Case History SW59

Semen Ovechko, b. September 25, 1925, Volodymyrivka, a village of between 300 and 500 families in Melitopil' district, Zaporizhzhia region, into well-to-do peasant family which was dekulakized in 1929. Narrator's father fled to Donbas, the family was given 24 hours to vacate their house, and they too went to Donbas. Most people opposed collectivization but had no weapons and were afraid to do anything to stop it. However, narrator also stresses that those who committed the atrocities were "ours," i.e. neighbors and relatives who did it for personal gain, and that conflicts, jealously, and personal cupidity were exploited astutely by the Stalinist regime. Narrator describes his father's arrest, the accusations made against him, beatings, etc. in 1937, from which his father never returned. When narrator returned to his village during World War II, people told him that 25-30% of his village's population had died in famine. Narrator heard of cannibalism but had no direct knowledge of it. He believes famine was brought about "to bring Ukraine to its knees" so that it could be exploited without hindrance.

Питання: Будь ласка, скажіть Ваше ім'я і прізвище.
Відповідь: Моє ім'я -Семен, прізвище -Овечко.
Пит: Коли Ви народилися?
Від: В вересні, 25-го числа, 1925-го року.
Пит: А де саме?
Від: Запорізька область, Мелітопільський район, село Володимирівка.
Пит: А чим займалися Ваші батьки.
Від: Мої батьки займалися сільським господарством.
Пит: Скільки десятин землі вони мали?
Від: Не знаю.
Пит: Приблизно: чи вони були бідняки, середняки?
Від: Більше заможні. У косовицю, коли найбільше треба праці, то наймали людей: одного або двох в допомогу.
Пит: А до революції, чи вони мали більше землі? Чи більшовицька держава забрала в них землю?
Від: Що вони мали до революції? Після революції прийшла колективізація.
Пит: Як Вам жилося, наприклад, при НЕПові?
Від: НЕП, я ще в той час замалий був.
Пит: Так, але що люди казали?
Від: Що люди говорили за НЕП? Коли Сталін почав комунізувати країну, країна зійшла на кінець погибелі. Бо продукції не було, сільське господарство пішло так униз, що велика загроза була для країни. Сталін зрозумів то, й він вирішив повернути трохи дишло назад; цебто дати людям трошки волі, щоб вони трохи дали продукції для країни. Щоб країна витримала і не розбилася в прах. НЕП - це Нова економічна політика - то є скорочено НЕП, це справді не є зроблено для поліпшення сільського господарства або фабрик, фабричних робітників, а це ж зроблено тільки для того, щоб підсилити свою владу комунізму, щоб вижити самим і щоб не скрахувала країна зовсім, бо при такому пропав би й цілий комунізм. Вирішив його виручити й через те, він об'явив НЕП, цю політику й дали трохи полегшення людям. І люди, дозволили людям самостійно розвивати свої господарства і ремесло, і люди почали жити трошки ліпше.
Пит: Чи Ви збагатилися під час НЕПу?
Від: Ніхто не збагатився підчас НЕПу, тільки люди не страждали, як перед тим, коли починали колективізацію. А коли почалася колективізація в Вашому селі?
Від: Колективізація почалася десь, якщо це я справді пам'ятаю, десь у 28-му, 29-му році. А тоді ж, як почалася колективізація, люди, селяни, особливо заможні селяни, не дуже були задоволені тим.
Пит: Чи люди спротивлялися?
Від: Пробували протестувати в тихий спосіб, цебто не здавати податки 100%-во ті, що потребувала влада, а то поносило великі наказанія за те. Кого ловили, то наказували в багато більшій мірі. Люди не хотіли йти в колгоспи, бо йти в колгосп це треба було віддати все своє добро й іти працювати для когось іншого. А той хтось інший, то господарі нові, які справді чужинці, керували, в екзекутиві були, але руками своїх же яничарів українців. Багато з українців послуговувалися, щоб вислужитися росіянам, щоб вислужитися на кращі посади. Вони вислуговувалися для комуністів за кусок хліба, правду сказати.
Пит: А чи люди спротивлялися? Чи цей спротив дійшов до повстання?
