Anonymous female narrator, b. October 5, 1902 in konotop district, Sumy
region, into the family of well-to-do peasants. By the outbreak of the
revolution, narrator had finished village school and was attending high school
in Konotop. The family of five had 20 hectares before the revolution, either 5
hectares or 5 desiatynas afterwards. Narrator's father died in 1919. narrator
described requisitions of War Communism. The village was run down even during
NEP. Village church went over to Ukrainian Autocephalous Orthodox in 1923 and
was closed in 1928, when the priest was arrested. When collectivization began,
narrator was in another village where a plenipotentiary arrived from the
district and called a meeting. The men sent their wives to the meetings, telling
them to protest in the hope that the Soviets would be less likely to arrest the
womenfolk. Those who joined the collective farm voluntarily did so mainly to
avoid dekulakization. Around 1930 a band of dekulakized persons lived in the
woods and periodically raided the activists, taking back what had been taken and
giving it to those in need. “The famine began mainly, I think, already in the
spring or maybe even at the beginning of 1933. 1932 had a good harvest, the
fields were the planted in 1933 but already in the spring there was famine”.
First to die were the remaining individual peasants, from whom everything was
taken, then the collective farmers. “Food was not given to children because this
was the slogan: 'He who works shall eat'”. People ate tree buds, bark, nettles,
etc. Some fled to the towns to try to buy commercial bread, but the lines were
very long, and later there were attempts to prevent villagers from reaching the
towns. Narrator's two brothers died on the road. People also cut unripe shoots,
mainly women receiving 5 years sentences when caught.
Пит.:
Свідок зізнае анонімно. Будь ласка, скажіть коли Ви народилися?
Від.:
П'ятого жовтня, 1902-го року.
Пит.: Де Ви народилися, приблизно?
Від.: Зараз Сумська область а раніше була Чернігівська область.
Пит.: Чи Ви з села чи з міста?
Від.: З села.
Пит.: Як Вашій родині жилося до революції?
Від.: Ну, то
родина моя жила, займалася господарством, хлібороби.
Пит.: Землі
досить було?
Від.: Так, земля була власна, можна сказати, що заможні,
господарили.
Пит.: Чи Ви дещо пам'ятаєте про революцію в Вашій
околиці?
Від.: Революції? Так, я пам'ятаю як починалася революція
після Першої Світової Війни в 17-му році, я тоді починала знову вчитися в
гімназії, після сільської школи, коли було йдеш до школи, гімназії, то бачиш
людей таких нібито були як священики, а потім заможні, а це гімназія була в
місті вже, місті Конотоп, то вони вже працювали такими фізичними працями, по
дорогах, чистили сніг, значить перше було на селян, на таких більш заможних
наложена контрибуція, 10.000, 5.000, грошева, а потім було відібрана земля, на
душу оставлено по одному гектарові тільки, і коли родина складалася з п'яти душ
а мала там 20 гектарів, то п'ять гектарів тільки лишали, а то відбирали, на душу
оставляли один гектар, десятина чи гектар, а потім стали накладати хлібний
податок, щоб із десятини то стільки то урожаю здавали державі, а потім дршпо до
того, що те, що людина мала то оставляли тільки на одного дільця один пуд хліба
а то забирали.
Пит.: То це вже Ви говорите про часи перед
колективізацією, правда?
Від.: Ні, ні, ще колективізації не було, це
за життя мого батька, бо батько мій помер у 19-му році, а осталися ми діти з
матірю тільки, але то вже забирали, приїжали, перевіряли, скільки, е і оставляли
пуд на душу, а решту забирали, а тоді вже коли колективізація, то почалася з
24-го року, як так пригадую, перше комуна була в одному селі, не в нашому селі а
потім у 29-му році була висилка так званих куркулів, тобто заможних селян, з
родинами їх вивозили на Сибір, а потім почалася колективізація.
Пит.:
А ці що ще під час революції забирали в Вас хліб і землю, чи це були свої
місцеві люди чи чужі?
Від.: Ну, це були, утворилися, з сільради були
і це праця сільради була, значить перерівяли, викликали до сільради й питали,
скільки маєш гектарів землі й їм тоді оставляли на душу гектара, й забирали.
Пит.: Чи народ у Вас підтримував більшовиків зпочатку?
Від.: Ні, наше село, було більше, я б сказала, робітниче, господарів
мало було, а близько були до Конотопа наше село і там в Конотопі була ремонтно
паровозна станція до ремонту паровозів, залізничних, і майже селяни всі
працювали там на станції залізнодорожній, а який настрій був, певно, були
бригади, комнезам відкрився, це як біднота ніби там, які отримали землю, були,
значить, від заможних відібрали, а ті що мало займали землі а родини великі
були, їм наділили землі, а тоді вже колективізація почалася.
