Case History SW79

Anonymous female narrator, b. 1920 in Velyka Bahachka district, Poltava region, one of 2 children of a Petluira army veteran of gentry origin who was on the run in the 1930s and worked as a bookkeeper on an MTS until his arrest in 1932. Narrator's mother's family was dekulakized and exiled. Narrator's village had 3500 families, 2 autocephalous churches, a clinic, pharmacy, MTS, and a theater. Narrator described house to house grain searches with metal sticks used to probe the graound. Collectivization and dekulakization were carried out by local activists ,especially by the komnezam, without the assistance of outsiders. Some families voluntarily joined the collective farms. “Many” were dekulakized but narrator does not hazard a guess as to how many. In 1932 peasants came with black flags to the railroad station and attempted to break open the boxcars loaded with grain. At night all the local employees, including narrator's father ,were arrested as alleged instigators of this revolt. Narrator's father was released after being held for six weeks in poltava, but a cousin was shot. Then narrator's father moved to Donbas, leaving the family in the village. “Of course, there were no cats or dogs, because they had all been eaten. When I walked to school there were bodies lying in the streets ,and I stepped over bodies like everyone else did. Someone came to pick up bodies and liquid pored like rivers from their legs, because they were so swollen and cracked. The skin split, and the water ran out. They were so swollen!” Schools remained open throughout the famine, although the children were the first to die. A family of poor peasants 2 houses away from narrator's family died out completely. Narrator hesitates to estimate total mortality but believes it was under 50%. Those who attempted to glean in the fields after the harvest were arrested. The famine ended in the fall of 1933.

Пит. Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть коли Ви народилися?
Від.: В 1920-му.
Пит.: А де саме?
Від.: На Полтавщині.
Пит.: Чи Ви можете сказати район?
Від.: Великобачанський район.
Пит.: А чим займалися Ваші батьки?
Від.: Мій батько був службовець, він працював бухгалтером.
Пит.: Чи Ви мали землю?
Від.: Ми не мали так землі, бо він увесь час службовець був, мали звичайно, але скільки я не знаю, їх називали дворяни, ну, й більше заможні були.
Пит.: Чи вони ще були живі?
Від.: Так, вони були живі.
Пит.: Чи вони були розкуркулені?
Від.: Ні, вони не були вигнані. Моєї матері родичі всі були вигнані з хати, всі були розкуркулені й вивезені в Архангельськ.
Пит.: Скільки Вас було?
Від.: У нас, у моїх батьків двоє дітей було.
Пит.: А для кого працював Ваш батько?
Від.: Що до його праці, де й коли, то я не пам'ятаю, а тоді він працював в МТС - це машино-тракторна станція. Він у багатоьох місцях працював і в районі, так все бухта льтером працював.
Пит.: їздив багато?
Від.: Не так багато він їздив, а там де працював, тоді після розкуркулення, то він їздив, бо мусив переходити з одного й в друге, тікати.
Пит.: А мама була вдома?
Від.: Мама вдома була, так.
Пит.: А чи Ви можете описати Ваше село, скільки дворів там було?
Від.: Туди належали й хутора, крім села, може 3.500. То було велике село, де ми мали двоє церков, мали лікарню, декілька лікарів, аптеку, МТС, театер мали.
Пит.: Чи Ви ходили до школи?
Від.: Так я ходила до школи.
Пит.: Чи то була російська школа чи українська?
Від.: Це була українська школа.
Пит.: А церква була російська чи автокефальна?
Від.: Автокефальна була.
Пит.: Як довго існувала ця церква?
Від.: Я не пам'ятаю, не можу сказати докладно, коли розібрали ті дві церкви, але всі їх розібрали, цілковито знищили. Я пам'ятаю це може десь 28-ий рік. Нас зі школи водили й показували, як всі ще ікони палили, забирали з церков і палили, зносили й палили, то нас зі школи водили туди. Але в якому році я не пам'ятаю, в якому році, що вже церкви цілком були закриті й розібрані.