Від: Спротив. Між селянами не було великої організації після революції. А вся зброя була конфіскована владою радянською, яка не довіряла людям зброю. В такий спосіб, без зброї та при всяких страхах і нагонках, за кожну найменшу дрібницю садили людей в вагони й везли до Сибіру, люди не тільки боялися спротивлятися, а боялися навіть за те говорити.
Пит: А чи Ваш батько пішов до колгоспу?
Від: Мій тато був об'явлений, як куркуль. Що то означало? Що то він поза законом. Куркулі то були вороги комунізму. Хто мав середнє або трошки ліпше господарство, тих називали куркулями. Куркуль не мав уже місця в тій країні. Доля куркулів була така: або тікай з свого села або арештують і повезуть до Сибіру. Це підлягло і моєму татові. Його спочатку арештували один раз, а тоді випустили. А тоді ще один раз хотіли арештувати, але він утік на Донбас.
Пит: Це в якому році?
Від: На Донбас він уже в 35-му році втік, уже після того. І на Донбасі було трошки ліпше. Люди могли вижити, бо радянська влада потребувала вугілля, а Донбас, то були вугільні шахти, звідки добували вугілля. І там трохи люди переживали. Утік на Донбас, то й спасся від голоду. Бо там під землею люди добували вугілля, і це, що владі потрібно було. І так багато людей повижинало тільки із-за того, що вони втікли на Донбас.
Пит: Скільки родин було в Вашому селі? Чи це було велике село?
Від: О, село - яких 300 до 500 родин.
Пит: А скільки з них були розкуркулених?
Від: Після того, як були розкуркулені, село виглядало як пустка. Частина людей тих повтікало, а частину людей тих до Сибіру було загнано, а частина тих, що осталися, то осталися бідніші. І на полі працювати, багато не працюєш, і розкуркулення називалося, а то просто розграблення.
Пит: А як то відбувалося?
Від: Як відбувалось? Приходять активісти до хати й кажуть: - В імени влади - хата не є твоя і ти маєш вибиратися за 24 годин. І в імені влади ті коні [чи качки, чи земля] - більше не є твої. І ти сам не є свій. Так що ти не маєш ніякого права ні жалуватися ніде і ти маєш виходити. - Приказ -і так є.
Пит: А хто були ті активісти?
Від: Активісти - більше було з таких, що не працювали, п'яниці, справді бідні. Син якоїсь вдови, що нічого не Має, а влада їм пообіцяла на майбутнє великі спроможності отримати добру владу. Вони чесно служили їм, щоб відслужитися для влади. І то вони бачили, що вони роблять, вони не були сліпі. І робили. По-перше, влада любила, коли незгода є поміж людьми, коли заздрість. Влада діяла на молодих людей, які не мали нічого в той час, робила їх заздрісними. Нацьковували бідних на багатших, щоб вони заздрили й мстилися. І активісти, то так були ті, що ніколи нічого не мали, не цікавилися нічим. Ледар, не працювали. А тут є нагода помститися і пограбувати. Грабували все, що могли, забирали з хати. Побачать, що цікаве -забирали. Ніякого рахунку за те, ніяких accounting, що вони забирали, скільки не було. Так що йшло для влади, а що між собою грабилн, просто пропивали, розгулювали - на тому кінчалося. Це - під час колективізації. Під час голоду було трошки інакше. Під час голоду заходили в хати і просто все, що влада спочатку забрала, ввесь crop, всю пшеницю і все, що люди-селяни мали на прожиття, все хлібне, щоб не було, вони все забирали. Що вони не могли забрати, то вони просто нищили. Навіть доходило до такого, до примітивізму, що забирали з печі, з плити, забирали навіть горщики борщу, або м'яса або чого-небудь. Забирали те, останнє. Так що голод зразу начався. І то було пляновано. То не був голод отак собі, бо люди бідні. То був плямований голод. Був голод по приказу.
Пит: Чи вони прислали людей з району, щоб керувати цими бригадами?
Від.: Так, то було під керуванням. То все було.
Пит: Чи то були 25.000-ники?
Від. : За 25.000-ників я добре не знаю багато, бо багато, що я знаю від моєї 99-літньої тепер мами, багато чого я читав, а багато чого -в той час, в 33-му році мені було тільки вісім років. Але в пізніші роки я відчув теж, бо то було близько до моєї родини. Найперше, як тато втік, нас вигнали з хати.
