Case History SW10

Vasyl' Shumko, b. 1914 in the village of Verbky, Pavlohrad district, Dnipropetrovs'ke region. Narrator pseudonymously published a brief account as Sava Shynkarenko, "Blacklisted," The Black Deeds of the Kremlin: A White Book, ed., S. Pidhainy (Toronto-Detroit, 1953-1955), I, pp. 288-290. Verbky was a large "proletarian," i.e. pro-Bolshevik village during the revolution. Narrator's father had participated in the uprising against Denikin, was a member of the komnezam, and during the famine was a bookkeeper in a collective form. Narrator was in the komsomol. The board of the collective farm was arrested for distributing bread to the starving, and the distributed bread was taken back. When his father was arrested and sentenced to 3 years, narrator was expelled from school in Dnipropetrovs'ke. CPU Second (later third) Secretary Mendel' Khataevich came to the village for the arrest of the "saboteurs," the village was blacklisted, and 3,000 (out of 7,000) inhabitants of the village perished due to the famine. Narrator gives information on a large uprising against collectivization, headed by a Petlurist otaman, in the village of Bohdanivka in April 1931.

Питання: Будь ласка подайте Ваше ім'я і прізвище.
Відповідь: Шумко моє прізвище, ім'я Василь.
Пит.: А коли Ви народилися?
Від.: В 1914-му році.
Пит.: Де Ви народилися?
Від.: На Дніпропетровщині.
Пит.: В області, значить, Дніпропетровській?
Від.: Дніпропетровська область, Лівобережжя, село Вербки.
Пит.: Вербки. Я між іншим бачив згадку про Ваше село в новій праці одній.
Від.: Що є село Вербки?
Пит.: Ні, він написав про голод і там згадується Ваше село.
Від.: Так, бо воно було на чорній дошці.
Пит.: На чорній дошці.
Від.: У "Білій Книжці" я сам писав тільки там під іншим прізвищем. "Blacklisted" на чорній дошці.
Пит.: Нам треба мати кілька таких інформація про стан Вашої родини до колективізації, наприклад скільки землі було в Вашого батька?
Від.: Та ми звичайно були бідняки.
Пит.: Бідняки?
Від.: Бідняки були звичайні й батько мій був незаможний, в комітеті незаможних селян, і він приймав участь у повстанні проти Денікина, проти білих, приймав участь. Але вийшло так, що коли почався голод 32-го року, то він працював рахівником у колгоспі й голова колгоспу Литвиненко й радгосп вирішили, що треба в 32-му році осінню роздати хліб, бо люди мруть. Ну вони роздали, а тоді тому, що роздали то приїхав суд-комісія і зразу всіх будь-як тут в селі судили й всім присудили найменше шість років. Розумієте? Всю управу колгоспу забрали. Поставили нову. Бо роздали хліб, кажуть, розбазарили. А тоді почали той хліб збирати від людей назад. А назад збирати то вони брали вже те що й з городу - все підряд. Ну мого батька забрали. Забрали й корову. А без корови жити неможна. От так! То я вчився тоді в Дніпропетровському, то мене виключили тоді зі школи. Але вийшло так, дали по 6 років. Батько через три роки вернувся. В чому, що вирішили, що він не винен. Але там за те нічого не платять. Повернувся. А один з них був такий Мамай, то він як їхав туди - у потязі було дуже холодно, бо то на Сибір товарні потяги - то він поки доїхав замерз. А там було половина таких, що замерзло, їх викинули такто бо... А мій батько побув три роки - його випустили назад. І сказали, що він невинен ні в чому. Але там як і кажуть невинен, то не вертається, як в Канаді - платять чи щось. Щоб так пустили. Тільки, що він не винен ні в чому. Ну й тоді я мав змогу далі вчитися, розумієте. От так. Тепер-же. З мого роду то батька забрали, а з мого роду то ніхто не помер, дякуючи мені, бо я вживав всяких таких способів, щоб вижити. Але мій товариш був Григорій Поет. То в нього вся родина вимерла з голоду. Він працював в школі в той час у іншому селі, а коли вернувся то вже всі були на підлозі. Розумієте? Тепер же, оте то в тій Книзі й згадую. Тепер же було так, що в родині Ілька Рябухи померло 11 людей То куди! Не будуть же ховати в труні кожного. То приїхав секретар Дніпропетровської області Хатаєвич і він був заступник першого секретаря України комуністичної. Він каже: - То чому в вас тут трупи? Беріть усі! - Та якже? Не можемо ховати, та як ми ховатимемо? Ні дощок, нічого нема. А каже, так зробіть: - Візьміть усіх у криницю - ті криниці, що осталися - закиньте, їх і загорнути їх. Пит.: То сам Хатаєвич?
