Case History SW39

Anonymous female narrator, b. September 1, 1904, on Zelena Balka khutir, Petropavlivka district ,Dnipropetrovs'ke region. Much of the interview is conducted by narrator's son, who attempts to jog his mother's memory. Narrator, whose grandfather had 200 desiatynas of land and 30 head of horses, speaks at length on experiences during revolution, which was not kind to her family. Before World War I, narrator's family bought land in Voronezh area but were driven out as aliens during the revolution and settled in the village of Troits'ke, Petropavlivka district. During NEP “people lived well”. Narrator's parents were dekulakized and expelled from their house along with their younger children. Neighbors were afraid to let them into their houses, and they went to the town of Makiivka, purchasing false documents. Narrator by then was married, and her husband was expelled from the kolhosp. In 1932 they also moved to Makiivka ,where her brother helped them. People began to die of starvation in 1933. Narrator worked on a farm belonging to an ironworks and was paid 100 rubles a month until the official running it was fired. Narrator became swollen. She tried to get to Russia to buy bread but was forced to return empty-handed. Narrator heard of cannibalism but did not witness any cases. In 1932 the crop existed but was taken away. Narrator, who lost a five-year-old daughter during the famine, gives numerous examples of draconian punishments imposed on starving villagers who pilfered state campaign and describes a village campaign to destroy mortars and pestles. The famine in her area ended in 1934.

Пит.: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть в якому році Ви народилися.
Від.: Першого вересня четвертого року.
Пит.: А де саме?
Від.: Дніпропетровської області, Петропавліввського району, хутір Зелена Балка.
Пит.: А чим займалися Ваші батьки?
Від.: Хліборобом. Пшеницю, хліб сіяли. А тоді, як стала революція, їх вигнали з хати, забрали весь хліб, всю худобу забрали, все забрали й з хати повиганяли. В 33-му став голод, хліб же ж забрали.
Пит.: А що Ви пам'ятаєте про революцію?
Від.: Радянська влада забирала все в них. Син свідка: А ти розкажи панні Веббер, як і чого Ви попали в Вороніж.
Від.: Дід купив землю. Син свідка: Багато землі?
Від.: Вісімдесяті" десятин. І тоді мого батька відділив. Ми поїхали в 14-му році, 17-го року вже нас звідтіля вигнали. Син свідка: Як була Вам там дорога, як Ви туди в'їхали?
Від.: Туди їхали потягом, а звідтіля кіньми. Син свідка: А машинерію, таке, то там купляли, чи з дому везли?
Від.: Ні, там наймали машину, що молотить. Ну, що треба хліб убирати -наймали там, бо ми, як стала революція, то як батько дізнавсь, шо вже там жити не буде. Всіх українців відтіля вигнали, які там понаїжджали, та зразу, а які давно жили... Син свідка: А Ви машин ніяких не везли туди?
Від.: Nо. Син свідка: Ні? Самов'язки, таке?
Від.: Бо там немає. Син свідка: А де ж Ви тоді наймали їх?
Від.: А там. Косарку батько виписав уже. Як туди приїхав, так виписав і йому прийшла туди. Дід прислав туди косарку. Там тільки косами косять. А самов'язна тут у діда була. Син свідка: А Ви тоді що? Перевезли туди, чи як?
Від.: Це ні, не брали туди самов'язки, тільки косарку дід прислав туди. Син свідка: Як Ви туди їхали у Вороніж?
Від.: У Вороніж. Син свідка: У Вороніж. Ти розказувала мені раніше, як там купляли молоко, таке все. Може кого цікавить це.
Від.: Та так. Син свідка: Як там було, як там хати були в росіянів, таке.
Від.: У росіянів хати не такі, як на Україні. Син свідка: Ні? А які?
Від.: Хати дерев'яні, миються в середині в хатах, не мажиться. І надворі. Син свідка: Мажуться? А як? Глиною мажуть, так, чи чим?
Від.: У нас тут? Син свідка: Так.
Від.: У нас глиною. Син свідка: А там, як ви їхали, українські села були, так?
Від.: Також дерев'яні. Син свідка: Також дерев'яні хати?
Від.: Вони ж там вже давно і давно жили. Син свідка: Я розумію. Але чи була різниця як їдете в село? Які села там? Чи видно, що приїхали в село?
Від.: Ну та так. То що українське село, по-українському там і говорили вони. Син свідка: Але як так на вигляд були?
Від.: Ну село таке, як і на Україні. Син свідка: В садах?
Від.: В садах. Син свідка: А російські села в садах були, чи ні?
Від.: Я там і не була, бо я була мала й не їздила по селах. Церква була українська. Служилося по-українському там. Син свідка: А де, в кого Ви землю купляли?
Від.: Там пан жив, Петровський. Його прізвище Петровський, пан. І він може й знав уже, що буде революція. Три хутора населилося. Син свідка: Українців? Приїхало з України?
Від.: Так, з України. Землю покупили в пана і там і населилися. Ну що, по сім років прожили і повиганяли. Син свідка: Багато там знайомства там знайшли чи ні?
Від.: Та багато було. Син свідка: Ну з ким, ну з українцями, чи як?
Від.: Ну з українцями. Ну, як прийшли. Революція, так.
Пит.: А хто Вас виганяв?
Від.: Вибачте?
Пит.: Радянська влада? ВІД.: Радянська влада й вигнала. Хто вигнав?
Пит.: Хто?
Від.: Та партія ж та російська. Син свідка: Ну розкажи, як це, як прийшлося вам, що вигнали.
Від.: Приїхали. Там були ставки через весь наш хутір. І проти нашого двора там їх приїхало чоловік може 30. Син свідка: То хто, росіяни?
Від.: Росіяни. І сказали: "Это чтоб вас не было тут.' За місяць, щоб нікого не було. Приїхали, заборонили, щоб нічого не продавали: ні хліба, ні скотини, нічого. Щоб усе оставалося там. Ну в мого батька було багато знайомства, українці. Так він ноччю і хліб продав, пшеницю, і скотину попродав. А вони нічого не давали. Виїжджай і все. Син свідка: Але вам дали той дозвіл? Щоб ви там ще осталися, перезимували. Це було перед зимою, чи як?
Від.: Ні, не зимували, слухай. Син свідка: Ні? Мусили виїжджати?
Від.: Зразу виїжджали. Якби тобі сказать? Може в серпні місяці. Син свідка: То в серпні.
Від.: В серпні. Ото ми кінчили молотити й зразу приїхали. І виганяють. Ми їхали відтіля два тижня кіньми. ІІит.: А куди?
Від.: їхали сюди до Дніпропетровщини. Батько до свого батька їхав. То ще брат у них. Брати були живі. Син свідка: Я думаю, ти мені не раз розказувала, що раз вас... То як революція почалася, що вже щось було там. Скотина дохла, чи щось таке розказувала. Була вода погана, чи щось таке.
Від.: Та вода може була затруєна. Син свідка: А що сталося?
Від.: Ну там почала скотина дохнути. Таке було літо, що дохла скотина. Син свідка: Це в революцію?
Від.: В революцію. Син свідка: Ну а трошки розкажи, як вже мені розказувала.
Від.: Та я вже й забула. Вже пройшло більше 50-ти років. Син свідкасвідка: Ну я розкажу сам.
Від.: Ну затруєна була вода. Син свідка: Розкажи, як воно то сталося.
Від.: Я вже й не можу розказати. Син свідка: Ти ж розказувала мені, що скотина дохла і представник прийшов, той поліцай чи міліціонер і подивися. Бачили, щось таке на воді плавало.
Від.: Ну а тоді воду випустили в ставку. Вона з першого ставка йшла в другий, з другого в третій, з третього йшла в четвертий, а там уже пішла вона хто зна де. Син свідка: Але не знали, що вона таке.
Від.: А хто знав? Син свідка: Ніхто не бачив нічого?
Від.: Може й люди затриїлися, того що через хутір були греблі, їздила й росіяни їздили. Село Петровка. Здорове таке. Син свідка: Комуністи, більшовики?
Від.: Ну та так. Син свідка: А як ви відступали. Ти розказувала мені також, був там бій. Бій був, а як того гетьмана Скоропадського гайдамаки, чи хто то такі були?
Від.: Це ми фронт переїжджали. Син свідка: Ага. Якщо можеш трошки розкажи про це.
Від.: Ну й їхали, нас їхало 25 гарб. Син свідка: Це ті, що мусіпй виїжджати?
Від.: Виїжджать із хутора. Весь хутір. Ну а тільки фронт переїжджають. Треба переїхати. Так ніде не об'їдеш. Ну а тут же зразу начальство з армії, стрівають. Питають, що за люди? Ну а ці ж, треба сказати, що за люди. Син свідка: А чия це була армія?
Від.: Була українська армія. Син свідка: Чия? Як називалася вона?
Від.: Я не знаю, як вона називалася. Забула вже. Син свідка: Ну ти мені раніше казала, що то були гайдамаки Скоропадського.
Від.: Гайдамаки. Син свідка: То скажи, що так.