Пит.: Коли почалася колективізація?
Від.: Колективізація, десь в 29-му, 30-му роках.
Пит.: Чи це мав великий вплив на Вас?
Від.: Так. До мого батька ввесь час говорили, що він в петлюрівець, контрреволюціонер, дворянин. Увесь час другої назви й не було. Він був пізніше вже в 32-му році, то він був арештований.
Пит.: А як Вам жилося тоді під час колективізації?
Від.: Жилось так, як, все було забрано під час то вже як голодівка почалася то все позабирали. Навіть ходили з такими stick-ами і в землю встромляли залізні такі. Шукали чи нічого не було закопано. У кого який борщ був у печі й те виливали, приходили ті комнезами, комсомольці бригадами й все забирали.
Пит.: А Ви не були селяни?
Від.: Ми, селяни в селі жили. То було велике село. Поки ще було, то мій батько їздив по торгсинах чи мали де якесь срібло, золото трохи, але голодували так як і всі.
Пит.: А чи люди спротивлялися колективізації?
Від.: В 32-му році, так були противні, спротивлялися проти колективізації -але ті ж які спротивлялися, то вони всі були вислані на Сибір і в Арханельськ. У нас дуже багато було вивезено й арештовано, тоді арештовували.
Пит.: Чи Ви знаєте приблизно, скільки осіб були розкуркупені?
Від.: Я не можу сказати, я знаю, що багато було, але скільки родин не можу сказати цього.
Пит.: Як відбувалося розкуркулення?
Від.: Я знаю, я пам'ятаю, бо не так далеко родичі жили, моєї мами двоюрідний брат. То казали, що вечором зібрали збори десь там в якомусь клюбі, в театрі, зібрали збори й написали список таких і таких вивезти. На другий день уже підводи підвезли, все позабирали в них, їх поскидали на підводи й вивезли на станцію, вивезли.
Пит.: До Вас приїжджали?
Від.: Ні, до нас не приїжджали.
Пит.: А як часто ті бригади були в селі?
Від.: Я не можу сказати, поки всіх вивезли, та як вони хотіли, позабирали, досить часу пройшло, бо то було дуже багато людей, до яких заходили все забирали й вони тоді забирали й в бідних і в багатих все що було то скрізь. Найпершу чергу то ті ж самі комнезами, вони ще скорше вимерли.
Пит.: Хто були ті комнезами?
Від.: Селяни були, селяни такі, які вірили в Леніна, в Сталіна, в колективізацію і ті ходили по дворах і забирали. То приїжджі були прислані, які там чи комсомольці, чи партійці, а теж набирали й селян і ті йшли за ними й збирали.
Пит.: Чи люди добровільно записувалися?
Від.: Були такі, що добровільно записувалися.
Пит.: Що Ви можете сказати про владу в Вашому селі? Наприклад: хто був головою сільради?
Від.: Я не можу сказати, бо я не пам'ятаю!
Пит.: Чи Ви знаєте, чи вони були місцеві люди, чи приїжджі?
Від.: Місцеві, та місцеві були, але я не пам'ятаю.
Пит.: Чи було багато сексот?
Від.: Я думаю, що було багато, бо як мої звичайно батьки дуже мало говорили в хаті при дітях, бо боялися, що підуть до школи й зможуть комусь щось сказати. Але я пам'ятаю, я не пам'ятаю який то рік був, чи був 28-ий чи то під час може ще НЕПу, коли будували хату в одних, але я не можу сказати в кого, але я знаю це ці такі ж інтелегенція, більше свідомі українці, які закінчили й мали вечерю чи то й в хаті заспівали "Ще не вмерла Україна," то на другий день вони були всі арештовані. Так що хтось підслухав і почув. Так що сексоти були.
Пит.: А як відбувалася хлібозаготівля?
Від.: Я не можу сказати.