Від.: Хатаєвич. Він приїздив, я бачив, автом приїздив. Бо дивиться, що тут повно, повно хворих і йнше й інше. Це був такий, що той організовував, один з організаторів голоду, Хатаєвич. Бачите, за нього мало говорять, але його пізніше Сталін розстріляв, казав, що він винен, хоч то Сталін був винен, але значить він винен. І він їздив автом і вивозював тих усіх у льох загорнути, там тих туди, тих сюди. Зібрали тих людей. З Москви привезли з півночі людей, щоб ховали. На посівок кажуть, на жнива, розумієте. То вони отак ховали. Візьмуть тих туди ЗО у криницю, 40 у льох. Знаєте, що то льох? Погріб. А тоді загортають. Отак, отак ховали. І в нашому селі тоді померло 3.000.
Пит.: А з населення перед тим, перед голодівкою?
Від.: То дуже велике населення. То село було дуже велике. Сім тисяч. Бачете?
Пит.: Майже половина.
Від.: Майже половина. О так. Ілько Рябуха мав 11 осіб. І я бачив як він ішов біля мене й він упав на дорозі; в хаті всі лежали вже мертві. От такі випадки то були. Це село занесено на чорну дошку. То не всі села були занесені. Але, значить, це може наше село, ще інші що занесені на чорну дошку більше пережили, але ми близько міста жили Павлограду, то люди старалися тікати. Але місто було оточене, село оточене - не випускали. Не випускали ні в село ні з села. А то значить чорна дошка. Такий стовб і написано "Бойкот." І не тільки тут, а в місто підеш за п'ять кілометрів - місто Павлоград - якщо з Вербок, то нічого не продають, мусиш показати папірець, звідки ти. Нічого! Пит.: Чого Вербки попали на чорну дошку?
Від.: Через те, що не виконали хлібоздачі. Але майже ніхто не виконав. Але Вербки не виконали хлібоздачі, бо значить управа колгоспу роздала для людей, а тоді почала збирати, то вони збирали не тільки те, що роздали, а й те, що мали городи. А в нас городи були великі. То забирали все підряд і з курьми, з коровами. Ну тоді вже з чого було жити? А наше село було за революцію, так би мовити, пролетарське - революційне, що більшовиків підтримувало. Але тоді в оцей час, що позабирали - це вже не були куркулі, як мій батько й інше. Бо куркулі давно або самі повтікали або давно вивезли на Сибір. Розумієте? То було вже в 30-му році, 31-му. А це вже такби мовити, самих тих, що вони ні в чому не винні для впади, так забрали.
Пит.: А що ж Ваш батько розповідав про повстання проти Денікина? Чи він про це говорив з Вами?
