Case History SW58

Anonymous male narrator, b. 1922 in Lokhvytsia district, Poltava region, one of 6 children of poor peasant family with 5 desiatynas of land. In this areas, close to border of Chernihiv and Sumy regions, collectivization began only in 1932 and faced much resistance. Narrator's father was forced to guide outsiders in food searches and for his lack of success was denounced, arrested, and died in prison. 35-40 families were dekulakized out of about 400. Narrator's mother starved to death in 1933. Narrator's eldest brother received 64 kg. of grain for guarding grain seized "and he ate it himself and he didn't give it to mother and he didnrt give it to us. And because of this Mother died, and I was put in a children's home where children were sent from Kharkiv..." and which contained maybe 40 youths. About half spoke Russian and half Ukrainian. Narrator stresses that famine reduced people to a state where they are like animals, without feelings. Life in the orphanage was much better than that outside, and narrator states that he fervently believed everything the communists taught him. Narrator estimates about half the population of his village perished in the famine. Later narrator became an electrical equipment fitter and worked in a mine, then was drafted into the army shortly before the war. Narrator believes famine was engineered to force peasants into kolhosps.

Питання: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть, в якому році Ви народилися.
Відповідь: В 1922-му році.
Пит.: А де саме?
Від.: Полтавська область, Лохвицький район.
Пит.: А чим займалися Ваші батьки?
Від.: Батьки були в сільському господарстві - хліборобами займалися.
Пит.: А скільки десятин землі вони мали?
Від.: П'ятеро десятин. Належали до бідної кляси.
Пит.: Чи вони мали корови?
Від.: Мали й корову й коняку.
Пит.: А скільки Вас було?
Від.: У нас було шестеро дітей; двоє окремо жили - вже віддані - а четверо жили разом із батьками.
Пит.: А коли почалася колективізація Вашого району?
Від.: Колективізація почалася в 32-му році.
Пит.: Так?
Від.: Так, і продовжувалася до кінця 33-го року.
Пит.: А як відбувалася колективізація в Вашому селі?
Від.: Це було насильство. Люди не хотіли до колгоспів іти й вони накладали такі податки хліба, що чоловік не в змозі виконати того, й мусив іти або до в'язниці або до колгоспу.
Пит.: А що сталося з Вашими батьками?
Від.: До батька, як з бідної кляси, то вони прийшли й говорили, що це перша дорога для бідняків і ти мусиш бути членом управи на селі, а як член управи, він мусить ходити з тими людьми, які прислані з Харкова були - такі, як Соловйов і Курочкін.
Пит.: Росіянин?
Від.: Ja. Він з ними мав ходити й показувати, хто мав хліб і де й що. Хоч батько тим наперед уже попереджував тих людей, де будуть вони на завтра, й він попереджував їх, і вони таким чином ховали той хліб. І був випадок один, що батько минув ту яму, де був хліб закопаний і він бачив те, але слід за ним ішов цей Курочкін і почав до нього говорити, чому ти не сказав. Він каже: - Я не бачив. Ну й вже було, що він сам не йшов у колгосп і других не заохочував і за ним знайшли таку помилку, що ніби поминув ту яму, де хліб захований був, і до нього почали такі претензії мати, й він назвав одного з них молокососом і його на другий день забрали і по цей час не знаю, де він помер - десь у в'язниці. А мати в 33-му померла також.
Пит.: Із голоду?
Від.: Із голоду.
Пит.: А яку частину врожаю брала держава до колективізації?
Від.: Цього я не можу сказати - до колективізації скільки батько здавав, я не знаю. В той час було ж приватне, то я не думаю, що такой податок був. Кожний собі мав. Що він схотів -продавав, то вже він сам господарював. Я не думаю, що тоді було державі здавати треба було, але це вже вони почали накладати в той час, як вони колгоспи хотіли організувати.
Пит.: А що сталося з Вами після того, як вони взяли батька?
Від.: Мати з голоду померла. Нас чотирьох братів лишилося. Я найменший. Мене старші брати не схотіли мати, то мене взяли до дитячого будинку.
Пит.: А як мама померла з голоду? Як це сталося? Чи Ви всі голодували?
