Edward Chernenko, b. 1925 on the outskirts of the small town of Tal'ne,
district center in Cherkassy region. Narrator's father was a peasant and carter
who had 10 hectares of land in one place and more somewhere else. Narrator's
mother was a schoolteacher. Narrator attended a Ukrainian eight-year school in
which Russian was taught as a subject 2-3 times a week. Narrator's parents were
afraid to talk openly in his presence: "In our home nobody said much. For
example, I never knew anything. Once, I asked Mother to teach me the Lord's
Prayer. It's the only one I knew. Nobody said anything about religion, nobody
said anything. I want to say that there was a case when a child in school said
something about his father. They came, the father was arrested - no more father.
It was obvious that everything was kept from us so we wouldn't know what was
said in the house. It was said that they couldn't talk in front of me." Narrator
described the first time he saw a woman die on the street, and he was too young
to understand what had happened. Narrator's father went at night to somewhere
unknown to narrator and would return with a bag of grain. Narrator saw many
homeless children who were rounded up and taken to an orphanage. Schoolchildren
discussed the famine among themselves in school. Recalls satirical songs sung
during the period: "In the village are neither mares nor hogs/ Only Lenin on the
walls..." Narrator travelled to Belorussia, where he recalls that there was
plenty to eat just over the border.
Питання: Будь ласка, скажіть
Ваше ім'я й прізвище.
Відповідь: Я називаюся Едвард Черненко.
Пит.: А коли Ви народилися?
Від.: В 1925-му році.
Пит.: А де саме?
Від.: На Київщині.
Пит.: На
Київщині? Чи Ви можете сказати ім'я села?
Від.: То маленьке містечко
Тальне.
Пит.: Район?
Від.: Раніш Київської області. Тепер
вже не є Київська область. Тепер уже є якась інша область. Думаю, що Черкаська
область.
Пит.: Чим займалися Ваші батьки?
Від.: Ну, мій
батько працював на сільскому господарстві, вантажником був. Всякими речами.
Мама, то вчителькою була.
Пит.: Була грамотна?
Від.: Уся
родина була грамотна.
Пит.: Добре. А що він робив до революції?
Від.: О, я не знаю. Я думаю, що він продавав коней і всяке таке інше.
Пит.: А скільки десятин землі він мав?
Від.: Мав 10
гектарів у одному місці й в другому місці не знаю скільки там. Я знаю, що в двох
місцях.
Пит.: Так. А він завжди там мав, але, або - чи до революції
мав більше?
Від.: Ну, я думаю, що він мав завжди. А пізніше забрали
землю до колгоспу.
Пит.: Коли вони почали забирати землю?
Від.: Я не пригадую в які то роки. Я тільки пригадую, що після того
як здали одну коняку. Я знаю, що в нас було більше. А він їх чи продав чи що -
нема що робити. То в нас осталося - так називається теліжка. Знаєш, що таке
теліжка? Отак плуг і спереду теліжка веде плуг. І в нас ті теліжки були, хоч
спершу оставили були. Бо я з них возики робив, так, що я пригадую. А що там ще
було не пригадую. А колгосп - я пригадую, що ходили по селі. Скільки я років
мав, я не знаю.
Пит.: Скільки Вас було?
Від.: У нас було
так: разом нас було 10-ро. П'ятеро братів і п'ятеро сестер. Але вони не були
рідні. Вони були частина від матері, частина від батька. В нас було так - то
була сестра на п'ять років старша від мене і я. А то всі були від мами. Як
казати - четверо від мами і четверо від батька.
Пит.: Ага, то значить
вони другий раз уже? А чи Ви можете описати Ваше містечко?
Від.: Ну,
містечко дуже гарне. Посередині містечка річка тече. Наше все, переважно як всі
городи, як наш - виходив до самої річки. Так що я з молодих років виріс коло
самої річки. Левади - то все особливо.
Пит.: Якої величини то,
скільки?