Від.: Ну вони спитали, як, що за люди, як ми жили, де ми що. Ну й розказали чоловіки ж, мужики. Ну й пустили. Син свідка: А тоді що сталося?
Від.: А я не знаю тоді шо сталося. Син свідка: Там була битва?
Від.: Ми від'їхали може кілометрів, може п'ять-шість, а може й більше, не знаю скільки, і начавася бій. Там билися, мабуть, років два вони. Ну ото таке. А тоді вже, це вже 35-ій рік. Син свідка: Почекай, ще до 33-то не доходимо. Тепер ви приїхали додому, на Україну, так?
Від.: Та так. Син свідка: Що ж там тоді почалося? Це в якому році ви вернулися?
Від.: У 17-му. Син свідка: Що ж там тоді почащалося? Це в якому році ви вернулися? Віід.: Та так. Син свідка: А коли поїхали туди?
Від.: У Вороніжі? Син свідка: Так.
Від.: В 14-му. Сян свідка: В 14-му, я вернулися в 18-му. То ви там були чотири роки тоді.
Від.: Скільки? Син свідка: Чотири.
Від.: В 14-му та так. Син свідка: Там були перед війною там, чи як?
Від.: Перед війною. Ще не було ж революції. Син свідка: Так, а війна миколаївська.
Від.: Миколаївська війна вже пройшла мабуть. Мабуть пройшла. Ото так. Син свідка: Ну як ви вернулися назад додому, що ж тоді почалося вдома?
Від.: А вдома було нічого поки, а тоді то вже як став 23-ій рік, я ішла заміж. Ще нічого жили. У 23-му. Син свідка: УеаН, але в 19-му, 20-му?
Від.: Та революція ж була тоді. Син свідка: Ну а розкажи за революцію. Що в вас в селі робилося?
Від.: Та що робилося? Забирали все. Прийдуть, ноччю влізуть у хату, виріжуть людей, українців. Син свідка: А кого ж там вирізали?
Від.: Ну ось коло нас жив Ворох. Ну влізли в хату, вбили хлопця 13-ти років і жінку. Син свідка: Чим? Рушницями чи як? Розкажи, як то було.
Від.: Хлопця штиками. 15 років, покололи. А жінці відрубали голову, руку, шаблею. А син їхній жив у дядька. У папашиного дядька. Бо в нього жінка була папшина сестра двоюрідна. Так він пішов додому, в свій двір. І там його більшовики забрали, комуністи. І повезли. В сільраді порізали. На грудях вирізали серп і молот і на руках оце повирізали. Ну й вбили його ж. Син свідка: Де ще різали?
Від.: І на щоках, і на чолі, й вуха повідрізали, а тоді поїхала жінка з Новоселівки туди, в сільраду. І поклали, і привезли його до папашиного дядька. Син свідка: І що тоді?
Від.: Заховали й все. А Біланів? Там одну родину. Влізли в хату та сім душ зарубали. Голови повідрубували, руки. В нас робилося не дай Бог.
Пит.: А хто ці були, ті люди?
Від.: Революція. Росіяни. Приїдуть, забирають усе: і скотину беруть, і хліб беруть, усе беруть. І нічого й не кажи. Будеш що казати, вб'ють. Син свідка: Твій дід був живий? Баба була жива чи ні?
Від.: Ще живі були. Син свідка: Ще живі?
Від.: А дід же не дав. Дід був, що було в нього землі багато, й все було в мого діда.
Пит.: А скільки десятин землі він мав тоді?
Від.: Мав 200 десятин. Було 30 штук коней. Ті, що тільки робили хліб ними, а дві пари було таких, що тільки для їзди. То в діда було. Воно було, що так б'ють, що кров'ю ллються, і зуби повибивають. Били діда, що не давав їм. Дід плаче, що я ж роблю, мені ж треба. Була машина хліб молоти, була самов'язка, дві косарки, сіянки, букарі. Все забрали. Побили на такі кусочки.
Пит.: Коли забрали?
Від.: В яких роках? Та це в 25-му. Син свідка: Після революції позабирали все.
Від.: Отак, після революції все вже відібрали.
Пит.: Як Вам жилося при НЕПові? Чи Ви пам'ятаєте той період?
Від.: При НЕПові це я вже була, мабуть, замужем. Я вийшла заміж у 23-му. Син свідка: Ми трошки тут перескакуємо, бо там ще був голод на Україні в 21-му році.
Від.: В 21-му був неврожай, так зате вже й то люди не мерли з голоду, хоч і не вродило. Бо дощів не було, так отака пшениця виросла. Люди руками пшеницю рвали, що косарка не бере. А вже як 33-ій став, то вже... Син свідка: А ще трошки розкажи, про священиків, під час револіюції. То що ви бачили.
Від.: У нас священика, який був в селі два кілометри від нашого - Новоселівка - вбили. Син свідка: Як його вбили? Розстріляли його?
Від.: У хату влізли. Побили вікна, влізли в хату. І жінку його вбили, й дітей їхніх. Син свідка: А в тому, у Троїцькім?
Від.: І в Троїцькім. Син свідка: Як там?
Від.: Там також священика вбили. Син свідка: Розстріляли?
Від.: Так. Син свідка: Не палили?
Від.: Nо. Син свідка: Ти розказувала, він десь розпалював. Запалили церкву. Чи щось таке, що він поліз кудись сховатися з людьми.
Від.: Та то в нашому селі, в другому селі. Син свідка: А в якому селі?
Від.: Я забула вже. Син свідка: То що сталося там?
Від.: Та що? Церкви всі поламали, священиків побили. Ну, що ж ти так зробиш? Син свідка: А якось ти там розказувала, що виводили на воду. На лід, чи що.
Від.: Та то одного священика того я знала. Син свідка: Відкіля він був?
Від.: Приїхали, забрали. Син свідка: В якому селі?
Від.: Це в Троїцькім. Син свідка: В Троїцькім?
Від.: Ага. Каже: -Відкажися від Бога. Син свідка: Ти трохи розкажи, де це все робилося: зимою чи літом.
Від.: Зимою це. Син свідка: Що там сталося?
Від.: Та що сталося? Вивели його на лід босого, голого і ллють на його воду. - Відкажися від Бога. А він каже: -Я від Бога не можу відказатися. Бог є. А з мной, каже, що хочете робіть. То вони його побили. Син свідка: А що церквам сталося?
Від.: Поламали. Син свідка: Усі?
Від.: Кам'яним підкладали таке, що розвалювало, а дерев'яні ламали й палили. Де люди поховані на цвинтарях -хрести дерев'яні поспилювали, попалили. Кам'яні побили. І де люди поховані, й те позаорювали. Син свідка: Де? Цвинтарі позаорювали всі?
Від.: Та так. Радгосп. Син свідка: Значить, усі ті старі цвинтарі українські, що там люди були, коло сел, таки, таке то все зникло.
Від.: Та того нема нічого. Син свідка: Все.
Від.: Все. Син свідка: А там, ти розказувала мені, що раз твого брата Івана арештував хтось такий. Прийшов і вів його розстрілювати.
Від.: А то приходив один. Приїхали і мого брата вивели, розстрілювати хотіли. Ну а не розстріляли. Син свідка: А чого ні?
Від.: Того не знаю. А другий брат був в армії, в кавалерії. Чотири роки. Прийшов, чотири роки відбув, прийшов ранений, кінь під ним убитий. Уже на конях воював. Приїхав з армії. Син свідка: В якій армії він був?
Від.: Прошу? Син свідка: В якій армії він був?
Від.: Ну та це радянська армія. Син свідка: Так. Його забрали в армію, так?
Від.: Оце ж тепер убили. Син свідка: Ну я знаю. Але його в першу війну забрали його в армію, чи він сам пішов?
Від.: Забрали. Син свідка: Забрали?
Від.: Забрали. Він був з першого року. То він чотири роки був в армії. І ранений був, і кінь під ним убитий. А тоді вже відслужив, прийшов, побув може з місяць вдома. Приїхали з хати вигнали. Син свідка: А друге також думаю, було б цікаво. Як то та була революція. Ота різба. Це скрізь робилося?
Від.: Скрізь, по всій Україні. Син свідка: Ну, то та не знаєш, чи по всій Україні, але в нашій околиці це було. Як же люди береглися, щоб були остережніші? Що вони робили?
Від.: Ноччю вони в хатах п'ять років не спали. Син свідка: Хто не спав?
Від.: Люди. Діти спали в хаті й жінка, а мужчини всі в степу літом. А зимою... Син свідка: То на варті дивилися.
Від.: Так. Ті сплять, а ті ходять. Як почують де тільки собаки починають гавкати, то тоді тікають усі в степ. А зимою були солом'яні такі скирти здорові, то висмичугь, так як оця хата, середину, а тоді беруть дошки й стовби повставлять і то весь хутір сходиться там спати. Син свідка: Ноччю?
Від.: Ноччю. Ті сплять, а ті ходять, дежурять. Як тільки де собаки загавкали, то всі на ногах. Бо влізуть у хату й дітей вбивали малих. Прийдуть-всіх. Син свідка: А пам'ятаєш, та мені раз розказувала, тягнули тими, тачанкою, і під міст скидали, і скидали під міст, а він утік один.
