко мене Його Гнида прізвище, а він перемінив своє прізвище на Лісовик, бо в нього був лісовик, визначною особою не в УНРівцях, а в Боротьбістах. І він і ще один з ругого села пришили, забрали кожух, забрали скриню одну (в матері було дві скрині) — али кожух батьків і на тому скінчилося. Але як у 1920-му році розкуркулювали то в батька була жалка і сіялка. То я сам у 1922-му році відвіз, бо комнезам написав, щоб відвезти. Я відвіз сам те. А те останнє то вже в 1921-му році докопували. Ось воно в мене є. Я тут уже найшов у бібліотеці. (Читання з книги.)
Пит.: А як у Вас комнезам реагував на таку новину? Що це...
Від.: Вони підчинллися, що з гори дають. Вони підчинялися, вони протестують в такім разі.
Пит.: А ще до НЕПу, чи було повстання проти більшовиків? Чи хлопці значить...
Від.: До НЕПу в моїх місцевостях не було. Там, де були ліси, то там воно було, розумієте, до НЕПу. На приклад: під Полтавою е ліси, я забув, як вони звуться, під Полтавою там, до 1925-го року було. А на Київщині — Хмара також був і Зелений. Це все в 1921-му і 1922-му роках ще було повстання, на Київщині те саме.
Пит.: Чи в Вас говорили про таких, як Махно?
Від.: Махно, я Вам скажу, то він діяв на сторону совєтів в більшості. Я його прапор бачив. Я ж у Гайчурі працював і переїжджав. Я його бачив. Два табори — з одного боку один і з другого боку. Два табори в нього. Такий, знаєте виспаний такий. Я сам його бачив. Але він знаєте мав прапор, як подивитеся на прапор — скелет на чорному обрії — людський скилет. То страшне, знаєте! Він ні законів не мав ніяких, знаєте, ні нічого. Як треба, ... не мав, як треба, з одного табору взяв застрелив і з другого табору також взяв і застрелив. Та й більш нічого.
Пит.: Чи на тому прапорі було щось написано? Чи пам'ятаєте?
Від.: Я от уже забувся, що написано. Написано таке, вроді “смерть капіталістам”, так вроді цього.
Пит.: Чи це був череп, чи цілий скелет?
Від.: Череп, череп. Скелет — не скелет, скелет це багато. Череп, череп до половини.
Пит.: З яких людей складався партійний й урядовий апарат у Вашому селі? Вже за большевиків.
Від.: На початку, як волость ще була, то з бідняків і середняки були теж само. От я Вам скажу. У моєму селі жив, не жив, а мав — Глібова знаєте, письменника — Чули? То він у моєму селі жив на краю, можна сказати, хутір. Мав — скільки він мав — мав 40 десятин землі, тільки земля була болото. Половина болото, а половина була така, що можна бухати. І оцей син Глібова, того, що письменником був, був у виконкомі також, розумієте. Як спеціяліста його взяли. І я Вам скажу, що хата під залізом і сарай під залізом у нього, так сказать то (але він не бохав сам, а наймав все, цей Глібів.). І його вже доньку, цього сина Глібова, у колгосп прийняли і вона в колгоспі робила. Я знаю це теж — це точно. Вона, як свято в Чернігові було — чи померлости, чи народження Глібова, так цю внучку його викликали в Чернігів — вона їздила туди. Але в колгоспі робила рядовою — це розкуруклювали.
Пит.: Взагалі ні?
Від.: Так. Чому, не знаю.
Пит.: А вже пізніше скажім, вже як був НЕП, то які люди були в партії, в уряді, у Вас?
Від.: З бідняків, із незаможних були. З куркулів не могли бути, бо куркуля не приймуть — розумієте?
Пит.: А чи були приїжджі комуністи?
Від.: Приїжджі — багато було. Тобто їх, як зветься воно, забувся. Приїжджих багато було. У моєму селі в 1934-му році був той російський комуніст уже, не місцевий, а російський. Міг би бути й українець, українців по сільрадах багато було, в 1934-му і 1935-му роках багато було.
Пит.: Ще до того, як втекли зі села, чи мали бути які клопоти з Чека? Чи пізніше з ГПУ?
