Case History LH15

Anonymous male narrator, b. Feb. 2, 1914, in Mykolaiv region, now Dnipropetrovs'ke region, one of eight children (of whom 6 survived) of a prosperous peasant who started out with 5 desiatynas, increased his holding to nearly 60 desiatynas by the revolution, and after the revolution ended up with 10 desiatynas. An older brother fought in World War I and returned to organize troops to fight for Ukrainian independence. In the 1920s, narrator was expelled from school and his father expelled from the village. The local regime was dominated by outsiders, especially Jews, but some local people did take part. Narrator tells of local otaman named Ivanov: "his slogan was beat the whites until they turn white and beat the Reds until they turn red. He stole, drank, and killed." Komnezam appeared only after Soviet rule consolidated after 1923. Narrator and his dekulakized family were sent to the Far North before the famine. Consequently, he says virtually nothing about the famine, sticking primarily to the Civil War period and the life of exiled kulaks.


Виклад історичних подій LH15

Анонімний оповідач-чоловік, нар. 2 лютого 1914 р. в Миколаївській області, тепер Дніпропетровська область, один з восьми дітей (з яких шестеро вижили) заможного селянина, що починав з 5 десятин, збільшив власність до майже 60 десятин на час революції, а після революції залишився з 10 десятинами. Старший брат воював у першу світову війну і повернувся організовувати загін, щоб воювати за незалежність України. В 20х роках оповідача було виключено зі школи, а його батька вислали з села. В місцевій владі переважали сторонні, особливо, євреї, однак деякі місцеві (також) брали участь. Оповідач розповідає про місцевого отамана, якого звали Іванов: "його лозунгом було бити білих, поки не побіліють, а червоних, поки вони не почервоніють (Схоже тут помилка, скоріше, має бути "бити білих, поки не почервоніють, а червоних, поки вони не побіліють" - прим. перекладача). Він крав, пиячив і вбивав."

Комнезам з'явився тільки зміцнення совєтського режиму після 1923 р. Оповідач і його розкуркулена сім'я були вислані на далеку Північ перед голодомором. Тому він фактично нічого не говорить про голодомор, тримаючись періоду громадянської війни і життя висланих куркулів.

Питання: Свідок зізнає анонімно. Будь ласка, в якому році Ви народилися?

Відповідь: Я народився другого місяця, 12-го числа, в 1914-му році.

Пит.: А в якій області Ви народилися?

Від.: До царя була область Миколаївська, а після революції стала Дніпропетровська.

Пит.: Чим займалася Ваша родина?

Від.: Мої батьки займалися хліборобством, селянством. Так, що на селі виростали всі чисто.

Пит.: Можна спитати Вас скільки землі було в Вашої родини?

Від.: Батько спочатку як починав господарювати, то він із п'яти десятин, і довід господарку, сіяв хліба зернового до 60-ти десятин.

Пит.: То вже при совєтах?

Від.: Це якраз тоді, коли революція стала, то вже обрізали землю, і батьки свою власну землю, що батько купляв у царя землю, то її відібрали, як тільки після революції совєти відібрали, забрали документи на землю, що роблені і підписані царем у вічність з поколінь у покоління мусить переходити ця земля, це все було відібрано.

Пит.: А скільки залишили Вам?

Від.: Залишили нам то й що для всіх вже радянська влада наділяла, це було 10 десятин землі. Крім того батько ще присівав від других людей, хто більше мав, а не міг посіяти, то він орендував, або за половину, або платив грішми. То він досівав вже при радянській владі від 20-ти до 25-ти, бувала що й до 30-ти десятин землі.

Пит.: А скільки осіб було в Вашій родині всього?

Від.: Батько мій мав дітей восьмеро, але живих було, працездатних шестеро. А двоє померло.

Пит.: А Ви в родині наймолодші?

Від.: Так, я народився тоді, коли моя мама мала повністю 50 років.

Пит.: Це рахувалося чудом?

Від.: Батькові було 52, а мамі 50, це в 14-му році, де якраз із-за моєї вини родина не могла виїхати до Америки, бо план був виїхати до Америки.

Пит.: Чому думали до Америки?

Від.: Через те, що господарка, батько розвів господарку більшу, а все хотілося батькові більше, і люди їхали до Америки, писали, що дешево земля і господарка розвивається в Америці. Батько також хотів їхати до Америки, але через революцію й через мій приход на світ цього не можна було виконати.

Пит.: А таке бувало, що найбагатші виїжджали до Америки, а не тільки бідні?