Пит: Коли Ви були розкуркулені. Коли вони приїхали до Вас?
Від: Нас вигнали з хати коли мені було чотири роки, в 29-му році. Сказали мамі, бо мама сама була вдома з нами, я мав чотири роки, а брат мав дев'ять років, сказали, щоб у 24 години виходили з хати. Була ніч, був сніг, мати взяла нас і за ручки й повела нас переховати в своїх братів, щоб на другий ранок добратися якось до потяга, поїхати шукати десь свого батька. А це зробили тому, щоб не були арештовані, бо якщо не виберетеся за 24 години, ми прийдемо й вам буде дорога до Сибіру. Ми виїхали на Донбас. Але батька мого не спасло то; він був заарештований.
Пит: Коли?
Від: Другий раз він був арештований в 37-му й вже більше ніколи не вернувся.
Пит: А де Ви жили, як Вас викинули з хати?
Від: Ми поїхали на Донбас.
Пит: А під час голоду Ви жили на Донбасі?
Від: На Донбасі ми жили після того, аж до Другої світової війни. Батька забрали в 37-му році й до сьогоднішнього дня ми ніколи нічого не чули про нього. Тоді, як мама втікла з нами на Донбас, вдома зосталися її двоюрідний брат, і ті, що перенесли цей тяжкий голод, а багато з них не перенесло. Двоюрідний брат Федір мав двох синів, один син називався Семен, а один -Іван. І батько, і два сини померли з голоду. Батько, Федір називався, він так, як був на печі і не міг злізти, так він там і вмер. І його дружина витягнула на двір. І то були жорстокі морози якраз. І був приказ, як хто помре, то щоб витягали надвір, їхала така підвода й просто мерзлі тіла вкидали на підводу, наповняли. Не записували імен, не записували прізвища, не записували нічого. Без ніякого accounting. Кидали людей, так як куски дерева, вивозили в поле й там копали ями й просто їх кидали в ями й пізніше загортали. Дуже страшні були видовища. Так, син один перед тим, як помер, то він мав покусані губи. Голод так допікав йому, що він кусав собі губи. А тато мій, крім того, що він займався сільським господарством, він ще вмів шити черевики. Його вчитель, спеціяліст, що його вчив, то теж був мертвий від голоду. І як його брали, то він ще рухався. Але на то не звертали уваги. Його також кинули туди до мертвих. І також така доля була. Напевно, закопали, а чоловік ще не вмер. Так не дуже приємні історії.
Пит: Чи Ви верталися до села після голоду?
Від. : Так, ми вернулися до села вже при окупації німців. Бо коли нашого тата забрали, то нам вже на Донбасі не оставалося нічого робити. Ми вирішили тікати в вільний світ від комунізму. І через те, як німецька армія стала в Донбасі на перезимку, ми вирішили йти вглибину, через свою землю додому; а потім, думали, може буде якось мир. І ми там побули тільки рік і тоді далі поїхали. Ні мама не вгадала, ні брат, ніхто з наших не вгадав рідного села. Все було потрощено, все було поломано й знищено. Хрести з гробків, із cemetery-ї були в 33-му році попалені. Всі собаки, коти були поїджені. Всі мури, які з дерева, дерев'яні мури, раніше були гарні хатки. Тоді не були хати під соломою, були хати більш-менш європейського style-ю. Було все поломано, розтрощено. А що осталося, то комуністична влада так дезорганізовано діяла, не поправлялося нічого. Те, що один господар мав при волі, перед колективізацією, те тепер ціле село мало. У нашому селі були господарі, що по 12 коней мали. Один господар. Як ми приїхали, там все господарство яких шість коней. На все село. Наша хата була розвалена. З неї зробили сушилку. Вулиці зробили через подвір'я хатів. Зовсім не до вгадання було. Пустир зробили з села.
Пит: А чи люди казали, скільки померло з голоду?
Від: Всього на Україні, чи в селі?
Пит: В селі.
Від: Яких 25-30% було мертвих. Але не було ніякого записування. І ті, що оставалися, не могли так дуже зорієнтуватися, бо дехто тікав. Не знати: чи він утік, чи він помер з голоду, чи його до Сибіру відправили. Не було контролі ніякої й не було ніякої статистики. Ото ж і тяжко сказати, що от стільки чи стільки померло.