Від.: Та я знаю? Я мав двох дідів - один рідний, другий інший. То мій дід під час революції забив двох денікинців. Бачите, то ніби була заслуга. Бо денікинці як приходили, це не українська армія, а біла, петлюрівська - той, денікинська армія. То він увесь час тим захищався, що значить, розумієте, захист був для нього. Але то такий захист - все рівно його заарештували. Так! А потім, я був у комсомолі. А пізніше як уже батько вернувся, то мене забрали до армії на Далекий Схід. А на Далекому Сході того не було. Голоду цього не було ніякого. Це було тільки на Україні. На Україні а потім поза Україною на Кубані. А Кубань це теж українська земля. Там теж кубанські козаки - це українські козаки. Значить, тільки виключно ця територія. І я їхав коли за Харків то тільки переїдеш за Харків, де кінчається український кордон, там люди вже не мерли з голоду зовсім. Там усе було, що з'їсти. Значить, там ніколи не було такого достатку, але там не вмирали. А наші українці їхали туди а тут КҐБісти, КҐБ-НКВД, перевіряєть, хто звідтіля і починають забирати то до Сибіру то, або починається бійка на кордоні. Бо не випускають за кордон. Бачете, ніби одна держава, але не випускають. Коли я наприклад їду туди, я теж їхав туди молодим і теж бився там.
Пит.: Значить під час голодівки?
Від.: Під час голодівки.
Пит.: Чи Ви могли б розказати про це як Ви спаслися, як Ви родину спасли?
Від.: Я і робив злочин, щоб родину спасти. Наприклад, я Бориса Грінченка читав. Він там пише, як він за царя - що було бідно, і як він діставав хліб. Пішов під амбар, де хліб, а там на таких каміннях великих, і він просвердлив і набрав собі того хліба й пішов. Ніхто не знав за це. О! А я думаю, як же собі зробити? То я зараніше взяв свердла приготовив і затикача. То я в хуртовину, як була найбільша, то я з мішком пішов і значить просвердлив і налив собі й знову заткнув туди. Розумієте?
Пит.: То з колгоспного?
Від.: Так з колгоспного.
Пит.: Це не злочин, це Ваше...
Від.: Це не злочин, отак! Ну а потім, які речі? Хуртовина. Була велика зима. То горобці налітають у клуню-стодолу, сідають так. То візьмеш руку, засуваєш її і береш їх. Ну зловиш 20 горобців, то вже гарна їжа. Звариш суп і те інше, бо м'яса ніякого нема. А корову забрали в нас сперше; о Боже, то тяжко розповісти, як то все було. А потім мати їздила в Московщину, привезла, був добрий кондуктор у потязі. Привезла борошна. Такі коломики були. Я їздив всякими шляхами. Але то більшість тих то забирають до Сибіру, що хто їздить, хто то робить. То дуже тяжка справа, як то було.
Пит.: А скільки в Вас було братів, сестер?
Від.: У мене два брати. Один зараз живий на Україні, а один у війну забитий під Краковом, уже в Європі забитий. Одна сестра. Вона була nurse-ою під час війни, сестрою. Ота моя така вся родина. Два брати й сестра. Я четвертий.
Пит.: Значить це тих Ви спасли. А ж Ви жили в той час, ж батько був на Сибірі? Значить, Ви особисто чимсь займалися? Зі школи виключили. Які можливості були?
Від.: Із школи виключили, але, бачите, так у нас позабирали, то було й вчителів і всіх позабирали. І в школі нема кому учителювати. Діти за партою вмирають. Приходять у школу. То значить у нас у школі то готували вже пізніше для дітей. Таке-сяке щось у клюбі готували й там вони їли, розумієте. Ну в той час був гарний директор школи в нас, а вчителів нема нікого. То він прийшов до мене. Бо я вчився в педагогічній школі. Прийшов до мене. Кажу: - Та я ж не можу так. Каже: - Я нічого, так зроблю, що все буде гаразд. Ну то він узяв мене до школи, й я почав учителювати. Правда, там був великий trouble для мене в зв'язку з батьком. Я почав учителювати. А для вчителя, для вчителів видавали потроху невеликий пайок. Розумієте? От так, ну так ми й жили. Значить, моя родина фактично крім того, що батька забрали на Сибір, що корову забрали, що ми вижили. Але ці сусіди, що я казав, то всі померли. Ціла хата. А Хатаєвич то все організував оці чорні дошки, і все він організував. Він був такий комуніст, що приймав участь в ревоюції. Але його пізніше Сталін теж розстріляв. Уже аж у 38-му році. Бо він хотів все звернути вину на них, що значить, розумієте, один на одного. Але то по наказу Сталіна він робив все.