Пит.: А
до колективізації, якщо був НЕП, чи можна було жити нормально?
Від.:
НЕП? Так, тоді ожило селянство за НЕПу, й стали приводити свої хати до порядку
які були трохи запущені.
Пит.: Як. довго в Вашому селі йснувала
церква?
Від.: Церква йснувала до 28-го року, із 23-го стала
автокефальна церква, був священик, дуже люди були спершу насторожені, а потім
коли почули його промови, то не мішалися люди в церкву, дуже був промовець
гарний, а потім його у 28-ім році заарештували й церкву закрили й більш його не
бачили; я вже в 28-му році не була в своєму селі, я вже виїхала з села в інше
село, а потім церкву розібрали й побудували з тієї школу.
Пит.: У
Вашій околиці партія і сільський уряд складався з місцевих людей чи з приїжджих
якихсь, так переважно?
Від.: Ну, переважно місцеві були, й хто
подавав директиви безумовно то з Москви було.
Пит.: Чи Ви можете дещо
описати, як відбувалося розкуркулювання?
Від.: Так. Забирали
господаря, й коли мали самих дорослих синів, і бувало так, що родина, чоловіка й
жінку забирали, їх вивозили туди так, старих людей, які запишалися їх не
вивозили, а переважно середнього віку й молодь.
Пит.: Чи бувало таке,
що люди пізніше верталися з Сибіру?
Від.: Бували такі, що втікали з
потягів; я знаю одного, який втік, він не мусив, він не вернувся до своєї
матері, бо батька і двох синів вислали, а осталася мати, вона хвора була з двома
дівчатами маленькими, то він не повернувся до матері, а десь улаштувався
працювати, але не знаю яка його доля далі.
Пит.: А в Вашому селі
багато дворів, людей розкуркулили?
Від.: Так, не знаю, як сказати
скільки стало, багато, багато з моєї родини були такі, що вивезені, були із
далеких родичів трошки, були мої двоюрідні брати яких вивезено, був і мій рідний
брат вивезений.
Пит.: А що зроблено з їхнім майном?
Від.:
А майно їхнє віддавали бідним, які потребували ніби—то їхнє майно й хати;
наприклад, мої родичі хрещені, батько, його вислали з двома синами, а осталася
його дружина й його мама, старші люди, але їх викинули з хати, а хату віддали
другим, так само й других так і повикидали, хто остався повикидали з хати,то
вони мусили жити або десь так в приміщенні а були такі що шукали собі але їх
ніхто не хотів приймати, під час голоду вони й згинули десь.
Пит.: Чи
розкуркулені втікали на Донбас з Ваших околиць?
Від.: Ну, так, до
того як їх вивозили то хто раніше виїхав на Донбас, але то й були
нерозкуркулені, багато селян які самі по свойому бажанню хотіли десь виїхати.
Пит.: А як вже почалася колективізація, то Ви вже були в другому
селі?
Від.: Так, в другому.
Пит.: А як це відбувалося?
Від.: Ну, то з району приїжджав уповноважений, робив збори, переважно
на збори ходили жінки, чоловіки були вдома, а жінки, ну то.
Пит.: Чи
Ви були присутніми на таких зборах?
Від.: Я була присутня тому, що це
збори переважно робилися на селі в школі; то поневолі була присутня побачити,
послухати що.
Пит.: Чи можете дещо розказати, про що ці уповноважені
агітатори людям говорили?
Від.: Ну, то вони говорили, що спільна
обробка землі, колективна обробка землі, ліпше селянам буде жити, бо це буде
господарська машинерія, не плуг і не кінь, а будуть машини, й селянам буде
ліпше, але жінки протестували, тупотіли, і на тому кінчилося, собственно
говорили про краще життя і все.
Пит.: То старалися людей заохочувати?
Від.: Ну, так. Говорили що це ліпше, не будете ходити за плугом, а
будете тракторами орати землю, буде ліпший урожай, спільна обробка й спільна
праця.
Пит.: Коли почали загрожувати людям?
Від.:
Застрашувати? Ну, ті що не вступили до колгоспу, ну тих тоді стали
заарештовувати, вивозити, з хат викидати їх.
Пит.: Чи хтось у Вас
добровільно вступив у колгосп?
Від.: Ну, то хто би, хто вступив
добровільно, ну певно що не дуже то охоче працювати в колгоспі, але ті, що
вступили добровільно, були з такого середнього заможного селянина, то він
остався, як невикинутий з хати, нерозкуркулений, а ті що не вступили до колгоспу
— більшість середніх — то тим було важко жити, перше на них великі податки
накладали, а потім один податок виконав, другий виконав, а третій вже не було що
виконати, то приходили бригади, а бригади організувалися з комнезаму, і то все
тоді забирали, навіть те, що й в рукавчукутам якесь зерно було забирали.