Пит.: Коли почалася голодівка в Вашій околиці?
Від.: Голодівка, десь ще, вже воно від 31-го року вже почали забирати і в 32-му році селяни пішли з чорними прапорами на станцію розбивати вагони за хлібом. То в ночі всіх службовців заарештували, в тому числі й мого батька, так як організаторів походу. Хоч і з нашої родини ніхто на двір не виходив в той день і ніде ми не були, але батька арештували, і ми не могли зразу добитися, де їх поділи, їх вивезли зразу до Полтави. То двоюрідного брата мого батька, моєї мами, властиво він не повернувся, його розстріляли, вони не сказали, сказали помер. Мій батько повернувся через шість тижнів. Був у Полтаві й то визволив його один комуніст, який не був місцевий, а приїжджий, який женився на одній нашій знайомій з багатших людей. Напевно він так само був може з багатих і звідкілясь він приїхав. Він допоміг звільнити мого батька з в'язниці.
Пит.: Після того що Ви робили?
Від.: Після того, мій батько поїхав на Кавказ, бо його там сестри жили. Як. розкуркулювали то його сестри виїхали на Кавказ. Там він проробив так само влаштувався на працю, я не знаю скільки він часу проробив і його оцей зять, сестри чоловік, одного дня приходить і каже, що за тобою шукає НКВД там же на Кавказі. То мій батько 40 кілометрів в ночі, на другу станцію пішов і виїхав звідтіля. Виїхав на Донбас, на Донбасі був.
Пит.: А Ви ще були в селі?
Від.: Так, ми були, а ми там були й голодали. їли ці опипки як дерево пиляють і ті опилки, якщо десь була жменя муки або якесь листя то мішали. Дуже багато померло.
Пит.: А як Ви спасалися?
Від.: Та так спасалися, що було десь щось. Сестра моя вже почала пухнути, я не пухла, а сестра так пережила.
Пит.: Чи мама працювала?
Від.: Ні, мама не працювала. Пиг.: Чи тато?
Від.: А тато десь там трохи добив чогось, бо він там на Донбасі був і так потрохи то в торгсині щось поміняв. Звичайно не було ні котів, ні собак, бо все поїли. Я коли йшла до школи то бачила, як на вулиці лежали трупи, переступала трупи й кожний хто де й друге. Дехто там наступив на трупа, то там із ніг бігла річка бо були дуже опухлі й тріскалися. Шкіра тріскалася і та вода витікала. Так були опухлі! Моєї матері двоюрідна сестра не повернула. Вони були вислані до Архнагельська і тоді якраз вона повернулася з Архангельська, щось приїхала, та пішла, жила не так далеко від нас, пішла десь, чи на хутір чи що, може шукати їсти просити, вона більш не повернулася. Чи вона в полі згинула, чи її хтось забив, бо були такі випадки.
Пит.: А діти ще ходили до школи під час голоду?
Від.: Ходили до школи.
Пит.: Як вони могли?
Від.: Та от так, не всі вимерли, не всі, тяжко було, але ходили.
Пит.: Хто перше вмирав з голоду, чи старші чи мужчини?
Від.: Старші вмирали й діти вмирали так само. Біля нас десь може за дві хати - то ціла родина вимерла: батьки і два хлопці. Були бідні, вони в колгоспі працювали, але колгосп не спасав, бо не було нічого й хто йшов колоски збирати на попе після того як був зібраний врожай, то вони забороняли, арештовували.
Пит.: Чи Ви знаєте приблизно, яка частина Вашого села вимерла з голоду?
Від.: Я не знаю скільки, але вимерло багато.
Пит.: Чи половина, чи більше?
Від.: Ні, менше, половина не вимерла, бо то дуже багато населення, дуже багато. Я знаю, що на другій вулиці, я не бачила, не знаю, але так говорили, що на другій вулиці одна мати поїла своїх дітей й вона так само померла після того. Так говорили.