Від.: Досить великі городи в нас були. Два великі городи. Як
подивишся, то аж до левад. А пізніше левади були. Так як сказати? Яких три,
чотири американських акрів. Я не можу сказати, як то було по гектарах. То тяжко,
вже забувся. Але так - чотири акра де.
Пит.: А скільки людей було в
містечку?
Від.: В той час було до 6.000, до 7.000.
Пит.:
Так, то дуже мало. Це вже центр району?
Від.: То вже було цілком
містечко, бо ми жили понад окраїною містечка.
Пит.: Чи була церква?
Від.: Я пригадую в нас була церква, дуже гарна церква. Пізніше з неї
зробили шпихлір.
Пит.: Коли?
Від.: Я знаю, що була церква.
Ще чуть-чуть пригадую щось там. Чи я мав нагоду бути в ній, чи що, не можу
сказати. Одиночко, що знаю, що вона стояла пізніше, але з неї вже було щось. Чи
то був музей, чи що - щось не знаю. Але вже вона не служила як церква.
Пит.: Чи Ви знаєте, що сталося зі священиком?
Від.:
Натурально. Я ще пригадую коли нас розкуркулили. То пригадую - повиходили люди з
хат і тих, що їх розкуркулили - везли на гору. Я пригадую один співав пісні. Я
дуже любив пісні. Так, що він співав, як то пригадую: "Соловки да Соловки -
дальня путь дорога. Сердце бьётся, бьётся - грудь болит, на душе тревога." Оце я
ще пригадую з тих пір, як то він співав і плакав. І бачив я як на возах люди
їхали.
Пит.: Скільки розкуркулили?
Від.: Хто знав скільки?
А чи то з нашого місця, так би можна сказати не з містечка, а тільки з того - з
околиць, де я був. То я думаю, що було кілька десятків.
Пит.: А Вас
не розкуркулили, бо Ви не були?
Від.: Ні, не знаю. Думаю, що батька
не рахували, що він куркуль. Тільки, що вони знайшли, не знаю.
Пит.:
Він був бідняк, чи середняк?
Від.: Я думаю, що він середняк був. Але
ми мали досить гарно, мали в хаті досить всього. Так, що перед тим, пригадую, ми
мали досить всього. Жили, діставав завжди щось.
Пит.: Що Ви
пригадуєте про період НЕПу?
Від.: Нічого.
Пит.: Нічого?
Коли вони почали колективізацію?
Від.: Коли колективізацію, я не
пригадую коли. Але ж я кажу - осталося три теліжки, що батько віддав останнє в
колгосп. А ті теліжки, я знаю, що осталися. Я знаю, що то нездані. А коли то
було? Знаєте, я був смаркачом. Зараз би сказав, прочитав. То воно не виходить. Я
так кажу, як воно було.
Пит.: Чи була школа в Вашому містечку?
Від.: Була. Три кілометрів я ходив до школи.
Пит.: Чи то
була російська?
Від.: Ні, я вчився в українській школі аж до восьмої
кляси. Ми мали російську мову два чи три рази в тиждень по 45 хвилин. Але на
українській мові все було. Я знаю, що були там і російські школи. Хто хотів до
російської, йшов. Я то не знаю як вони там розбиралися. Я сам ходив до
української.
Пит.: Коли вони почали розкуркулювати й коли почалася
колективізація? Чи люди приїхали З району, щоб це зробити?
Від.: Я то
не бачив, але я знаю, що були. В нас особливо говорилося, що все позабирали,
все! Каже: - По тому зараз, комісари і всякі ті. А чи хто винний з наших був,
хто знає, що там робилося? Але я в тих літах, що я був - я аж так багато уваги
не звертав. Не був той, що або займався спеціально, так як другі, може
цікавилися. Не розумів.
Пит.: Активісти були?
Від.: Я
думаю, що були. Так я чув. Я не розумів, мені в голову то не йшло.
Пит.: Чи люди спротивлялися колективізації?