Від.: Ну та було. Син свідка: Хто то, коли то було, знаєш? Пам'ятаєш ім'я яке?
Від.: Ні, не знаю. Син свідка: То ти певно забула, ага.
Від.: Забула. Син свідка: А що там у Троїцькому робилося, що ти раз розказувала. Приїхало 40 людей, 40 тих, верхових. У революції. Приїхало на конях. Там була якась збірка.
Від.: А то наїхали ж ті. Син свідка: Хто?
Від.: Також воєнні. Син свідка: Які воєнні? Якої національності?
Від.: Та які? Там тільки як війни не було, так тільки росіяни. Син свідка: І ще хто?
Від.: Ну, а хто його знає? Син свідка: А хто були ті 40 людей, хто? То були росіяни чи хто?
Від.: Та може й вони, бо по-російському говорили. Чорт його знає. Син свідка: І що сталося з тими?
Від.: Та що там? Побили та й все. Що ж їм сталося? Син свідка: Ти забула?
Від.: Це ж стала ця революція', до діда 10 душ привезли росіянів людей. Щоб ми їх годували й щоб вони жили ціле літо, робить щоб не заставляли. Як схочуть вони помогти що, хай роблять, а так не маєш права, щоб тобі робили люди. Ну та й жило 10 душ. Годували їх й одягали. Ну понаїдаються й лежать у саду. Син свідка: Нічого не помагали робити? Нічого не робили?
Від.: Ні, ні. Ми всі робили вже в степу: й молотили, й пшеницю, все, а вони ні. Давай їсти. Як у нас же не їли вдома в п'ятницю і середу м'яса. -А чого сьогодні м'яса нема? -Та сьогодні середа. -Тобі середа, а нам давай. А їм треба давати. І сало давай, і ковбаси. Зарізали кабана й вони їдять. Робити не робили. -Ага, каже, куркулі. Ви, каже, вже віджили своє. Син свідка: Вони в Бога вірували?
Від.: Та хто там. Один же казав: -Бога нема. Оце Бог, каже, що я схочу, каже, те й зроблю. Син свідка: Вони не молилися?
Від.: Та нащо їм молитися? Одна сидить, пообідала й співає за столом. А дід мій, батьків батько, каже: - Хоч би ж ти Богу помолилася, що ти, каже, наїлася і співаєш. - "На что его молиться? Он нас й так боится”. Каже: -Добре, що він вас боїться, а ви не боїтеся? Син свідка: А були ці, махновці, чи що?
Від. Були. Приїжджали й обідали. А так нічого вони не робили. Син свідка: Як вони -людей не розоряли? Ні?
Від.: Ні. Махно не розоряв людей. А армія так їздила. Син свідка: А як були убрані?
Від.: Ну в воєнному. Син свідка: Ну як? Ти мені розказувала, вони були в халатах чи то той, чи як то називається по-нашому? Блищала на них уніформа? То в них чи то хто був?
Від.: Так, так, вони, я забула. Син свідка: Китайці, чи що то було? Ти розказувала мені раз.
Від.: Як називалися їхні ті такі чорні...? Син свідка: Куфайки?
Від.: Не китайки. Таке довге, я не знаю, як воно називалося, забула, ну озброеені. Син свідка: А Махно сам був?
Від.: Махно, мабуть, був, бо казали, що Махно такий, він чоловічок невеличкий такий, риженький був. Кажуть, по базарі, було, ходи, півня носе, продає. А він ото ходив узнавав там ось по базарі все. А так, щоб людей -не розоряв. Син свідка: Не стріляв людей, не вбивав?
Від.: Ні Син свідка: Ні? А ті білі або червоні?
Від.: Ну червоні, ті били людей. Син свідка: А білі?
Від.: А білі ні. Син свідка: Ні? Царська армія.
Від.: Як за багатих, так ці не розоряли. Син свідка: А то все комуністи, більшовики.
Від.: Так, більшовики. Ті червоні, то ті били. Приїдуть і починають, як тільки що-небудь, так і пліткою. Син свідка: Це тепер ми то знаємо, а що тоді вони розказували Вам?
Від.: Хто? Син свідка: Комуністи.
Від.: Та що вони нічого не розказують, а тільки забирають, що є і все. їм нічого й не потрібне було. Син свідка: Людей стріляли?
Від.: Людей били. І забирають. Ну як приїхали. Оце є чоловік 20 верхових до наших, до діда до нашого. Тисячу овець було в сараї. Випустили й погнали кіньми. Всіх овець. А тоді на другий день приїхали, забрали скотину, корів, скотину. Син свідка: Зерно?
Від.: Прошу? Син свідка: Зерно?
Від.: Тисячі пудов пшениця лежало засипано. На запас лежала на випадок неврода або ще що, щоб було. Син свідка: В якому це році приблизно?
Від.: А це вже, мабуть у 23-му. Ходили скопували двори, шукали пшеницю, і говорили, що "чорна мітла ходить”. Під "мітлу" все забирали. Все. Закроми й повимітають, і кукурудзу забирають. Син свідка: У вас вимітали все й гречку?
Від.: Забрали все. Син свідка: І гречку?
Від.: І гречку забрали. Син свідка: А як то? Ви сіяли гречку?
Від.: Посіяли десятину. А то раз посіяли. І мабуть пудів 500 уродило. Така гречка крупна, забрали. Сьогодні кінчили молотити, на другий день приїхали й забрали. Ніби хтось їм сказав. Син свідка: А знаєш. Були якісь Майдани.
Від.: Майдани? Син свідка: Майдани.
Від.: Це Майдани, як йдеш у Троїцьку. Так то гора така, що звали Майданами. Спускатися в село. Син свідка: І що то за гора була така?
Від.: Ну гора була. Не знаю, що за гора. Звали Майданами. Син свідка: Як це? Що то -такі могили чи бугри, чи що то таке було?
Від.: Ну такі висипані гори були. Вони травою позаростали. Ну там питали, що це таке, що гора така й така. Каже: -То, каже, раніше воювали козаки, то там козаки й поховані. Син свідка: І то на полі? На полях були?
Від.: На полі. Люди не орали, ні. Син свідка: Не орали? А підорювали близько?
Від.: Ну підорять не так то близько. Син свідка: колись, що може близько рука або щось може з ноги, або щось може таке?
Від.: Там ніколи ніхто. Воно вже давно там погнило все. Син свідка: А що з тими Магданами, буграми зробили? Тими могилами козацькими?
Від.: Та так і були вони. Син свідка: І при комуні?
Від.: Так. Не знаю вже, як ці тепер є. Вже як нас повиганяли, то вже я не знаю. Син свідка: Ну як ти верталася назад додому, вже тоді бачила їх пізніше, чи ні?
Від.: Бачила. Син свідка: Чи їх зруйнували в 30-их роках?
Від.: Ні, ні, ні. Так і стояли вони. Син свідка: Так і стояли?
Від.: Та кому воно потрібні? Син свідка: Ті комуністи їх не тронули?
Від.: Комуністи -вони нічого не робили по своїх степах. Син свідка: А в нас на Україні?
Від.: Що ж він буде гору орати, комуніст? Син свідка: Ні, але могили ті.
Від.: Стояли вони. Син свідка: А цвинтарі, цвинтарі?
Від.: Оце цвинтар як радгосп став, так радгосп позаорював. Син свідка: А ці могили козацькі лишили?
Від.: То я не знаю. Я же ж там вже не ходила. Син свідка: Бо батько мій розказував. Вона там не була, а батько мій був. Те все зруйнували. Батька вже нема мого. А козацькі могили ті всі, ті зникли.
Від.: Його батько, мій чоловік, умер вже шість років. Це тут, в Америці. Син свідка: Що ти, мамо, пам'ятаєш за НЕП?
Від.: Ну, та називали НЕП. Тоді люди жили добре. Я вже забула. Ну жили люди, не займав ніхто, не вбивав. Нічого не брали в них. Робили й було все. Син свідка: Але матеріял був такий, що розпродували, як, нарпиклад, було при царю, що можна було купити керосін, таке?
Від.: Можна. Все було. Син свідка: При НЕПові було?
Від.: Так. А як не стало НЕПу-то знову нічого.
Пит.: А коли це сталося вже?
Від.: Це вже НЕП уже, мабуть, як я була замужом уже. Я, мабуть, при НЕПові вийшла, в 23-му. А тоді знову нічого не стало. І забирають усе. Син свідка: І від твоїх батьків забрали?
Від.: Та забирали ж і в батьків. Накладали, тобі скаже: -Привези 500 пудов пшениці. А не привезеш -заберуть в в'язницю. Посадять у в'язницю.
Пит.: Коли почалася колективізація?
Від.: Колективізація? Це ж я ще була дівчиною. Мабуть, у 25-му стали колгоспи. І в колгосп тільки приймають бідняків, а таких як мої батьки жили -нас не приймали. Це куркулі. Син свідка: Що сталося з твоїми батьками?
