Case History SW66

Anonymous male narrator, b. February 12, 1917, Opishnia, a former district seat and large village of 500 families, 2 schools, and 2 churches, Zin'kiv district, Poltava region, one of 2 children of a peasant who had 10 desiatynas of land. In 1931 narrator was in Zaichyts'(?), Poltava region, and in 1934 went to the Caucasus. Narrator states, "They began to organize the collective farms in 1930. They did it at first on a voluntary basis, then by force, because I know what they did with my father. They imposed a tax of so many poods of grain and so many poods of pork and beef, and he had 24 hours to pay. It was impossible to pay, so they threw us out of the house and took everything... This was in 1932." Later on, narrator adds, "Collectivization was very simple: they imposed a tax in bread, and on people who did not want to join the collective farm they imposed it such that it was impossible to pay, so the person entered the kolhosp. From those who didn't want to enter the kolhosp they took everything and threw the person out of the house. That was collectivization... {Our family} was thrown out of the house, everything was seized; Father died, and I began to roam the world." The village churches were closed in 1931 or 1932. The famine began in 1932 and lasted through 1933. Most people died in the spring of 1933. "When spring began in 1933, it was terrible. So many died. They ate whatever they could get. Mothers ate their children. People ate dogs, cats, and everything. There were cases where whole villages died out... Children died first. The elderly died first. They died on the roadside... People tried to save themselves, but there was no means of salvation possible. You couldn't find anything anywhere... You couldn't find work anywhere. You couldn't find a piece of bread anywhere. If you started to, people would take the bread away. In the kolhosps the bread was taken; children and women went to collect ears in the stubble. And they appointed people to take back the grain {women and children} tried to glean in the field. They chased {the latter} to prevent them from gleaning." Narrator saw many homeless children, many of whom were children of those who had been dekulakized, saw bodies being carted off but did not know where they were buried, and knew of people eating cats and dogs, but only heard about cannibalism. Narrator estimates several hundred people died; many also fled.