Пит: Я тільки хотіла знати приблизно.
Від.: У совєтів був плян. Сталін давав прикази тодішньому ПГУ, а тоді НКВД, так називалася секретна поліція, давав прикази стільки то й стільки то має бути арештованих. То так, як має бути заарештований, то так, як виконання пляну. Комуністи підвладні так і робили, як був приказ - арештовували людей. Але для того робили якісь підстави, обвиняли їх у чому-небудь. То не грав, деколи в дуже смішні вини. Так як мого тата обвиняли, бо він, коли працював на шахті, то він збрую робив для коней, що в шахтах. То казали, що він туди цв'яхи забивав, щоб коні дохли. То він проти радянської влади робив, щоб коні подохли. Підступний ворог народу. Чому вони це робили? Бо комуністи знали, що вони симпатії від тих людей вже ніколи не будуть мати, від тих людей, що вони виганяли з хати, від тих, що їхні хати знищені, їхні родини знищені. І вони мали тих людей на рахунку, щоб їх рано чи пізно в чому-небудь обвинити. Коли мого тата арештували, йому підклали обвинувачення таке, що він був польський шпигун і англійський шпигун. Тато ніколи не говорив ні англійською мовою, ні польською. І що він передавав всякі секрети, чи по радіо, чи хто зна де, чи через коней, я не знаю, як він передавав, а якось передавав секретні message-і туди, чи до Англії, чи до Польщі. Так, що він мав підписати своє признання.
Пит: Чи Ваш тато був грамотний?
Від: : О, так. Але яка грамота в старі часи? Чотири кляси, це майже те саме, що сьогодні вісім клясів. Він був настільки грамотний. І він не підписував, його били. Ми мали нагоду його бачити після того один раз, після того, як його побили. Його посилали до госпіталю, бо він був ще не підписав, з тією вмовою, що як він вийде, щоб продовжувати його мучити, щоб він підписав. Попав до шпиталю після биття, а одна з медичних сестер знала брата й покликала брата. І так ми взнали, що він у тім госпіталі. І ми мали нагоду трохи говорити. І він нам розказав, як його мучили. І то був останній раз, що ми його бачили. Після того ми його ніколи не бачили. Але, напевно, він підписав признання, бо він казав: - Як будуть продовжувати мучити, яка мені різниця, все рівно вмирати, то, може, перестануть мучить. - І казав: - Я підпишу, якщо знову будуть мучити. Його фізично зламали. А він був інвалід, він мав одну коротшу ногу.Але на то не зверталося вваги, ні на що. Хто б ти не був, якщо вони бачуть, що ти можеш, що ми не довіряємо тобі, то вони то робили. У їхній системі є така політика: якщо батька вони об'являть ворогом народу, то вже автоматично рано чи пізно вже один по одному сини, чи доньки, брати теж будуть під тим самим. То, якби не війна, то мій брат, напевно, попав би в таку саму ситуацію, а пізніше і я, певно, попав би. А війна нас справді виручила, й ми мали нагоду тікати в вільний світ. Що ми й зробили.
Пит: Я маю деякі питання, може Ви не знаєте, про владу: чи Ви знаєте, хто був головою сільради?
Від: О, я ж тоді був.
Пит: Чи він був місцевий чи приїжджий?
Від: Я можу спитати в мами, може мама знає. На скільки мама дала інформацію, то все були свої. Одна родина - здорові люди були, але дуже ледачі. То він якраз керував тим всім. З книжкою ходив, і все записував, що забрати. Знав усіх людей. І вислужувався перед владою. Так, що були місцеві. Місцеві яничари, свої. По крові свої.
Пит: Чи була школа в Вашому селі?
Від: При радянській владі? Так була школа.
Пит: Українська чи російська?
Від: Була сільська школа, українська. Спочатку була тільки українська, а пізніше й російська. Бо спочатку росіян так багато не було й науку провадити кадрів дуже добрих не було. Бо вони всіх учителів, і вся інтелігенція, священики, то все були educator-и ті, що вчили людей писати, читати й всякої науки, вони пішли до Сибіру, бо вони були на стороні ворога, їх об'являли ворогами. І дуже низький рівень на початку був. Пізніше наука поліпшилася. Як я вже на Донбасі вчився, багато було чужих учителів у нас.