Від.: Не мав. Ото тільки мав, але я забувся сказати — я загубив той пашпорт, що мені на п'ять років видали. Я стояв у черзі потягу і в мене витягли всі гроші і пашпорт витягли. А я вже працював у Старобільському —це приблизно в 1935-му році. Я приїхав у Старобільськ, тут почикав один день. Потім міліція сказала, що не має. Значить, вони пашпорт витягли для себе, може також розкуркулені, такі як і я, розумієте, але так то є. І я поїхав у Старобільськ. Питають мене: — Ви працюєте? — Працюю. Тільки я поїхав по справах у Єнакієво де я працював. Працюю. Він мені на один рік дав пашпорт. Коли рік скінчився і... по соціальнім положенню, пашпорт приніс до ... пісні прийшлось їхати в село. Я поїхав, коли якраз там мій сусід — Ромащенко прізвище його — того сусіда на три роки засудили за привласнення майна. Як розкуркулювали, він смушки брав з овець, знаєте, смушки, що на шапку, і там теж на кожух, чи що брав. Його в цьому, так сказати зловили й на три роки засудили. А він три роки відбув і в сільраді вже був секретарем, розумієте. Так я з ним поговорив. Він каже мені: — їдь. Ні, я з ним поговорив і кажу: — Мені треба на пашпорт, бо пашпорт скінчився. Він, знавте: — Добре. — А тут росіянин голова сільради, а він секретарем. — Добре, каже, я тобі видам. Скільки даси? Так я йому 100 рублів дав за те, що він мені довідку дав і на п'ять років і в Сердинську надали пашпорт. На п'ять років.
Пит.: Чи в Вашому селі були сількори — сільські кореспонденти?
Від.: Цього я Вам не можу сказати. Я думаю — були з комсомольців. Тільки з комсомольців — таких не було. А з комсомольців були.
Пит.: А чи до Вас приїжджали уповноважені з ЦК, так звані уповноважені Центрального Комітету?
Від.: За це ж я не можу Вам сказати, бо я ж працював у Донбасі, але можу сказати Вам у Глобино — від мого села 15 кілометрів. У1932 році, знавте, предвер'я, як кажуть, хвала передчасність, голод наступав. Вже і голодні і таке інше. То приїжджав все-український староста — Петровський. І вже в той час знавте, і розкуркулення і колективізація, і потяг встановився спеціально на три кілометри від Глобино, це вже районовий центр був. То Петровського несли на руках три верстви — три кілометри — на руках несли аж до центру в Глобині, як він з потягу встав, розумієте. Це мені розказували. Я не був, але мені розказували, що так було.
Пит.: А що можете сказати про донощиків і сексотів у Вашому селі?
Від.: Такого я не можу знати. Того не можна знати — донощики і сексоти — донощики були найбільше з комнезамів, найбільше з комнезамів, бо це була клясова прибудівка при партії, при комуністичній партії
Пит.: Чи Ваших дядьків розкуркулювали?
Від.: Так! Обох моїх дядьків розкуркулили. Обох розкуркулили в 1930-му році вже. Мого батька в 1929-му році. А знавте чому? Тому, що в мого батька була хата під залізом крита і комора під залізом крита, от що і через те мого батька настояним куркулем зробили. А дядька — стільки ж мав, чи більше мав чим я — ще до революції, чим мій батько до революції, бо він мав 30 десятин землі, а мій батько 20 десятин. Там осталася бабціна земля, що їй відібрали — то інша справа. То я Вам скажу, що мого дядька по батькові вислали в 1931-му році — він ще й був у колгоспі, конюхом був, розумієте, прийняли в колгосп, а потім вислали як куркуля, що проник. Знавте, він випивав з партійцями, випивав знаєте і робив, знаєте і робив, так сказати, то все. І він у колгоспі був... остільки що, а потім його вислали, як злополучний і класовий елемент. І дядька другого також. У того було 40 десятин землі. Відібрали в нього нормально. Оставили сім десятин, чи 10. Я вже не знаю, скільки оставили. Але також вислали, коли розкуркулювали. Його розкуркулювали в 1930-му році — мого баьтка в1929-му році, а цього, по матері, в 1930-му році. " У нього все заховане було. Це мені розказували — то бричку найшли, віялку найшли — жалка захована була, сіялка — це все в батька понаходили закрите, так сказати.
Пит.: А як він сховав?
