Case History SW26

Anonymous female narrator, b. 1905 in village of Tatarbranka (?), Novomoskovs’k district, Dnipropetrovs’ke region, daughter of a well-to-do peasant. Narrator gives information on revolution, 1921 famine, NEP, komnezam, etc. narrator’s husband was arrested in 1929, their property being taken ca. 1927. The sil’rada was run by local villagers. Narrator’s family one of two in two dekulakized in her small village. Narrator fled in 1930 to Donbas to work in the mines. During famine narrator received uncommonly good rations. Several of her relatives perished in the village where narrator estimates less that half the people died.

Пит.: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть де Ви народилися.

Від.: Я народилася на Дніпропетровщині.

Пит.: Село?

Від.: Село Татарбранка.

Пит.: Це Дніпропетровський район?

Від.: Дніпропетровська область.

Пит.: А район?

Від.: Новомосковський.

Пит.: А в якому році?

Від.: Я народилася в 1905-му.

Пит.: А чим займалися Ваші батьки?

Від.: Мої батьки мали господарку. Мали землю, мали поле, мали худоби трохи.

Пит.: Скільки десятин землі вони мали до революції?

Від.: Мої батьки не були дуже багаті. Я не можу вам так точно сказати, скільки вони мали. Ну, мої батьки були такого посереднього клясу. Я не можу вам сказати в дійсності скільки вони мали землі.

Пит.: А що Ви пам'ятаєте про революцію в Вашому селі? Вам було вже 12 років, так? Чи Ви ходили вже до школи, до царської школи?

Від.: У тім році, шкіл не було. Я не ходила. Я ходила до революції, була маленька ще. Пам'ятаю, як такі приїжджали ноччю, навіть в день нападали на людей; забирали що люди мали. Навіть як гарне було в вас, то й з вас стягнули, то я пам'ятаю.

Пит.: Хто це робив?

Від.: Це були такі партії. Називалися партизанами.

Пит.: Чи вони забирали від Вас землю, чи худобу, чи що?

Від.: Ці не забирали. Забирали вже, як в нашім селі організували колгосп чи радгосп. Тоді вже ця партія забирала в нас все що ми мали: худобу, плуги, косарки, і другий інвентар. То все позабирали. То ті партизани не забирали, а це вже забирали, як робили колгосп той. Усіх заганяли до колгоспу.

Пит.: Але під час революції Вас не мучили, ні?

Від.: Ні, тільки як нападали, то як ноччю, то ми ховалися. Одежу вже вони позабирали, то вже ми не боялися, ми вже не мали.

Пит.: Хто переїжав ваше село під час революції? Чи були білі, червоні, петлюрівці чи більшовики. Хто там був?

Від.: Дорога сестро! А хто був? Та всі були. Як одні були, побули там скільки днів, скільки їм вдалося, то нападали другі. То цих вигнали -другі в'їхали. То так само для людей не було добре. А вони вже тоді придиралися: -Чому ви їх тримали? їм давали їсти? Ну, як! Та мусили давати, бо він виходить з гі/е. То мусили дати. Приходили так раз-по-раз. Ще там у тім селі, де ми жили, там з однієї сторони, з Полтавщини, двора, і тут сюди, на Дніпропетровщину. То там їм було добре. То, що я знаю.

Пит.: Після революції чи держава брала землю від Вас?

Від.: Та все забрали.

Пит.: Коли вони почали забирати?

Від.: Я мушу подумати. Мого чоловіка забрали в піпеіееп /огіу-піпе, і його зіслали на висилку далеко.

Пит.: Але раніше.

Від.: А до цього поки мого чоловіка брали, то все забрали: і землю, і худобу й все, і нас із хати вигнали в 1925.

Пит.: А перед тим? Ну, наприклад, чи Ви пам'ятаєте голод 21-го року?

Від.: О, пам'ятаю, дуже добре.

Пит.: Що Ви можете сказати про цей голод? Чи це був природний голод?

Від.: Та, я б сказала, що це був природний. То люди ще рятувалися, що в кого було. Як у вас було, в мене не було, то ділилися так потрохи, як хто мав. Бо я пам'ятаю, як я була замужем, в мого тата не було хліба, то давали їм, бо ми мали більше, могли помагати.

Пит.: А як довго той голод був? Чи це був цілий рік, чи скільки?

Від.: То вже чекали поки жито найскорше родило. То вже швидше чекали люди косили і молотили, і тоді вже мали хліб.

Пит.: А як Вам жилося при НЕПові після того голоду?

Від.: При НЕПові жилося добре. Було все.