Пит: Чи була церква в Вашому селі?
Від: Була церква перед комуністами. Але в комуністів, як ви знаєте, релігія, то є, крім комуністичної, то є опіум для народу й вони, що перше роблять, то це репресують священика і замикають церкву. З нашої церкви зняли хрести й зробили deposit для пшениці. Пшеницю туди навозили. А з молоді, яка ходила до церкви, з неї насміхалися, вічно робили сміх і пропагувався атеїзм у повному розумінні цього слова. Пропагувався скрізь атеїзм. Старші люди не звертали на то уваги, але для молодших то було як заборона, не могли іти до церкви. Підлягали великим насмішкам і навіть були всякі незручности для тих дітей, що ходили.
Пит: Коли вони закрили церкву?
Від: Церкву підчас колективізації. Почали відбирати в людей хати, тоді вони й закрили церкву.
Пит: Ви жили на Донбасі й батько працював чим?
Від: Батько працював під землею, harness направляв. Ото шлейки, шворником називали в нас дома. Шворник, це той, що працює з шкірою, з шкіри все шив, і для коней, і він чоботи міг робити. Із шкірою. Він не міг фізично, бо він був інвалідом, бо в нього одна нога була коротша.
Пит: А чи йому платили, чи йому давали пайок?
Від: В той час платилося і мало все бути по карточках. Давали на карточки. А крім того в добавок ще платилося. Заплату мали. Низьку, але мали.
Пит: А скільки кілограм хліба вони давали робітникам?
Від: Не пам'ятаю.
Пит: Чи Вам теж давали?
Від: Давали на родину, давалося на цілу родину. З чотирьох - то два пайка для великих, а на дітей, то пів пайка.
Пит: А чи Ви голодували там на Донбасі?
Від: Як. батька забрали, то в нас не було ніякого приходу на деякий час, поки брат пішов на працю. То мама заробляли в такий спосіб, її не брали, її брали на працю дуже тяжкі, бо вона була дружина репресованого, в кухні не дозволялося, бо то дуже добра праця для ворогів народу. Їй давалося таку працю, як у мебельній фабриці стружки збирати, й носити на плечах, виносити надвір. Велика фабрика. Треба в мішок так лопатою ті стружки й виносити. Оце була праця, яку давали репресованим, з фамілії у кого репресовані є. То дуже мала зарплата була й дуже часто казав мамі: я вже не просю хліба, дайте хоч що-небудь. Я то пам'ятаю. Питав також, чи було колись таке, що білого хліба можна наїстися.
Пит: Чи Ви чули від тих людей, що були на селі, як був голод, чи вони писали, чи як Ви поїхали?
Від: Як ми приїхали назад додому вже в війну, то дружина Федора, що я говорив за його, що його син Семен і Іван, що погинули, вона осталася жива. Вона жива осталася і розказувала про свого чоловіка й про своїх синів, як вони погинули. Бо в той момент ми там не були. Але, як ми приїхали, ми побачили розруху - результат того голоду й результат колективізації, ми побачили. Бо то зовсім більше не виглядало на село. То так виглядало: там хатка одна, там друга хатка. А то розпалося само, було розрушене силою, розрушене владою. І так як з нашої хати, наша хата була досить добра, то зробили сушилку для бавовни. Колись садили там пшеницю, а вони посадили бавовну, що роблять cotton з неї. Бавовну садили, а тут бавовну треба було сушити, то вони переробили з хати на сушилку. Такі печі зробили, поставили. Не було ніякого респекту ні до чого. Все належало владі й влада розпоряджалася, як їй тільки здумається. Не респектовано ні людські житла, нічого. Бо то ти не маєш більше своєї хати, тобі не належить, де ти живеш. Земля тобі не належить. Для себе ти получаєш тільки в кінці року. Влада забирає майже все, а що осталося трошки, маєте розділити на всіх членів, тих що працювали на полі. Так бувало, що цілий рік працюєш, а як дійде до кінця, якщо урожаю доброго нема, а коли й добрий, так мало оставлять для людей, що коли ділять, то мішок один або й менше пшениці, а більше нічого нема. Бо люди тільки з того жили. При такій системі неможливе взагалі життя. То не було ніякого common sense-у, як то по-американському кажеться для того, щоб у користь людей, не було нічого. Було тільки все в користь державі. Держава доконала те, що вона хотіла. Влада радянська зробила Україну невідпорною. Україна не могла ні відділитися, ні встати, ні говорити в захист ні діяти в захист себе, нічого. Зруйнували й в такий тільки спосіб могли керувати.