Пит.: Чи можете описати хлібозаготівлю, скажім, першу?
Від.: Ну, я не знаю скільки з гектара разували, цього я не можу
сказати, я знаю, що вже мого батька не було, це на саме Різдво зайшла бригада й
вивела те що в нас було зерно, а салень не знаю, так не багато, але сказали, що
це пишне ми забираємо.
Пит.: Так у Вас нічого не залишилося?
Від.: Ну, вони залишили те, що нам сказали, що це лишки, але лишків
тих не було.
Пит.: Це також робили місцеві люди?
Від.:
Так, це місцеві люди, це не таких роках двадцять девятий, двадцять восьмий рік
ще початки колективізації ще до тридцять третього року.
Пит.: Чи в
Вас був спротив колективізації? Бо так чути, що в других околицях, то жінки
колгоспи порозносели, в других були повстання, тобто чи підчас колективізації чи
був якийсь спротив, активний спротив, безперечно, що люди не хотіли йти в
колгосп, але чи вони боролися протав цього?
Від.: Ну, так, ті люди
які не хотіли йти в колгосп то ці як одноосібні держава, то накладала податки
великі хлібні, поки зовсім не добили їх їхнім, а потім останній ще накладали й
вже людина не може виконати, то його тоді ще судили, висилали.
Пит.:
Але в який спосіб люди боролися проти колективізації, чи були які повстання?
Від.: Ні, я ж кажу, що на збори коли організовувалися колгоспи й
взагалі переважно жіноцтво йшло, ну й чоловік каже — ти йди й не говори там,
протестуй, а я буду мовчати. Але їх викривали тоді тих людей й заарештовували.
Пит.: Ви казали, що в тому другому селі, в якому Ви жили, також
випадки, коли приїжджали, приїжджало військо, щоб боротися з так званими
бандами?
Від.: А, то було так, то в тому селі вже це трете село, так
що ми переїхали, то там значить їх — то не банда — то тільки їх називали, то ті
заможні люди, які поховалися, а потім організовувалися і в лісі вони жили собі,
а потім ноччю приїжджали і до активістів сільради, і вони їх не били, не
вбивали, не стріляли, а тільки забирали в них хліб і давали бідним хліб той і
собі. А потім ще організовувалися такі групи із селян активістів і ноччю
стерегли, ходили по вулицях села і думали, що до них ця банда приїде знову десь
грабувати, вони так називали, відбивати, і нічого то не вийшло і прийшлося
викликати військові частини, які оточили село чи ліс той, де вони були. А їх у
лісі там самі селяни постачали харчами, допомагали їм там бути в лісі, а тоді
оточили і значить кого впіймали, заарештували, а то вони розбіглися там, а так
уже я не знаю яка їхня доля була там.
Пит.: Чи це мало якийсь зв'язок
з ранішою боротьбою проти більшовиків, чи це були люди, що скажім після
революції брали участь в українському русі?
Від.: Ну, то я знаю, що в
нашому селі головою сільради був петлюрівець, але так я мало знаю, бо я вже в
своєму селі, в інших селах переїжджали з села в село, мало людей знали, хто саме
то.
Пит.: А ті, що були в лісі, виступали, як переслідувані заможні
селяни чи як Українці, значить?
Від.: Ну, так, вони ніяких гасел
своїх не казали, а вони ноччю тільки приходили в село чи приїжджали там, не знаю
як і вони до голови сільради, потім до секретарів партійних, потім до комнезаме
таких організаторів і вони забирали в нього харчі, бо вони в себе мали ті, а
віддавали бідним, а їх вони не арештували, а не били, а не нічого.
Пит.: То був більш такий неорганізований спротив, стихійний?
Від.: Так, ні, то неорганізований так, це тільки, як то кажуть, ті
селяни, які нібито вони втратили своє, і вони то як металися за це, але тільки
голівне те, що вони стратили своє господарство, то вони тільки то харчі могли в
них взяти.
Пит.: Забирали назад і віддавали тим в кого було
відібрано.
Від.: Так.
Пит.: Як довго це діялося приблизно?
Від.: Це одне літо, це літом справа була, один рік, в зимі не було
цього, влітку тільки, одне літо було, а який це рік був, ой, 30-ий рік здається,
30-ий рік, так, це якраз перед голодом.
Пит.: Коли в Вас почався
голод?
Від.: Голод переважно почався вже, по-мойому, на весну вже, а
чи, на початку 33-го року вже то було, 32-ий рік був гарний урожай, зроблений
посів на 33-ій рік, але вже на весну став великий голод.
Пит.: В
33-му році?
Від.: В 33-му році.
Пит.: А з якої причини це
в Вас було?