Від.: Я думаю,
що так чути було. Як було наприклад: сміялися одного разу. Я пригадую собі -
випивали. Так у нас переважно збирається так родина, так і других запрошує. То
пригадую, так каже. А він так каже: - Ото ти оту сліпу кобилу до колгоспу здав.
- Хоче сказати, щось там було. Так, що не так, а все продав там, чи не знаю що,
а сліпу кобилу віддав. Я то ніколи не забуду.
Пит.: Як Ви ходили до
школи, чи вони вчили Вас по-комуністичному?
Від.: Ну, я б сказав -
нас учили, нас учили. Піонери були. Були так як "Ворошилівський стрілок" здавали
там ми. І всякі такі речі, то все в школі були. Піонери були. Сталін та Ленін,
то ж голівна річ, що провадилася.
Пит.: А вдома, що говорили?
Від.: Е, в нас вдома багато не говорили! Ну, наприклад, я ніколи не
знав нічогісінько. Одиночне, що я знав то мама навчила мене "Отченаш." Це
одиночне, що я знав. Про релігію ніхто нічого не говорив, ніхто нічого не
говорив. Хочу сказати, що я знаю, що було таке, що дитина в школі щось-небудь
скаже за батька - щось-небудь таке. Прийдуть, батька арештують - нема батька.
Все то було видно закрито, щоб не знали - що в хаті говориться. Говорилося, то
може при мені не говорили.
Пит.: А чи Ви пам'ятаєте коли люди вперше
почали вмирати з голоду?
Від.: Я не пам'ятаю точно. Я тільки пам'ятаю
один такий епізод. Значить, я йшов з мамою. У нас така широка вулиця. Вона не
була brick-ована, вона була проста собі вулиця, досить широка. То була зима. З
однієї сторони ми пішли вдвох, а з другої сторони вулиці пішла жінка. І так вона
йде і так помаленьку, помалесеньку, помалесеньку. І тоді впала. А я кажу до
мами: - Диви, жінка впала! А вона мені: - Сину, то нічого не поможем. І ми пішли
далі. Це перший раз, що я побачив, що люди вмирають. А я після цього не знаю, що
й ж воно відбувалося. То я мав тоді, можливо сім з половиною років, не знаю. І
воно мені так убилося, можливо, що я молодий був. Але то мені ніколи не
відходить. Так як закрию очі, то й бачу. Ще інше знав, що бачив - що багато того
було. Крім того, я мав наприклад, вже після голодівки - то я знав, що в нас три
хатки осталося: наша й хати, що належали нашим родичам. Я знаю, як голодівка
починалася - чи вона вже була - то ми ходили на нашому ж городі з сестрою і
викопували малесеньку картоплю, що не викопана була перед тим, осталася. То ми
ходили копати з того оладки робили. То вже відчувалося, що був голод.
Пит.: Чи вони приїхали до Вас і забирали хліб?
Від.:
Нічого не знаю, нічого не знаю. Я ніколи не бачив.
Пит.: Хліб брали в
селі?
Від.: Можливо так, але ніколи не бачив.
Пит.: А як
Ви пережили? Чи Ви завжди мали досить?
Від.: Ні, ми не мали досить. Я
знаю, що батько ходив ніччю десь, хто знає куди. Ходив, не казав. Як принесе, то
принесе не цілий мішок, але щось там у мішку - чи жита, чи пшениці. І то ми на
жорнах - жорна мали вдома й терли те на жорнах. Такі оладки й всякі речі і так
хто знає, що вироблялося. Так що, як ми голодували, я б не сказав - уже вмираючи
з голоду. Ми дякуючи батькові ще сяк-так діставали щось. Я знаю, що ми старалися
ще помогти комусь. Щось, що там було. В мене батько був такий відчаяний, що він
міг зробити що хоче. Принести щось, якось. Я знаю, що довкола нічого - люди
вмирали. Бо ж то переказували! Страшні речі відбувалися! Але то все я не бачив.
Чув, але не бачив.
Пит.: Чи Ви мали родину в селах?
