Anonymous male narrator ,b. 1912 in Krasnokuts’k district, Kharkiv
region. Narrator’s father was moddle peasant with 10 desiatynas of land
who was dekulakized and exiled in early 1932. Dekulakization began in
1928. People had to be forced to join collective farm. Gives some
information on resistance to collectivization, especially by women. Saw
hungry peopole in 1932. narrator reads statement on the famine: 7 of 12
members of his family perished. “We ate dead horses, dogs, and cats. We
got plants from the streams. There wasn’t much. People died one after
another. They were buried in common pits and covered with soil. I can’t
say how many or who they were. I was swollen all over, had open sores on
my legs, and the liquid was already running out. I was on the road to
death”. Narrator fled to Kharkiv in the spring and stayed there for 4
months, saving himself, and returned to native village in 1935. when
villagers without passports were being rounded up in Kharkiv, he and
many others fled to the forest, living there for a time. Estimates that
out of 370 families in his village, over half the population died.
Пит.: Цей свідок зізнає анонімно. Будь паска скажіть в якому році Ви народилися.
Від.: В 12-му році.
Пит.: А де саме?
Від.: У Харкові. Краснокугський район.
Пит.: А чим займалися Ваші батьки?
Від.: Вони фермери були.
Пит.: А скільки десятин землі вони мали?
Від.: Десять.
Пит.: Десять? Вони були середняки, так?
Від.: Середняки, більше середняки, але їх розкуркурлили -як крукурлів.
Пит.: А що Ви пам'ятаєте про 20-ті роки?
Від.: Мені тоді були тільки вісім років. Я не дуже пам'ятаю. Але знаю,
що було, знаю, що голод там був тоді в 20-му році. А я добре знаю за
32-ий, за 33-ій рік.
Пит.: Як людям жилося при НЕПові?
Від.: Багато ліпше.
Пит.: Наприклад -як вони жили. Чи Ви можете сказати, як Ви жили в родині?
Від.: Нічого, будувалися, землю орендували при НЕПові. А як НЕП вже
скінчився й вже настав 28-ий рік, 29-ий, тоді вже почалося
розкуркупення. Почалися ті праці, тоді вже все те пропало.
Пит.: А чи пам'ятаєте, яку частину урожаю брала держава до колективізації?
Від.: До колективізації вона мала, бо то були тоді одноосібники,
називалися і здавали, що хто хотів. Хто, що міг здати і всечисто. А як
вже колективізація стала, так тоді стали вже плани -і щоб стільки
вивезли, на стільки намітять і то: хоч в, хоч не е -забирали все зерно.
Пит.: А чи Ви знаєте, хто в Вашому селі були партійні?
Від.: Багато було партійних. Багато було активістів, комнезамів -це
комітет незаможних селян. Це були такі -як тільки, ото, радянська влада
стала, то вони вже партійні. Та вигнали вже тоді кукулів, вигнали тих
середняків.
Пит.: А хто були ті люди?
Від.: Звичайні. Тільки вони були бідні колись, а потім радянська влада
прийшла. Вони були в армії. Прийшли з армії, стали тоді свої порядки
наводить, тоді всечисто.
Пит.: А, що Ви пам'ятаєте про комнезам?
Від.: Комнезам, це люди, які були бідні. Вони були й при НЕПові -бідні вони були.
Пит.: Чому?
Від.: А того, що вони не хотіли працювати, та й все. А такі, які люди
багатші - вони працювали. День і ніч працювали й все. А ті - не
працювали, вони мали й називалися, тобто їх підтримувала влада, й то
робили.
Пит.: А що Ви пам'ятаєте про сів кампанії? Чи були такі -сів кампанії восени, або десь на весні?
Від.: Посівні кампанії? О, я дуже це знаю. Це посівні кампанії
заготовляли хліб на посів. Людям не давали, але на посів оставляли. То
все здавали - це посівні кампанії.
Пит.: Чи було в Вашому селі МТС?
Від.: Ні, був МТС у сусіднім селі, й він обслуговував наше село.