Від.: Yeah. Ми всі голодували, але старший брат остався, як ніби найвищий опікун, але держава йому дала 64 кілограми проса чи пшениці, я не знаю, що вони дали для посіву, а він то сам то їв і матері не давав і нам не давав. І з того всього мати померла, а в той час мене прийняли до дитячого будинку, де уже був він заснований, які діти привезені з Харкова й нас сільських чотирьох чи п'ятьох було там разом, яких може 40 людей нас там було в тому дитячому будинку, де ми були. Я був до 16-ти років, пізніше я ремісничу школу закінчив - електрослюсаря і працював на шахті. Після того я пішов до армії. Мене забрали, то ще війна не почалася, і після того я пішов до армії. Мене забрали, то ще війна не почалася, і після армії, а потім уже війна почалася, то німці мене забрали до полону й вивезли до Німеччини.
Пит.: А як Ви жили в дитячому будинку?
Від.: Ми ліпше жили, як всі остатні діти, бо нам держава давала тих харчів і одівання давала так, що ті сільські діти навіть завидували, що ми маємо, а вони не мають того, але то вийнятки були ті, що батьків не мали, то тих брали, а той хто матір мав або батька, або братів старших, яких опікувалися, то тих не брали.
Пит.: А якою мовою Ви говорили в дитячому будинку?
Від.: Ті, що з Харкова приїхали, то ті половина з них по-українському говорили, а половина по-російському говорила. То більше ті діти, яких в Харків батьки повивозили, на вулиці покидали і держава їх зібрала в один дім, а пізніше порозвозила по всій Україні: по колгоспах скрізь і до нашого села також привезли яких 35 чи щось.
Пит.: А вже Ви ходили до школи?
Від.: Yeah. Був я, ходив до школи. У школі так само українською мовою ми говорили, але, коли була лекція російської мови, то в той час говорили по-російському.
Пит.: А чи люди спротивлялися колективізації?
Від.: Так. То майже одиниці, які хотіли тільки йти до колгоспу, а більшість не хотіли тих колгоспів.
Пит.: Чи цей спротив підійшов до повстання?
Від.: Ні, не було такого, як повстання, тільки, як попередньо я говорив, що одна жінка була дуже протиставилась проти цього голови сільради Колісника, який прийшов дзвони знімати в церкві, й ця жінка взяла його за жакета й кинула по step-ax туди, то один тільки цей випадок знаю, що це таки ніби боротьба така була за ці дзвони.
Пит.: А коли зруйнували церкву?
Від.: Церква стояла, але там уже тільки зсипали збіжжя. В церкві не правилося там уже, але церква довгий час стояла ще.
Пит.: Коли вони закрили?
Від.: Закрили в 33-му році, але вона майже стояла до самої війни, до 41-го року. А тоді вже цілком зняли, бо то був висока, наполовину зняли і воно вже на церкву не було похоже, а на зерносховище.
Пит.: Коли почалося розкуркулення?
Від.: Розкуркулення -в 33-му році. В 32-му почалося і в 33-му то вже майже все закінчили. Я сам спостерігав, які жалюгідні такі драми були, що виганяли з хати, забирали їх, а те їхнє все майно забирали. Де його вивозили -я не знаю. Такий був, прізвище Слива, такий червоний партизан також, то найбільший учасник по цьому, по цій справі був, який викачував то, розкуркулив тих людей.
Пит.: А скільки було розкуркулених?
Від.: О, яких на наше село, яких було 35, 40.
Пит.: А скільки родин було?
Від.: Всього на селі було яких 400 родин. Чотириста. Моя тітка була з багатих - то на тому дворищі зробили колгосп, а їх усіх порозганяли, повикидали, й вони всі померли десь.
Пит.: Коли люди найперше почали вмирати з голоду?
Від.: У 32-му масово вже, в 33-му році то дуже вже. Як тільки сніг став падати, то просто не було, не було нічого, бо то пізніше вже почало дерево розвиватися, там ті трави рости, то різноманітні трави щавлів, то збирали листя оте й чухрали його, але в той час, як ще сніг був, то не було ніде нічого. Вони в той час забрали самі й не було нічого їсти.
Пит.: А що люди їли?
Від.: Люди дещо хто попав: чи кота, чи собаку зловив то, то й їли. Так само були чутки, що одна жінка свою доньку зарізала й з'їла, але таких доказів офіційних не було, й я не можу сказати чи то правда, чи ні, але після того тієї дівчини не знайшли ніде. Не було, щоб десь під тином лежала чи десь, чи десь забита була, чи ні, ніде ніхто не ходив. Можливо, що то й правдиво було.
Пит.: Чи люди втікали зі села?
Від.: Не могли втікати, бо тільки за якоюсь здобичею йшли десь на поле чи щось шукати їсти, а так у далеку дорогу не могли заїзджати, бо то страшно було, бо може в любий час померти людина і так трималися вдома. Весною, як хліб почав, уже колоски були в хлібові, то в той час уже ті верхники такі їздили на конях і людей ловили так само до в'язниці. Мого брата зі сусіднього села верхник зобачив, що він колосків узяв, то той вершник його заарештував, і він тиждень сидів: його там били.