Від.: Та що ж? Повиганяли з хат. Син свідка: Як?
Від.: Ну, приїхали: -Виходь з хати. З мені й суконку стягли. Дітей малих з хати й батька вигнали. Всю родину з хати вигнали й хату замкнули. Чи дощ, чи сніг, чи що не є -всіх. Син свідка: А як сталося в твоїх батьків? Що сталося, як вони прийшли? Чи їх поарештували, чи що?
Від.: Хто їх арештовув? Прийшли з хати повикидали й все -куди хочеш іди. Син свідка: їх не вивозили на Сибір?
Від.: Ні. Син свідка: Чого? Других же вивозили.
Від.: Мої батьки не були на Сибірі.
Від.: Прийшли, поскидали з них одежу, пороззували. Син свідка: І батьків так роззували?
Від.: Так. Ну й босі й голі й голодні. І прикажуть сусідові -не пускай в хату. Як будеш у хату пускати, то й тобі те буде. То люди боялися. Чи дощ, чи сніг, а в хату їх ніхто не пускає. Син свідка: А що сталося тій хаті, в якій твої батьки жили?
Від.: Та що? Понаїжджали росіяни, радгосп же в нас построївся. У радгоспі жили люди. Робили росіяни. І на працю не приймали. Син свідка: А твої батьки де?
Від.: А батьки тоді поїхали ж у Макіївку. Син свідка: Значить, вони не попали в Сибір, бо там були вагони забиті людьми.
Від.: Куди вони гнатимуть у той Сибір, як станції забиті людьми були. Вся ж Україна, підняли всю Україну ж вивозили. Син свідка: Ну а як вони поїхали на Макіївку? Треба ж якісь папери мати.
Від.: Ніяких паперів не давали. Син свідка: А як же ж вони тоді працю дістали?
Від.: Купували люди. Були такі, що робили документи і продавали, торгували. Син свідка: Фальшиві, неправдиві?
Від.: Ну та так. Ну та так. Ось твій батько: вигнали з хати такоже е. І дід. Ну а де ж ти документи візьмеш? Батько купив. Син свідка: Дорого стоїли?
Від.: Та я не знаю, скільки стоїли. Там хоч дорого, хоч дешево, а треба купувати. Хоч і 100 рублів треба. І то ми обоє робили ж на городі. А тоді що зробили ще - паспортизація. Як паспорту немає, то ти не поступиш на працю. Син свідка: То вони так і урків зібрали там.
Від.: Та так. То батько поїхав тоді вже додому, до Цвіркуна, щоб зробив йому документи, паспорт дали. А той каже: -Приїжджай назад, дамо тобі хату, твоя хата під конюшнею. А ми тоді дамо другу хату, куркулів, куркульську. Син свідка: Але то вже було пізніше? То вже в якому році? В 35-му, в 36-му?
Від.: Це вже в 347-му. Син свідка: Пізніше. Але ті урки? Багато було урок?
Від.: Скільки хочеш. Син свідка: А де вони набралися?
Від.: Та й ти був би уркой, якби тебе вигнали з хати й не мав де піти. Ні їсти нема чого, й голий, й босий. То треба було б в урки піти. Син свідка: А що це урки?
Від.: Це ці, які людей обдирали. Син свідка: Це злодії?
Від.: Та так. Син свідка: А як же їх зібралося?
Від.: Та тоді вже як трошки втихло, оце після голоду, то їх забрали. Син свідка: Як? Як вони знали хто урки, а хто ні?
Від.: Документа нема. Каже: -Давай документ. А в мене нема -значить урка. В кого документ в, то того не візьмуть. Син свідка: А що за документ? Робочий документ?
Від.: Ну та так. Чи робочий, чи не робочий, а значить, який-небудь. Син свідка: І вас питали також за документи?
Від.: Ну в мене не питали, а в батька. В батька був. Батько купив собі. Віддав 50 рублів. Син свідка: А хто питав? Як це сталося, хто його питав?
Від.: Поліція. Син свідка: Як це?
Від.: Поліція ж ходить й каже. Син свідка: Батько лежав десь, каже, біля фабрики й до нього підійшов чоловік і каже: -Де твій документ? І він мусив витягати.
Від.: Відробив, вийшов та ліг відпочити. -Коли, каже, лежу: приходить поліцай, ногою товкає. -Документ у тебе є? Мій чоловік показав. Значить, не зайняв. А якби не був документ, то забрав би. Син свідка: То як вигнали з хати. Коли це? В якому році?
Від.: Нас вигнали коли? В 29-му. Син свідка: Як то? Твій батько?
Від.: Твій батько, мій чоловік. А мого батька, мабуть, у 25-му. А нас вигнали в 29-му. У 32-му поїхали 100 ж у Макіївку, на городі поступили. А в 33-му вже... Син свідка: А як Ви попали на городи? Через що? Ви були в колгоспі, а тоді на городи, чи що?
Від.: Нас вигнали з колгоспу. Син свідка: Коли?
Від.: У 27-му. Ми вже в 32-му були на городі. Син свідка: Городу не було в 27-му році.
Від.: Так я кажу -в 32-му ми на городі були. Син свідка: То кажи. Ти вже сплутуєш свої роки.
Від.: Слухай, ось слухай! Вигнали з колгоспу нас. Син свідка: У якому році?
Від.: Та в 27-му чи в 28-му. Син свідка: Та як могли в 27-му? Городу не було. Батько ще був на своїй землі в 27-му році.
Від.: Ну, мабуть, у 28-му. Син свідка: Мабуть, у 32-му році. Батько їв вареники з маслом, прийшов сусід. Прийшов за рибу.
Від.: Слухай, в 32-му ми вже були приїхали в Макіївку, а мій брат був в Маківвві. Син свідка: Не може бути.
Від.: Слухай, я тобі скажу, це правда. Данило, брат мій, був в Макіевці в 32-му. Син свідка: Так.
Від.: І був його завідувач Баїв. Син свідка: Так.
Від.: І Баїв той поїхав в 32-му, це ж в Матвіїв Курган, на городину. Син свідка: Так, так.
Від.: А мій батько приїхав в Макіївку. Син свідка: В 32-му?
Від.: В 32-му. Син свідка: І поїхав тоді. І послали його на городи, а ти осталася вдома. Він не поїхав, він утік туди. Бо нас розкуркулювали. Мусили вас на Сибір висилати. Так?
Від.: Та може й так, я не знаю вже. Син свідка: Один чоловік. А були збори, й стояв за стіною, за дверми. І почув, що його і батька будуть завтра розкуркулювати. Не правда?
Від.: Та може й правда, я вже забула. Син свідка: Що він прийшов батькові сказав і ти батькові сказала. Він взяв пакунок і ноччю стільки то кілометрів пішов на станцію, зимою.
Від.: Тридцять буде. Син свідка: Скільки?
Від.: Тридцять три. Син свідка: Тоді до тебе прийшли на другий день, питають, де батько? Усе провірили, хату, все. Кота забрали, пелюшку з-під сестри моєї витягнули. З тебе зняли. В одні юбці ти осталася, спідниця.
Від.: Та так. Син свідка: Ну чого ти так не розказуєш? Ти можеш мені 20 раз розказати в день, а сьогодні не можеш розказати. Тепер починай з цього, як ви попали в Матвіїв Курган?
Від.: То брат мій сказав твоєму батькові. Каже: - У Баняй, каже, там Баєв. І написав листа Баєву, мій брат. Син свідка: Але ж твій брат уже там давно був на Донбасі. Так їх вигнали в 29-му чи в 28-му році вигнали?
Від.: Так, їх раніше вигнали, років на три. Син свідка: А вас тоді вже розкуркулювали в 32-му?
Від.: В 29-му. Син свідка: У 32-му.
Від.: Чи в 32-му? В 29-му. Син свідка: В 29-му розкуркулювали? Але тоді хто ж вас розкуркулював? Коли ви попали в колгосп?
Від.: Нас у колгосп довго не приймали. Я вже вимучилася. Так вже надоїло за них. Син свідка: Кожний день говориш.
Від.: Мабуть у 28-му. Син свідка: Ні, не може бути. У колгосп попали. Ви, по-моєму, у 29-му. У 29-му в колгосп. Але той, як ви, що батько мусив тікати з дому?
Від.: Ну та треба було тікати. Син свідка: Чого, як?
Від.: Він боявся, щоб його не посадили в в'язницю. Син свідка: Як це "не посадили?"
Від.: У 32-му ми виїхали на Макіївку. Син свідка: Так, я те знаю. Але прийшов сусід, ти мені розказувала, що прийшов сусід, каже: -Нащо ви на нього дивитися? - А він їсть вареники з маслом.
Від.: Та казав так, це я знаю. Син свідка: Так. І що тоді сталося? На другий день?
Від.: На другий день прийшли розкуркулювати. Син свідка: Так. Але хто батькові сказав, що будуть розкуркулювати?
Від.: Мабуть, Михайло Вікторів сказав. Син свідка: Михайло Вікторів? Його також були розкуркулили, так?