Пит.: Для Вас була різниця, правда. Ви бачили голод, той 21-го року. Тоді після > все було краще.

Від.: Так, так!

Пит.: Чи багато людей померло під час голоду?

Від.: В якім, у 22-ім?

Пит.: Ні, так у 21-му, 22-му роках?

Від.: Я б не сказала, що в нашій околиці навіть мерли з голоду, бо так один зму помагав. А може де по других, може й було.

Пит.: А під час НЕПу Вам жилося добре? Чи було багато всього? Чому було так добре?

Від.: То було так. То не всі одинакові люди, знаєте. В одного було й багато, і трохи забагато, а в другого тільки так, не багато, так як і тут. Бачите. Але не в кожного неодинаково є. Ви маєте багато, я маю менше, а другий мав ще менше. Те саме й в там.

Пит.: Якої велечини було Ваше село? Скільки там осіб?

Від.:   О, наше село маленьке, над річкою, чудове.    Наше село було, можна

сказати, так як маленьке.

Пит.: Чи була школа у Вашому селі?

Від.: В той час, як я була маленька і ходила до школи, ще бігала, я пам'ятаю, то навіть школи не було натуральної, а тільки винаймали такий дім в таких багатих людей, де були такі гарні великі доми, то там винаймали на зиму, й ми там бігали до школи.

Пит.: А під час НЕПу чи була школа тоді?

Від.: А то вже тоді побудували школи.

Пит.: Чи Ви знаєте, чи ці школи були українські?

Від.: Але я вже тоді не ходила до школи. Я вже закінчила школу, та й мама сказала: -Ні, до школи ти не підеш. Бо мамі треба було допомоги, бачите, то так.

Пит.: Скільки Вас було в родині?

Від.: В родині нас було четверо, двоє дівчат і двоє хлопців.

Пит.: Чи була бабця, дід?

Від.: Не було. Були, але вони вже померли, з нами не жили.

Пит.: Чи була церква в Вашому селі?

Від.: Ні, церкви в нашому селі не було, бо воно було дуже маленьке. А від нас, десь два кілометра і пів, була церква. То я пам'ятаю. Ми рано йшли так юрбою, так полем, так уже зелено було, то ми йшли до церкви.

Пит.: Як довго існувала церква? Коли вони закрили церкву?

Від.: Я вже замужем була. Я брала шлюб ще в церкві, в 21-ім році. Ну, в той момент, коли заганяли людей в колгосп, то вже як то організували той колгосп, людей набирали, і в тім часі й церкву розібрали. Вже заборонили до церкви ходити.

Пит.: Коли почалася колективізація в Вашому селі? Приблизно.

Від.: Забрали мого чоловіка.

Пит.: Чому вони його забрали?

Від.: Мого чоловіка забрали в 1929, а два роки перед тим у нас забрали все майно й худобу. А причина така, що він був багатий, було всього багато.

Пит.: Що думали люди про більшовиків? Чи вони були за чи проти?

Від.: Ну, думали різно. Бо бідні пішли в колгосп. Бо їм говорили, що як ви підете в колгосп, ми в багатих заберем, а вам дамо. Вони тішилися, а ми плакали.

Пит.: Коли вони організували колгоспи в Вас?

Від.: Колгоспу вони не організували за один місяць, за один рік. То тягнулося пару років. Так як я кажу, то я так добре вже не пам'ятаю. То вже за то забулося. Не хочеться минулого споминати.

Пит.: Чи був комнезам перед тим?

Від.: Як? То були все. Там було їх досить. Так називали -комнезам. То ж цей комнезам, що людей розбирав. Забирали в людей шо хто мав і тягнули все на одну купу. Казали: -Будуть бідним давати.

Пит.: А хто належав до партії або до комнезаму? Що це були за люди?

Від.: Люди в нашім селі й з околиці. В нас не було тіхеії-ир, в нас були тільки українці. Ми так були як одна родина. В нас не було ні хорвата, ні словака, нікого. У нас були українці щирі, так як одна родина. А як прийшла ця кривда, ну то комнезам людей замутив тим про що вони говорили, так люди їм вірили, й то робили.

Пит.: Чи ті були бідні?

Від.:  Так, так, так.

Пит.: І ті також були перші, які пішли до колгоспу?

Від.: так, вони перші пішли до колгоспу. Вони тішилися; вони пішли до колгоспу. Вони дуже були втішені, бо вони думали, що так, як їм говорили, що: - Ми там заберем, а вам дамо! Але то не було так, то не було так.

Пит.: А як було?

Від.: То вже було найбільше горе. Наприклад, я вже хотіла йти в колгосп, бо в колгоспі пізніше трохи нал а далося, то люди заробляли хліба трошки, але вони не приймали! -Іди, де хоч, і роби, що хоч!