Питання: Будь ласка, скажіть коли Ви народилися.
Відповідь: В 1917-му, лютого 12-го.
Пит.: А де саме?
Від.: Опішня, Полтавська область, Опішнянський район. Пит.: А чим займалися Ваші батьки?
Від.: Сільськогосподарством.
Пит.: Скільки десятин землі вони мали?
Від.: Скільки землі? Десять десятин, так.
Пит.: Скільки десятин вони мали до революції?
Від.: І до революції ту саму землю вони мали. Не брали землі.
Пит.: А скільки Вас було у родині.
Від.: Четверо: батько, мати і нас двоє.
Пит.: Що люди тоді говорили про царський режим?
Від.: Люди тоді говорили про царський режим, що царський режим був далеко ліпший, ніж комуністичний.
Пит.: Що Ви можете сказати про революцію?
Від.: Ну, я тоді малий був, я ж тоді не захватив революції, бо я народився якраз перед революцією, але розказували старші. Нищили геть.
Пит.: Чи Ви можете описати Ваше село, якої величини воно було?
Від.: П'ятсот дворів, дві церкви. Були знищені церкви.
Пит.: Чи була школа?
Пит.: Дві школи.
Пит.: Чи Ви ходили до школи?
Від.: Ходив я до школи дуже мало, бо тоді, ж почалося розкуркупення, заганяти в колгосп, то тоді й нам у школу не можна було ходити. Вдома батьки ганяли кругом, і я вдома вибув, пас скотину.
Пит.: А як Вам жилося при НЕПові?
Від.: НЕП, я вже трохи більший був, я трохи знаю те, що ціни були все дешевші. Кажуть, що я дуже тоді ж малий ще був, що ціни були: пуд хліба -50 копійок, чоботи - три рублі. Казали, що було життя при НЕПу, що добре.
Пит.: Коли вони почали організувати колгоспи?
Від.: Колгоспи вони почали організувати в 30-му року. Добровільно, потім насилою робили вони так, отже я знаю як робили із моїм батьком. За 24 годин наложили щось кілька пудів хліба, скількість пудів м'яса свинячого і скотинячого й щоб за 24 години виплатив. Того виплатити неможливо було, тоді нас з хати викинули, й все забрали.
Пит.: Це було в якому році?
Від.: Це було в 32-му.
Пит.: Чи був комнезам?
Від.: Був він у кожному селі, але я його не знаю, бо я малий був.
Пит.: Чи люди добровільно записувалися до колгоспу?
Від.: Були такі, що добровільно, а більше силою заганяли. Бо як ти в колгосп не впишися, то люди знали, що всерівно тебе знищуть.
Пит.: Як довго йснувала церква в Вашому селі?
Від.: Знаю я, що ще з матір'ю ходили, як святили паски, то я ще ходив до церкви. Знаю, як уже святили паски: свистіли й стріляли. Як комсомольці кругом, як паску святили. І потім церкву закрили, й там було зерно насипано.
Пит.: Коли це було?
Від.: В 32-му чи в 31-му роках, так. В цих роках.
Пит.: Яку частину врожаю брала держава до колективізації?
Від.: Я цього не скажу, не знаю. До колективізації я не знаю, бо я малий був.
Пит.: Але чи Ви можете сказати чи Ви думаєте, що це було забагато чи Ви могли дати?
Від.: Звичайно, забагато, бо до колективізації накладали на людей так, а коли робили колективізацію, то накладали спеціально, щоб люди не виплачували. Спеціально робили то.
Пит.: Коли почалася колективізація?
Від.: В 29-му році.
Пит.: Чи Ви можете описати, як відбувалася колективізація?
Від.: Колективізація відбувалася просто: накладали хліб і так накладали на людей на тих, які не були ще в колгоспі, накладали так, щоб він не виплатив і тоді якщо він не записався в колгосп, йому наклали плати, й він ішов до колгоспу. Які не хотіли йти до колгоспу, забирали все - їх виганяли з хати. І була колективізація.
Пит.: А чи люди спротивпялися?
Від.: Спротивлялися люди, але казали, тікали, в в'язниці садили.
Пит.: А чи цей спротив дійшов до повстання?
Від.: Ні.
Пит.: А що сталося з Вашою родиною?
Від.: Викинули з хати; взяли все; батько вмер, а я пішов скитатися по світу.
Пит.: Хто прийшов і забрав усе?
Від.: Вони. Продали. У них був закон такий: що не виплатили ви, продають, а тоді сусіди то кажуть, що пускали комуністів; пускали активістів у ті хати з яких вигнали, а вони казали, що вони продали за те, що ви не виплатили. А вони накладали те, що неможливо виплатити. Я ж кажу, як воно було (плаче), що 25 пудів гавяжого; потім скільки пудів, я вже забув, свинячого, скількись то пудів чогось другого, грошей, і щоб за 24 години, щоб виплатив; а не виплатиш, прийшли все забрали. Коня і скотину забрали, все забрали. Так робили. В колгоспи так заганяли. Це так добровільно.
Пит.: А що мама робила?
Від.: Мама тут, що ж вона робила? Нічого не могла вона робити проти того. Скиталася. Також ходили, як викинули з хати. Зимою то люди які мали почування, то могли пустити в хату, але боялися, що як пустять, то скажуть, що куркулів переховуєш, та аж у друге село тікали. Туди, там люди пустили на рент хату.
Пит.: Як довго ви були там?
Від.: Як довго? Там батько помер у тому другому селі. А люди такі старші були, й тікали на Кавказ, і я з ними поїхав. Мені було скільки там? Устроїлися ми там у колгоспі й тоді й мати приїхала до мене. Це було на початку 34-го року. І я й там жив.
Пит.: Де Ви були в 31-му році?
Від.: В 31-му році? Тут, на Україні був.
Пит.: Але де саме?
Від.: В селі Зайчиць, на Полтавщині.
Пит.: Як ви там жили як вони вже все забрали?
Від.: Не було нічого їсти, нічого. Десь картоплинку дадуть, до когось зайдемо. Як настала весна, то були такі комуністи, або активісти які їх не займали, то в них копав, то дрова рубав за кусок хліба, хоч за ту картоплинку. Отак і жили.
Пит.: Скільки років Ви там жили?
Від.: Ну, до 34-го року. А в 34-му, я на Кавказ поїхав.
Пит.: Як Ви там працювали?
Від.: У колгоспі я працював на Кавказі.
Пит.: Мене цікавить перед голодом.
Від.: Я в колгоспі не був, а так ото в людях там де розгребеш картоплину, де комусь копати підеш, комусь дрова порубати, десь скотину пасти. Брат був пухлий. Я не був пухлий.
Пит.: Коли почалася голодівка?
Від.: Голодівка з 32-го року й ввесь 33-ій рік.
Пит.: А коли люди почали вмирати?