Пит.: Як це діялося?
Від.: Воно діялося так, що ми казали: - Жито та пшеницю беруть закордон,
ячмінь та овес забере МТС -а людям нічого не остається. Отаточки, МТС
забирав свою культуру, а за пляни здати до держави -своє. А так казали
ми: -Просо та віку -їсти нам довіку!
Пит.: А як почалося розкуркулення?
Від.: Розкуркулення почали вони в 28-му році. Вони стали будувати
колгоспи. Колективи, це знай -колгоспи. Забирали від цих людей все, що
вони мали -скотину там, машини які мали. І вони їх забирали і в колгосп
складали. А цих людей вигонили. Мій батько був ковалем. То вони хотіли,
щоб він працював у них і сказали: -Заберем усе чисто! Ти здай
добровільно! А ти будеш ковалем працювати.
Пит.: Так?
Від.: То він рік поробив ковалем там - здав усе чисто. А потім його розкуркулили - та й все.
Пит.: Чи люди добровільно пішли до колгоспу?
Від.: Та де, куди!
Пит.: Ні?
Від.: Ніхто не йшов, тягли всіх! Бувало так: звозять там плуги, коні, й
то. А потім, на другий день -забирають по домах їх, ото таке було.
Поліція виїжджала туди й забирала назад, їх і арештовувала людей і все!
Пит.: А чи люди спротивлялися колективізації?
Від.: Дуже спротивлялися!
Пит.: Так? А, як вони спротивлялися? Що вони робили?
Від.: Що? Вони не йшли в колгосп. Вони, що в них забрали -вони йшли
ночами, забирали їх назад. І коні вели й корови вели назад по домах і
всечисто. А тоді приїжджала міліція. І забирали знову назад до колгоспу.
А їх -якщо не так -то на Сибір відправляли, та й все.
Пит.: Чи цей спротив дійшов до повстання коли-небудь?
Від.: Не було великого повстання. Але по селах були такі, що
організовували - особливо жінки ходили. Жінки ходили до повстання і
робили. І з вилами, з лопатками, з сопачками йшли. Міліція виїжджала та
їх розганяла, й все. То було вже до 28-го року. А вже з 28-го року -то
вони вже так присікли, що ніхто не ходив із тим. А брали підряд і
виганяли з хат і розкуркулювали. Забирали все, робили вже тоді на повний
хід -пішло розкуркулення.
Пит.: Так? А під час колективізації що сталося з церквою?
Від.: Церкву розкидали зовсім.
Пит.: Так?
Від.: Зовсім церкву розкидали. І то в нас вона не була в нашім селі, а
була в сусідськім. То розкидали церкву зовсім. Хто ходив до церкви, то
тоді сміялися і все.
Пит.: А що сталося зі священиком?
Від.: Священик? Його заслали, а потім вернувся. Робив в тій, не в нас не
нашім селі, а в другім селі. Робив такі циберки, знати -клепав, отаке.
Пит.: А хто очолював боротьбу проти церкви?
Від.: Активісти, комсомольці.
Пит.: Комсомольці?
Від.: Вони знімали хрести з церков, валили їх і все то. Активісти, комсомольці.
Пит.: А ті були молоді люди, так?
Від.: Було їм по 15, по 20, по 30 років. Вони були комсомольці.
Пит.: А, ким були їхні батьки?
Від.: Також -незаможні селяни.
Пит.: Коли Ви найперше побачили голодних людей?
Від.: У 32-му році.
Пит.: Чи Ви самі були розкуркупені? -
Від.: Так, був розкуркулений в 32-му ради, на початку -31-й, 32-ий.
Пит.: А ж то відбувалося? Чи Ви пам'ятаєте той день?
Від.: Я дуже добре пам'ятаю, як прийшли до нас і сказали, щоб ми
вибралися з хати. Батько все вгинався. В нас не було, тільки в нас
десятеро дітей -а в батька в одного тільки були чоботи, а зима була. То
вони прийшли пізніше, та в нас витягнули - в двері, в вікна викидали на
сніг! І все. Забрали всечисто, ми одні осталися. Тому нас викидали на
сніг! І все..- Забрали всечисто, ми одні осталися. Тому то пропало, нас
багато родини пропало -з однієї родини.
