Anonymous female narrator, b. 1916, Korchivka, Cherniakhiv district, Zhytomyr
region, one of 13 children of a peasant who rented 8 desiatynas of land (rented
100 desiatynas before the revolution). Narrator's village had about 300
households and a four-year Ukrainian language school. Grain procurements
brigades known as the 'red broom' “took everything”. Collectivization was
enforced by Russians sent in from the district. People began to die of
starvation in 1931. Іn 1932 they gave the people some potatoes. Then they took
the entire crop. Almost the entire village was dekulakized. The local sil'rada
head was a German ,and before him a local person. Narrator lost one brother in
the famine, another was arrested, for resisting requisitions, 2 others fled.
Narrator describes incidents of cannibalism and recalls the torgsin. Narrator
states people also starved in Russia. The famine took place “because they took
everything” in order to force peasants into collective farms.
Питання: Будь ласка, скажіть в якому році Ви народилися.
Відповідь: В 16-му році.
Пит.: А де?
Від.: В
Житомирі.
Пит.: В місті, чи на селі?
Від.: В селі. Село
було Корчівка.
Пит.: А район?
Від.: Черняхівський.
Пит.: Чим займалися Ваші батьки?
Від.: Мій батько був
фармер.
Пит.: Скільки десятин землі він мав?
Від.: Мав 13
дітей, вісім десятин. Це такий був фармер. Але мій тато наймав в других.
Пит.: Чи він мав більше землі до революції?
Від.: Він мав
стільки землі до революції, і мав стільки землі як де найняв. Хто не міг, як мав
100 гектарів, то він наймав.
Пит.: Як Вам жилося під НЕПом?
Від.: До Сталіна жилося добре. Як Сталін настав, то інакше.
Пит.: Чи Ви можете описати Ваше село? Чи то було велике село?
Від.: То не було велике. То було яких, в той час, 300 дворів, а потім
в сталому разі —50.
Пит.: Чи була школа?
Від.: Була школа,
тільки чотири кляси.
Пит.: Чи була українська школа, чи російська?
Від.: Українська школа була, навіть жидівська була вчителькою.
Пит.: Чи була церква?
Від.: Церкви не було. Ні.
Пит.: Чи то була українська церква?
Від.: Українська.
Пит.: Автокефальна, чи вони правили по-старослов'янському?
Від.: Ще була тоді мала — 12 років. Як він там відправляв?
По-старослов'янському.
Пит.: Як довго йснувала церква? Копи вони
закрили церкву?
Від.: Церкву закрили за Сталіна.
Пит.: Чи
Ви знаєте приблизно в якому році? Чи то було перед, до колективізації, чи під
час колективізації?
Від.: То було вже по колективізації. Зараз почали
священиків забирати й потім церкви закривати.
Пит.: Чи люди
спротивлялися?
Від.: О, уеаН, багато, але що зроблять? Не міг рота
відркити, бо зараз його не буде. А коні забрали! Викинули брата на На колгосп. І
зараз їх продали, тих
Пит.: Яку частину врожаю брала держава до
колективізації? Чи було багато?
Від.: Вони забирали, як вам сказати?
Перше в багатерів. У всіх багатерів забирали. Потім вже й в бідних забирали.
Потім вже в всіх! Навіть в тих у яких найперше забирали, в тіх які вміли читати
й писати й якусь політику знали, найперше забирали. А потім вже хто й не знав
писати, навіть забирали. Я вже кажу, же мою маму замкнули в комору, а на другий
день пустили. А забрали все! З „красной митлой," як вони кажуть.
Пит.: Коли почалася колективізація? Коли вони почали організувати
колгоспи?
Від.: Як не помиляюся, так як вже в 31-ім році. Як не
помиляюся! В 31-ім році, то забирали то все, і то що починалося колективізація.
Пит.: А де Ви жили тоді?
Від.: Вдома, в тім селі.
Пит.: Чи люди спротивляпися колективізації? Чи були повстання?
Від.: Не можна було нічого сказати! Бо приїжджали райвиконкоми.
Збірку робили.
Пит.: Чи вони, ті що приїжджали, чи вони були місцеві,
чи вони були з району?
Від.: З району приїжджали. З району.
Пит.: Українці? Чи росіяни? Чи хто?
Від.: Вони були
росіяни, приїхали в село. Ну, то вже інакше було.
Пит.: Чи люди
різали худобу, щоб не дати до колгоспу?
Від.: Люди втікали з
коровами. Я сама втікла, бо мій тато мав тільки єдину корову. Коней забрали.