Від.: У коморі сховав і забив. З одного боку був загін для скоту, а це забив так як би стіна від загону, й там це заховав і це знайшли. І його вислали також. І вони не Повернулися. І той не повернувся. За мого батька брата була вістка, що його дерево вбило там, розумієте, їх на лісозаготівки посилали.
Пит.: А де, в Сибір?
Від.: Ні, в Удмуртську, чи в Мордовську область. Лісозаготівки робили, і в Вологодскій області.
Пит.: Чи був спротив проти колективізації?
Від.: Я за це не можу сказати. Спротив був, звичайно, спротив був, але в моєму селі такого спротиву, щоб збройного, то не було. А за спротиви чужі, от це не можу сказати. В моєму селі спротиву не було. А до всього, так сказати, не поступали в колгосп, поки, вже знаєте, ніякого другого виходу не було. Тоді, одні вступали, а другі покидали господарство і тікали геть, за океан — хто де міг. І з «Колгоспниці України," це а 10-го лютого 1932-го року. „Чудовим доказом народження боксів. Не зкінчили сіяти перші на селі. Одні з перших у районі засіяли та 10 днів замість тримати, засівну площу збільшили — 212 гектарів замість 193. Бригада цілком ліквідувала неосібку. Весь час перелічували норму виробітку півтора, два рази. Не засіяли ще 10 гектарів в одноосібників, взявши їх на боксір. Розумієте, це в 1932-му році було, коли люди тікали вже, не маючи нічого, ні їжі, нічого. І ще бруньок немає на дереві. Бруньки варили. Люди тікали, знаєте, тікали й оставляли хату й землю й засій оставляли. І це вони засівали, оці бригади були в колгоспі, що засівали покинену землю. У 1932-му році.
Пит.: Коли були на Донбасі, чи Вам було бідомо, що діється в дома, в Вашому селі?
Від.: Аякже! Я зустрічав своїх односельчан, у Єнакієві працювали на заводі. Там завод 25.000 мав. А потім — я ще забувся — моя мати вмерла в 1926-му році. Як розкуркулювали в 1929-му році, то питали тих комнезамів: — А де ж то полотно, що ви прали? Де ж ті рядна, що ви ткали? Знаєте, полотно і рядна, це господарські — було по два — було багато тих сивапків полотна — бо з полотна шили сорочки і підштанки. Моя мати вмерла в 1926-му році. І питаються: — Де ж полотно? А розкуркулили в 1929-му році — три роки перейшло, чотири роки перейшло. То ж воно перейшло на дітей! На дітей. Навіть полотна того не було, а вони питалися — забулися, що полотно повинно бути. Це ті, що посходилися. А розкуркулювали так, розумієте, ну граба. Граба. Ви знаєте що це таке? То на грабу все виносили. Була в моєї матері машинка Singer, ручна машинка Singer. Продали за 10 рублів, а той ціни тоді не було. Це було в 1929 році. Може 1.000, 2.000, 3.000 треба було тоді дати за машинку Singer. Продали за 10 рублів. А гроші були, так сказати, вже безцінні.
Пит.: Чи дуже багато напливало розкуркулених?
Від.: Дуже багато. Але не тільки розкуркулені напливали, а й комсомольці і комнезами. Кидали все чисто, бо голод. Розкуркулені те саме. Але розкуркулених не приймали, якщо він не мав довідки, що він середняк, а не куркуль, або бідняк, розумієте. Не приймали ні на шахти, ні на завод, а тільки в кар'єри, де добувають пісок та камінь. Мій батько теж само, як звільнили, він поїхав у Дніпродзержинськ (я не знаю, як він тепер називається) то тільки мав 52-53 роки і хворий був він. То тільки прийняли на погрузкувугілля. Туди ніхто не йшов, розумієте, на погрузку вугілля або каміння, бо там не... приймали розкуркулених.
Пит.: Чи то була дуже небезпечна праця?
Від.: Боне не то, що небезпечна, а тяжка. Треба силою все робити.
Пит.: А люди на Донбасі, то вже могли якось вижити?
Від.: То є в Донбас в першу чергу, то уряд з Москви направляв все чисто — і харчі і хліб і одяг і т. д. Я, наприклад, у 1927-му році купив за 40 рублів шовковий костюм синій, за 40 рублів із Англії, етикет із Англії. Туди все посилали, молоко можна було купити консервоване з Сполучених Штатів Америки. А більше ніде, крім Донбасу, де були шахти, чи заводи. В таких містах, де не було ніякої промисловості, то там нічого не було. Абсолютно нічого. А туди давали все чисто, все — молоко консервоване. Я сам їздив в Сталіне і в Єнакієво — там також було молоко в універмагах.