Пит.: А після того, як вони забирали все -що Ви робили?
Від.: Ми нічого не могли зробити. Бо якби ми щось робили, то вони б нас
відіслали зовсім на Сибір. І там так усих туди, на Сибір і зсипали.
Пит.: А як Ви жили тоді?
Від.: Ну, ми там пожили півтора місяця, а вже тоді весна стала, знаєш.
То вже ми тоді коні дохлі їли. Я можу почитати вам ось це.
Пит.: Прошу.
Від.: Ось - "Голод на Україні.' Тридцять першого і 33-го року Сталін
задумав винищити український нарід. Він наставив своїх комуністів і
активістів. З Москви послав понад 100.000, які розсіялися по всій
Україні й втворили "хлібні бригади," хлібо-заготовні бригади. Там, один
росіянин, а 20 цих українців - які комсомольці були. Вони бригади
робили, витрушували хліб і вивозили з України. Вивезено було: - жито,
пшениця, просо, гречка. Также всю городину вивезли, культурні ті, якби
тобі сказати: картоялю, буряки, всечисто то вивезли. Оставили на тиранію
села і райони без продуктів. Люди вмирали з голоду, бо нічого не було
що їсти. Моя родина складалася з 12-ти осіб і з них померло семеро осіб з
голоду! Ми їли дохлих коней, собак, і котів. Доставали рослин з річки.
Цього було мало. Люди вмирали один за другим, їх ховали в загальних
ямах, загортали землею. Не рахували скільки їх є, і хто вони в. Я був
ввесь опухлий, були на ногах рани, водяні відкрилися вже. Я був на
дорозі смерті. Мені оставалося -кидати село й тікати в місто, в Харків.
Мого батька, як куркуля ховали одного -викопали невеличку яму і
повідрубували ноги й руки й загорнули як собаку. Я йшов до станції 18
кілометрів, щоб добратися до міста -Харкова. По дорозі стояли телефонні
стовби, де під кожним стовбом лежали люди мертві, які хотіли добитися до
міста достати шматок хліба. Я добився до станції і зліз на товарний
вагон і доїхав до Харкова. Що я там побачив? Через вулицю були
натягненні червоні полотна і написано білими літерами: ЖИТИ СТАЛО ЛІПШЕ,
ЖИТИ СТАЛО ВЕСЕЛІШЕ! РОБИТИ ПО ПОТРЕБНОСП, ЇСТИ ПО ВОЗМОЖНОСТІ! Так був
Постишев написав. Були поставленні рупора на площі, співали: "Широка
страна моя родная!" І ніде такої країни нема, як у них. Оце, що вони
співали то. Під цими рупорами на вулицях лежали маси людей мертвих. Вони
вибирали бригадирів, брали бригади, як приїхали вантажні авта і
забирали цих людей: живих і мертвих. І вивозили за місто, в яри й там
розвантажили. Очистку міста робили вони. І так Сталін понад 10.000.000
українського народу знищив голодом.
Пит.: Скільки Вам років тоді було?
Від.: Двадцять років було мені.
Пит.: А що Ви пам'ятаєте про тодішну політику й владу?
Від.: Бачите, тодішня політика була така: влада -один одного вбивала.
Самі поверщі -такі, як Косіор, Любченко, Риков, Постишев, тоді
Петровський. Вони один одного відходили. Один застрелювався, а другий
щось друге, бо то Сталін їх хотів. Вони хотіли, щоб Україна була, хоч
комуністична -а щоб Україна була. А Сталін цього не хотів і їх забирав і
розстрілював. То я знаю, це за політику -що воно йшло там. Косіор також
там пропав і всі.
Пит.: А як довго Ви жили в Харкові?