Від.:
Мали, мали одну родину. За три кілометра. Вона, там родина була. Вони пережили.
Як пережили, не знаю. Бо я знаю після того - син її був більш-менш таких років,
як я. Так, що я знаю, що пережили. Але другі були дядьки, знаю, то вимерли.
Пит.: Ви не знаєте, чи багато з Вашого містечка вмерло людей?
Від.: Я не можу сказати. Я не знаю. Я думаю, що я може або задурний
був, або може замалий був - хто знає. Я аж так багато з того не можу сказати.
Тому, що не було змоги не то що пригадати, може я б і пригадав. Але просто я не
бачив того, що тяжко побачити. Малий був. Пит: Чи було багато безпритульних
дітей?
Від.: О, так. Особливо після голоду. Цілі - я ж тоді мав
нагоду з ними вчитися разом. Ми їх боялися. Були такі, що ми їх боялися бо вони
могли - вони з ножами ходили! Що тільки хоч! Діти! В таких самих роках як і я, і
самі їх боялися. Боялися тому, що вони могли, що хоч зробити.
Пит.: І
вони не були в дітдомі?
Від.: Вони були в спеціяльних дітдомах. Там
їх забирали там. І вони там їх вчили і всяке таке інше. Але вони до школи
ходили, то я з ними разом вчився.
Пит.: А чи вони сказали - з чого
їхні батьки вмерли?
Від.: Де їм! Може навчили. Хто знає з чого вони
померли. Я думаю, що просто в такому випадку як я років мав. Просто то в голові
не влазило: що тата, або маму хтось мав - а він не мав! Я знаю, що було дуже
багато оцих хлопців і дівчат.
Пит.: Як той голод скінчився? Чи Ви
знали, що голод скінчився?
Від.: Ми знали, що голод скінчився тому,
що в школі вже було по іншому. І ніби не ті люди, їсти приносили до школи. А в
школі, ми не мали що їсти - додому йшли. І з хати, то не було що взяти. То ми на
перервах переважно крали - пішов, хліба приніс. Повидло й всяке таке масло, то
ми йшли й крали. А тоді там таке робилося! Хто вкрав!?! Але, що з дітьми зробиш?
Але ми крали, крали з під хат їсти. Так, що я так само крав. Сварка: - Хто
вкрав? - питав. Та де там, голодний! Повірте! Як вдома, то щось є - якийсь суп,
то добре. А якщо немає? Ну, то суп там якийсь з'їв та й годі, та й більш нічого.
А тоді ж в другій годині, пригадую, в третій годині ранку з сестрою в черзі
стояли за хлібом, щоб дістати трохи хлібу.
Пит.: Чи був торгсин у
Вашому районі?
Від.: Я чув за торгсин, що в нас був торгсин, але я
ніколи не знаю. Казали, що там якісь речі міняють, хто що мав, то здавати за
хліб і все. То люди міняли, але я їх ніколи не бачив.
Пит.: Як Ви
були старші, чи люди говорили про голод?
Від.: Говорили в школах, у
нас говорили. У нас переважно діти говорили про голод, що був. І в нас те, що
ото говорять за 7.000.000 - у нас не говорилося. У нас говорили, що було вісім.
Ось наприклад я запитав Сласного - тут у мене є друг. То кажу - Слухай, як же в
вас казали? А він каже: - У нас казали 8.000.000. - Так само й в нас говорили -
вісім. У нас не 7.000.000. А як то вони знали, як що так, то я не знаю. Чув
8.000.000.
Пит.: А чи Ваш батько чи мама, чи вони говорили тоді про
тодішню політику?
Від.: Ні, я ніколи не чув. Я почув від них, перший
раз, як прийшли німці. Я почув, що вони ними були не задоволені. Як почали
говорити, що те, друге, треттє! Я аж витріщив очі. Думаю, як же вони так
мовчали? Ніколи, нічого! А тепер проти так стоять. То як же дивно мені було -
противоріччя. Видно вони сильно скривали, а так пізніше думаю, що дуже скривали.