Пит.: Чи Ви самі знали людей, які вимерли з голоду, чи хтось з Вашої родини?
Від.: З родини, то тільки моєї мами двоюрідна сестра, що пішла за хлібом, і вона не повернулася, вона померла. Другі то не з голоду померли, а були задушені -старші то вже тітка й дядько. Вони були розкуркулені й вигнані й жили на квартирі то казали, що думали, що може вони мали золото, то вони були задушені.
Пит.: А як довго Ви голодували?
Від.: То вже 33-ий рік на осінь, то вже тоді трошки стало ліпше, але взгалі життя доброго не було. Десь в 35-му чи 36-му році я виїхала звідтіля.
Пит.: А як довго Ви голодували?
Від.: То вже 33-ий рік на осінь, то вже тоді трошки стало ліпше, але взагалі життя доброго не було. Десь в 35-му чи 36-му році я виїхала звідтіля.
Пит.: А тато ще був на Донбасі?
Від.: Ні, тато тоді був на Полтавщині, але він працював. Він по різних місцях працював. В 37-му році знову був арештований як петлюрівець, як це взагалі, як політичний.
Пит.: Чи Ви можете описати може деякі картини з голоду, чи випадки що Ви пам'ятаєте?
Від.: Ну, ці картини, що коли йшла до школи то трупи лежали по дорогах і потім там якийсь віз з колгоспу чи що, що їздили й забирали цих трупів і вивозили за село до їх ховали, то ці які ще лежали ще дихали, ще не були цілком мертві, їх так само брали й в одну яму клали. Кажуть, що другий раз нема кому везти.
Пит.: Чи було багато безпритульних дітей?
Від.: Не багато було, так.
Пит.: Чи вони були на вулиці?
Від.: Вони були вдома й там умирали.
Пит.: Чи ви знаєте щось про величину голоду, чи Ви знали що й в других селах також був голод?
Від.: Ми знали, що то голод майже по всій Україні був. Так, мій батько був звичайно свідомий, національно-свідомий українець то він знав, що це спеціально було зроблено знищити українську націю і виморити голодом селянство.
Пит.: І він Вам сказав про це?
Від.: Багато не говорилося, але деякі речі, що вже хоч пізніше, те говорилося.
Пит.: Коли та як скінчився голод?
Від.: Тридцять третій уже під осінь, то ще не можна сказати, що скінчився, але вже ліпше було.
Пит.: А як люди перебудували своє життя?
Від.: Ну, там уже після того може хто мав корову, хто мав козу, чи там щось, трохи стало краще, працювали в колгоспах. Ми не працювали. Щось діставали трохи й жили.
Пит.: Чи Ви знаєте, чи в Росії був голод, що люди горовили?
Від.: Я не думаю, що в Росії був, бо так як і тоді говорили, що в Росії не було. Це спеціяльно було зроблено в Україні.
Пит.: Чи Ви знаєте, чи Вас годували в школі під час дня?
Від.: У нас ніякої їжі не давали. Ще коли, ще й в 36-му році чи що, то я знаю то по містах були великі черги за хлібом, за всім, я тоді була вже студенткою, то я знаю одного разу, 15 копійок на 100 грам хліба не було й позичити ні вкого немає, бо й в студнетів не було. То стояли в чергу. Бідне було студентство. Це в 36-му році, ще тоді такі були черги за хлібом.
Пит.: А хто були вчителі в Вашій школі?
Від.: Якої національності, чи місцеві? Були місцеві й були приїжджі.
Пит.: І що вони навчали?
Від.: Я там закінчила тільки семирічку - то географія, історія, мова, фізика, математика, такі дисципліни. Після семирічки я виїхала.
Пит.: Що вони навчали про партію?
Від.: Тоді ще в семирічці, ну звичайно ж за Сталіна за Леніна, за "се, але щоб політичні науки, то ще в семирічках у нас не було, вже пізніше в десятирічці було.