Від.: Таке бувало, але в нас в селі, в нашому селі було пару багатих людей, такі що мали більше як 300 десятин посівної землі, а то було нормально кожна родина мала 10-15 десятин землі.

Пит.: Чи Ваш батько брав участь в громадянській війні, чи в революції, чи в чомусь іншому?

Від.: Власне мій батько не брав участі в громадянській війні, або в революції, але мій брат був на фронті як була війна з Німеччиною, царська, і потім повернувся, як стала революція, повернувся додому й організували повстанське військо в нашому селі. І до нашого села прилягали ще багато других сіл, хуторів, де вже було в повстанчому війську для охорони, бо в той час грабили, били, революція.

Пит.: А який був отаман у Вас?

Від.: Власне в нашому селі не було отамана, тільки був командир. У той час я був молодий, але розповідали батьки, і брат розповідав, бо було запит такий, що: — А чому ти йшов у повстанці?

А він казав: —Для оборони й для українського народу.

Пит.: Значить повстанці хотіли України самостійної?

Від.: Так. Ця організація боролася за самостійну Україну, так як і другі країни в той час боролися також за свою самостійність. Наприклад Латвія, Литва, Естонія й другі, багато інших боролися за самостійність, хотіли ні царизму ні революції, бо знали, що принесе, але недобре принесе для нашого народу.

Пит.: А що люди думали про таких, як Петлюра?

Від.: Наприклад ця організація, що в нашому селі була, то вона весь час мріяла, що вона з'єднається з армією українскою, армією петлюрівською, але не пощастило. Бачте, справа в тім, що довший час, коли населювали на ці землі, то населювалося російське село й українське село, мішали, щоб не було повстання. Наприклад російське велике село, мішали разом туди й українців, щоб росіяни мали верх над українцями, або ж українське село було між двома російськими. Так, що українці менший мали голос чим росіяни в той час, бо в той час, коли населювали сюди, то приходили люди наші українські, з українскою мовою своєю, але тут нарушували їх, щоб вони по-російському говорили. І так задержалася дуже добра мова українська, як наприклад в Полтаві, в Києві, в Харкові, в Кам'янець-Подільському й другі міста. А сюди де населювали Катерина, то тут зразу як населювала, так і нарушувала. Били, як не знаєш по-російському — били, передавали.

Пит.: А як українці з росіянами жили?

Від.: Передавалося з поколінь в покоління, як знущалися над цим краєм.

Пит.: Значить, як ще була цариця то так?

Від.: Як була цариця, такий був зданий приказ, що ці місця по Миколаївську й всі нарушити, бо там тяжче було де був, де був гетьман Мазепа й другі коло Києва, в Полтаві і в Харкові. А тут легше їй було нарушувати, бо тут рідко люди жили, мало людства було, а займали всі поля пани — російські поміщики. Це була кріпаччина в той час.

Пит.: А ж українці жили з росіянами в Вас?

Від.: Українці жили з росіянами більше поважно, тому, що росіяни переходили на мову українську скоріше, чим українці переходили на російську мову.

Пит.: Чи була ворожнеча між ними, чи не дуже?

Від.: Час-від-часу була ворожнеча. Так, наше село між двома російськими селами, то була ворожнеча, а особливо під час революції, що росіянами хотіли „єдиную й недилимую.

Пит.: Большевицьку чи царську хотіли?

Від.: Вони хотіли царську. Вони не хотіли, як би сказати, комуністичної, а вони хотіли царської, й була ворожнеча. А до того й після того, як вже радянська влада вкріпилася, то вона взяла тут і росіянів і взяла українців. Всіх міряла на одну мірку.

Пит.: А як довго проіснувала ця організація повстанча, до якої Ваш брат належав?

Від.: Ця організація в нашому селі, воно велике село дуже, вона діяла до останнього, десь до 23-го року. А потім, після цього всіх виловили і вибили. Підступом обманним, що був зданий приказ радянським верховним комітетом, що всім прощається, хто був в якій організації, чи всім прощається. Всі вийшли, а їх арештували й знищили. Як і селян, як і вчителів і лікарів і других.

Пит.: А де ці люди перебували, як їх розбили, чи то в ніч ішли, в степ, чи постійно десь так?

Від.: Наприклад, мій брат старший і другі, багато таких ж він, то від нас недалеко на захід є невеликий ліс, насаджений, він не природній, а насаджений. То більше перебували в тому лісі, де ще не було доступно при тому часі радянській владі охватити той ліс, бо було дуже, як би сказати, охоронявся той ліс із середини повстанцями.