Пит.: Боялися?
Від.: Боялися.
Пит.: Чи Ви були
репресовані? Чи хтось із родини?
Від.: Що таке?
Пит.: Із
родини.
Від.: О, в мене? У мене після голоду, то в мене брат один
десь дівся. Вже після голоду. Осталася одна сусідка - троє дітей. Один брат у
Америці. Десь поїхав ще після 22-го року. Поїхав, збирався найти гроші. І там
були досить: там сестра закінчила докторат. І були в армії майорами,
полковниками й таке інше. Так що були різні.
Пит.: Ви були в
радянській армії?
Від.: Так, я був.
Пит.: Ви сказали, що
Ви дуже любили пісні, так?
Від.: Я ще їх знаю тисячі.
Пит.: Добре. Чи Ви пригадуєте деякі пісні, що в них співали про
Сталіна?
Від.: О, я за них чув. Наприклад: В селі ні кобили, ні свині
Тільки Ленін на стіні І показує рукою, куди їхати... Або: Сидить Ленін на
стерні, сорочку латав, Стерня десь там коле, а він її лає. (Сміх.) Це я собі
пригадую. Це в нас так співали. Було всякого смішного.
Пит.: І про
Сталіна?
Від.: Ну, то разом за них співали. За Леніна, чи за Сталіна,
то було все рівно. У нас речі були, що відбувалися поза тим, щоби ніхто не знав,
як відбувалися. Такі речі, я зараз не пригадую, але я знаю, що в нас співалося.
Але каже: - Помовчи, бо дістанеш! Хоче казати, що люди знали - що співали.
Пит.: А чи були анекдоти?
Від.: І анекдоти були, але не
пригадую. Я всього не знаю.
Пит.: А пізніше, що люди говорили про
причину голоду?
Від.: Сказати правду - не можу, не можу. Воно якось
не йшло. Тепер я знаю причину. А раніше я причини не знав.
Пит.: Чи
люди казали, що був голод у Росії також?
Від.: Я скажу ще одну річ,
що голоду в Росії не було. То я сам знаю. Мені не треба казати тому, що як на
літо так якось вийшло, що батько дістав працю в Білорусії. Кордон був Росія й
Білорусія. І ми туди поїхали. Можливо то нас і спасло до кінця голоду. Я
пригадую. Ми приїхали туди, а там було все їсти. Значить, люди не їли так як ми
тут їмо. Але наприклад, уху робили з риби, скільки попало картоплі напевно
завжди там було в тому котелку. І всякі речі там були. На то, що "розроботках" -
так називається. Ми їздили, то я бачив. Там голоду зовсім не було, я сам знаю.
Пит.: А чи Ви маєте щось додати більше?
Від.: Щось додати?
Додати - тільки жаль, що так пізно ми взялися за то, що так голод пройшов. Я
пригадую після війни, як уже ми приїхали сюди; так подумаєш, скільки то людей
вимерло й скільки то було! І так же чув від інших людей. Не від кого. І ніхто
нічого, і все так мовчало й до цього часу. Так непотрібно скільки того часу
пройшло. Хто не казав! - Та брехня, та що то! То другий раз так зло бере і
хочеться сказати до того й так за шиворот: - На тобі! На! Голоду не було!?! Коли
я бачив! Так ото росіянин спитав: - Той, каже, голод? Що вмирали з голоду? То що
то? - У нас голод був! - Так який же в вас голод? Яка в вас біда була? - кажу. А
він: - "Да что вы мне?!" Кажу - Нічого. Ліпше вже не говори, не тобі говорити!
Але не дай Боже! Найбільше людей вимерло українців - то що я бачив. І то тисячі,
тисячі - що пережили більше як я! Я не пережив так багато, але є тисячі й
тисячі.
Пит.: Дуже, дуже Вам дякую за все.
Від.: Та,
причім же тут дякувати? Може я не сказав стільки, скільки другі Вам говорили.
Все те що бачив, то сказав.
Пит.: Ну, добре.