V. Maly, b. 1914 in the 64-family village of Druha Korul'ka, Barvinkove
district, Kharkiv region, into a wealthy family of farmers which had 300
desiatynas of land. Narrator's father was an officer in either Petliurist or
White Army - narrator is uncertain - and was shot by the Reds in 1919; his
godfather was shot by the Whites. Narrator's mother remarried, and narrator
lived with grandparents who after 1922 had 6 desiatynas. Collectivization began
in 1930. The family was dekulakized in 1931 and narrator's grandparents died.
Shortly thereafter. They had been "ten-percenters," i.e., victims of the final
wave when it was decided to dekulakize another 10%. "Collectivization was very
simple." There was a meeting at which only three people - an outsider and two
brothers from the komnezam - voted for collectivization. Then the activist asked
who was against Soviet power. When nobody dared raise their hand, the activist
ordered the secretary to record that the resolution had been passed unanimously.
Also in 1931, narrator falsified his age and fled to Donbas to work. In 1932-33
the entire crop was taken directly from the threshing room. Narrator estimates
about 1/3 of the village perished in the famine: 36 in 1932 and 108 in 1933.
People started to die near the end of 1932, then in 1933 whole villages died
out. Many died from eating inedible parts of trees. Narrator got 1 kg. bread as
a welder in Kramators'k and was able to give food to his grandparents. Narrator
also saw many starving, especially children, in Kramators'k. Three of narrator's
paternal uncles were shot in 1937. Narrator previously published memoirs as V.
Maly, "Mortal Famine in the Village of Korulky," The Black Deeds of the Kremlin:
A White Book, ed. S. Pidhainy, et. al (Toronto-Detroit, 1953-1955), II, p. 543
and V. Malyi, Selo Druha Korul'ka (Munich, 1952).
Питання: Будь
ласка, скажіть коли Ви народилися.
Відповідь: В 1914-му.
Пит.: А де Ви народилися?
Від.: Село Друга Корулька на
Україні.
Пит.: А чи Ви можете сказати район і область?
Від.: Так. Район був Барвінківський. Область Харківська.
Пит.: А чим займалися Ваші батьки?
Від.: Хліборобством.
Пит.: Скільки десятин землі вони мали до революції? Чи Ви знаєте?
Від.: Триста.
Пит.: Триста. Вони були досить багаті?
Від.: Ну так. Частину революцію, а пізніше тоді то вже нас
розкуркулили й те забрали, що осталося.
Пит.: А після революції,
скільки десятин вони мали?
Від.: О, давали тоді дві десятини на душу.
А так я жив з дідом і бабою. То це в нас шестеро десятин. В революцію хотіли
мого діда повісити. Ну, що багатий. Але люди заступили за те, бо було як підіп'є
трошки, та тому там батракові плуг подарить, тому коняку, тому корову. Так вони
сказали, що добрий чоловік. Ото його спасло.
Пит.: Що Ви пам'ятаєте
про період НЕПу?
Від.: Ну, та я жив тоді. За НЕПу було добре. Хоч я
був молодий, мені було там 15 років, а дідові 60. Як розкуркулили в 31-му році,
мені було 16, дідові 65, і бабі 60. Але баба померла після того дуже скоро. А
дід пізніше.
Пит.: Що Ви можете сказати про колективізацію?
Від.: В мене є книжечка, тільки я її пороздавав. Там найліпше
сказано. Колективізація. Спершу вибрали вони, людей поставили на бойкот, там де
магазин, в якому можна купити сірники, чи керосінову лямпу. Бойкот - де
продавалося. А пізніше розкуркулювали. Батька розстріляли. Я можу сказать, що
мій батько був ростріляний червоними в 19-му році, шостого січня. Через те, що
він був офіцером протилежної армії до советів. Тільки точно я не знаю, чи то
була біла армія, чи то були ті Петлюрівці, як він був розстріляний. А три дядьки
в 37-му році, то вже розстріляні отими брата мого діда, бо був у полоні першу
війну в німців шість років, та то тоді пустили муху може буде війна в німцях, а
другий мій батько хрещений Грицько Гетьманенко, той був з білими. Він був
інженер-механік корабля. Куди корабель іде, туди й він. А один, Федір Мархилович
Гетьманенко. Якось в це родичів наших прізвище - Гетьманенко. Та той навіть у
партію хотів улізти. Кандидат був. Ще давно до 37-му році. Але розкуркулили
його. Забрали за одну ніч. І жили в різних містах, щоб не передали. Знаєте, щоб
не передали, ховаються. Ну, а за всю таку ситуацію, мати вийшла заміж за
другого. Він не хотів другої дитини. І мати вмерла, їй 37 років було. Ще молода.