Пит.: Чи люди супротивлялися колективізації?

Від.: А, Нопеу, як ви думаєте? Певно що так. Такі люди, в яких забирали, то певно, що вони ж думали але не могли говорити нічого. Там говорить -не так, як тут: що хочете, те говорите, і що хочете то робите, демонструєте. Там -вас давлять, а ви кажіть, що ні, вам не болить! Я думаю, що про те багато людей знають, ;о. Там ви не маєте права. А якби ви щось, щось навіть десь слово якесь сказали, ну то вас вже нема.

Пит.: Повстання не було?

Від.: О, ні!

Пит.: Люди різали худобу, щоб не дати до колгоспу?

Від.: Ну, вони не мали права, ні.

Пит.: Що Ви можете сказати про владу в Вашому селі? Наприклад, хто був головою сільради? Чи він був місцевий, чи він був приїжджий?

Від.: Більше були місцеві. А потім до їх вже присилали. То вже були й росіяни й різні вже. їм так приїжали на допомогу, укріпити, угладити, бо люди не хотіли йти. І то так усе присилали більшу кампанію, щоб ото дати порядок людям.

Пит.: А як вони це робили?

Від.: То зиге, що вони були сильніші вроді, то вже їх люди дужче боялися. Як ви навіть - не те, щоби щось сказати - щось подумали, то ніхто ніде не шевельнув. А робили тільки те, що було приказано. То було сказати правду, тяжкий період.

Пит.: Коли почалося розкуркулювання в Вашому селі?

Від.: Ну, то так як я Вам казала. То таке саме розкоркулювання, ну що забирали й все.

Пит.: Скільки осіб було розкуркул енних?

Від.: У нашім селі, так як я вам казала -маленьке село, то дві родини, то ми й там ще один. То що найдужче покарали й наказали. А потім уже, так як вони говорили, такі посередники були. То тоді попав мій тато й брат. А тим ще гірше дісталося, як нам, бо в нас маленьке було село.

Пит.: Як правадили посів-кампанію? Чи були такі посів-кампанії, де вже були назначено наперед скільки посіву?

Від.: А я Вам можу щось скажу, що я навіть не була вдома, як я Вам казала. Я виїхала й працювала, називався Донбас, там де вугілля копали.

Пит.: Коли Ви виїхали?

Від.: Мого чоловіка забрали в 1929, а я в 30-ім році виїхала. Так що, шо які там проядки були, то я не можу Вам нічого сказати.

Пит.: Чи було багато людей, які виїхали на Донбас?

Від.: О,о!

Пит.: З Вашого села?

Від.: Також, так.

Пит.: Чи Ви гуртом поїхали?

Від.: О, ні, ні, ні! То вугільні копальні. Вона не в одному місці. Там, де я була, то там була моя сестра, не рідна, а двоюрідна, мене взяла, приїхала, мене забрала. То там не було так багато. А так по других, знаєте, так як село маленьке. То виїхали люди. І ті, що виїхали, вони спаслися ліпше, як ті, що лишилися. Померли, пухлі були, діти. Ті, що виїхали на вугільні копальні, на фабрики, з Дніпропетрвоського, ті вийшли ліпше. То, що я вам, пані, можу сказати.

Пит.: Так. Чи хтось із Вашої родини залишився на селі? Як Ви виїхали, чи хтось ще там був?

Від.: Так. Ще залишилася моя мама, тато й двоє братів. А за ним потім за короткий час з хати викинули. То вони приїхали туди, де я працювала, на Донбас.

Пит.: Коли почалася голодівка?

Від.: То голодівка почалася - я думаю, бо я її не переживала - в 32-му році, а 33-ій, то вже не була голодівка, а то вже було страши лише.

Пит.: Скільки кілограмів хліба вони давали робітникам? Там, де Ви працювали?

Від.: Хто працював під землею, там де добували вугілля, тим давали гарний пайок - кіло хліба, я не можу вже так точно сказати -і масло і крупи різні, які з мали там. ТІ мали добре. А таким що на поверсі, так я робила, тим вже давали 800 грам хліба, але гарний хліб, кусок хліба, і так само крупу, пшоно, масло, олію.

Пит.: Значить Ви мали досить.

Від.: ії. Я кажу, я голод не терпіла.

Пит.: Чи було багато голодних селян, які менше мали змогу дістати праці?

Від.: Ну, то всі, хто був в селі. хто був в селі, то всі були голодні. Хоч ви працю дістали, то ви їсти не дістали. Ви працю дістали.