Пит.: А що повстанці робили, значить як вони діяли — роз'їжджали, комуністів вибивали, чи як то робили?

Від.: Тоді, коли ще було в селі штаб повстанців в нашому селі, то вони діяли так, щоб не розмазувався комунізм, не було убийства й селянство жило вільно, щоб не було один на одного, і так воно й було. Тому, що кожний батько із своєї родини дорослого сина посилав вже в цю організацію.

Пит.: Чи Ви чули скільки осіб, скільки членів було в тій організації, приблизно?

Від.: В цій організації було до 300-от на конях і до 1.000-чі було в піших організаціях, все тільки в одному нашому селі нашому, а крім того кругом села на 20 верств, то було їх до 3.000. Та що ні заїжджав, ні Іванов, банда Іванова, він не заїжджав ніколи руйнувати, розбивати, і ні заїжджали совєти. Я пригадую собі, мені було десь так п'ятеро років, і останній раз, як совєти розбивали вже Денікина, то Денікин якраз на святий вечер заїхав в наше село. Снігу в цей час не було, але дуже морози великі були. То коли вони заїхали, велика їх група, то вже організація ця знала, повстанці й вже було, як вони зайшли в село, то вже було оцепляно. Бо вже, бо вже зв'язкові передали на другі села, то вже з других сіл допомога прийшла. І якраз коло нашої хати денікинці верхові обступили нашу хату, але нікого з повстанців не дістали. В ніч на Різдво повстанці їх обеззброїли, та й в нашій хаті, при мені, я вже пам'ятаю, і був доктор недалеко від нас. І їх в ту ніч, але багато їх втікло, й їх в ту ніч вивели, через два дні від цієї ночі вивели, і 300 душ забили, в одну яму положили.

Пит.: То народ дуже не підтримував їх?

Від.: Народ не підтримував, і народ проти йшов, і проти комунізму, і проти білих.

Пит.: А кого більш не любили, чи можна так сказати?

Від.: Не любили білих, царя, бо вже пережили від нього, а не знали, що принесе комунізм, бо ще він не утвердився, ще тільки революція стала, а обіцянка дуже велика — ваша земля і ваша воля. Для селянів це було що — перше — земля. Для робітників друге що — фабрики і заводи, робота, і все. Це спонукало й селян і робітників на щось ліпше, але що вони не дочекалися того.

Пит.: Чи та повстанська організація мала якусь ознаку?

Від.: Назва була — Оборона українського народу.

Пит.: То коли вже остаточно в Вас совети закріпилися, встановили свою владу?

Від.: Совєти?

Пит.: Коли появилися, бо казали, що взагалі Вас не зачіпали кілька років.

Від.: Совєтська влада укріпилася уже десь із 23-го року, вже укріпилася. Тому що в 24-му році вже моєму батькові відібрано було права голосу, а після цього мене викинули з школи. П'ять клясів кінчив, і з школи мене викинули як чужого. Батько був назначений, із села було назначено 12 господарів, так називалися закладників, що відповідали за все це, що радянська влада збирала.

Пит.: Значить, якщо повстанці були.

Від.: Якщо щось станеться в селі, то відповідають головою ці 12 господарів. Так, що приходилося батькові багато часу не спати, цілу ніч, щоби нічого не сталося, спасати свою голову й своєї родини.

Пит.: А ті комуністи, чи то були місцеві, чи приїжджі переважно?

Від.: Зразу комуністів не було місцевих, бо коли вперше став гетьман Скоропадський, то він потребував німецьке військо, і німецьке військо стояло в нашому селі, то був виданий приказ Скоропадським, що хто грабив економії — вибити. І одного тільки чоловіка забрали і вбили. Але він в тому не винуватий, хоч був і бідний і на нього падало п'ятно що він, але він того не робив. То тільки настрашка була дана для селян від Скоропадського, від німецького війська.

Пит.: А що народ думав про Скоропадського?

Від.: Нарід думав в той час про Скоропадського не дуже добре, тому що він дав знати людям, що — якби розібрали в поміщиків, то ви мусите й повернути все чисто, або робити як раби в нього, щоб відбудувати поміщикам все те, що розграбили. Але ж не всі люди брали. Наприклад мені батько мій говорив в той час, що коли стала революція, то поміщики тікали, й люди, ті що працювали — поміщики сказали, що це ваше — розберіть, а потім німецька влада прийшла й катувала людей. Цьому люди не довіряли абсолютно гетьману Скоропадському. Бо була в цьому зміна.