Пит.: А скільки було в Вас комсомольців, у 20-их роках?
Від.: Ну то тяжко сказати, бо то при кожній артілі, при кожнім колгоспі то є окрема група й є комсорг той, що організовує. Комсорг. Наприклад в одному там три, в другому 10, розумієш, комсомольців. І то стараються тих комсомоьців використовувати ж найліпше. Бо, наприклад, я був в комсомолі зразу. А мене виключили тоді, ж і зі школи. А потім пізніше я знову поступив у комсомол. Чому? Це тільки не того, що я люблю, а тому що захист. І там завжди політика. Політика в армії, політика в школі. Вчаться. Я вчився дуже добре, але що писав Карл Маркс, що Маніфест, що те інше, я ненавидів тоді. І думаю, я покажу, ж буде війна. І показав. Я не хотів за то боротися.
Пит.: То яка частина молоді була в комсомолі?
Від.: То не велика частина була. Бо то не всіх приймали, й не всі любили й не всі хотіли - при колгоспі, наприклад, було яких 70. І тоді намагалася, щоб вони в колективній фармі, партії, вправі й голові.
Пит.: А яку літературу Вам давали читати?
Від.: Та оце літературу Карла Маркса, Леніна, Сталіна й всіх, що таку тільки літературу. Іншої не можна. Бо ж побачить у мене якусь іншу літературу, наприклад, оцей тризуб, мене б розстріляли. Розумієте? Бо було так у війну, що застукали до кого, й він має то просто стріляти в тризуб.
Пит.: А бували такі, що носили?
Від.: Ні, в час війни носили. В час війни носили. Так як оце я ношу, або всі такі інші. Бо я наприклад тільки вже як більшовики відступили, то я отой, що вмів робити то, я дав завдання і робили самі ті тризуби. Німці теж не любили тризубів. Вони не дозволяли того так, але вони лавірували, ухитрялися, хай носять собі, хай бавляться. Бо цей уряд, що був створений у Львові, то вони заарештували після проголошення незалежності України. Вони теж не хотіли.
Пит.: Чи Ви в той час щось чули про цей уряд?
Від.: Так, я чув.
Пит.: Ще в той час?
Від.: Так, ще я був у більшовиків. А був гарний апарат. Бо я робив при редакції уже тоді. Я був на Далекому Сході в армії. А тоді тут при редакції. То гарний апарат такий і навели, а тут з Львова саме 30-го передають і пісні там "Червона калина" й що то більшовиків громлять. Думаю, от то добре! Я думав, що це дозволено, а пізніше той уряд заарештували. Німці вже заарештували. Бо ніхто не хоче, щоб була незалежна Україна.
Пит.: А як у армії ставилися до українців в 30-их роках? Як до хлопців з українських сіл? Чи до них якось інакше?
Від.: Ні, їх рахували, як росіянами. Там української газети військової нема. Тільки російська військова газета. Це на Україні де цивільні, то є поза межами України раніше було, але за межами України жодної української газети не виходить. За межами. І жодного нічого немає ураїнського, тільки все по-російському й команда й все. Все мусиш по-російському говорити.
Пит.: Чи в Вашому селі були відкриті вороги радянської влади?
Від.: Так.
Пит.: В якому способі це висловлювалося?
Від.: Ви в спосіб такий ворогів: у них, аби людина була, а ми справу пришиємо. Наприклад-він щось сказав, що він голодний, що нема чого їсти. Ага! То чого він говорить? Він, уже ворог. Ти немаеш права говорити, що ти голодний. Був у нас такий Васильченко один. Степан. Його судили як за це, що він був у СВУ - Спілка Визволення України. Але як прийшли німці, він каже: - Я не був. - Але вони сказали йому, що він був, і він мусив сказати, що він був. Розумієте, як то? Він не був, але йому сказали. Його судили. Але він якось вирвався пізніше і був на Україні уже головою села. І він мені говорив про це, що як його трактували. Бо вони коли чогось треба - вони самі створять організацію. Ви Снегірьова може читали? Що такого в нього й не було, але вони стріляли й мусили признати суди, що були, але його не було. Значить, вони добрі люди, бо вони порядні люди, і так далі тому на них якраз і напали на Сергія Єфремова, та на інших. Всі вони порядні люди, й за українску справу, за літературу боролися, але вони не творили цієї організації. Але мусили признатися, що вони творили. Це значить КГБісти зробили так.