Пит.: Так, але на Донбас. Чи приїхали багато голодних селян, які не могли дістати праці?

Від.: О, ні, ні, ні, ні! В Донбасі хто приїхав, дістав хліба, як ви не дістали праці, я не знаю що тоді. Різні праці були; багато дівчат працювали там, убирали помешкання, де ми робітники були. Вони такий менший діставали пайок, але голодні не були.

Пит.: І як Вам жилося там?

Від.: Як я вам можу сказати? Мені жилося тяжко. Мій чоловік був, я тяжко працювала. Переписку нам не вільно було. Я дала адресу другому, з нашого села. Гарний хлопець був, йому можна було довірити. То він діставав, листи мені давав. А молоді люди, вони собі вийшли, прийшли з праці, помилися і передягнулися. Вони собі на віпочинок ішли, бо вони не були голодні, вони не терпіли голод.

Пит.: Чи було багато безпритульних дітей?

Від.: А я навіть за те й не скажу. Ніде не бачила такого, але так чула. Там як ви мали дитину, й ви не могли її тримати, то були так називалися дитячі садочки, то ви туди здавали дитину. Я вже не пам'ятаю і не можу сказати чи платили там, чи вони так там, я вже забула. Нічого такого не можу вам такого деталю сказати.

Пит.: А чи Ви колись вернулися до села під час голоду?

Від.: так, я приїжджала.

Пит.: І що Ви там бачили?

Від.: Я приїжджала на відпуск. Як я вам говорила, то так смутно, й як я спитала свою подругу: -А де ж моя та, і друга і третя подруа? Вони кажуть: -Померли, з голоду померли, їх поховали. Моя мама і тато, вони були старенькі, вони не могли праці дістати. Вони від мене знову повернулися додому, бо думали, що їх може приймуть до колгоспу, але того не було. Але прийняли мого брата, змилостилися. Брата з жінкою, працювали в колгоспі, то вже так врятувалися. І потім мій брат - він любив приїхать до мене кілька раз. А там можна було на ринку, як то кажуть "базар” такий, там хліба купити. Купити хліба, накупити хліба. То так прорятував маму, тата й діток від голоду, що люди падали як. мухи вмирали.

Пит.: Чи Ви знаєте скільки померло в Вашому селі?

Від.: Ну, менше половини, менше половини.

Пит.: А як голод скінчився? Чи Ви знали, коли той голод скінчився?

Від.: Дай мені, Боже, пам'яті! Я робила на шахті, й там у нас пройшла така мова, що буде хліб вільний. А ми не вірили одна одній. Думаєм: -ні то щось не правда.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      Ой Боже мій милий. А як ми чекали на той день, що говорили, що буде хліб, ми йдем до того склепу, де хліб давали, а то йде будка за будкою, везуть хліб. І дають хліба. А люди бідні по три по чотири - а то такий гарний хліб круглий, знаєте, не такий то, беруть. І то несуть додому, і знову біжать, і знову біжать, і знову біжать, а його і дають, і дають, скільки схочеш дають. Вже було отак, ми не могли. Я навіть сама принесла додому, положила і знову біжу. І немає, немає людей. То було, стоїш -така, а тут нема нікого. І там стоїть таке велике вікно, скільки тих продавчинь, без книжки: - "Скільки хоч?” -Дві хлібини. -На, на, на! То так відкрили той вільний хліб, що нікому в голові не поміщалося. Таке чудо було. тоді вже так і було. Тоді вже люди не бігли й не брали по дві, вийшли собі, взяли собі скільки треба. Бо знали, що вже хліб є, бо нащо нести його багато. А то люди з такого переляку. То таке було.

Пит.: А чому, Ви думаєте, був голод на Україні? Що люди говорили? Що вони думали про те?

Від.: Ну, бачите, пані, що люди говорили. Люди знали, що хліб є на Україні. А чому, то ніхто не може сказати. То так зробили штучно, голодівку. То хліб був. Бо де ж -як нині не було, а на другий день везуть, пекарню відкрили -а пекарня була там, де я робили близенько -то пекарню відкрили, добавили робітників, і пекарня пече, і хліб везуть, іде. То де ж вона була вчора? Де ж вона була місяць, два місяці назад, а. То що ж люди думали? Хоч як хоч думай, а воно ж так е. Що зробиш? Так хотіли зробити і так зробили.

Пит.: Чому вони так хотіли?

Від.: не можу відповісти. Бо хотіли, щоб люди померли.  От і все.

Пит.: Чи Ви маєте щось сказати?

Від.: Ні, ні, ні! То вже все.


Зміст другого тому

web hosting counter

Hosted by uCoz