Пит.: Я можу Вам сказати таке: багато німців працювало на елетростанції — будували електростанцію в віакієві. Це для завода. Там завод мав у той час 25.000 т людей. Металюргійний. То купували — і німців багато було — може 100, може 200 їх було, з Німеччини наїхали. А все ж видавалося по талонам. А німцям видавали без — скільки хоче — чи два кілограма масла, чи там кілограм, чи два кілограма ковбаси, чи кілограм. Давали без нічого. Так наші люди просили німців, якщо знав _ трохи німецьку мову, то просили, щоб йому купив. Були такі, що купували для тих, що просили їх. А німцям давали все без нічого, бо то, розумієте, чужинець.
Пит.: Це під час голоду?
Від.: В 1930-му, в 1929-му, в цих роках, так, під час голоду.
Пит.: Чи Ви бачилитолодних селянів на Донбасі?
Від.: Я бачив. Але не бачив, щоб лежав умерлим, чи що. Бо міліція, ви знаєте, за слідила і де що, де є чоловік, що сидить — питається, чого ти сидиш і забирають. То я не бачив сам особисто.
Пит.: А чи знаєте, куди міліція брала тих людей?
Від.: Хто знає? Брали звичайно не для відживлення, а щось з ними робили інше. Але вони старалися так, щоб люди не бачили тих, що виснажені від голоду. А місцевих голодних там не могло бути, розумієте, тільки наїзні були.
Пит.: Можете повторити, яке це було місто, де Ви жили в той час?
Від.: Єнакієво.
Пит.: А чи бувало таке, щоб селяни продавали свої речі за хліб? Чи Ви того не бачили? Значить у Вашому селі.
Від.: То торгушка була. То я сам купував хліб на торгушці. Я забувся Вам сказати, до в мене ж матір вмерла, а батько розкукулений був то репресований, а брат мій — нікуди було діти брата. Малий -10 чи 11 років. Його з другої кляси вигнали зі школи і він колгоспним свиням давав їсти. А я ж посилав йому хліб, купував на торгушці, йому і батькові посилав одяг теж само. А батько був за п'ять кілометрів у радгоспі. То мій брат чоботи відніс батькові, а йому пальто купив підтримане, бо там же також в радгоспі не давали, хоч голий працюй.
Пит.: А чи хтось з Вашої родини помер з голоду?
Від.: Ні, ніхто з моєї родини не помер з голоду. Я за батька ще оце не сказав. Як ото “головокружения от успехов" було. Сталіна стаття в „Правді” так почали відбирати худобу і все. І поголоски пішли такі, що вже все. Так батько заробив 100 рублів — було лишніх його 100 рублів за пазухою. І в 1932 році, приблизно в грудні, поїхав до свого села. А працював він і був на помешканні в сестри своєї в Дніпродзержинську. Мені казала тітка, що його відговорювали: — Не їдь! Не їдь! А він поїхав. Каже: — Дайте мені, хоч я збудую землянку на своїм, тут-во. — А хату розбили і залізо забрали на машино-тракторну станцію. І він каже їм: — Я збудую землянку й буду жити. А вони: — А, та ти ще приїхав землянку будувати. { Голова сільради був з того села — Медведенко вона — жінка — прізвище Медведенко. І комнезам був Омелько Щербина. Взяли його, обшукали. А за ним невиконаний експортний податок був, розумієте. Обшукали — знайшли 100 рублів. Він заховав їх за пазуху. Найшли. Відібрали гроші. Сказали: — Іди куди хочеш, тільки в селі щоб ти більше не був. А він же ж відбув кару і мав документи, що відбув кару. І він узяв мого брата, звуть його Олександром (12-13 років) і пішов на станцію. А тут йому сказали, де працює його знайомий, від цього брата, що мені видав довідку, щоб я отримав пашпорт. Станція Олексіївка — радгосп ім. Чапаєва. Це приблизно 30 кілометрів від станції Олексіївка. То він приїхав до того, а той був п'яниця і там розсердився за щось. І „ти куркуль” на батька. Це вже мені мій брат розказував — мій брат там був. — Ти куркуль, пішов звідси, щоб тебе не було. — А він з бідняків, розумієте. Прийняв зараз і працював батько, а потім комісія приїхала виявити хто куркуль, щоб виселити з радгоспу. Так він перестав їсти (це мені розказувала жінка того, що там працював) перестав їсти, а вона з ним також посварилася й приїхала в те село, в моє село, в село Горби. І я зустрівся з нею — вона мені розказувала (чи вона правду говорила, чи ні — хто його знає) каже: — Ми запрошували, йдіть їсти, чого ж ви не їсте нічого? Він каже: — Я не хочу. А він певно хворий був, а потім помер, розумієте, у радгоспі помер. А брат мені написав: — Чи я не можу до тебе приїхати? Кажу: — Я б радий тебе прийняти, та я на такому самому, а вже за мене знали, що я куркуль, але я ще працював. І він поїхав до другого брата, до мого, який в Гробицькому заводі глазуровальником працював. Також страдав зимою, щоб не найшли його. Зимою на дворі спав у соломі, щоб не найшли, бо були компанії такі, що ловили таких.