Пит.: А як була справа з церквою в Вашому селі?
Від.: У нас було двоє церков. Одна дерев'яна. Так тут зразу дзвони зняли в 30-му році. Зняли дзвони, бо то було потрібно для оборони. І тут дерев'яну зразу зрівняли, зруйнували. А одна була козацька. Отака ширина й те йнше. Вона тримала, то її тримали як клюб сільський.. Але вона виглядає церквою. Розумієте? То перед війною почали її розбирати. Але то тяжко розбирати, бо то була будова особлива. Почали розбирати, а тоді війна почалася. Так і залишили її обірвану. А потім, як прийшли німці й інше, приїхав, десь той священик узявся і почали закривати ту частину зірвану. Розумієте? І почали правити в церкві. А потім там майстерня була. В нашому селі ще був дитячий будинок для сиріт, що звозили. Батьки померли. То в клюбі все так поклали - ті ліжка й то може якихсь 300 чи 400 було дітей. Вони до школи ходили й там харчувалися, їм давали щось їсти, таке що-небудь, аби вижили. То це безпритульні діти хлопчики й дівчата. Гарні хлопці, дівчата, але вони не знають, де батьки й їм не кажуть, що вже, де батьки то поділися, бо то батьків або забрали на Сибір, або померли, а значить вони самі залишилися. І то почали збирать, бо то вже дуже багато мерло, й то почали їх збирати. І в нашому селі був дитячий будинок такий на 400 чи 500 осіб у клюбі, і оце де церква, то все було так.
Пит.: Чи в Вербках цікавилися політикою, тим що діється в Харкові? Чи слідкували за тим, за тим що діється на верхах?
Від.: O yeah!
Пит.: Цікавилися?
Від.: Цікавилися. Але можемо говорити так як оце ми ж, що я знаю вас, що ви питаєте так, а так кому вигідно ніколи не скажу. Наприклад, то який був такий час. Ото ж голодівка була. То бачите газета одна. В газеті ніде про голод ні одного слова не було. Ніде! І наприклад ще так. Газета виходить і каже: - Не читай газету. Читаєш і пишеться: - 3 піснею про Сталіна зустрічаєм день. А там ледве ходять, і ніхто не співає. - З піснею про Сталіна зустрі... Так як ми не знали в світі пісні. У газеті, ж дивишся, то ніби найліпше життя. В той час, ж люди мерли ж мухи. Ніби найліпше життя, ж газету читаєш. Бо в газеті й слова ніде про голод і не було, й не сказано скарги, то зовсім то така політика, пропаганда така страшна. Бо ж узяти й газету, бачите, але що таке й те іше. Бо тут навіть не голодні в Торонті, а кажуть він там щось їсть, що не доїдав і інше, то не надав щастя. То є рай на землі, а то? А в них і досі немає досить хліба і досі купують в Канаді. Так ж один тут говорив із системи. Каже, що вони добре роблять. Що вони там сіють, а збирають урожай в Канаді. Розумієте як то є? От!
Пит.: А в мене є ще питання про революцію. Чи в Ваших околицях були ще свої отамани? Такі що не більшовики, не білі, але...
Від.: Ще були на початку 31-го року. Було село Богданівка. Там було велике повстання.
Пит.: Чи Ви могли б про це розповісти?
Від.: Там організував один петлюрівський отаман. Петлюрівський отаман Петриш. Петрига, так його прізвище було. І ці богданівці перебили всю міліцію, яка приїхала. Тоді перебили поліцію, ту міліцію перебили вони. А тоді кинули, хотіли кинути військо й був такий полковник Яровий. Він казав що: - Я піду втихомирювати їх. Полковник з міста. Там червона частина стояла. Але його взяли й розстріляли.