Від.: Найбільше в 33-му році. Це весною. Коли весна прийшла 33-го року, то було страшно. Скільки вимерло, їли що попало. Мати своїх дітей їла. Люди їли собак, котів, все. Отже, були такі випадки, що цілими селами вмирали.
Пит.: Хто перше вмирав?
Від.: Перше діти; діти перше вмирали. Старші люди перше вмирали. По дорогах умирали.
Пит.: Ви можете сказати скільки в Вашому селі померло? Я знаю, що це є тяжко, бо багато померло.
Від.: Ну, так, багато. Сказати то тяжко, але так люди говорили, що до кількох сот. До того вмирало; бо багато вмирало не вдома. Ішли, тікали десь, щоб добути кусок хліба; на дорозі вмирали.
Пит.: Як люди спасалися?
Від.: Старалися спасатися, але спастися ніяк неможна було. Ніде не найдеш. Ніде нічого не найдеш. Ніде праці не найдеш. Ніде куска хліба не найдеш. Коли почалося те, то хліб убрали люди. В колгоспах хліб збирали; а діти й жінки ходили колоски збирати на стерні. А вони назначали тих, що в полі в них відбирали колоски. Ганяли, щоб не давати їм збирати.
Пит.: Чи було багато безпритульних?
Від.: Так, багато безпритульних. Багато їх осталося тих людей яких порозкуркулювали. їх вишколювали. Брали комуністи. Вишколювали комуністами. Вони йшли тоді. Вони йшли тоді проти своїх батьків. А все-таки як війна почалася, то багато з них які знали, хто вони й чиї вони діти.
Пит.: А що влада робила про голод як багато було мертвих людей?
Від.: Влада робила, щоб більше вмирало.
Пит.: Що вони робили з трупами? Як вони закрили все?
Від.: З трупами. Вони возили. Я не знаю, де збирали, їздили, возили, й де вони їх ховали, я не знаю.
Пит.: Чи люди знали, що робилося?
Від.: Багато знало, а багато й не знало. Були такі, що розуміли, що робитися; а були люди такі, що не розуміли, бо совєти - це їхня влада. Вони старалися доказати, що це неврожай; що це невродило й тому голод. Але то неправда.
Пит.: Коли ви тікали? В 34-му році?
Від.: Так. Із України на Кавказ.
Пит.: Як то сталося?
Від.: Ну, як то сталося? Як то розкуркулили тут, люди на Кавказ їхали. Багато старших. Я малий був. І мене й забрали. Я туди з ними поїхав і там устроїлися й тоді мати моя. І ми там жили.
Пит.: А тепер?
Від.: Брат там; також на Кавказі.
Пит.: А як Ви до війни?
Від.: Там не було такої голодівки як у нас на Україні.
Від.: Чи хтось з Вашої родини помер з голоду?
Від.: Батько. Батько помер з голоду.
Пит.: Що Ви знали тоді про величину голоду? Чи Ви знали, що голод був по всій Україні, чи тільки про Ваше село?
Від.: Тільки про своє село й на Полтавську область усю я знав, бо люди ходили, шукали з міста на місто, старалися десь спастися й казали, що там уже чутки були, що вже село й в Херсонській області було вимерто все.
Пит.: Чи Вам відомо людоїдство?
Від.: Відомо мені те, що йшли люди куди хто попав за добичою щось з'їсти й їли й собак і котів. І були випадки такі. Вже старші люди. Чув од старших людей, що мати їла своїх дітей. І це просто страшне робилося. А я як став більший, то ще чув, що кажуть, що закордонці кореспонденти які були, то їх підкуплювали совєти, щоб вони писали закордоном, що то хвороба така, що то неправда, що то люди мруть з голоду. Я зустрівся з чоловіком тут на еміграції. То він жив у Греції. Він сказав, що в 33-му році совети привизли до Греції ship-ами пшеницю, а грецький президент чи король - я точно не знаю - сказав: - Я вашої пшениці не візьму. У вас люди мруть з голоду. Вони сказали, що то неправда. Відплили від берега й пшеницю висипали для того, щоб показати, що то неправда, що в них є все. Тепер розказують нам люди, яких я зустрічаю і мешкали в Польщі, що коли голод на Україні був, то в Польщі радяньські кури продавалися і ще на пів ціни тих із Польщі. Вони стояли й казали, що це є радянські злишки. Тому, щоб світові показати, що то неправда.
Пит.: Як голод скінчився?
Від.: Він скінчився як уже на 34-му році чи в 33-му, як уже вродило, вже вийшов урожай, вимерли, то тоді вже то скінчилося, вже люди тоді які осталися живі, вже тоді як у 34-му році урожай став, то вже притихло трохи тоді.
Пит.: Як Ви відновили своє життя після голоду? Що Ви тоді думали про радянський режим?
Від.: Люди які осталися живі після голоду, то говорять, що ж неможна було нічого казати проти Радянського Союзу. Були такі, що розуміли, що то був за голод і як то були такі, що вірили, що то неврожай, що то комунізм не винуватий чи уряд радянський не винуватий тому, а йнші, які старші, то розуміли, що то є, але ж говорити неможна було проти того нічого.
Пит.: Чи в Росії був голод?
Від.: Я не скажу. Я не був. Я ж був на Кавказі. Там голоду не було.
Пит.: Поки Ви були на Кавказі чи були люди з інших областей які також сказали, що був голод?
Від.: Так то було. Найбільше було українців. І по Кавказі де я був там найбільше тікало українців. Найбільше тікали з України туди.
Пит.: Вони всі сказали, що був страшний голод або нічого не сказали?
Від.: Кому ви будете казати, як там страшно казати? Ви ж говорите як голод проти радянського уряду. Я був там як уродило, врожай цей рік більший тоді забрали, що їм потрібно. Що осталося ділили між людьми. Як мало здали, що люди говорили, то мало цей рік получили. Вони казали, що треба ліпше робити. Погано робили. Як будете робити ліпше, буде ліпший врожай; ліпше достанете. Скажу те, що це було урядом придумано й зроблено, щоб винищити український народ, бо вони добре знали, що український народ комунізму не хотів, і він його не любив. І вони це знали й їм треба знищити той народ який знав, що він ніколи любити не буде.
Пит.: Але що люди думали про українських комуністів?
Від.: Багато думало людей українських про них те, що вони зрадники українського народу. Вони пішли за комунізмом. Пробачте, що я не можу... Мені то все...

Зміст третього тому

web hosting counter

Hosted by uCoz