Пит.: Чи були жовтенята й піонери?
Від.: Піонери, жовтенята, так були.
Пит.: Чи Ви належали до піонерів?
Від.: Та всі були в школі піонери, то вже пізніше, як до комсомолу то я не знаю, я тоді вже виїхала, але ті менші то піонери мусили бути.
Пит.: Чи Ви були релігійні тоді?
Від.: То вже не було. Мої батьки й ми, як ще були малими дітьми то нас водили до церкви й в нас в хаті завжди молитва читалася, але вже церкви порозбирали, церков не було.
Пит.: А в школі Ви не могли говорити про це?
Від.: Не можна було говорити, бо ж кажу нас водили дивитися, що релігії немає, що то е опіум народу й як палили ікони, навіть мови не було про релігію в школі.
Пит.: Чи Ви були репресовані самі за те, що арештували Вашого батька?
Від.: Ми ні, ми звичайно, ми жили собі, але батько був арештований декілька разів.
Пит.: Вам не було тяжко дістати працю?
Від.: До школи ми ходили. Звичайно в вищій школі то вже треба було дещо прикривати з походження. Не можна було всього писати, й коли я в Харкові йшла, я вже в Харкові була, йшла по вулиці, то як ішов на другій стороні вулиці міліціонер, то я вся тремтіла. Я думала, що він знав, хто я в, і хто мій батько, що мій батько був арештований. То я боялася навіть глянути де міліціонер ішов.
Пит.: Як відбувалася колективізація?
Від.: Відбувалася так, що хто не йшов, то позабирали все. І в мого тата забрали все. І господарку, й коні, й корови, й свині. Все забрали. Плюс до того, що й гуси, й кури. Все позабирали. Тато не був в колгоспі. Мій тато не був у колгоспі ні одного дня. А як позабирали все, а тоді прийшла голодівка, то ми лише хату мали, то тато втікав, не жив вдома, ховався від комуністів, щоб не забрали в Сибір. А ми, нас два брати, й я і мама сиділи в хаті. А прийшов голод, їсти не було що - позабирали все, то вже в 1932-му році, я не пам'ятаю якого дня, але в грудні місяці, то за той місяць два брати, перше молодший за мене, а пізніше старший мене брат, помер. Мама ще трималася, і акурат перед святами Різдвяними, в кінці грудня померла. У 1932-му році.
Пит.: Коли почалася голодівка в Вашому селі?
Від.: У 1932-му році в зимі. Уже в зимі люди не мали що їсти.
Пит.: Чи Ви знаєте приблизно, скільки осіб були розкуркуленних?
Від.: Ой, Боже, не знаю. Не можу сказати. Це тяжко сказати, я ще тоді не була зросла, я ще була молода, я не можу сказати, не пам'ятаю.
Пит.: А тато поїхав на Донбас?
Від.: Тато був на Донбасі, але приїжджав, відвідував нас. Але ховався, щоб не бачили комуністи.
Пит.: Він привозив зі собою щось їсти?
Від.: Привозив тато хліба трошки. Пару раз привозив. І один раз привіз сухої риби, але з сільради взнали, то прийшли й позабирали, не дали їсти нам.
Пит.: Чи мама працювала? В колгоспі?
Від.: Ні, мій тато не працював ні одного дня в колгоспі.
Пит.: Вибачте, я питала чи Ваша мама працювала?
Від.: Ні, не працювала. Ні.
Пит.: Чи Ви ходили до школи під час голоду?
Від.: Я ходила до школи три кпяси, на четвертій клясі, як розкуркулилй тата й вже голодівка почалася, то я лишила шкоку, бо в школі навіть не було дітей, їсти не було, що й діти не йшли до школи. Може там який десяток прийде коли. Але на селі не мали що їсти, так що наука не йшла в голову в той час.
Пит.: А що люди їли?
Від.: їли, хто що міг найти.