Від.: Його не могли розкуркулити, як він поїхав і не вернувся. Син свідка: Він утік? І батько твій втік у ту ніч?
Від.: Та так. Син свідка: То ти тоді як твій батько узнав, що його будуть розкуркулювати на другий день, то що батько? Що ти зробила в ту ніч?
Від.: Ну та що? Батько пішов на станцію, а я ще осталася. Син свідка: Далеко станція була?
Від.: Тридцять кілометрів. Син свідка: І це коли, в який час -літом, весною?
Від.: Та в лютому. Син свідка: Це, значить, ще зимою.
Від.: Зимою ще було. Син свідка: Це було в лютому. І куди він пішов, батько?
Від.: Поїхав у Макіївку. Син свідка: У Макіївку. Чого?
Від.: Та треба тікати. Син свідка: Так. А там багато людей тікало в Макіївку?
Від.: Там Макіївка вся в людях була, куркулів. Там працювали. Син свідка: І чого там твої родичі жили, так? Хто там був?
Від.: Та й брати були, і дядьки були, і всі тамечки були ж. Син свідка: Ага. А хто там батькові поміг?
Від.: Брат мій. Син свідка: І що він там зробив?
Від.: На городі? Син свідка: Ти розказуєш цей розказ, чи я тебе буду питати? Що сталося і як сталося?
Від.: Ну як поїхав він, брат же написав листа тому, Баєву, то мій чоловік як поїхав туди ж, на город, пішов у контору й дав листа тому. Він зразу його прийняв. Син свідка: А що ж тоді сталося на другий день?
Від.: А мені прислав листа, щоб їхала. Син свідка: А як батько втік. На другий день прийшли по нього. Що сталося тоді?
Від.: Та нічого. Питають, де чоловік. А я кажу: -Пішов. Ну збрехала їм, де він пішов. Вони ж думали, що він вернеться. А тоді в радгоспі був знайомий шофер. Росіянин. То він мене на станцію відвіз. І я поїхала. Ну все забрав. І в хаті в нашій зробили конюшню для коней. Син свідка: А де ж ти жила?
Від.: Мене вигнали. Я жила там у сусідки. Я довго не була там. Син свідка: А їсти? Як ти?
Від.: А їсти як хто що дасть. Син свідка: І хто тобі давав?
Від.: Та там сусід той те принесе, кусок хліба, той картоплі дасть, і т.д. Я тільки побула там п'ять днів та й поїхала. Син свідка: Там був один знайомий в них. Він був шофер. Він сам росіянин.
Від.: Він росіянин, в радгоспі працював. Син свідка: І він казав: -Два рази, ноччю, тобі там буде. Бо проходила така балка, рів, яма. Чи там глину брали, чи щось таке там брали. Що там тобі буде кожний раз в'язочок їжі.
Від.: Ну ми рано встали і пішли до нього. А він мені їсти носив. Два рази чи три рази в тиждень, тако. І хліба там, цукру там, картоплі там. Щоб ніхто не бачив. Ноччю, в 12. Кілометра два від нас жив він. І то ноччю принесе, положе проти нашого двору. І то я піду візьму рано, поїла, а що осталося, те в сніг закопувала, бо кожний день ходять, питають: -А що ж ти їси, що й досі не здохла?
Пит.: А де він дістав?
Від.: Прошу?
Пит.: Де він дістав?
Від.: А він шофером у радгоспі. Там давали їм. їм давали все. Син свідка: Він був росіянин.
Від.: Там голоду в них не було. Син свідка: А як довго він помогав?
Від.: Прошу? Пінт.: Як довго він помогав?
Від.: Поки він мене на станцію відвіз. Син свідка: Тиждень, два?
Від.: Та так, мабуть, тижнів два. А тоді сказав мені, що приходь рано, я буду їхати на станцію і тебе відвезу.
Пит.: А де був ваш чоловік тоді?
Від.: А мій чоловік уже був у Макіївці. А це він, мій чоловік до нього листа прислав у радгосп. Пішли ми з його батьком, і я ж. У мене двоє дітей. Він приходить, у гаражі. Каже: -Знавш що, я не їду, бо моє авто стоїть у ремонті. А мій товариш їде, й я доручу тебе й він тебе відвезе. Ми там в них поснідали. Ну й приходить. Каже: - Пішли в гараж. Пішли ми в гараж і він посадив нас і сказав тому ж товаришу. Мене питав: -Чи в тебе в сундучок, що в тебе осталося, скласти? Кажу: -Нема. -Я тобі куплю. Купив він, приніс, і я там склала, до нього віднесла там у нього й склала. Тоді пішли в гараж і він каже товаришу: -Щоб ти відвіз її, і синдучок здав у багаж і щоб дав квитанцію і щоб не їхав, поки вона й не поїде. Ну й пішли. Він так і зробив. Він сам їздив Київ-Ростов, оце мені на той потяг сідати. Коли приходе товариш його. Каже: - Вже потяг їде. Вийшов. Вийшли ми туди, а там людей! Повна станція. А дитина розкричалася. Так він отак людей від вікна відгорнув, той товариш його. Каже: -Видай жінці квиток, бо вона не може підійти, дитина плаче. І взяв квиток, і забрав моїх дітей, поніс у вагон і стояв, поки не пішов потяг. Ото мене спасли росіяни. Приїжджаю я аж туди, де чоловік мій. На городі вже працював. А я ж не знаю, де й шукати його. Прийшли ми, там хата була недалеко. Син свідка: Це, Матвіїв Курган, так?
Від.: Так. Син свідка: Це далеко від Мертвого Поля?
Від.: Та ні. Тоді приходили, й кажу Варі, доньці, 10 років було дівчині, чи вісім ще було тоді. Кажу -Ти ж будь з Марусею, а я піду батька шукати. А там недалеко той же огород від тієї хати. Приходжу туди, а його нема. А він гній возить до парників. Питаю: -Чи ви такого знаєте? Каже: -Знаю. Ось, каже, він їде. Коли приїжджав батько. Каже: -Пішли в кантору. Пішли ми в кантору а мій чоловік каже тому ж, Баєву: -Це, каже, Данила Маркевича сестра. Син свідка: Це були товариші цей Баєв і твій брат?
Від.: Він тоді каже: -Ти Данила Маркевича сестра? Кажу: -Так. Зразу приказав видати хліб, видати койки, матраси, дав підводу. А помешкання знайшов вже чоловік. І то ми так два роки робили. До 33-го року. А в 33-го то ще більша. Тоді була голодівка, а то ще більша. То там тоді вже нам не можна.
Пит.: Коли люди почали вмирати з голоду?
Від.: У 33-му. Син свідка: Що сталося тому Баєві?
Від.: Приїхали осіб 30 на той же участок, в 33-му. Баєва того зразу вигнали. Сьогодні вигнали -сьогодні хліба не стало. Тоді, то в мене дівчина, п'ять років, була. Вмерла з голоду. Прийдеш з праці, а вона плаче. І на городі огірки, помідори, все там таке, урожай -взяти не можна, бо наїхало комсомольців, повний двір той. Син свідка: Верхами чи як?
Від.: Верхами і такечки. І хто з городу йде вже ввечері, на працю, всіх трусять. Не дають і помідора взяти. Я іду з праці, а городник там був, каже: -В тебе є що в кошільці? Кажу -Чотири цибулі. Каже: - Викинь, каже, комсомольці наїхали і не дають нікому ні оце стільки взяти. Син свідка: А хто там тоді перебрав місто Баєва? Як він називався?
Від.: Ото ж ті, що наїхали. Син свідка: А хто перебрав, Огурцов?
Від.: Я не знаю, хто там. Син свідка: Здається, Огурцов. Вона кого пам'ятає, а кого не пам'ятає. Огурцов був перебрав.
Від.: Ото Баєва вигнали зразу. Людей з хат повиганяли, а землі багато. То цей Баєв сіяв пшеницю, і просо, і пшоно робив. На станції мололи ж муку, і пекарня була. Син свідка: Ця земля була чия? Колгоспна чи як?
Від.: То не колгосп був. Син свідка: А чия?
Від.: Як вигнали людей зразу то радгосп зайняв огород. Син свідка: А цей, де Баєв, що на Матвіївом Кургані, ці огороди, чиї були огороди ці? Також був колгосп чи ні?
Від.: Він сам з Макієвки. Син свідка: Хто?
Від.: Баєв. Син свідка: але огород чий був?
Від.: Ото, Макіївки. Відзавода. Син свідка: Це там залізний завод і від завода було.
Від.: Від завода огород був. Син свідка: Значить, там земля, що завод мав свій; там були робітники, вони не мали.
Від.: П'ятсот десятин огороду було, 600 душ людей робило на ніч, на тому огороді.
Пит.: Так. І чим платили людям?
Від.: Грішми. Я капусту підкучувала. Мені зробили сапку таку маленьку. Огородники дуже мене любили, мою працю. Син свідка: То ти там була сапановкою?
Від.: Та так. Я рублів 100 заробляла в місяць. Син свідка: А як голод почався, хто там був? Багато померло?