Від.: ТІ селяни які не були в колгоспі в них відібрано
все, вони перші стали вмирати від голоду, а. потім стали й колгоспники,
колгоспники переважно ті що робочої сили, або один чоловік і жінка й декілька
дітей, а на дітей не давали харчів, а тільки хто працює, бо таке й гасло було:
„хто работает тот й кушает," так і то, значить, хто в колгоспі працював тому на
трудодень давали, але потім стали приїжджати вже з Росії, з Москви уповноважені
за хлібом і утворив бригади з комнезаму і бригади ходили по тіх господарях які
не в колгоспі були, й вони забирали в них, все забирали, накладені не то що там,
а їх викидали з хат і так ті люди пухли й вмирали, а потім колгоспники, значить,
ті що або мало працювали колгоспі але зразу колгоспникам на трудодень дали
хліба, а потім, решту потім уповноважені з Москви приїжджаюугь і накладають на
колгоспи вивозити хліб і тому стали й колгоспники вмирати.
Пит.:
Тепер кажете що це уповновжені з Москви а вже не свої, що вимагали хліб у
колгоспі?
Від.: Ну то він приїжджав до сільради, робив нараду і
вимагав від колгоспів вивезти — я вже не знаю які норми, яку кількість, але те
що вже колгоспникам не стали давати на трудодні, й ті що мало собі зразу
отримали поїли, прийшлося їм пухнути, але дехто шукав собі якийсь виход, а дехто
так не мав змоги собі допомогти.
Пит.: Як цей уповноважений приїхав і
вимагав стільки хлібу чи Вам відомо чи хтось із колгоспного проводу казав, що це
неможливо, чи це багато, чи тільки просто погодилися?
Від.: Ну, то я
вже не знаю як, знаю що тут, як він не вимагав, сказав що мусите державі здати
купу норму й все.
Пит.: Як люди спасалися?
Від.: Отже, як
люди спасалися, на весну були на деревах, появилися бруньки, люди лазили по
деревах, об'їдали ті бруньки, кору об'їдали, попід тинами кропива була, раніш
було розсипана, тільки появилася з землі, то все виривалося і з'їдалося але тому
то люди пухли й вмирали, але я не знаю тих хто, наприклад колгоспники мали в
себе корови, так що вони ще то й..., а колгоспник який не мав у себе нічого, то
й можливо мало працював, а чи родина велика то йому то й во, переважно вмірали,
пухли зразу старші і малята дошкільного віку, це найбільше.
Пит.: Чи
були випадки, що самі активісти вмирали з голоду?
Від.: Не пригадую.
Пит.: Чи люди втікали, чи в місто, чи старалися міняти свої речі за
хліб?
Від.: Нібито йшли до міста, щоби отримати може хліба, але то
великі черги були, а потім ще вартували навколо села так по виходних вулицях, не
пускали людей з села але то проходили, мого чоловіка два брати померли подорозі,
один ішов на одне село, думав може щось роздобуде собі, а другий на друге село й
так на дорозі згинули.
Пит.: Чи пам'ятаєте, як дового ця варта стояла
кругом села?
Від.: Ну коли вже, коли вже врожай стали збирати, але
вартували, щоб люди не різали колосків, ще починало поспівати жито і кого
зловлять, судили, це переважно жінки, п'ять років давали в'язниці. А тоді вже як
стале уборка хліба, важко було тому, що люди були безсильні, важко було збирати,
приїжджали бригади з міста, помагати уборку хл іба робити.
Пит.: То
вартували, щоб люди не брали колосків?
Від.: Так, були такі,
об'їжджали значить по полях, де посіяне жито.
Пит.: Саме для того,
щоб люди з села не вийшли?
Від.: Ну то люди ні, я ж кажу, що поле
засіяне житом за селом, в селі ж не було його, за селом, як то значить і
вартували, щоб наклик дати, хтось там ходе по полі, ріже колоски, то
арештовували й судили.
Голос другої особи.: Мамо, може ти вже
змучена, може не хочеш вже далі говорити, хочеш ще далі говорити?
Від.: Та нічого, вже може все?
Пит.: Нарешті багато але це
загально все.
Від.: Ну то тепер, прошу, ну то тепер люди як вмирали,
всюди бачила й бачила тіх, що конали а то я пішла довідатися там — моя вчениця,
що в школі не була, пішла, то мама її вдова і двох дівчаток коло неї лежало, вже
не говорили, опухлі й за пару днів вони померли всі троє. То померли то зразу,
родина яка ще лишалася, коли в родині ті гад осібне господарство вмирав, то ще
родина могла якось іскл спати якусь домовину й похоронити, а потім уже далі
стали не робити ніяких домовин, прямо на вози скидали, везли на цвинтар, зразу
закопували в окремі ями, а потім в спільні ями, оце, що я бачила як гризуть,
бачила як голодні під тином сиділи, конали, це все.
Пит.: Дякую.