Бо правдивого чоловіка не було, тобто, мого батька. Ну, то я його не вину теж,
бо його совети повісили в 42-му році. А за партизанів він був велика шишка. Там,
на коні так стріляв з пістоля його. Ліс йому дали охороняти. Ну, а він не вже
був stupid, нарізав лісу, построїв хати, та виорував землю, а хтось доніс.
Виїхала "Виїзна сесія” сказала: - За 24 годин вибирися! А як німці прийшли, він
німцям сказав: - Це моє. Ну, а що німці? І став служити німцям. Але як червоні
нажали, німці пішли, але йому не сказали, що тікають. Вони пройшли по лісу. То
така справа.
Пит.: Коли почали колективізацію в Вашому селі?
Від.: Вона почалася таки в 29-го року. Були так звані СОЗи. А в 30-му
почали вони вже колективізацію і розкуркулення. Ми ще утрималися аж до 31-го
року. Ми були “10%-ники.” Рішили ще 10 процентів розкуркупювати. То нас
розкуркулювали вже в 31-му році. Так, що колективізація в 31-му році вже була
закінчена.
Пит.: Скільки родин було в Вашому селі?
Від.:
Шістдесяти чотири дворів.
Пит.: А скільки розкуркулених?
Від.: А це я вже забув. В книжці там є.
Пит.: Ну,
приблизно.
Від.: Та, ну 10, 12 родин було. То там воно написане в
книжці. В мене брошурка така. Там написано. І ім'я точно. Тільки я позачеркував
був прізвища.
Пит.: Чи Ви пригадуєте, як відбувалася колективізація?
Що вони робили?
Від.: О, yeah. Я був ще молодим. Дід не міг іти на те
зібрання, бо вже був збавлений голоса. Колективізація дуже проста. При советах
був Василь Подольський, а там друг Капран. То зборами керував Подольський і
Капран. То вони розказали, яке там буде добре життя, в колективі спершу. А тоді,
як зказав, хто за те є, то тільки троє осіб підняли руки. То за те, щоб був
колгосп. В тім числі Капран. Ну а народ каже: - Ти не з нашого села! Ти не можеш
голосувати! А каже той: - Там ті, що підняли брати їх два, вони КНС були. Хай
вони й будують. Він тоді ніби став. В нього тут ще шрам такий. Козак чи що його
шаблею розперезав. - Хто проти радянської в лади? Ніхто не піднімає руку. - Хто
проти радянської влади, прошу підняти руки. Хто ж там підніме руку? Ніхто не
підняв. Він тоді каже секретарю: - Запиши одноголосне. То, значить що всі
зголосилися одноголосне, і там колгосп. От то так провадять. А тоді народ став
говорити, що мав Капран, не з нашого села, й тільки два, їх два брати Стахівих,
хай вони будуть, але з того нічого не вийшло. Він підставив список, і люди
почали підписуватися, що йдуть в колгосп. Дуже просто й легко. Частину
розкуркулили, а друге, люди боялися іти в колгосп.
Пит.: Чи люди
спротивлялися колективізації?
Від.: А ж я вам тільки, що сказав. Але,
як він сказав проголосуйте, чи ви є проти мироприятів, то ви знаєте, що могли б
статися. То ясно. А де було підписати? Бо то те все соромно, що тобі зразу
підпишуть контрреволюцію, і що хоч, або Сибір, або розстріляли. Там було дві
дороги - або Сибір 10 років, а то більше.
Пит.: Чи Вам відомі так
звані "бабські бунти?"