Від.: Там пошти, як ото 33-ій став, як Баєва не стало, почав розбігатися той город. Син свідка: Там люди мерли?
Від.: Люди мерли. Я знаю там були з Полтави дід і баба. Кажу, в нас вмерла дівчина з голоду. Тоді там, де ми на помешканні жили, був Гришка. На працю з нами ходив, також на городі робив. Здоровий такий парень, нежонатий ще був. Ішов на працю і вмер по дорозі. І сестра його не знала. Та й сестрі сказали. Пішли та викопали яму з групіровок, вкинули й похоронили. Син свідка: А молоді хлопці були такі ото там?
Від.: Та були. З Полтави люди були. Рубали. Дід і баба, ну такі пожилі вже. І була дівчина Маруся. І вона хворіла тифом у лікарні. То батьки померли ті, і два хлопчики такі були. Один такий, як Марко. Може трошки менший. А другий ще менший. А ті так по вчастку ходили, ходили й так і вмерли двоє. Син свідка: А то хліб давали, чи ні?
Від.: Прошу? Син свідка: Людям, які робили, давали хліб?
Від.: Та нікому нічого. Ми ж також не отримували нічого.
Пит.: А коли то почалося?
Від.: В 32-му.
Пит.: Як?
Від.: Отоді ще менший голод був, а в 33-му вже була друга справа.
Пит.: Чи то було зразу? Ви сказали, що Ви працювали. Як? Син свідка: На городі.
Пит.: На городі?
Від.: Нагороді.
Пит.: Так. А коли почався голод тоді?
Від.: Ото ж тоді почався голод. Як Баєва вигнали в 33-му, так і голод почався. Син свідка: На другий день.
Пит.: Так, на другий день.
Від.: І один казав, партійний, моєму чоловікові. Син свідка: Значить, голод почався так, що на другий день вже їжі не видавали людям. Не було.
Від.: Казав один партійний моєму чоловікові, він віджив, каже, що 14 мільйонів людей з голоду вмерло. Каже, 15 мільйонів вмерло українців. Хотіли, каже, всю Україну знищити, та дуже багато. Син свідка: Мамо, ти мені розказувала за цих двух хлопчиків. Казали, що там була черга, десь давали якийсь хліб тому, хто приходив. І діти стояли, руками простягали й кожний день. Чи це було? Ти бачила таке?
Від.: Я пухла була і очима не бачила. Ноги отакі були попухлі. А тоді вже бачить мій чоловік, що така біда, покинув і поїхав у Макіївку. Поступив у завод. Там де залізо виробляють. Син свідка: А там залізниця проходила коло того?
Від.: Коло городу? Річка Меюс, глибока. І по той бік Меюсу зразу залізна дорога. Син свідка: Люди тікали?
Від.: Та тікали люди й їздили в Росію міняти. Українці на одежу хліб. Там наміняють, а як до кордону доїжджають, російський кордон і український, так усе забирають у них. Син свідка: І повертають назад додому з пустими руками.
Від.: І знову приїжджають. Син свідка: А багато дітей померло?
Від.: Я тобі кажу скільки. Ото ж тобі каже чоловік, що 9.000.000. Син свідка: Ти 16 казала.
Від.: Чи 16 мільйонів.
Пит.: Скільки дворів було де Ви жили тоді? Син свідка: На хуторі?
Від.: Так, на хуторі. Син свідка: На тому хуторі скільки було?
Від.: Хвилинку - дев'ять, їх же всіх повиганяли з хати. А мій чоловік жив у селі, в здоровому. І там повиганяли. Син свідка: Ти мені раніше розказувала: на станції був хліб. Гнив.
Від.: Був хліб. Забирають пшеницю і висипають і так. І дощі йдуть і вона гниє, а людям не давали. То, казав один, спеціяльно зроблено було, знищити українців. Син свідка: Але як хто піде красти, то що роблять йому? Стережуть той хліб?
Від.: Що бере? Син свідка: так .
Від.: Стріляли. Син свідка: І дітей також?
Від.: І дітей. Хто б то не був. Вони не дивилися.
Пит.: Чи були тоді торгсини?
Від.: Торгсини? Були. А хто ж його візьме там?
Пит.: А що там продавали?
Від.: Продавали все. А в людей грошей же нема. І за що ж він купив? А піде красти, так уб'ють. Син свідка: А німці були ж? Німці також були там у вас, німці? Вони з голоду не мерли ж.
Від.: Там, де мій батько жив, там було три економії. Син свідка: Так. А за голоду були німці?
Від.: Там не було, їх яких побили, які повтікали в Німеччину. Син свідка: А ті, що осталися, вони отримували посилки, чи ні?
Від.: Хто? Син свідка: Посилки, німці?
Від.: Та хто ж там їм? Німців тоді вже не було. Син свідка: Не було, ага?
Від.: Не було. Син свідка: На станції ти бачила, ж везли дітей, в соломі?
Від.: Бачила. Син свідка: Розкажи.
Від.: Бачила, як їх клали, везли талонами дітей, таких, що кидали матері на станції. Син свідка: По скільки років?
Від.: Сама вже така, не гідна, пухла, ну й діти. То кидала дітей на станції. Там стільки їх мерло, а стільки забирали в дітячий дім таких. Син свідка: А ти розказувала мені, що ти з бабусею бачила, як везли шалон ранком.
Від.: Та я бачила. Син свідка: То розкажи за те.
Від.: Везли дітей шалон. Нагрузили. І везуть ті діти. Казали, що везуть. Син свідка: Була пересадка?
Від.: Була. Син свідка: Ну то розкажи, що ти бачила.
Від.: Та я бачила. Знаєш, вже воно й забула його. Мама вже наплакалася. Син свідка: Чого? А як діти виглядали?
Від.: Та які? Ну пухлі. Син свідка: Що їм давали тоді? Пересадка була. Вони сиділи, їм давали молоко чи хліб їсти?
Від.: Та хліб. Хто там те молоко? По кусочку хліба дадуть та й все. Хто там аж таке ще що-небудь мав?. Син свідка: Це була пересадка. Я вже не знаю, в якому році. Це вже вона давно то розказувала. Як їй розкажеш, то вона кожний день розказує. А це вже давно вона не розказує. Ще було рано, може годин чотири, п'ять ранком, мороз був. Діти босі, їх брали з вагонів, садили на станції. В сорочках, та й все. Подумати: мороз, і діти в сорочках. Нема ніякого жакету. Років три, чотири, п'ять. Усі як скелети. Простягає руку. А вони їм одну воду подають. Це правда чи ні?
Від.: Та так. А що ти думаєш? Син свідка: І тоді на другий потяг, і повезли.
Від.: І ти знаєш, що ж воно, як там уже м'яса цього немає, лиш самі кісточки. І таке, що й не плаче, тільки пищить. А їх може сот три везуть перевозять. Десь у якийсь приют везуть тих дітей. Воно ще, бачиш, як росіяни, то ще дужче шанує, а українців рахували за собак. Собак поїли, котів поїли. Миша біжить - злови мишу, живу їсть. Голодні люди, дивуватися нема. Ходи понад річкою і отакий шпиць. Як жабу упіймав, наколов, і живу жабу їсть. Що ж ти думаєш?
Пит.: Чи Вам відомо випадки людоїдства? Син свідка: Чула ти таке, що людей їли?
Від.: Я де могла дивиться на те? Син свідка: А було таке?
Від.: Було. Оце ж тобі я кажу, що річка Меюс була, глибока. І город поливний був. Там моторів може 15 стояло. Вони гнали воду до городи, 500. Так ото там стоїть на березі й наколов жабу. Син свідка: Але чула, що люди людей їли?
Від.: Людей? Я чула, але бачить не бачила. Син свідка: А чула, що було той?
Від.: Я чула. Казали, одна мати троє дітей з'їла своїх. А мій дядько, моєї рідної матері брат у Макіївці, з голоду вмер. Я ж була. І дивлюся. І ще й мені батько хрещений. Та: -Чи в тебе нема хоч крихотки хліба? А мій чоловік отримував же ж в заводі. То я прийшла та відрізала хліба так кусочок і дві грудки цукру понесла. Тільки понесла, вони приїжджють і забирають його. Так було, що кожний день підвода їздила, забирала мертвих людей. Який ще живий, ще не вмер. А добре, як по тебе завтра приїжджають. Кидав й того, ще живого. І тоді привезуть, і звозять кучу таку. Викопали яму, туди вкинули. Син свідка: На Матвіївом Кургані таке робили.
Від.: На Кургані я не бачила, а в Макіївці бачила. Син свідка: А де ти бачила там таке, що хлопці молоді померли з голоду, був такий дім, що був під шклом. Де то було?
Від.: В Макіївці. Син свідка: В Макіївці?
Від.: Там у Макіївці також, не дай Бог. Не дай Бог -і все. Смрад був такий, що тільки ну! Люди ж лежать. Це ж як хто бачив, то так їх заберуть, бо ж лежать уже може місяців й два. Син свідка: А за колоски. Як то вже позбирали жнива. Що там робилося таке?