Пит.: Що це була за компанія?
Від.: Компанія по виловленню ...вого елементу, це по селах. А ... це район був Оглобин і він в районі встоявся в таком-сяком там, якось, я не знаю як устоявся. Так мій брат приїхав по нього, а я йому посилав, що міг. А потім він устроївся — прийняли його (брата цього меншого) хліб возити в радгосп. Також радгосп ім. Чапаева, коло станції Оглобина. І він возив хліб. Він казав мені, що багато на нього доносили, що він куркуль, але його тримав директор колгоспу, тримав не виганяв.
Пит.: Взагалі, чи багато людей в Вашому селі померло від голоду?
Від.: Я думаю, приблизно — у мене десь було, я давав колись зізнання — в Український Конгресовий Комітет — я давав зізнання. Я давав приблизно і в район. Тільки не знаю чи воно у мене е. Приблизно четверта частина в моєму селі померла.
Пит.: Чи чули, що сталося з священиком у Вашому селі — з церквою в Вашому селі?
Від.: З священиком — я так чув, але не дуже. Бо там перемінялося, коли ці священики. Як вони звалися, я вже забув.
Пит.: „Жива Церква?"
Від.: Так, „Жива Церква" була вже. Що з тим священиком трапилося, не знаю, коли вже церкву розібрали. Але священик, який був до того, то той втік геть. Десь може ..., хто його знає.
Пит.: А коли?
Від.: Приблизно в 1928-му році, чи в 1927-му.
Пит.: А як довго в Вас був священик у церкві?
Від.: За це не можу сказати, але так з пів року, рік був. Але як мені розказували, як церкву розібрали, а церква в нас уже стара була — то геть забрали іконостас (а іконостас у нас був із дерева, то комнезамів, як ті ... позабирали все те і запалили коло церкви і все згоріло. А дзвони — дзвонів на дзвінниці було п'ять у нас — то дзвони геть звалювали відтіля активісти, комнезамців, комсомольці також само. А церкву, то вже не знаю як — розібрали зовсім. Я це вже не знаю.
Пит.: Скільки разів Ви верталися додому після того, як втекли в 1926-му році?
Від.: Один раз, як їздив по пашпорт ... в 35-му, 34-му, тако.
Пит.: А в чому бачите причину, джерело всіх тих...?
Від.: Всього цього? Я бачу це все в марксизмі-ленінізмі, в комуністичній партії, яка започаткувала колективізацію села на з'їзді. А на ХУ-му з'їзді компартії в Москві в грудні 1927-го року. Все зло від марксизму—ленінізму. Все зло! Клясова боротьба і переслідування віруючих — все це з марксизму—ленінізму. І Сталін коли відчитувався, то говорив, як вже відчитувався, копи колективізація вже зроблена була (в мене е документ) говорив — бідним господарствам не вийти з злиднів — то Сталін на доповіді говорив — тільки одне, що зробити, це велике аграрське господарство. І це е в Комуністичному маніфесті 1848-го року. А вони в комуністи! І вони з Комуністичного маніфесту взяли колективізацію, де сказано, чорним по білому і написано — бідні сільські господарства об'єднати в велике підприємство, так написано. Все зло починається від колективізації. Україньский нарід був прив'язаний до землі. Ви знаєте, що вони пішли за Леніном, який сказав — земля селянам, фабрики робітникам. Вони дурили. Ще довго їм дадуть ... власність. Якщо всі росіяни наші вороги, 130 мільйонів у Росії, а 10 на Україні, то бідна наша година. Я вірю, що росіяни також терплять, що не всі росіяни імперіялісти. Може не до тої міри, що інші народи. Всі росіяни імперіалісти, а все ж таки терплять. Правда, росіяни не саджать ув'язниці за російський патріотизм. А це не права. Він цього не знає, він московський імперіялізм і російський імперіялізм тільки говорить, а це не правда. Я знаю, так сказати терміни, коли саджать за російський патріотизм, так само, як за український. Огурцова — Ви за такого чули? То сидить за російський патріотизм. Він видава журнал ”Вече”, тобто взяв із Новгороду назву.