Тато мені каже: — Візьми ту корову й заведи до сестри до Житомира. І я з тою
коровою цілу ніч в зимі втікала. В зимі! Як приїхала до сестри, і давай її ту
корову. Кажу: —Нехай тут в тебе буде! Потім ми продали. Бо не було чим тримати,
селі. Як ішов такий, приніс батяга, а коней забрали, коней. Бо ми мали гарних
коней. Мій тато.
Пит.: Хто перший пішов до колгоспу?
Від.:
Хто перший пішов?
Пит.: Чи люди записалися в долові?
Від.:
Я Вам скажу хто пішов перший до колгоспу —хто не мав кавалка землі. Хто не мав,
що робив по других. То їм сказали же от тих заберуть, та їм дадуть. Але от в
багачів забрали й їм дали. А потім в тих забрали і от тих забрали. Під час
голодівки, як мама померла, то діти різали м'ясо та їли, й потім ті діти
повмирали. В ями! В ями! Не було хати! Було страшно! Ішов чоловік, упав, де-будь
упав, і так його закопали.
Пит.: Коли люди перше почали вмирати з
голоду?
Від.: У 31-му році почали вмирати. В 32-ім році, не знаю
звідки, привезли картоплі. То вже трошки було ліпше. Але картопля, так як я ту
бачу, і там як привезли, давали по 15 кіло. То була американська картопля. З
Америки. Бо я бачу тут таку картоплю. Я все таку купую. А звідки вона прийшла,
то я вам не скажу. Вони позабирали все збіжжя. Геть усе! Від людей. Це в 31-ім
році. Вивезли в Дніпро, в Київ.
Пит.: Чи Ви можете описати як це
відбувалося? Хто приїхали, коли вони приїхали, що вони робили, що питали?
Від.: Якби я то пам'ятала, то все, знаєте. В якім дні, в якім ще, то
я не думала, що щось таке буде. Та зрешту, ми ще боялися всього. Не можна було,
я Вам кажу, що не можна було нічого слова сказати! Бо приїхала з райовиконкону,
це з района, одна Малґа. Писалася „Малґа," й збори зробила.
Пит.:
Коли?
Від.: Це ще в першу війну. Бог знає коли? То тих забрали. А
поза тим, ціле село забрали! Ціле село безневинно забрали! Не тільки то наше,
але й друге, й трете. Всі села, так.
Пит.: Коли почалося
розкуркуленнл?
Від.: То в 31-ім, в 29-ім році почали вже то робити. А
в 31-ім році почали, почали ті колгоспи робити.
Пит.: Скільки осіб
було розкуркуленних?
Від.: Майже все село.
Пит.: Так.
Від.: Все село. Як багатії люди, вже так все село. Все. Всі Тишкевичі
пішли. Захарчуки пішли. Вашки, десь там в один. Вашкевич поїхав. Був, то був. А
е він там.
Пит.: Я не знаю.
Від.: Він ніколи там не
голосився.
Пит.: Я ще там не була.
Від.: Я з його донькою
говорила в 70-ім році, бо я поїхала до краю. І вона передавала йому привіт, але
він не пізнав, бо він втік зі Стровка. Як його забрали, то він втік зі Стровка.
І він тут в ІБтсбурзі. Я його пізнала. І він каже: —Я вас також пізнав. Він
також знав все. Його перше взяли. Ну, шо ви, які диезііопз хочете знати?
Пит.: Що Ви можете сказати про владу в Вашому селі? Хто був головою
сільради?
Від.: В нас головою сільради був німець. Вже при кінці, як
мали німці вийти. А перед тим, то був сільський, так й ще не грамотний. То його
потім забрали. Був Вакуленко. Знаю, що пишеться Вакуленко, але чи він Гнать чи
Василь, то я вже забула. Та, вже часи проходять.
Пит.: Чи були
25.000-ники, такі? Тіх кого посилали з району?
Від.: Що то в? Я то не
розумію.
Пит.: Двацати п'ятитисячники, такі ті, що посилали з району.
% Ви чули про них?
Від.: Я про них не чула. Може вони якось інакше в
нас говорили, але я про них не чула, бо вони посилали з району, то я не знаю. То
вони тільки говорили на райвиконкомі.
Пит.: Чи були сількори?
Сільські кореспонденти?
Від.: в селі були кореспонденти, свої. Але,
як нічого він не робив, як приїхав з райвиконкону, тоді робив.
Пит.:
Як відбувалася хлібозаготівка?
Від.: Хлібозаготівка! Як відбувалося?
Перше накладали дуже великі податки, дуже великі податки. Так, що вже не могли
оплатитися, то вже потім давали, вивозили ті хлібозаготівки, та й вивозили все.