Пит.: Повстанці?
Від.: Ні! Більшовики, бо довідалися, що він хотів своєю частиною виступити.
Пит.: Частина червоної армії?
Від.: Так. Він хотів їх організувать, але вони якось довідалися, і його, Ярового, полковник, розстріляли.
Пит.: То скільки жертв було?
Від.: То тяжко сказати в числах, бо тоді я усієї Богданівни, що було там, сідали на коней, робили ті списи такі штучні, й інше й перебили тих, а один з цієї бригади, що приїжджав організовував, втік на дзвінницю церкви. То його взяли й з дзвінниці скинули тих комуністів. Розумієте? То ото так. А жертв то було тисячі жертв було. Бо там забирали чи винен чи не винен, то просто забирають. Тисячі жертв було. То було в Богданівці повстання, же було п'ятого квітня, 31-го року, як тільки організовували колгоспи. Бо голод був вже 32-го, 33-то. А це було п'ятого квітня 1931-го року. То організував Петрига. Такий був учасник Визвольних змагань революції українець. А були більшість тих, що в Богданівці, ті що їх виселили з Московщини, як їхних пугачівців - так як Пугачов, значить, що вони повстали, бо вони не любили комуністів.
Пит.: А населення Богданівки то нащадки пугачівців?
Від.: Нащадки пугачівців.
Пит.: То вони говорили українською мовою?
Від.: Та вони говорили українською, російською, бо вони на Україні, а організував іх Петриш, український отаман. І вони йшли з хутора Осадчого, зайняли той хутір, і тоді пішли в Кохівку, село Кохівка. Зайняли те й підійшли до Богданівни, в Богданівці перебили цю всю бригаду й міліцію більшовицьку, от і далі хотіли йти наступати на Павлоград. Але не вдалося. А таких повстань було дуже багато.
Пит.: То ж їх розбили?
Від.: Ну як. Прийшло спеціально військо КГБістів, оточили й почали розбивати, стріляти з кулеметів і інше. Не встояли, бо в них була примітивна техніка в повстанців тих, значить, вишколені, мали добру зброю. Отак.
Пит.: А ж на Ваш погляд? Чи йснувала можливість чи набезпека, що радянська влада вже в тих роках не видержиться? Скажім коли відбувалися ці повстання, чи виглядало, що це вже можливо кінець радянській владі?
Від.: Того не було. Була можливість якби був Гітлер не ідіот такий, як Сталін. Бо фашизм і більшовизм все однаково. Там одна партія - там голосна партія. Оце була можливість в час війни. Чому Гітлер пішов так швидко зразу? Знаєте чому? Через те, що люди не хотіли воювати за Сталіна. Всі приходили і здавалися. А він брав і кидав в концтабір і не давав їсти. Ну, куди-то. Ні сюди, між молотком і ковадлом. Ви розумієте? Політика Гітлера були дурна, більшовицька політика. Тому він зразу так зробив; якби під більшовиками люди добре жили, то він і Львова не зайняв би. Розумієте? А то аж куди пішов! Ну, а потім Америка почала допомагати. От ото! А потім у таборі в Хоролі, де накидають 10.000 полонених, а тут дощ падає, сніг падає, нема де спати, нема чого їсти й інше. Тут тікають з того табору. То німець так зробив. То його вина. І ті однакові й ті однакові. А ці б в інший спосіб то робили.
Пит.: По Вашому ці повстання, що були в 31-му році, не були серйозною загрозою для радянської влади?