Від.: Не чув такого.
Пит.: Яку
частину урожаю брала держава після колективізації?
Від.: О, там
накладалося. Ті накладали подвійно, міра стільки то вивести. Наставлялося на
посів і стільки то вивести, це як тільки почалося. А в 32-му, 33-му, все
забрали. Люди кажуть: - А де ж посів? Каже: - Вам буде видано. І тоді весь хліб
з під молотарки вивезенний був. Людям нічого не осталося буквально. Одна третя
села приблизно. Бо я тоді жив у другому селі, бо я робився на Донбасі, їздив.
Але, це один уже був старий, його не важило, Лук'яненко Тихон Федорович, що
казав, що одна треття села вимерла з голоду, а та що вциліла, бо той хто робив в
Донбасі, робочий отримував хліб, підтримував.
Пит.: Скільки кілограм
діставав робітник?
Від.: Так як я, скажемо, welder, діставав один
кілограм. Ніби не живеш. То я той хліб їв, а то привозив решту додому. Бо на
мешканця давали 200 грам, і 400 грам. Але я як попрохав на діда й бабу, то
сказали: - Ми куркулів не годуємо. То я віз тоді щось кілограм. То баба не
доїдала все, бо я молодший. Мені ставляла, а вона з голодуй вмерла.
Пит.: Як відбувалося розкуркулення? Що вони робили?
Від.:
О, дуже просто. Заїжджають гарбою, то така бричка здорова, забирають все
барахло, там що не є, не риють кругом, якщо хліб в пічці був у тебе, пікся, то
вони й той хліб заберуть, що ще печеться. І те забрали. А тоді казали, щоб за 24
години вибралися. В чотири сторони. А тоді в 33-му, люди на селі мерли - багато
вмерло.
Пит.: Коли вони найперше почали вмирати з голоду?
Від.: У 32-му вже вмирали, в зимі, бо вже те, що було, хтось що десь
може, чи трохи заховано, чи собака, чи кішка, то ще жив, а вже в 32-му почалося.
Я там пишу в книжках. Казав 36 осіб чи що, а потім у 33-му, 108 десь. Бо не було
вже що їсти, а люди там кидалися в ліс, дерти липову кору. Вона м'ягка й товста,
і то такі коржі пекли. А як його з'їсиш, як голодний, то Good-bye Вмирали!
Пит.: А коли Ви поїхали на Донбас?
Від.: У 31-му. Вони, як
мене розкуркулили, мені було 16 років. А мого дядька тоді ще не розкуркулили.
Завідував харчами, та підсипав харчі тому, що приймав. Дав йому муки, ковбаси.
То він сказав, щоб я підробив свою метрику з 12-го, щоб було 18 років. Бо мені
було 16, а те не приймали. І тепер що, я тільки поступив, а мене хотіли пхнути в
цю школу, welder, де готовували на інструкторів. То я там поступив на вельдера в
31-му році.
Пит.: А хто з Вашої родини ще лишився на селі?
Від.: Дід і баба. Тільки ж не там, де ми жили. Нас уже розкуркулили.
То ми найняли квартиру й там жили. А на тім селі нікого. В нашому дворі, вони
зробили стайню, бо в нас було дві хати. То був якраз центр цього колективе - там
канцелярія, і тут худобу тримали.
Пит.: А як ж вони пережили голод?
Що вони їли?
Від.: А, то що я привозив, о той кілограм.
Пит.: Так.
Від.: Додому.
Пит.: А як далеко то
було?
Від.: Ну, вони то пережили. Я дивився там. Баба, вона не
доїдала, то вона від malnutrition ще не вмерла. А ото тим жили, що я привозив,
оцей кілограм їм. Донбас близько. Та то село, воно все згинуло. А то в багатьох
родинах, хтось робить, то потрошки ото приймали. А там такі, як одинаки, було
продають цей хліб, так ЗО рублів за 800 грам. Бо вони давали робочим 800 грам.
Це я отримав кілограми welder. А в советів це називалася "вредная робота”.
Пит.: А яку частину Вашого села вимерла з голоду?