То навіть за колгоспу вивозили. То й за колгоспу, то хлібозаготівку вивозив.
Перше як були індивідуальні люди, то накладали, і то вивозив і картоплі й все.
Як того накладали. Моєму татові так само іах-їв на Ноизе наклали. Один раз, а
потім другий раз, а потім забрали все.
Пит.: Як це відбувалося? Хто
забирав? Хто? Як?
Від.: З району? А хто там забирав, то я вам не
скажу. Везли фірами до району, а в районі.
Пит.: Як часто вони
приходили?
Від.: Поки місце! Скільки вони наклали тієї заготівки!
Пит.: І що вони робили?
Від.: А куди воно йшло, то я вам
не скажу куди воно йшло, бо я знаю, що як перший раз забрали, як. мала бути та
голодівка, то завезли на Дніпро й там розсилали.
Пит.: Що вони
зробили коли вони прийшли до Вашої хати?
Від.: Вони прийшли до хати з
райвиконкому, —Давай все! Давай все!
Пит.: І що сталося, як що Ви
сказали, що нічого не мали?
Від.: Вони забрали подушки. Подушки
позабирали. Описали, не маєш права забрати. Мої соаі-и, мого брата соаі-л —все
це забирали. Дали до кооперативи. Потім, то та прикасниця віддала нам. Ну, то це
все. То що в нас взяли, то з райвикомкому.
Пит.: Коли перше вмирали з
голоду? Хто перше вмирав з голоду?
Від.: Діти вмирали, й баби вмирали
й хлопи з голоду вмирали. Навіть, перше сказати вам, виганяли коней, бо люди не
мали чим годувати. Виганяли коней, то в зимі, бо не мали чим кормити. До
колгоспу невдавали. Виганяли. А як колгосп збирав, то багато зібрав. Потім люди
почали; діти навіть. А як поїхали в Дніпропетровське, та вниз з Подільського
тоди, і з своєю сестрою цією, то там просто люди з цілими хатами повмирали, і
позакопували так під дверима.
Пит.: Чим Ви працювали тоді?
Від.: Нічим не працювала. З голоду поїхала хліба шукати зі сестрою. В
Дніпропетровському. Вже були грушки, вже були ябка, то ми сада ш<сЛ-ували.
Обривали, потім як обривали, вони нам заплатили, й ми поїхали додому.
Пит.: А як люди спасалися від голоду?
Від.: Рвали, знаєте,
буряки, заварили. Роз, знаєте. Мій брат послав з Франції листа і то мого листа
сЛес?-ували. Не вільно пачки! Переслідували! З Франції. Бо мій брат був в
Франції, ще німці забрали в першу війну. Він мав 18 років.
Пит.:
Скільки вимерло з голоду в Вашому селі? Чи половина, чи більше?
Від.:
Майже сказати половина людей пішло. Половина.
Пит.: І де вони ховали?
Від.: На цвинтарі. ТІ, що в селі вмирали на цвинтарі без труни, без
нічого. Так у яму. В ямі. (Such unmarked burial grounds from 1933 are to be
found in many Ukrainian villages today, often an iron cross has been added,
welded out of pipe – editor's note) А то ті, що по дорозі вмерли, ну, так само
мусили їх забирати. І десь третьою, там лежить, там лежить, там лежить. Не міг
квитка купити, вже закрили. Вже нема! Вже випродали! То на станції прийшов
чоловік такий. Помер голодний! Дуже погана ситуація! Дуже погана! З міста як
приїхав, то мусив так робити як він казав.
Пит.: Чи було багато
безпритульних дітей?
Від.: Я навіть сама знайшла дитину й принесла до
патронату. Аж з Києва! Аж з Києва! Мама викинула по дорозі. Хлопчик лежав. Було
підписане ж він називався, писався Василь Моргун. А звідки він? Ніхто не знав. А
потім, як ми його взяли до себе, то я подала до газет, то його брат зголосився
аж з Києва. І він тепер, той Ьоуз в в Києві. Як мене німці забрали, то моїй мамі
було 70, він ще був у нас, той хлопець. І других там є: було, що мама приїхала
по свого сина, що знайшла, підшукали в газеті. То ми дали. Ми дали до німців.
Німці забрали його. Він ішов разом зі мною до німців. Забрали.
Пит.:
Чи Вам відомі випадки людоїдства?