Від.: Ні, бо ніхто не підтримував. Аби хто збоку щось ударив. Напирклад, аби в той час сама Польща виступила і щоб була добра, щоб сама Польща тільки виступила. Польща далеко менша. Щоб Польща тільки виступила б, то все пішло б. Але в той час ніхто не воював зі совєтами. Розумієте в чім річ? А німці говорили: - Які ми сильні! - То не в тім річ, а в тому, що я не хотів воювати. Всі не хотіли воювати. Але той, що був командуючий Кирпонос українець, але київської округи, з Києва, о як відступав, то ж його не німці знищили, а самі ці, що навколо солдати були того бо Кирпонос генерал був такий київської військової округи - то вони самі його забили й других і все. Самі оці совєти забили його. То було Гітлерові легко наступати, бо наприклав так: ранок і тут алярм. Знаєте, що то є алярм? Ранок - алярм. І збирають, позбігалися ці старші командири, а бійців немає. А вони звідтіля і по них. Добре так нас Гітлерові воювать. Поки Гітлер прийде, а вони вже побили їх.
Пит.: А чи Ви могли б описати, як відбувалося розкуркулювання в Вашому селі?
Від.: То значить, як відбувалося розкуркулювання. Значить, я не був куркуль, але приходить до села комісія. Ціла бригада, що в вас є. От є та корова, є ці речі, є ті кури, усе треба забрати, а завтра готуйтеся, тільки, що можете в руки взяти, виїжджаєте на Сибір. Розумієте? То їх забирають підводами на станцію, кидають там і вони в снігу сидять там поки не відвезуть, чи що, а тоді вивозять їх, наприклад, або на Сибір, або на північ Росії. Люди не знають нічого. То їх привезли в вагонах і кажуть: - Виходьте. Виходьте в ліс, сніг. Ну тепер живіть тут, робіть що хочете. Будуйтеся собі й все. І не дають ні знаряддя праці, нічого і так то розкуркулюють.
Пит.: То хто тим керував?
Від.: Оце ж місцева комісія. Але загально керував так, як наприклад на Україні, оце я казав, що Хатаєвич, що був. Бо він був і заступник секретаря партії і всього. А потім був такий Каганович. Чули за нього? А потім був Гамарник, а потім були ті ще інші, що керували. А там і була Євгенія Бош чекістка, оце Гамарник що в політвідділі був. То були самі вороги такі. А пізніше вони зробили, що забили Петлюру в Парижі. Оці самі кого він зберіг. То є велика трагедія. То тяжко збагнути.
Пит.: А чи приїжджали до Вашого села з Харкова чи з області, щоб мати нагляд над тим всім?
Від.: Приїжджали з Дніпропетровського. Наша область Дніпропетровська. Хатаєвич. Я бачив як він автом їздив скрізь і наказував, щоб не валялися трупи по дорозі, щоб скрізь згорнути, куди загорнути аби загорнули оце. То приїжджали. Ото я знаю який Хатаєвич, Мендель Хатаєвич.
Пит.: А що можете розказати про міліцію в Вашому селі? Скільки їх було? Хто то був?
Від.: Та міліція, як міліція. Міліціонери й добрі були й погані, ж скрізь є. А міліціонери не то, що буває так: Такий міліціонер, що він зарані повідомить. Там є нарада кого треба розкуркулити, що треба зробити, то він каже - Утікай, Іване, бо завтра тобі біда буде. Розумієте? Є такі міліціонери. Значить, то є добрі міліціонери, бо то свої.
Пит.: Чи ввесь партійний апарат у верхах складався з місцевих людей, чи були приїжджі?
Від.: Приїжджі були.
Пит.: А чи Ви могли би їх назвати? Сказати звідки вони родом?
Від.: Ну та з Московщини були. Наприклад Пухтєєв. Пухтєєв, що був присланий як уповноважний по збірці хліба. Я бачив ж він допитував жінку й стукав по столі й кричав: - Я тебе зажену в баранячий ріг, щоб завтра здано було стільки хліба! Розумієш! Пухтєєв. Потім був Бугров. Бугров такий. Це росіяни, чисті росіяяни з Росії, і на загал то керували ті, що з Росії, то вони керували. Але було звичайно, що й свої перевертні - наприклад, був такий Давиденко українець. То він був такий самий як вони. То зараз залежить від того, хто то є, і який він є. Лешко Сіназій(?), Бугров, Пухтєєв то є росіяни чисті, а Давиденко українець був.