Від.: Я в Харкові жив не довго -чотири місяці, бо я весною поїхав туди. А
звідти вже, бо вже в Харкові не можна було жити. Бо я не мав приписки, а
ловили й вивозили за місто. Так, як я казав. То я в лісі був. В лісі
там боровики їв, там черепашки їв, таке. Поки вже стало жито й пшениця
для уборки. А як стало для уборки - то тоді по всіх радгоспах, радгоспах
приймали людей всіх. Бо люди вимерли й нікому не було робити. То я тоді
вернувся туди, майже додому. Не додому, а коло нашого села за яких 10
кілометрів. Мене дуже радо прийняли, бо там нікому було робити. Я то
працював, ми тоді -хлібо-уборка була.
Пит.: А чи були зовсім самі, як Ви були в Харкові? І як Ви жили в лісі?
Від.: У лісі? Як то -в мене була сестра там. Але ж не можна було в неї
на квартирі бути, бо то я не приписаний. То я сам в лісі жив. І там
багато таких як я було в лісі, жили там. Там збирали тизНгоот-и, їли,
там черепашки такі, які були. Там бруньки, там квасець, все те, зоиг
дгазз їли; отаким жили. Бо в місто не можна податися, як тільки тут є.
Там документи треба мати -тоді відправляли, вивозили. Я пережив там.
Пит.: Чи Ви пам'ятаєте, яка частина Вашого села вимерла з голоду?
Від.: Не можу вам точно сказати.
Пит.: Приблизно.
Від.: Мабуть -більше половини. Бо такі вулиці були -то зовсім уже
вимерли. І цілі такі вулиці -то повимирало й все. А їх же ніхто не
рахував.
Пит.: А скільки осіб у Вашому селі?
Від.: А хто зна, я не знаю.
Пит.: А приблизно?
Від.: У нас було 370 хат. А скільки померло, я вам правди не можу
сказати. Бо стільки їх померло? Родинами вимирали. А тоді пізніше
навозили з Білорусії сюди родин населяти. Це села сюди, де вимерші села.
А в нас були такі села -що зовсім вимирали. І чорні флаґи висіли, ні
одного чоловіка там живого не було.
Пит.: А чи Ви пам'ятаєте, як другі люди спасалися від голодівки?
Від.: Так само, як ми. Так спасалися: їли що попало, травами різними і
то спаслися. А може там десь хтось ожився, може так мав десь ще сховане;
знайшли там хліба торбу, їли.
Пит.: Чи було багато безпритульних дітей?
Від.: У нас вони вимерли всі. Ото мого брата жінка відвезла в район -
там казали, що їх приймають. Та як відвезла, то тільки й бачила. Так
казали, що з них ковбаси робили, ловили та й все, та продавали. То голод
-страшне було.
Пит.: А, як цей голод скінчився?
Від.: Він скінчився, як уже стали хліб збирати. То ті вимерли, а тут же
хліб треба збирати. То вони тоді -хто живий чи мертвий -гукали всіх
чисто: хворих і все. А багато також пропало, як вони стали хліба давати
-то хліб з'їсти й вмер чоловік і нема. В мене два хлопці таких товаришів
були -то ж померли. З'їв 200 грам хліба й вмер. Бо вони не їли хліба
довго, а жили бур'янами такими.
Пит.: А чи багато людей старалися поїхати до Росії, щоб спастися від голодівки?
Від.: їх не пускали. Бо на те були відповідні такі справки -документи
давалися з сільради. Я їх також не мав. Я не міг нікуди поїхати,
всечисто. У мене тільки один документ був - що я розкуркупений.
Розкуркулений, а куди я не піду - там не приймають, бо ти розкуркупений!
Пит.: А чи Ви пам'ятаєте хто був головою сільради?
Від.: Ну, в нас Колісник був.
Пит.: Колісник? А хто він був?
Від.: Він старий партизан був, ще з Першої війни. Знаєте -з революції
17-го року. То він партизан, комуніст був. Але не тільки він і в других
селах, і скрізь ото - забирали хліб. То вони також голодали там.
Пит.: А чи Ви вернулися до рідного села після голодівки?