Від.: я вам кажу, що мама з батьком
їхнім, вмер ще пізніше. Вона була вдова. І вона не була звідти, з України. Вона
десь закордоном одружилася. За його вуйка. Вуйко помер, а вона осталася. Знаєте,
то голод був. Вона, то ту хатинку продала маленьку, й там була, й вона поїхала
тоді до своїх рідних. Не пустили через кордон їх! І вона вернулася назад. І
вона, бідна, викопала яму таку, ту ямку зарила й там померла з голоду. То ті
діти різали й то їли, потім з голоду то м'ясо. І було багато таких; навіть
батько і мати свою дитину зарізали та їли. Свою дитину!
Пит.: А що
сталося з такими людьми? Чи вони були заарештовані?
Від.: їх
арештували. Батько зарізав дитину й матір. А була то внучка, й вона пішла до
діда, та каже: —На ніч! А він каже до неї: —Дитино, чому ти не йдеш додому? А
вона каже: —Я боюся додому йти, бо тато й мама хочуть мене зарізати. А він ще
каже: —Ой, іди, йди, не бійся! Ну, потім, він посидів так трохи, і воно пішло.
Думає, піду, ну я побачу. І він пішов. Дівчини немає. Кров у хаті. І він до
печі, хотів прикурити, а з баняка рука показалася. Ой, як він! А той каже:
—Гануська! І як він! Під лавкою лежить голова! І він пішов зараз замельдував на
поліцію, а поліція їх забрала. Правда, що причипили їм на шию то те м'ясо, і по
місті їх водили. А що з ними зробили, то я вам не скажу вже. Багато таких чудів
траплялося, що батьки їли своїх дітей. Бо не було, не було що їсти. Я ж вам кажу
же ми так само, але ми зловили якогось звірця на полі, їжачка, забили та їли. То
м'ясо було. Нарвали трави, ще влили води, що було, б лин. Ми їли то, бо не було
шо! Не було що! А їсти хочеться. А брат мій з голоду пішов до міста. Хто знає де
він дівся? До нинішнього дня! Називався Стефан. Було щось страшного! Я вам кажу,
що страшного! Як то позабирали від людей, купити ніде не було. А вже в 32-му
році, прислали картоплю.
Пит.: Що сталося з Вашою родиною? Скільки
померло?
Від.: Брат з голоду вмер. Брата одного забрали. А Павло,
Микола, то втікли, то їх не було вдома. А нас малих з мамою лишили. То вже маму
були замкнули. Я вам кажу, як забирали то те збіжжя. То маму замкнули в комору.
А, я і моя сестра, ми так плакали, цілу ніч. Не було мами! Аж на ранок пустили.
Прислали, а брата забрали. Прийшли на Різдво хати розкидати з райвиконкому, з
Черняхова, й наші. А брат за сокиру й каже: —Тільки поліз, то я зарубаю. Вони
брата забрали. Десять років дали.
Пит.: Коли вони винесли картоплю?
Від.: Вже в 42-ім році, на весну прийшла на 42-ім році. Ні, ні, ні в
32-ім році в 32-му вже як на весну прислали ту картоплю. То вже відрізали
кавалки, садити, а то решта, щоб мали, що посадити. Пит.: Чи Ви знаєте де була
найгірша голодівка?
Від.: На Україні.
Пит.: Так, але чи Ви
знаєте чи були села де всі повмирали?
Від.: Кожне одне село, як узять
від самого Житомира, до Корчівки, то я вам всі села скажу. То були Бежівки,
Силівка, Цівочки, Осники. То вся була голодівка. Я мала 12 років, то я пішла по
гробах картоплю садити. А мама прийшла, там суп дали. А мама моя прийшла і від
мене ложку, і від сестри ложку, а потім вона їй сказали, що вона замала е, і її
послали додому.
Пит.: Чи були т. зв. торгсини в Вашій околиці?
Від.: то в 32-ім році. Ні за що не могли купити, тільки за золото. Як
хто мав яке золото, то дістав там пару кіла муки, пару кіл а коржів. А як не
мав, то так голодував. Знаєте, то від людей зібрали все золото. Хто що мав!
Навіть і образки були золоті, і то поздавали. Голод був!
Пит.: А що
Ви дістали за те?
Від.: Тато не мав нічого золотого. Могли дістати
муки, мука—може яких 10 фунтів або 16 фунтів. Це значить 16 фунтів, то цілий
пудель, то в нас казали. І там пару крупів гречаних, або пару крупів барвих
дістали, пару фунтів, а то щось такого ми нічого не могли дістати. Ні лаха не
міг, тільки з їдження могли дістати. То все золото забрали! Ну, мене тільки то
дивує, чому жиди не вмирали з голоду? Тільки наші люди. Наші люди що року
померли.
Пит.: Чи в Росії був голод?
Від.: О так.
Пит.: За межами України?