Пит.: Наприклад?
Від.: Наприклад, ми жолуді їли. Як у мого тата розібрали такий сарай, то там дах був і на даху ми ще збирали для свиней жолуді з-під дуба. Носили ми відрами й там висипали, вони сохли на даху. А тоді, як той хліб розкидали, як забрали худобу, то там було на даху багато жолудів. І ми ті жолуді вибирали з-під снігу й парили водою гарячою й товкли в ступі й робили такі пляцки. А мій тато мав пасіку, то мали віск, смарували сковороду тим віском і пекли ті пляцки. І пляцки їли. То в нас вже в всіх зуби були чорні від тих жолудів. Пізніше полову їли. Товкли гречану, від гречки. З вівса не їли, бо то дуже шорстке воно, тяжко, а з гречки м'якша. А як уже на весну, зимою мама й два брати померли, а ми переживали тими жолудями, а весною, як стало розвиватися дерево, то ми пекли хліб. Обдирали листя і сушили на сонці, дебудь, чи на сонці, й тоді товкли те листя і робили такі маторженики. І ті маторженики їли. Я й тепер споминаю. Маторженики, й ото таке ми їли. Ну й так, в мене самої ноги були пухлі, мало що не померла. І так я на тому вижила, а вони померли.
Пит.: Що Ви робили після того, як вони померли?
Від.: Як вони померли, то до нас приїхало з сільради 10 підвод з колгоспу й забрали нашу хату, а ми залишилися там, де дрова складали - в дровітнику. Я з татом спала аж до половини листопада в холодному. Тато зробив з цегли таку маленьку піч, і ми там варили їсти й там спали між тими дровами. Уже був мороз великий і дуже було зимно, а нас ніхто не хотів пустити, бо казали, що ми куркулі, не допускали в хату, ніхто не хотів пустити на мешкання. А вже при кінці листопада нас пустили люди в хату; не в хату, в хатинку. Маленька хатинка така, тільки для двох і то дуже тісні було. І ми там мешкали, я мешкала зі своїм татом у тій хатинці. І мусили платити 30 долярів кожний місяць, карбованці, перепрошую, за ту хатинку.
Пит.: А де тато дістав ті гроші?
Від.: Мусив іти десь заробляти. Я робила перше в радгоспі, в лісгоспі робила. І тато робив там, ходили ми до пращ. А пізніше, останнє, аж до самої війни я робила в агрошколі. І заробляла. І так ми з татом у двох бідували аж заки німці прийшли. Як прийшли, я вже тоді вийшла заміж, нас було троє. То за німців татові мовму віддали хату в колгоспі, в мого дядька в дворі. І ми там у тій хаті жили. І ця моя мала родилася там. А як німці вже прийшли, як німці нас евакуювали, то ми виїхали. Мусили виїхати. Бо нам не було ні так, ні своєї хати, нічого не мали. Нас провадили аж до самої Німеччини, власне до Дубного нас провадили на конях німці. А тоді забрали нас на потяг і потягом завезли до Німеччини. А в Німеччині ми були в таборі, дуже тяжко було, їсти так само не було доволі й на працю ніхто не хотів брати, бо в мене тато старий і дитина мала. Ми перейшли, нас забрав бауер. Ми в бауера були, це по німецьки фермер.
Пит.: Перепрошую, але я не мушу збирати спогади про війну, тільки про голод.