Від.: Я
не жив тоді там в селі, а так як казав Лук'яненко Тихон Федерович, каже
приблизно третя частина села вимерла з голоду. Воно було, що як давали 400 грам,
як робітник 800, то 400 грам отримував і мешканець, службовець, здається
службовець 600 грам, а там, що по 200, не знаю, по 200 грам одержували це ті
другі, не всі однаково. Залежало від праці.
Пит.: А Ви жили на
Донбасі аж до якого року?
Від.: Кажу вам, 31-ий, 32-ий, 33-ій, в
Краматорськім я працював.
Пит.: А після того, чи Ви вернулися до
села?
Від.: Ні, ні, я більш не вертався. То, я тільки потягом їздив
вже додому.
Пит.: Так.
Від.: А на вихідний ходив туди
провідувати там родичів. Так, та це ж й був Лук'яненко. Бо Лук'яненко і мій дід,
їхні жінки сестри, то рідня. І в нього теж син робив welder-ом. То я ходив вже,
провів, дивився. Уже зима не молотять. Які люди замучені. І багато тяжко.
Тільки, що ходили, як тінь! То їх багато то вимерло, як стали ту липову кору
здирати. Від того найбільше пропало.
Пит.: Чи Вам відомо випадки
людоїдства?
Від.: Ну, тут тягнеться. У нас не чув. Не чув такого, щоб
у нас було. Можливо десь я б сказав, може десь було, тільки, що не хочуть,
тихенько. У других містах кажуть було, але в нас я не чув, щоб це було.
Пит.: Чи була церква в Вашому селі?
Від.: О, церкву
закрили ще в 29-му році. Звався так “Червоний похід радянських письменників” і
то там трибуна, вірші, кажуть проти релігії. Як тоді лозунг Лєніна: Релігія то
опіюм народу. В 29-му році вже церкву закрили. Бо наклали такий податок, що вже
ніхто не міг платити.
Пит.: Так. Що сталося з священиком?
Від.: Священиків виарештовували й десь вони зникли.
Пит.:
Чи то церква була українська чи російська? Чи автокефальна церква?
Від.: Там воно мінялося. За НЕПа було по-російському, але правили
більше по-російському. Потім була ще жива церква, що попідстрижені були.
Мінялося. Щоб сказати українська, ні, бо правилося на церковнослов'янській мові.
Пит.: Чи була школа в Вашому селі?
Від.: У другому. В
друге село ходив.
Пит.: Чи то була українська чи російська?
Від.: Там були. Мусив учити українську й російську мови. Однако! На
рівні мусиш знати обидві.
Пит.: А хто з Вашої родини був
репресований? Кого арештували? Кого вислали?
Від.: Нікого. Були
тільки ж дід та баба. Бо дядьки сини були вже повідділяпися, працювали. І до
війни вже до цієї нічево не було, так сказати, що репресовані. Тільки ото три
дядьки розстріляні в 31-му році. А так, що б репресовані, окремо від нас, як
дід, баба, і дядьки, тобто його сини, то вони не були репресовані. А тільки
пізніше теж розкуркулені . І їх теж розкуркули пізніше вже.
Пит.: Що
Ви можете сказати про владу в Вашому селі? Хто був головою сільради?
Від.: Це тяжко згадати його ім'я. А був присланий правда, Василь
Подільський з Барвінкова, з району. Бо цей час як почала в нас колективізація,
Василь Подільський був. І українське ім'я і все. Він по-російському говорив і то
було тільки українське ім'я, а вживав він російську мову.
Пит.: Чи
він був грамотний?
Від.: Ну, аякже, ясно, що писав же так протоколи.
Пит.: А чи вони прислали 25.000-ників?
Від.: То я забув
уже в якому часі було, бо я вже не жив в селі. То я вже не знаю з якого року оці
25.000-ники були, що ходили від хати до хати, забирали все. Бо я тоді не жив у
селі. Точно не знаю, чи були вони в Корульці, чи не були?
Пит.: Хто
були активісти?
Від.: КНС - Комітет Незаможних Селян.
Пит.: А хто вони були?
Від.: Бідні.
Пит.: А
чому вони були бідні?