Пит.: Хто перше вмирав з голоду: чи старі, чи жінки чи діти? Чи можна так сказати що хтось перше?
Від.: Ну то різниці в тому нема. Ну бо як дитина вмирає, дитинка. Єсть дитина, в якої батьки вмерли, а дитину беруть у дитячий будинок, і вона вижила. Але потім їй не кажуть, хто вона, й вона не знає, де її батьки. А тоді її виховують, щоб вона була їхня, совєтка, більшовицька дитина. Де вона незнае хто, що як і звідки було. Бо їй може було декілька років, а потім пройшли роки а її доглядали ото ну. Звичайно як старий, дуже старий, то він вмирає перший.
Пит.: А як довго це тривало поки люди віджили після голодівки?
Від.: Значить, це почалося з 32-го року з осени. Тоді як мого батька заарештували. Бо тоді батько роздав хліб ще, й все інше. Хліб і тоді продовжувалося, вся зима-осінь в 32-му, й вся зима й потім весна 33-го року й літо. То літом 33-го року було, гарно росло все, але люди почали багато збирати колосків їсти. То вже не від того, а від того, що вони їли не нормально, розумієте, то теж гинули. Значить загально, то пройшов рік. Бо вже на осінь 33-го того не було. От, не доїдали і те все йнше. Загально було рік. Тридцять другий, 33-ій. Тридцять четвертий вже ліпше, 35-ий ще ліпше. То оце, що в моєму селі померло то це за один рік померло біля трьох тисяч.
Пит.: А значить Ви вчителювали під час голодівки й після голодівки. Чи на Ваш погляд ці діти, що пережили голод могли нормально розвиватися після того?
Від.: Ні. Часом за партою вмирали.
Пит.: А значить вже після того, вже скажім що...
Від.: Весною 33-го сидів за партою, покладе голівку і так помре. Або з оказії ці старі стручки наїсться, а тоді починає вомітувати й помре. А потім ще в нас, що їли крім того, що я казав горобці і ховрахи. То між іншим гарне м'ясо. Я його ніколи не їв, а гарне м'ясо. То почали на їх полювати. А собак у селі вже не було, бо всіх собак поїли.
Пит.: Чи Вам відомі випадки людоїдства в Вашому селі?
Від.: Так. Відомі. В сусідньому селі є випадки. Пшенишний, таке прізвище. Чому? Вона зловила; проходила бригадира дитина. Вона зловила її і з'їла. А потім почала ще інших ловити. А потім почали її ловити, забирати. Випадків людоїдства було дуже багато. Це що, я знаю, це прізвище.
Пит..: А чи Ви бажали б, що-небудь додати до цього?
Від.: Що ж додавати до цього? Тяжко додавати, коли цей світ не розуміє взагалі нічого, що там є. Навіть отой Чорнобиль не розуміють, що то сталося. Уже другий реактор той згорів. Не розуміють, що то є нещастя, як то є, як то можна, як то може бути. От наприклад сподівалися від Горбачова багато. Багато сподівалися, а він скасував оці пакунки. Я раніше посилав безкоштовно пакунки додому. Я тут куплю і безкоштовно. А тепер я можу посилати туди бандероль, але мусять там викупляти, то стільки коштує, що вони не мають грошей. Хитро зроблено мудро. Розумієте? То ж послав, то вони отримають як подарунок. А то я куплю тут, заплачу, а вони мусять там платити. А це Горбачов натворив. Це він.
Пит.: Значить зміни нема?
Від.: Ні! Зміни нема. Ніяк зміни нема. Хрущов був найліпший з них усіх, бо Хрущов визнав голодний рік, значить він сказав голодний рік, а потім він дозволив листи писати. До того листи не ходили. Пакунки дозволив висилати. Хрущов єдиний, що значить зробив якусь таку реформу. То тільки він один.
Пит.: Дякую за розмову.

Зміст другого тому

web hosting counter

Hosted by uCoz