Від.: В колгоспі ще як ми були-посилають солому перемелювати. Кажуть, ваша пшениця. Ну й поїхало нас душ 20, солому перемелювати. Там машина стоїть. Приїхали -снігом забита солома. Відкидали. Відкинули. Лежить дівчина, така років 17. Уже миші пальці пообгризали. Ото йшло голодне, сіло під солому й вмерло. Ото чоловіки тоді викопали яму, соломою накрили і закопали. Син свідка: А ви ту пшеницю молотили?
Від.: Солому? Молотили. Син свідка: І що?
Від.: Цілий день були, півкоробки мишиних гівен намолотили. Та й все. Син свідка: А той, пшеницю. Той хліб, що видавали, який то хліб був? Ти розказувала мені. Хліб, той, що то молотили ви, давали вам їсти? Мішаний з чим?
Від.: Вже й забула. Син свідка: А за колоски. Там якась жінка збирала колоски ноччю?
Від.: Колоски ходили люди на степ ноччю і зрізали й то розімне так і їсть. Син свідка: Ні, там якась, ти казала, мала шестеро дітей, що пішла ноччю, вже як помолотили все, зібрали, і збирала насіння, зерно.
Від.: Та так. Син свідка: Хто це такий був, ти не знаєш її?
Від.: Та вже забула. Стріляли, в кого, що зловили, що колоски збирав. Вже покошено й помелено, в по стерні. То стріляють тих людей, хто колоски збирав. Син свідка: А ця жінка, що мама знала, вже мабуть була розкуркупена. Чоловіка послали в в'язницю і його розстріляли там. В нього було аж шестеро дітей. І зловили її. Вона ноччю ходила, збирала колоски. Зловили її і розстріляли, й діти померли.
Від.: Є такі, що то колоски виминають, пшеницю їсть. Не мелена ще. Голодна ж, наїлася. Син свідка: В 33-му році?
Від.: Ага. Наїлася пшениці й кишки полопалися і вмерла. Бо голодна, а пшениця -це ж, і все. І то дитина сидить, отак згорнеться: -Мама, дай мені хліба. Як ти можеш дивитися? В нас також дівчина вмерла. Приходить батько з праці. А вона: -Папа. Дай мені, папа. А де ж він його візьме, як нема? Ну де воно візьме? Я ж кажу: -Не дай Бог, що ми пережили. Вже як сам, так вже терпиш, що буде. А як діти? Та в когось шестеро, та в когось семеро дітей же. І приїхали, все забрали в хаті. Все. Син свідка: І ті побили, що молотили.
Від.: Погинули й косарки, і самов'язки. Син свідка: Ні, ні. Як такі були, ти казала, роблені ті млини, ще зразу знищили. На Україні млини. Але ж люди мали такі в хаті, такий камінь, чи що воно таке. То його терли.
Від.: Камінь, такий камінець. І то в нас був. Отакий камінець, а тоді повибивають, і тоді зверху камінь і так воно на муку меле. Прийшов приказ, ходили по всіх хатах, шукали. А як в мене е і сусід там чи ще хто і скаже, що: -А в неї є -тоді б'ють, а як заховаєш, все поб'ють і в нас побили. Син свідка: Ти казала, хтось тобі позичив одну, що до неї прийшли шукали й в неї не було, а вона в тебе була в той самий день.
Від.: Та так. Син свідка: Вони знали, в кого ці є. Як подумати: чого треба бити? Чого вже треба бити? Що вже нема де змолоти.
Від.: Млини були ж, млини побили. Син свідка: Побили. І вже це ручне таке, що жінка крутитиь його сама, і те побили. І це вони будуть казати, совєти, що це був той? То чого вони це побили? Прикази були?
Від.: Один зробив олійничку, що олію бив. Губань там. І каже мені: -Кума, як хочеш олії вибити -приходь. Тільки нікому не кажи. Це я пішла. Ну так у пляшку олії вибила. Та куди там? Через два дні дозналися і прийшли й побили. Син свідка: У нас у родині багато людей померло з голоду?
Від.: У нашій родині? Та це ж твого батька дідушка умер, і мама вмерла. Син свідка: Кого?
Від.: Батькова мати, теж з голоду вмерла. Син свідка: Мого батька?
Від.: Ага. Син свідка: Ні, що ти говориш. Ти вже збилася, мамо.
Пит.: Ні, вона сказала: -Дід батька. Син свідка: Мій дід жив 96, баба 92. Ще переписувалися з ними.)
Від.: Хвилинку. Це я вже й забула. О, Дід Фанасій. Син свідка: Фанасій. Дядька Ягора тим, потяг убив, ішов до станції, до залізниці.
Від.: Дядька Ягора? Та то сина їхнього вбив. Син свідка: А він?
Від.: А він умер. Син свідка: Він умер? З голоду?
Від.: Так, бо він був... Син свідка: Твого брата розстріляли.
Від.: Моїх двох братів розстріляли. Син свідка: Один після війни, а один перед війною. Його виселили за Байкал.
Від.: Він робив у шахті. А тоді стали в армію брати, а він розкуркулений. Так його заслали за Байкал у шахту, вугілля то робити. Син свідка: То що там робили? Там багато було українців у тій шахті?
Від.: Та хіба ж мало? Там самі українці. Син свідка: І скільки років було тим хлопцям? Ти розказувала мені.
Від.: Моєму братові? Син свідка: Ну ті що хлопці там були? Ти розказувала.
Від.: А молоді хлопці. Такі, що в армію не брали їх. Син свідка: Років 18 до 25.
Від.: Розкуркулєні були. Куркулів же в армію не брали. Син свідка: І тим хлопцям зробили всім? Майже всім.
Від.: Та що? Я не знаю. Син свідка: їх розстрілювали. Там було їх 500 хлопців. Може 100 осталося. Як він ото вже відбув своє, він там оженився і вернувся назад на Україну. Тоді жінка каже: -Поїхали назад туди за Байкал. Як поїхав і його знову забрали -і все.
Від.: Вона прислала тоді вже листа, жінка його. -Дайте мені допомогу. Шуру забрали. Як забрали -й все. Син свідка: До цього часу не знаємо.
Від.: Відбув п'ять років у шахті, а тоді розстріляли. Син свідка: А як там було в шахтах на Донбасі? Там дуже багато людей повтікало. Можна сказати, що там один був чоловік. Як узнав, що ти в куркуль, може тебе розстріляти. Розстрілювали людей, куркулів. Нема йому ніякого того, суду. Раз там якийсь циган щось то хотів украсти. І він його розстріляв. То за те його посадили. Засадили й дали йому шість місяців в'язниці чи шість років в'язниці?
Від.: Я не знаю скільки. Син свідка: Що там він сидів між куркулями. То вони його там убили.
Від.: Багато, багато робили то все росіяни. Син свідка: А слухай, в тому, в Троїцькому, багато вимерло?
Від.: З голоду? Син свідка: 3 голоду.
Від.: Багато. Я ж там не жила. Син свідка: А як ти вернулася назад?
Від.: Та там багато. І сусіди померли. Син свідка: Там, ти розказувала, що хтось своїх дітей з хати кидав, побив, щоб решту врятувати.
Від.: Та так. Висидали дітей на сніг. Син свідка: Та ні, це як розкуркулювали. А то люди своїх дітей.
Від.: Ну та так. Одна жінка, казали, троє дітей з'їла. Хай воно те ніколи не вертається і нікому я не бажаю його й бачити. Як робиш цілий день, а їсти нема. Син свідка: На трудодень?
Від.: Я вже казала: куди вже й Бог дивився на таке ж страждання людське. Якби не вродило -друге діло. Сказали, що не вродило, а то хліб уродив страшно скільки. Як у нашого діда, як почали вивозити той хліб. Син свідка: Ні, та це раніше. А в 32-му році був урожай?
Від.: Врожай був. Син свідка: Був у діда?
Від.: Також був урожай. У 21-му врожай був. Син свідка: Та ти назад вертаєшся.
Від.: А це були врожаї по 1.000 пудов намелювали однії пшениці. Син свідка: Все вивозили?
Від.: Все вивезли. Син свідка: Де? Прямо із тих?
Від.: Дома ж помолотили ж. Син свідка: так.
Від.: Ну в закорма ж понасипали. Син свідка: Ну а це ти ж говориш про свого батька.
Від.: Ну так. Син свідка: Ми говоримо за голод.
Від.: Ну та за голод же. Син свідка: То вже ж там не буде в закорма собі насипати.
Від.: Ну забрали ж, то Тобі голод зробили. Син свідка: А де ж вони забрали -з закромів чи з поля?
Від.: Та з закормів. Як вони з поля з соломою братимуть? Син свідка: Але молотили й зразу вивозили?
Від.: Помолотили, в закорма понасипали, через тижня два приїхали забирати. Син свідка: І ти бачила, як возили?
Від.: Ну та чого ж не бачила? Син свідка: І ніхто не брав з вагонів хліб?
Від.: На станцію вивозять. Син свідка: Ну а якби хтось взяв з вагона хліба собі, там підкинув би до хати, то що б сталося?