Пит: Я вже не маю питань. Якщо Ви маєте щось додати до того, то прошу дуже.
Від: Та говорити можна довго, але таке щось дуже важне я якось не пам'ятаю. Я не приготовлений. Можна було б читати, подумати трошки.
Пит: А чи Вам відомі випадки людоїдства?
Від: Я чув за те. То не було в кожному селі. І не було так часто, але було. На Україні то було. Я чув багато разів за те, але прямого свідка, хто бачив якраз, або хто то пережив близько, я не мав. Але знаю, що багато було померших жінок, і маленькі діти сосали груди матері, яка вже вмерла. Багато людей пробували тікати, коли вже було запізно. Перед тим, як люди вмирають, вони пухнуть і тоді людина не може далеко дійти. Пробували тікати до міста, бо в містах трохи ліпше було їсти, але справа в тому, що міста були заборонені для селян. При допомозі охорони вони не пускали до міста.
Пит: Чому, Ви думаєте, був голод на Україні? Що Ви тоді думали, чому? Від.: Люди вже наперед знали, що буде, бо після революції, як комуністи прийшли до влади, вони не починали дуже делікатно, вони відразу почали брутально. І та брутальність до самого останнього часу була. Вони брутально революцію робили, брутально забили царя і всю родину, вони брутально забирали в людей, хто з армії втік чи якось приніс додому якісь рушниці, зброю. Якусь зброю приніс додому. Бо по приказові було зносити ту зброю до влади. І часто робили отак - ти приносиш зброю, а вони тебе там хапають і кажуть, що ти не всю зброю приніс: ще принеси! - Та я не маю. -Ні, ти брешеш. Значить, що вони хотіли. Ті люди, вони рахували так: ті люди, що тримають зброю, якщо ми їх пустимо, вони ще мають зброю і можуть тоді пізніше, як будемо комунізувати, вони можуть виступити з зброєю проти. Через те вони навіть тих людей затримували й розстрілювали, що зброю приносили. Ти приніс зброю - люди думали: я зробив добре діло. Бо був приказ - хто не принесе, то буде розстріляний. І було так, що хто не приніс - був розстріляний, і той, що приніс, був розстріляний. А люди, то ж все було відомо. Навіть в революцію на залізнодорожній станції - окружали станцію і кожну людину по людині пропускали. І ті комісари, генерали радянські дивилися на руки. Якщо мозолі на руках, то пройде. А якщо мозолів нема, то-інтелігентний. То значить ти ворог, не був трудящим. Трудящі тільки наші друзі, або нероби. А ти інтелігентна людина, був вчителем чи директором якимсь, чи був доктором, то просто розстрілювали. За станцією їх там стріляли. По руках дивилися. Коли вони почали комунізувати, люди знали йде до чого. Знали, що то є, але вони не могли revolt-уваться і стати за себе. Бо нема чим і нема як.
Пит: Чи Ви думаєте, що голод був проти заможніх селян чи проти українців як нарід?
Від: Я думаю, що то й так й так. То все приймалося до уваги. Бо спочатку вони об'явили ворогів заможніх селян. Пізніше вони об'явили ворогів тих, що були незаможні селяни. Тих заможніх селян вони називали -куркулі. Тих незаможних вони називали -підкуркулі. Тих незаможніх вони називали -підкуркульник. А тоді вже й за бідних взялися. Так що то була тільки система. Спочатку заможніх, а тоді менше, а тоді менше. Я думаю, їхня остання ціль була проти України, зламати спротив, зробити рабами, щоб можна було мати, що хочеш з України й скільки хочеш. Я думаю, що то було для того зроблено, щоб справді поставити Україну на коліна.
Пит: Дуже, дуже Вам дякую за свідчення.
Від: Нема защо. Якщо то щось, хоч одна цеглинка поможе, то я буду радий теж. Моя родина дуже постраждала за то.

Зміст другого тому

web hosting counter

Hosted by uCoz