Пит.: Ви сказали, що Колісник був головою сільради, а що він був за людина?
Від.: Ну, дуже активний комуніст був. Він, наприклад, перше був головою колгоспу, а тоді сільради. То як він головою колгоспу був, то він до нашого дитячого будинку приходив, і все такі патріотичні наставлення нам давав. Говорить, що за нами партія дбає: - Ви мусите отакі бути. Слухайте, що говорить товариш Сталін.
Пит.: Чи він був з бідного роду?
Від.: Я не знаю, це було може 20 кілометрів, то він з того села, але не знаю, чи він з якої кляси був.
Пит.: А хто був партійний у Вашому селі?
Від.: Прізвище?
Пит.: Ні, але які вони були. Чи вони були бідняки, чи середняки, чи хто?
Від.: Більше з бідної кляси. Один був із середньої кляси, і він був головою колгоспу. Він за того пішов в комуністи, для того, щоб собі ліпше життя зробити, а він не, не був злий до людей.
Пит.: Чи Ви можете сказати, яка частина Вашого села вимерла з голоду?
Від.: Я думаю, що половина померла.
Пит.: Чи вони ховали їх?
Від.: Так як хто в селі. Мою матір поховали. Я, наприклад, не був на цвинтарі й не знаю, де вона й похована, бо я собі, я не знаю, чи ви знаєте, що в колонцях, що отаке дерево росте і такі чорні, такі ягоди, і я поліз собі на шовковицю на ту й собі сиджу там. Мені було байдуже, що мати померла. Тому, що я голодний. Я був як звір. Кажу, я загубив у житті ніби почування. Там якісь дві жінки були і її взяли. Одна підвода під'їхала, забрала. Тут таки в рядно її замотали, не робили ніякої bох-и, нічого, тільки замотали в таке рядно й відвезли. Заховали, а через тиждень двоюрідна сестра померла. Ну, то її взяли, й яму моєї матері відкрили, бо то легше копати яму, бо то тяжко копати. То вони знову відкрили. Земля ще свіжа, то вони взяли викопали й тоді її туди під стіну підкопали і ту другу жінку поклали там і знову закрили. Але це хто допоміг тому, а хто не допоміг, то я не знаю, де вони їх вивозили й чи їх закопували, чи як. Я думаю, що були спеціяльні люди, які завозили й ховали то.
Пит.: А що сталося з Вашими братами? Під час голоду що вони робили.
Від.: Один брат робив на цукровому заводі, їм там давали трохи хліба й їсти давали, то він там і виживав. Цей старший брат то на місці був у селі, але сказав, що він нам двом меншим не давав того, що він дістав від держави для посіву, але він сам його то поїв і нам двом не давав. То мене взяли до дитячого дому, а той другий брат то той поїхав до Ленінграду й там на залізній дорозі робив. А цей брат, який найстарший був, то він у війні в ці останній чути було, що ніби забитий.
Пит.: А сестри?
Від.: А сестра жила і ще один брат живий. Один у Львові, а сестра в Донбасі. Пнт.: Що люди думали тоді про владу?
Від.: Видно було з того всього, що вони проти колгоспів були, то вони були проти тієї влади, яка в той час хотіла накинути селянам. Так що вони противні тому режимові.
Пит.: А що вони навчили в молодих?
Від.: То я говорив, що як я молодий був, те що мені говорили, то в те я сильно вірив, що то правдиво так в. Так само я був у комсомолі, й те, що мені говорили, то я правдиво в те вірив, аж доки німці не прийшли в 41-му році, я побачив, що то не так було, як вони мені говорили. При вступі до комсомолу мене навіть питали, чи то радянська держава, каже, правильно поступила з твоїм батьком? Кажу, правильно. То я змушений був, бо якби не сказав цього, то невідомо, що зі мною було б. До цього часу то я сказав, що я маю, так би сказать, гріх перед Богом, що я на батька так сказав.
Пит.: Чому Ви були на Україні?
Від.: Ну, я думаю, що вони хотіли людей до колгоспу загнати з тим наміром, щоби держава мала в одному місці хліб брати, а не по дворах збирати його. Я думаю це їхня ціль була, щоб колективізацію провести і щоб держава брала в одному місці хліб і їм тоді легше в них забирати той хліб і вести пропаганду за кордоном. Самі при собі для себе не мають.
Пит.: А як люди перебудували своє життя після голоду?
Від.: Після голоду те саме диктування і не міг права нічого там сам робити, а що тобі з гори говорять, тоді ти мусив те саме робити, то як у колгоспі господарю, то ти мусиш дотримуватися того порядку, який в колгоспі є. Як там щось і сказав проти того, то ти можеш заарештований бути, так що перебудування то трохи ліпші умови були й їсти трохи стало - марки були. А так, щоб цілком ліпше було, то нічого ліпшого не сталося.
Пит.: Я думаю, що то все. Я дуже Вам дякую за все.
Від.: Нема защо.

Зміст другого тому

web hosting counter

Hosted by uCoz