Від.: Розстріляли б. Син свідка: Ти бачила таке?
Від.: Так. Каже: -Як ти маєш право в держави... Син свідка: Ти була на суді такому, чи ні?
Від.: Я була вже замужем. Син свідка: Як в 32-му чи в 33-му. Як везли на станцію, якийсь чоловік перед тобою взяв відро й ще перед хатою набрав.
Від.: Ну, не брав. Боялися люди. Син свідка: ОЬау. Бо ти раніше розказувала, що його судили й 10 років в'язниці дали йому.
Від.: Хай воно ліпше не вертається. Син свідка: Це було раніше, мама, трошки.
Від.: Хай воно ліпше не вертається. Син свідка: Ще щось хочеш спитати?
Пит.: Я б тільки хотіла запитати, коли цей голод скінчився? Коли вони почали давати?
Від.: Голод кінчився в 34-му. Два роки -32-ий і 33-ій. Тридцять другий ще півбіди. Хоч було трошки хліба. А 33-ій -нічого. А вже в 34-му, вже стало ліпше.
Пит.: А коли вони почали давати хліб робітникам?
Від.: Коли почали давати. В 34-му.
Пит.: Так. Після жнив?
Від.: Та так. . Син свідка: А коли батько робив на заводі, там давали їсти.?
Від.: Там давали хліб. На родину виписували. Син свідка: Він то пішов робити на заводі. І було дуже небезпечно. В нього два рази одежа горіла.
Від.: Бо треба тоді шукати, де хліб дають. Так він поступив, таке залізо, отаке з завода йде. А він стоїть з кліщами, хватав його, тягне на діл. Та як не вспів хватити, так його обмотав. Два рази був печений. Одежа обгоряла на ньому. Син свідка: То є, знаєш, червоне залізо.
Від.: А то, що треба. Люди старалися вже ліпше вмерти, щоб давати хоч хліба для дітей. То ж у нас вже одне вмерло. Дівчина була сама старша. Син свідка: А там де вугілля копали, там не було небезпечно, чи ні?
Від.: Де? Син свідка: Де вугілля копали, на Донбасі.
Від.: Там шахти валялися і привалювали людей. Син свідка: Часто?
Від.: Та часто було. То мій брат же там робив в шахті, то п'ять років відробив, а тоді стали в армію брати його. А він розкуркупений. Так його за те й вислали за Байкал, знову в шахти. А ще п'ять років, та 10 років у шахті робив. А тоді розстріляли. Ой, нікому я не бажаю такого бачити. Син свідка: Я то розумію. Як прийшов час, 40-ий рік той, дітей в школі хватало? Було дітей, роджених у 33-му році чи ні? Чи діти були роджені в 33-му?
Від.: Та де там вони були? Син свідка: Не було? Як уже час до школи йти, не було дітей до першої кляси.
Від.: Що ж ти думаєш -штука, чи що. А таке, дивися, років два, що воно, як мати голодна, одні кістки. А дитина. Скільки їх, отих нещасних дітей вимерло! В нас уже п'ять років була дівчина, і то вмерла з голоду. Отакі ручки, такі ножки. Очі позапухали, нічого не бачить, саме пухле. Коли я була пухла, ноги отакі були. Син свідка: А як дід та баба, як вони себе врятували?
Від.: Які? Син свідка: Батьків батьки.
Від.: Вони жили, поки ще не забирали, а як в них вже забрали все, то баба вмерла. Дід умер в 23уму. Дід умер в 23-му. Син свідка: Це твій дід.
Від.: Мого батька батько. Син свідка: Так, а не мій дід.
Від.: Твій ні. Син свідка: Ні. Як мій дід врятувався? Батьків батько?
Від.: То врятувався, що як їхала я, то поїхав і дід і маму забрали. Син свідка: Але також десь вони м'ясо їли кінське. Коні подохли, то вони відгрібали ноччю. Чи як? Ти розказувала.
Від.: Так, ноччю. Коні дохли. Ноччю розкопають, удень закопають, а ноччю люди витягають і їли дохлих коней. Я пішла до них, а вони сидять, м'ясо їдять. Кажу. -Що ж? Де це ви взяли? Та це, знаєш, каже, удень закопали коня, а ноччю, каже, люди відкопали й це порубали й розділили. Собак, котів. Села такі були. Я не бачила того села, казали мені, все село вимерло. Ні собак, ні котів, нема ніде нічого. Чорний прапор висить. Тисячі вмирали за один день. Син свідка: Отак як ідеш по дорогах, то валялися?
Від.: Бачила я. Син свідка: Бачила?
Від.: Це бачила. Так ішов молодий хлопець і збоку дороги лежить мертвий. То як хто наткнеться, то закопають. Без трун, без нічого. По 10, по 20 душ заразом кидали в яму й загортали. Що ж ти думаєш? Шістнадцять мільйонів вмерло з голоду. Це ж не 16 душ, а 16 мільйонів. Чого в Росії не було голоду? А тільки на нашій Україні? Ось у Галичині -там також не було голоду. Син свідка: Вона була під Польщею.
Від.: Ну та так. А хто нашу Україну обороняв? Ніхто. А Україна годувала всіх хлібом, бо вона була на це багата. І землі багато, і земля добра, і ті хлібороби були такі. Ну якось мій дід жив. П'ятеро братів було в діда. Вони хлібороби, а тоді на цій же, відживають. Мої батьки. Ці відживають, з предків йшли господарі, що хліб робили. А як уже вимерли з голоду. Хай би не вродило, так не так би й жаль було. Скільки в нашого діда. Кожну весну вивозив по 2.000 пудов пшениці - в запасі була. Бо нову пшеницю мололи, а стару вивозили на станцію. І собак мав десять штук, дід. Син свідка: Це було при царю все?
Від.: Та так, при царю це було таке. Коней було, одних коней робочих 30 штук. Вісімнадцять коров. Скотини було. Син свідка: Але при комуні було же, мали люди городи?
Від.: При комуні? Та де там вони мали. Син свідка: Городів не було в вас? Не давали Вам городи?
Від.: Ну, при комуні їх же ж вигнали. Син свідка: Ну а в вас був город, як комуністи були? Був город?
Від.: Та який там город? Маленький. Стільки. Землю ж відібрали. Син свідка: Я то знаю. А то, що на городі, як ви посадите, то ваше?
Від.: Накладали. Син свідка: На городи?
Від.: Аякже. Здай стільки картоплі, здай стільки насіння соняшників. Накладали, вивозили. Син свідка: І те забирали, на заводі?
Від.: Ну та так.
Пит.: Чи вони також забрали посіву?
Від.: Посів брали ж. Накладали. Ось, оце ж війна була тепер. Оце ж з німцями. І також на батька наклали. Вісімнадцять пудів меду здав. Пасіку тримали. Син свідка: Кому це він здав, німцям?
Від.: Німці наклали. Син свідка: Німці наклали?
Від.: У нас же казали: -Україна хлібородна, німцю хліба дала, а сама голодна. Син свідка: То була приказка?
Від.: Приказка. Україна була багата, а бачиш, як настала революція, совєти що зробили? Син свідка: І корови пропали.
Від.: Прошу? Син свідка: І корови, коні пропали.
Від.: І корови, й коні -все пропало. Все пропало. Син свідка: Від цього, від голоду?
Від.: А що ж? Коні з голоду -одні ребра. Син свідка: Так що й коні, й люди разом мерли. Кд.: Та так. Бачиш, як коням мололи, овес давали, то коні були добрі. А як сама полова... Та й тієї нема. Син свідка: А було так, що коні ліпше їли, чим перед тим - після того голоду? Що коні ліпше їли, чим люди?
Від.: Та всього було. Тоді ні собак не стало, нічого. Син свідка: А ти мені раз розказувала, що мінялись з кіньми їжу. Коли коням давали кукурудзу, а їм, тим людям, щось друге. Так вони взяли. А вона була кухарка. І взнали, що вона кухарка. Це було в колгоспі, мабуть після того, після голоду. То він взяв заміняв, бо тут мав ліпший ступ зробити... Те-те, що коням. Це було таке, чи ні? Ну то розкажи.
Від.: Була я кухаркою. То було кукурдзу варять. Качани наламають і варять кукурудзу- То людям не давали, коням. То він каже: -Ти знаєш що? Ти заміни - навари кукурудзи. Або крупу ще з кукурудзи робили.
Пит.: А що люди говорили тоді про Сталіна? Що люди думали про нього?
Від.: А що люди зроблять? Там не то говорити, і думать не мав про Сталіна. А ти, каже, то Сталіна лаєш? Сталін -добрий чоловік. А що ж він зробив людям? Та я Сталіна й не винувачу. Там коло Сталіна було їх багато. Син свідка: Але він давав прикази.
Від.: Прошу? Син свідка: Він давав прикази.
Пит.: А про Кагановича чи люди знали?
Від.: Та знали й за Кагановича.
Пит.: Ну на цьому, будемо кінчати. Щиро дякую Вам за свідчення.

Зміст другого тому

web hosting counter

Hosted by uCoz