Пит.: Оті перші комуністи в Вас, ті що перші в Вас були в уряді, чи в тому — якої національності були — українці, росіяни?

Від.: Прийшли, перше засіли, звичайно, що росіяни. Потім росіяни більше потягнули за собою жидівського народу.

Пит.: А як це Вам денікинці підходили до села?

Від.: Як підходили денікинці до села, то розвідка передала повстанців, щоб вони минули це наше село, бо вони будуть покарані. Але вони не повірили, вони дали ноту, що якщо ви виступите із огнем проти нас, то виріжемо все село. То люди, крім повстанців, люди помагали, мусили помагати ті, що й не були в повстанцях, ніччю помагали їх розброювати. І їх розброїли, мало з них хто втік.

Пит.: Обезброїли?

Від.: Обезброїли. Вони знають російську мову в перекладі, бо в нас мішана мова.

Пит.: Ні, це нічого, це зредаговане буде. А так, то коли можна сказати, що в Вас завелися свої комуністи, місцеві?

Від.: Місцеві прийшли наприклад в повному стані обладіти вже владу, але вже вони почали організувати в 21-му році. Бо в 21-му році, проти 22-го, в 22-му році стала голодівка, голод невеликий, але був голод. То вже радянська влада потрохи починала обладіти селом і влада брала в свої руки.

Пит.: Чи в Вас були комнезами?

Від.: Комнезами повстали в нашому селі після того коли, коли вже совєтська влада більше вкріпилася. По-перше, після 23-го року, як вкріпилася радянська влада, вже більше взяла в свої руки, то приєднала до себе жидівство, яке потягнуло багато жертв українського народу. Це жидівство помстилося за те, що царі гнобили жидівство. Не українці, а росіяни, царі. А жидівство помстилося над українским народом. Воно витягало з села до останнього повстанця з кожного села й вбивали, набивали, вже при радянській владі, набивали повні ями де тільки були пусті. Бо вони всі стали на працю до Чека. А їхнім верховодом став Фелікс Дзержинський. І через те весь час коли вони пішли в владу, вони займали скрізь високі пости і до того дійшло вже в останні часи, що вже казали: — Ви в мішку, тільки зав'язати українців.

Пит.: Я таке чув від людей з Харкова також. А в Вас у селі все жили жиди, чи це приїжджали?

Від.: Ні! В нашому селі жило пару родин. До революції жив один жид, але багатий жид, його також, він мав також покоління своє в цьому селі. То він був добрий жид, бо як стала революція, то його перше в селі взяли росіяни, і нашого священика українця. Його вбили, а священика втопили в криниці. Це перше була їхня російська мста за "единую, недилимую" в нашім селі. Цей жид, що був у селі, то батько розповідав як він став, мій батько ставав господарем і всі ставали господарями, то він позичав гроші, або купляв скотину для обробки землі, або будував хати, він купляв ліс, дерево й все чисто для хат. Він не питав — коли віддасиш, тільки записав і брав один тільки процент із того що ти йому був у борзі. І через те його забили.

Пит.: Чи то була система в тих селах, що брали закладників, чи то тільки Ваше село було таке, задавало клопоту?

Від.: Наприклад у другому селі, де росіяни, то там закладників не було, бо там стояли за "единую, недилимую". А передбачалося, що воно видно було, що комунізм іде той самий, бо росіянів закладників не було, росіян так не гнобили як українців, а над українцями знущалися. І навіть, крім того, над росіянами так не знущалися. Дзержинський не знущався, як знущався над українцями.

Пит.: А як вибирали закладників?

Від.: Закладників вибирали, це не за моєї пам'яті, бо я ще був малий. Але вибирали закладників із того хто, наприклад, був дуже склонний до релігії, хто був противник проти совєтської влади, ну, й хто не долюблював царизму, кому не подобався царизм також.

Пит.: А як?

Від.: Не розумію. До революції правила монархія царизму, отже ж не подобалося, наприклад моєму батькові, багато таких, бо мусили свою землю купляти в царя й платити великі гроші. А це питання ставилося: — За що ж я плачу? За своє покоління, то що воно вік робило в рабстві, і коли скасували панщину — земля стала для всіх однакова, а я мушу платити цареві за землю. От через те й те й друге й визначали через те закладників.

Пит.: А як жилося при непові в Вас?