Пит.: Осіпов чи Огурцов?
Від.: Огурцов. Він уже сидить 10 років за цей журнал. А цей журнал був російський патріотизм, не совєтський. А бачите, він не знав, а змішує і совєтський імперіялізм і російський, чи то совєтський патріотизм, і .російський патріотизм, змішує в одну купу. Москаль, або російський імперіялізм. А то в неправда. Російський патріотизм, це одне, а совєтський патріотизм, це друге. Це в в тих XV томах, що випустили українські совєтські письменники. Це в, розумієте, совєтський патріотизм. І він змішує одне з другим. Ви читали в «Українському житті?" Я йому написав, що це є неправда. Я тільки написав, що Огурцов сидить, бо я забувся прізвище в той час, як писав. А потім я найшов. І потім, російського імперіялізму немає. То в радянський імперіялізм. Все береться з догм і надолужень Леніна. Все береться з Леніна. Що буде радянська влада по всьому світі, що буде Комунізм по всьому світі. Все це береться з Леніна. В мене в витяги, що Ленін по цьому питання говорив, в газеті. Біднота. І от бачите, як він змішує російський патріотизм із радянським патріотизмом. А крім того треба мати на ввазі, що срветська мова і соввтський патріотизм тільки може бути той, що національна по формі і соціалістична по змісту, тобто соввтська по змісту мова. Це в мова соввтська, а не українська чи російська.
Пит.: А які були національні відношення на Донбасі між різними національностями?
Від.: Я б Вам сказав—не було такого нічого. Бо тих, що повтікали в, взялися до господарства і поприймали їх на роботу, то вони ж таку норму хліба получали, як росіянин, чи грек, чи болгарин, чи українець. Я це по собі знаю, що норма хліба була по катергоріям два з половиною фунтів, два фунта і один фунт, дивлячись, яку посаду займала людина. А на те не дивилися, ні на нічого, якщо розкуркупений — також не дивилися на нічого — чи він росіянин, чи він українець — клясово чужий елемент, так не приймається на роботу. У Донбасі, там такого не було, щоб то. Тепер, російський імперіялізм: я маю це .в своїх тих, що до друку буду здавати. Російський імперіялізм, то була царська влада. А це в совєтський імперіялізм, бо вже ж існує 66 років. Бо вже людей поробили совєтами, комуністами. На Україні п'ять мільйонів комуністів тепер. І то в вони не всі росіяни. В Україні 7,5 мільйонів комсомольців і вони ж не всі росіяни. І в колгоспах кожний бригадир, кожний старший, кожний голова, чи хто — мусять бути членами компартії. І компартія править, це всім відомо в всьому світі — що компартія править. Без компартії, без підпису компартії, уряд соввтський не видав ніякого закону, тільки партія повинна підписати.
Пит.: Чи Ви пам'ятаєте українізацію 20-их років?
Від.: А чого ж ні, пам'ятаю. Я якраз на екзамені був. Це було в 1926-му, приблизно в 1926-му, а може в 1927-ниу році. Я перейшов ... першу категорію, отримав на українізації. Комісії перевіряли сільоргани, так сказати, сільвідділи райвиконкому і пошту і телеграф, чи комунальний там як ... чи що, чи доктора перевіряли, й то в парку — всі могли завдавать питання, розумієте. Мені такого питання не завдавали — хто я по класовому признаку. Не завдавали, не прийшлося нічого брехати, розумієте.
Пит.: А чи вважаєте, що то була мудра політика, чи ні?