Від.: За межами України, теж
було. Скільки ще росіянів повмирало? То була страшна трагедія в той час. В моєї
тітки вимерло на раз троє дітей. На раз! Не було що їсти! Через ті колгоспи що
позабирали людей, від людей, щоб колгоспи займати людей до колгоспу, нічого
доброго не зробив! Оце було забране! А люди з голоду вмирали! Що мій тато міг
умерти, дістати Неагі аііасЬ. В нас було 31 свиней, єдиних. Всі забрали! Всі
пішли!
Пит.: А що Ви робили після голоду?
Від.: Ну, я
ходила на заробітки, ходила по гробах картоплю садити. Я ще мала 16 років, в той
час. А моя сестра була менша тоді. В день покупала, а на другий день, вже її не
прийняли —за мала.
Пит.: Як інші люди перебудували своє життя?
Від.: Так само як і теж я. Так само. Ходили, збирали, ходили по
других людях. Так, що перебудували. Мій кум —хрестив зі мною дитину— мешкав у
Житомирі, в жидів як мали ще німців ввійти. Німці ввійшли, то вони його вбили.
Вони його вбили і не знати де вони його діли. І самі винукувалисл! А міста
палили. Дуже погано було в той час.
Пит.: Чому був голод на Україні?
Від.: Бо позабирали все.
Пит.: Чому вони хотіли забирати
все?
Від.: Бо хотіли, щоб до колгоспу іти. А до колгоспу зганяли
райвиконкоми. Вони хотіли, щоб люди вмирали! Жиди добиваються за їжою. За тим
добиваються, бо то є їжа. Вони добиваються за тим. Так само, якось я не хочу
свого імені поставити, бо в нас так зараз: —Яке твоє ім'я? — Написав ім.'я, а
рано їх вже нема. Бо є тут багато таких, але вони не хочуть виказати. Вони не
хочуть виказати. Я то говорю, що я бачила. Що я не бачила, я не можу нічого
сказати. Тепер я можу.
Пит.: Дуже, дуже Вам дякую. Чи Ви маєте щось
додати до того?
Від.: Та воно б більше знайшлося, бо то нараз вже не
думається все. Я там почала виписувати все, але то все так не здумується. По
трохи як здумусться, то дописую. Але як вже ви приїхали, то ліпше, бо я в школу
не ходила. Мене не впустили в школу, зато що мій брат був закордоном. І собі
листи переслідували й казали: —її в школу не пустіть! В нашім селі була одна
вчителька. Вона є в Мюнхені тепер. Моя ця сестра тільки скінчила сьому клясу, бо
вона не знає брата взагалі. То вона скінчила сьому клясу, чотири роки курси.
Вона добре вчилася. Ну, це що я можу в 42-ім році. Яке там ще маєте запитання?
Пит.: Я ще маю питання. Чи Ви були репресовані?
Від.: Я
тоді була мала в той час як було.
Пит.: Чи Ваша мама була
репресована?
Від.: Замкнули її до комори. То що я Вам казала.
Замкнули її до комори, а нас вигнали з хати надвір, мене й сестру.
Пит.: А де Ви жили?
Від.: Ми пішли назад до хати. Ми
вибили вікно зі сестрою, влізли в хату. Аж на ранок, вже мою маму пустили. Мама
прийшла додому там. Вона була замикана там. А тато був Іюмерший. З того жалю,
дістав розрив серця. Перед тим. Ми його поховали. На моїх руках помер мій тато.
За ті, я то бачила на свої очі, як він прийшов ту картоплю, бо вона мала четверо
дітей, за ту картоплю викинув на двір. Писався Курва, а як він називався, то я
не знаю. А другий Кітніх Шехтель. Ще зі зброєю там. Райвиконком з наганом
приїжджав. То в нас робили на Україні. Безневірно брали людей, мордували Вони
хочуть їжі. Я не знаю як буде, чи вони дістануть, чи ні, але щось буде. То що
вони в нас робили в селі. І то вони скрізь так робили, я вам далі, те що я знаю,
то я вам то розповіла. А тих людей всіх вибрали, вивезли, а бідні лишилися, а
потім бідних забрали. Тільки мужчин забрали, не жінок. Мужчин забрали.
Пит.: Чи влада також використувала вчителів?
Від.: В нашім
селі при остатку вже була одна, яка по-уркаїнському дітей вчила. А як додому
писала листа, то дітей вчила чисто, приїжджали з райвиконкому, їхали до села, до
нас, у нас казали сільрада, до сільради й брали з сільради людей, йшли разом. То
українці були! А їхні розкази! Вони приїжджали!