Kateryna Lubenko of Nazarivka khutir, Poltava region, a khutir of about 70
families in which collectivization was carried out beginning in 1931 by
outsiders helped by one local man. The others opposed collectivization, and some
were arrested and sent to Siberia. “Many” died in the famine. Narrator's father
and paternal aunt were arrested, the father dying soon thereafter in the
Solovki. Narrator's mother and other paternal uant died in the famine, as did
her brother, sister, and two uncles. Many of the men of the khutir were
arrested. The local school was closed when the teacher shot himself in despare
over what was taking place. After narrator's mother died in 1933, narrator was
taken in by the latter's sister.
Пит.: Розповідь свідка Великого
Голоду на Україні, пані Катерини Лубенко з Полтавщини, з хутора Назарівка. Пані
Катерино, копи почалася колективізація в Вашому селі і коли скінчилися?
Відповідь: Ці дані, на Ваші запити розповів мені мій бувший сусід із
того самого хутора, який старший на 10 років і більше пам'ятає. Колективізація
почалася під осінь 1931-го року і скінчилася 1933-го-1934-го року.
Пит.: Якої величини був Ваш хутір?
Від.: Не був дуже
великий, може 70 родин було.
Пит.: Чи знаєте хто керував
колективізацією?
Від.: Колективізацією керували агітатори й один
хугор'янин.
Пит.: Чи люди противилися колективізації? В який спосіб?
Від.: Люди противились колективізації. Не хотіли йти до колгоспу.
Нічого не хотіли давати і не хотіли робити.
Пит.: Як карали їх за
спротив?
Від.: Арештовували й вивозили на Сибір.
Пит.: Чи
Вам відомо скільки людей згинуло з голоду, чи від хворіб, чи від побоїв, на
Вашому хуторі?
Від.: Дуже багато, пам'ятаю, померло осіб: одні
заарештовані, одні закатовані.
Пит.: Чи залишали селянам присадибні
площі?
Від.: Залишали дуже мало коло хат.
Пит.: Чи багато
людей втікало до міста, чи в інші околиці?
Від.: Втікало, але їх
ловили, арештували й висилали на Сибір.
Пит.: Хто з найближчої Вашої
родини потерпів у час голоду?
Від.: Тато був заарештований, татова
сестра була заарештована. Тато помер за три місяці, його вислали на Соловки, там
замордували, а сестра його якось вирвалась, то живою осталася. Друга сестра
татова померла з голоду із цілою своєю родиною.
Пит.: А як із Вашими
братами?
Від.: Брат мій помер і сестра померла й двоє дядьків
померло.
Пит.: Скільки людей з Вашої родини померло з голоду?
Від.: Двадцять осіб з родини померло з голоду.
Пит.: Що
залишилося Вам в пам'яті з найраніших літ?
Від.: Пам'ятаю як нас із
хати вигнали і дуже багато осіб в одну хату позганяли. Наших батьків
заарештували, позасилали, а матері осталися з малими дітьми.
Пит.: Чи
Ви ходили до школи?
Від.: Я почала ходити, але довго не ходила, бо
наш учитель застрелився й школа була розв'язана. Тоді дуже велика колективізація
почалася.
Пит.: Чому Ваш учитель застрілився?
Від.: Мабуть
не міг дивитися на все, що робилося.
Пит.: Що ще Вам залишилося в
пам'яті?
Від.: Пам'ятаю як мій маленький брат із голоду вмирав. Йому
було дуже тяжко вмирати: напружувався. Рано я пробудилася, він, бідний, рачком
стоїть, я до нього, а він вже неживий.
Пит.: Як Ваша мати давала собі
раду? Після того, як батька вивезли на Сибір?
Від.: Мама мала дещо
приховане. Свої дорогі речі. Вона решту витягала, продавала і купувала нам
хліба. Одного разу вона поїхала до міста, щоби щось купити з сусідом і сусід
привіз її мертву, в 1933-му році.
Пит.: В який спосіб Ви, пані
Катерино, збереглися при житті?
Від.: Мамина сестра приїхала й
забрала мене. Маму поховала. У нас була така яма викопана. В ній тримали зимою
буряки і картоплю. Мамина сестра загорнула маму в простирало і поховала в тій
ямі.
Пит.: А хто Вами заопікувався?
Від.: Мамина старша
сестра не мала дітей, то мене виховала.