Від.: Оце вже від їх залежало, чого вони були
бідні? Не працювали. Ну звідки я знаю, чого він бідняк був.
Пит.: А
чи були комсомоьці?
Від.: Ну, так. Молодь. То були. То вже з таких.
Ото якщо батько був у КНС, то син комсомолець був.
Пит.: А чи вони
примушували вчителів бути в активі? Чи вони примушували вчителів бути
активістами?
Від.: Не знаю, щоб хтося примушував. Як ти не хочеш, то
я думаю не будеш активіст. Чекістами мусили бути. Як ні! Комсомольцями,
партійцями, а вчитель мусив іти. Інакше він не вчив. Ну, я про це точно не знаю,
не можу сказати. Може не хотів. Чи їх примушували, чи вони самі йшли.
Пит.: Чи були сексоти?
Від.: Ну, це я вже за сексотів
почув, як я був у місті в Краматорськім коли я працював. А там, як вони були,
звідки ти знаєш, хто на тебе донесе, хто що каже, та вся система побудована на
сексотах.
Пит.: Що Ви пригадуєте про вищу владу? Що люди думали про
Скрипника, про Постишева, про Кагановича?
Від.: О, ну що ж люди? Там
люди думали, що хотіли. Але тримай язика за зубами. Ото була найліпша політика.
Ніхто нічого не висказував проти влади. А тільки знали, що це мов починає
українська влада, бо був Скрипник, то вже думали, що застрягнися, бо думав, що
дійсно буде Україна вільна. А побачив, що то брехня, а так, що відкрито
дискутували, то було розколе діло.
Пит.: Як той голод скінчився?
Від.: Ну, це вже я вам не скажу, бо я вже в 34-му році не був там. Не
знаю, як воно. Знаю, що багато людей померло в 32-му, а в 33-му то найбільше.
Пит.: А коли стало легше дістати хліб?
Від.: Після того,
як Кірова вбили в 34-му році, 31-го грудня. А через місяць Молотов об'явив, що
карточна система зміняється: два кілограма хліба в одні руки. В ночі ставали в
чергу, і то черга стоїть, а робітники ті, що на працю прийдуть, то вони йдуть
без хліба.
Пит.: Чи були торгсини?
Від.: Так, в місті. В
Воронежі було. У Росії, а на Україні не було. У місті було за золото. На Україні
не було. Там було все, що хочеш, якщо маєш валюту чи золото.
Від.: Як
наша мати мала там до харчі, то що таке то здали голодівку в Воронежі в торгсин.
Так купили крупи там і муки і послали посилки додому своїм, вона матері послала
і сестрам там. То, то в Воронежі, ми там переживали, то там був торгсин. На
Україні не було торгсину. Я не знаю. Були, були в містах. Може були в великих
містах. Де там ті торгсини були?
Пит.: Чи було багато безпритульних
дітей там в Краматорському?
Від.: Так, були. Коли я жив в комуністах,
я не знав, чого він мені запропонував жити в нього і каже: - Чого ти їздиш
потягом? Живи! Ось 25 рублів для тебе нічого. Бо вельдер отримував добрі гроші.
А я вчився welder-ом у вечерній школі. Бо я не знав, що то він за мною дивиться.
Убійця мого батька був Карнау - директор содово заводу. Бо вони знавали, чи я
щось знаю. Але мені добре, що з нашого села, каже: - Ти, знаєш хто твого батька
вбив? Кажу: А звідки? - Карнау! Він о там! То добре, що я сказав, то я робив, що
зовсім таких людей не знаю.
Пит.: Тільки ше одне питання. Чому Ви
думаєте був голод на Україні?
Від.: Селянство це ж є сама Україна,
кора, корінь, душа, серце України - селянин. Там говорилося по-українському,
українські звичаї, і церкви були. Робив у хаті десь. То була Україна. А в місті,
то змішано. Там в місті була російська мова, а не селі то українська. То совєти
знали. Поки селянин жили, була українська ціль! Їм потрібно було знищити
селянство і знищити серце України.
Пит.: Дуже Вам дякую. Я знаю, що
це було Вам тяжко.