Від.: Так. Я вернувся до рідного села аж у 35-ім році.
Пит.: А що Ви там бачили?
Від.: Уже нічого, уже були колгоспи, хліб уже їли. Хоч ще вони їли
просяний хліб, бо той був вивезений. Значить, із проса був. То я вже
тоді робив у тому заводі, на тій вузькоколії. А сюди приходив додому. Бо
тут, що моя дружина, то я з нею гуляв уже, тоді оженився. То вони їли
просяний хліб. Аж до самого 36-го року. А в 36-ім році давали також - не
чистий хліб, а таке: пшениця, жито - фуржа називалася, помішане таке.
То їм давали їсти. А після того, то вже стало ліпше. Вже давали там,
хватало.
Пит.: А чи Ви знаєте багато людей ясі вимерли з голоду?
Від.: О, дуже багато знаю, дуже багато. З моїх хлопців, таких лк я був,
хлопців -то не осталося ні одного. Всі померли, всі померли -які були!
Мене тільки спасло одне те, що там ото я мав сестру в Харкові, там вона
робила. Я до неї ото добився, то вона дала мені - давала там по 100 грам
хліба. Бо їй же тільки 600 грам, то вона підгодовувала мене. Давала там
гроші мені, щоб я пішов, купив там. Були там крамниці - я забув, як
вони називалися -що за хліб дорожче багато. За три карбованці за один
кілограм, 200 грам хліба платили. То поки вона там то дасть, то я вже
тиждень проживу. То ото так і тримався поки вже не можна було далі там в
місті жити. Треба було -вже ловили. То я тоді взяв і пішов у ліс. І там
таких багато було, як я. Там у лісі жили -гриби, черепашки -таке
варили.
Пит.: А чи Вам відомо випадки людоїдства?
Вщ.: А я ж сам це бачив. Я пішов до свого товариша по рогіз іти. Це там,
у річку, через ліс. І він таки ходив, як і я. Це Марта Головко, мати
Миколи була. Я пішов, відкрив двері -а він вже мертвий лежить і з нього
вже вирізана оце. А вона сидить за столом і сире м'ясо їсть людське. То
це я очевидець в. Я тоді закрив двері й хода.
Пит.: А що Ви знаєте, що влада зробила з тими людоїдами?
Від.: Вони померли. Вони їли й так самі померли, їм уже нічого далі не
було що робити, бо вже там була безвладність, вже люди вмирали. Там їм
їсти нічого не було.
Пит.: Чи були закони проти людоїдства?
Від.: Не було там поставлене нічого, бо там нікуди законів. Нікому там
уже - люди вмирають і все. Голодне все село й вмирають. Вже законів там
не було ніяких.
Пит.: А чи були такі вантажні вагони, які забирали трупи?
Від.: У нас возами брали. Це в місті вантажні вагони були. А в нас
-кобила, віз і складали. Два чоловіка возило й складали. Вони отримували
200 грам за одну душу. То вони ото вже жили ті. Складали, ями
відкопували, закопували їх, загортали й все кидали. Тут в нас возами їх.
Виділені такі бригади, які прибирали, заходили в хати, як були випадки,
що ще живий, то вони брали. Він каже: -Та я живий. -А що, каже, я буду
за тобою вертатися, чи що?! Ти зараз устав, хоч так, чи іначе -ти вмреш!
І тих туди викидали в яму й прикидали.
Пит.: А чи Вам було відомо тоді, як Ви починали голодівку, чи Ви знали, що то було по всій Україні?
Від.: Так, ми знали що то -саме це: Харківська, Полтавська області -оці
там найдужче. Вже Вороніжська область, сюди вона пішла, то вже не наша
-російська. Вже там ліпше було. Там люди й все; туди добитися не можна
нам було. Ну, кажуть на Кубані ще гірше було. В Білорусії було ліпше. А
оце пострадали цілі: Полтавська, Харківська області. Це найліпші
хліборобні землі. Вони на їх натиснули й вивезли все чисто. Київська
також була, але Київська область менше пострадала.
