Natalia Oskil, b. ca. 1919 in the village of Pisky-Rad'kivs'ki, Borova
district, Kharkiv region, a small village of only 20-25 families. Narrator's
father was dekulakized and imprisoned. The family was thrown out of the house.
Narrator was taken in by her father's sister, who worked on a vegetable farm in
another district. Narrator also worked there, but still became swollen from
starvation. She and some of her co-workers ate some food intended for pigs, were
caught, the older offenders were dismissed, and all were ridiculed in the
stengazeta. Narrator describes seeing dead bodies on a trip home in 1933. She
lost a sister, aunt, and uncle. When her father was released from prison, he got
work in a factory and sent for his wife and remaining children.
Питання: Свідчення свідки Великого Голоду пані Наталі Оскіл.
Записана дня 19-го червня 1983-го року в Клівеланді, Огайо. Пані Наталіе, чи
можете подати мені назву села й області де Ви народилися?
Відповідь:
Я народилися в селі Піски Радьківські, Харківської області.
Пит.:
Коли почалася колективізація в Вашому селі? Хто її переводив?
Від.: В
19284м чи 1929-ім році переводили комуністи, а хто ж там переводив, ті, що з
нашого села були.
Пит.: Чи були випадки спротиву й як реагувала на те
Ваша влада?
Від.: Тих, хто не хотіли йти до колгоспу поробили
куркулями, позабирали все від них. Декого на Сибір, декого в в'язницу садили, й
в ту частину попав мій тато. Пізніше виїхав з того села, а нас залишив. Почався
великий голод. Нас із хати викинули, забрали все, а пізніше мене забрала його
сестра, десь 60 кілометрів, де вона працювала на огородництві, де вирощували
ярину. І я там почала працювати. Я ще не мала 14 років. Там давали їсти яких два
рази на день: суп і кусочок хліба. Суп я їла, а хліб залишала й сушила щоби
понести до мами й своїх сестер. Десь вже в 1933-му році я зібраний той хліб
забрала й поїхала до мами побачити як вони е. Я мусила йти від потяга 18
кілометрів через ліс. Самого лісу сім кілометрів. Ноги мої також були пухлі. Я
не доїдала. Не знаю як я той ліс перейшла, бо там таких як я багато лежало
мертвих. Навіть я пізнавала з нашого села. Ледве я добралася до села де я ще
більше побачила з нашого села. Ледве я добралася до села де я ще більше побачила
і почула. Моя сестричка померла з голоду. Мамина сестра й її чоловік. Наші бувші
сусіди повмирали й багато других, їхніх дітей забирали до таких домів до міста і
там їх виховували як хотіли.
Пит.: Чи Вам відомо скільки осіб у
Вашому селі вивезено чи ув'язнено?
Від.: Наше село було невелике,
думаю, може родин 20 чи 25. Я була тоді ще молода, то ніхто мені того не
об'ясняв.
Пит.: Прошу сказати, в який спосіб Ви, особисто,
врятувалися від голодової смерті.
Від.: Я врятувалася тим, що я пішла
там з мою тіткою і хоч молода була, тяжко працювала. Пухла була, але врятувалася
від смерті, а моя мама й другі дві сестри й братик, то тато їх забрав (пізніше,
як його з в'язниці випустили) як на працю встроївся. Тим вони осталися живі.
Пит.: Як довго перебував Ваш батько в в'язниці? За що?
Від.: Тільки за те, що до колгоспу не хотів йти. Мав нещасних пару
биків, коня і корову, то такий був "кулак," як вони казали, чи куркуль і за то
тільки. Не був він такий великий, то його на Сибір не взяли. Коли випустили, то
до села не міг вернутися, тільки на фабрику, вже там працювати.
Пит.:
Чи знаєте яка доля стрінула священика в Вашому селі?
Від.: Як мені
було яких 12 років, церкву нашу замкнули і зробили там театр, а священика
забрали й напевно його посадили, бо ми його більше в селі не бачили.
Пит.: Чи Вам відомі випадки людоїдства, що в випадках такого
жахливого голоду часом бувають?
Від.: У нашім селі я не чула, але
розказувала кума моя з Дніпропетровська, що її сусідка дорізала чи добила дитину
яка вже вмирала, порізали й варили, але люди почули, що щось там вариться і
зголосили там до управи й від неї то відібрали.
Пит.: Чи пригадуєте
собі деякі епізоди з того часу коли Ви перебували на пращ в огородництві, на
якому влаштувала Вас ваша тітка?
Від.: Добре пам'ятаю, що там було
так: на літо, на огородництві, а на зиму дали свиней годувати з другою такою
старшою, яка відповідала. Я була молода ще. Ми собі знайшли таке ситко, щоби
відсівати трошки муки від свинячого корму. Ми робили собі такі коржі, пляцки, і
пекли їх і тим собі добавляли їжі. Не тільки собі, але вже декому помагали. І
ось один раз ми пекли їх. Ми не мали де спекти, тільки як свиням варили їсти, то
горяче там було і ми там клали і то спеклося. І отже один комуніст йшов і почув
той запах і зайшов до нас, почав шукати де ми, що маємо. Знайшов ті коржі за
котлами і забрав. На другий день нас покарали, зняли з роботи, але мене, так як
я молода ще, не була відповідальна, то мені не така велика кара була, а ту другу
зняли з роботи цілком, 200 рублів штрафу, і ще намалювали таку стінгазету, що ми
стоїмо, коржі їмо, а свині стоять і роти порозз'являли. Мені тоді дали коней
годувати, а її тоді цілком зняли з праці.