Від.: Коли вже хвиля пройшла революції, й становилася совєтська влада, я вже пригадую, я вже почав у школу ходити, в школі почали українське викладати, а до того викладали в школах російську мову. Було тільки виключно молитва на українській мові, а то було все на російській. А вже після революції, то я пішов вже в українську школу, на українській мові. Бо діти, як і батьки — діти, то мішаним говорили в родині, а вже коли я пішов у школу, я почув від учителів інакшу мову, українську мову. Цим самим порушено не тільки, а всіх і селян. Селяни зовсім ожили після цього, бо почули свою рідну мову. Селяни взялися після революції до праці, бо після революції, хоч і відняли землю, власну, але ми не осталися без землі. Наділ, так як всім на двір, на душі — скільки родина з осіб, а потім хто не був, хто хотів працювати, то землі було багато в оренду, земля була вільна, багато не розпреділена, так, що оренда коштувала дуже дешево, й люди орендували, так де мій батько й батько моєї жінки.

Пит: А яку частину Вашого збіжжя мусили віддавати совєтам ще при непові?

Від.: Уже за моєї пам'яті, як після 23-го року, то вже їздили, коли став в 23-му році голод, недород на Україні, то їздили совєтські агенти по викачці, по заготівлі хлібу для держави. То в той час ще казився Іванов, то він тільки взнав де ці агенти по хлібозаготівці, то він їх витягував, розпорював животи і насипав зерном повний живіт, розпорений. Карав цим, щоб не брали для російського народу хліб, щоб весь не забирали хліб з України.

Пит.: Хто був цей Іванов?

Від.: Іванов був монархіст. Він сам учитель. Але в нього ідеї не було основної, основного напрямку приєднатися до українскої армії, в нього клич був такий, щоб бити білих поки не побіліють, а червоних поки не почервоніють. Грабив, пив і вбивав.

Пит.: А він був вороже наставлений до Ваших повстанців, чи ні?

Від.: Він не був вороже наставлений до повстанців, але повстанці вороже були наставлені до нього, через що вони йому раніше заповідали, що не являйся туди й туди, бо тебе зловимо. Так, що він кругом кружився, але тут де я знаю, де мені переказували то він не появлявся. Він знав що його чекає. Були також другі вояки, як Григор'їв, також банда, другий, ще, ніби, Маруся була така, а ще, ніби, Зелений був, багато їх було. Але їм всім не пощастило, якби з'єдналися в одне, і стояли за одне. Після 23-го, 24-го року, після 22-го року, коли голод пройшов невеликий, але все таки голод, нарід став обсівати землю й став на ноги, села почали жити ліпше, чим жилось їм до революції. Звичайна річ. Радянська влада мудро-хитра й обманчиво підійшла до селян, що ввела, їй треба було знати як поставитися до села до НЕПу, і як поставитися до села після НЕПу, або ж перед НЕПом. То воно ввело НЕП у 27-му і з 26-го і до 28-го року. Два роки тільки був НЕП, недовго. Якщо я не помиляюся. Як увели НЕП і дозволили що культурно сіяти, всю землю обробляти культурно, культурне насіння сіяти, щоб дістати добре зерно й добрий врожай. І село піднялося до тієї степені, що навіть проявилися співи "Ще не вмерла Україна." Ото як побачила радянська влада, що вже далі не можна пускати, бо село і вся Україна стали на ноги як вони не бували. Значить її потрібно присікти. І почала НЕП нищити, увела різні податки, разне все чисто, аж поки не дійшло до розкуркулення, де приїхав на Україну Ворошилов і почав на українських комуністів жати, щоб викачати і знищити селян як клясу. Де й довело, що погнали мільйони на Сибір і запровадили голод. Де й я перебував із 30-го року до 34-го року в Сибірі. Далеко, в північній тайзі.

Від.: Коли придивитися до тієї ситуації, до нашого краю, то совєти, комуністи зуміли розкласти село, з 27-го року, з 25-го почали до 30-го року вони розклали на категорії селян і це помогло їм зробити й колгоспи, й розкуркулення, і висилки, й великий голод. Бо вони перше взяли — що ти бідняк, ти батрак, ти середняк, а ти куркуль. І зробили ворожнечу сусіда з сусідом, між рідним братом і братом, і між синами й батьком. В цьому українські комуністи не придивилися що роблять росіяни комуністи з Сталінською політикою. А помилилися, як Любченко, Скрипник і їм преподібні, що мусили й самі зі собою покінчити життя, бо бачили до чого допровадили вони нарід, сорокамільйоний нарід згинув, що й до цих пір пройшло вже скільки років після революції й приросту немає. А де дівається прирост? Іде на Сибір, на Сибір і їм Сибір.

Зміст першого тому

web hosting counter

Hosted by uCoz