Від.: Українізація? Я думаю, що раз держава, значить і українізація повинна бути. Раз держава українська, хоч вона і совєтська, а по совєтським законам прерогативи ж влади мають якісь в УРСР — мають! Отже робили хлібозаготівки. Вони робили. І колективізацію вони робили. І класову боротьбу вони робили. Класова боротьба, вона й жорстокіша в Україні, це українські письменники, ті що видали 15 томів пишуть. І ми повинні їм вірити. То ж не москаль пише, а українські письменники пишуть, тобто уркаїнські радянські письменники. Я правильніше сказав би, що вони в радянські письменники, які володіють українською мовою. Вони найбільше розятрювали клясову боротьбу на Україні. І не було ні в одній республіці, крім України, чи то в РСФСР, чи то Грузія, чи то Вірменія, не було одніе республіки, де була б клясова надбудівка в селі... в кожній республіці — чи в Грузії, чи в Естонії, чи в Молдавії — не було. Тільки на Україні. Я можу найти Вам документ. На Україні. Завдяки постанов КП(б)У й ураяду УРСР, на Україні люди (ну як воно, я можу найти), на Україні організуються комітети незаможних селян в травні місяці 1920-го року. (Я можу Вам найти документ із Енциклопедії Кубійовича).
Пит.: Чи серед членів комнезаму були Ваші особисті приятелі, чи родичі навіть?
Від.: Ні. Такого не могло бути, бо комнезами ж куркулів не любили. Це одне. А тепер, комнезами, це надклясова прослойка в українському селі й їм напхали в голову, що куркуль то в богач, експлуататор, то є і такого не могло бути. Я мав свого, так сказати знайомого, не знайомого, а сусіда, який в комуністи пішов. Я з ним потім ніякого діла не мав більше. Хоч він до мене правда інколи і здоровкався, розумієте, як зустріне, але він також, він в селі був. Бо він був поперше комісаром полка в Черкасах. Мій однорічних. І він у 1921-му році приходив, а я був хворий тифом. Приходив, його двох назначили розкурИого і ще одного з другого села Гривки — Ромашко прізвище. -То він не прийшов зараз. Той розкуркулив значить, скрині там витяг на двір, кожухи там позабивін потім прийшов і сказав: — Ходім, вже годі. Це через пів години, може таке було. Але сам не прийшов, щоб розкуркулювати, бо він же ж сусід і однорічних, по школі, розумієте.
Пит.: А як Ви ставилися з початку до радянської влади?
Від.: Я негативно ставився.
Пит.: Від самого початку?
Від.: Від самого початку, бо бачив Махна із тим прапором із скелетом голови, надгруддя. Я негативно ставився абсолютно до радянської влади і потім я ще негативно ставився, що взагалі, відбирали ж землю. Відібрали — 10 десятин землі по нормі оставили. І ще тому, що ця влада яка переслідує віруючих, яка переслідує церкви, яка переслідує ... а що робили з крукулями? Але я Вам зазначую, що тут багато є тих, які були патріотами совєтськими. Але вони тільки бояться їхати тому, що вони чимсь так — чи з армії дезертирував, чи в полон попали. А ті, що в полоні були — Сталін не визнавав — „изменники родини" були, розумієте, їх багато тут є, тих, що совєтську владу. От я Вам скажу, я вам начитував Лавріненка. То був патріот, советський патріот, тільки український, український патріот, українського значення. Але він советський був всім своїм є. І його також (у мене є документи) засудили на три роки. Мені говорили, що на три роки засудили. І він доповідь робив (є в мене, що він і в колективізації був і в хлібозаготрвках. Я Вам начитував. І він робив доповідь у 30—ліття в 1963-му році на Бавнд Бруці і він говорив — росіяни, росіяни, росіяни! Тому, що він на себе не скаже, що й він робив, а він на другого хоче скласти. А він також участь приймав (це в документації є).
Пит.: Яка на Вашу думку, частина Вашого села піддтримувала совєтів?
Від.: Совєтів підтримували всі безземельні і мало земельні. Поскільки Ленін сказав — земля селянам, фабрики робітникам. Вони думали, що землю дадуть їм на власність. А воно вийшло навпаки. Як би вони знали це наперед, то і в колгоспах може б нікого не було — знаєте.
Пит.: Щиро дякую за розмову!