Від.: Ага, добре. Тепер, моя тьотя називалася Порфіевич, моя тьотя мала тров дітей і дядько був живий. Дядько перший помер, бо чоловік хоче більше їсти, а не було що. І двоє дітей померло маленькими під час голоду. То вже було в 33-му весною. Уже цілком розвинутий був голод. У 33-му померла, й дядько й двоє дітей більшеньких. А тітка осталася, а тітка осталася з маленькою дитиною, бо то була грудна дитина. То вона ще груди давала, поки мала силу; а пізніше не знаю, що сталося, як сталося, що не знаю, не буду казати, найшли тьотю під горою в лісі. Тьотя йшла до криниці по воду, набрала води, а на гору вже не мала сили вийти. І там під горою померла. То найшли тільки пізніше; люди покликали й нас, мене покликали й мого тата, й сказали: "Чи це її волосся?" Коса в тьоті була така довга і густа дуже. То найшли тільки косу, а то все поїли птахи, поїли хробаків і комашок. Повиїдали все, не було нічого вже. Кістки й коси. Із сільради приїхали виконавці й зайшли до хати, то в хаті був дуже великий сморід. І вибрали з печі, в горшку якесь м'ясо було, але вже було згнило, а кісточки маленькі були, так казали, що то з тієї дитини малої. Як видно, що дитинка та померла й вона її варила їсти. Але, напевно, що не їла, бо ще пішла по воду й вже не вернулася. Ото, що сталося з моєю тьотьою. Пізніше мій дядько один, знаю де, на другому боці села, йшов до радгоспу, щоб заробити, їсти дістати, бо так робили в тому радгоспі -за те, щоб поїсти, бо голодні. І мій дядько, то був і мій хрещений тато, Іван Богуславський, то моєї мами брат, то він вийшов за село й степом ішов. А там були такі ліси великі, то там були орли. А над дорогою були верби, такий потічок ставок десь був, і там під тією вербою мій дядько сів відпочивати й не встав. Помер. То моїй сестрі ближче було, як до мене, бо до мене ще було далі від того місця, то люди йшли й казали до моєї сестри, що дядько її померший лежить там. Уже, кажуть, очі повидирали орли й м'ясо розклювали, мало що можна пізнати. Але ми його пізнали, бо ми його бачили в тебе в хаті. Тобто в моєї сестри, заки він був ще молодий, здоровий, гарний. І пізнали. І казали, що то мій хресний тато там помер і його орли рознесли. І моїй сестрі казали: "Піди, візьми лопату, та хоч прикопай свого дядька. А вона сказала: "Як я піду, коли в мене самої ноги пухлі!" Оце таке, що я знаю за свою родину. Надумала: моя тьотя була Наталка Артеменко. Оце й все, що я пам'ятаю.
Пит.: Я ще маю деякі питання. Хто перший вмирав з голоду: чи старші, чи чоловіки, чи діти. Чи хто?
Від.: Я Вам скажу, що в моїй родині, то молодший брат помер -дев'ять років. А тоді старший -19 років. А мама мала 45 років як померла. А взагалі я не можу сказати, бо я не знала. Бо в той час, як люди голодували, то мало хто до кого ходив, бо кожний спасав себе й не мав сили кудись вийти, вже негодний був. Сусіди такі були, що пухлі були, бачила. І одна жінка під двором лежала. Ну, я Вам не скажу чи вона вже була мертва, але я бачила -лежала в людей під плотом голодна, вже дуже пухла була.
Пит.: А були такі підводи, які підбирали трупи?
Від.: Так. Але ми своїх двох братів і маму з сестрою 13 сусідами закопали в своєму садку. А других - приїжджали з сільрад підводи й збирали й везли. А куди везли, не скажу, не бачила.
Пит.: Хто тоді був у сільраді? Що вони були за люди? Вони були прїжджі чи місцеві? Українці чи чужинці?
Від.: У нас був у сільраді, голова сільради -циган. Зірниченко, пам'ятаю, бо він мені надокучив, щоб я йшла до колгоспу, як я вже осталася без нічого. Він все казав: - Тато старий, а ти молода, пишися в колгоспі. А я сказал: -Ні, як тато не записався, витерпів, згубив усе, а чого я тепер піду! Я собі сама найду, зароблю, як кажуть, на кусок хліба.
Пит.: А хто були активісти в Вашому селі?
Від.: Не скажу. Бо я кажу, що я була тоді ще молода; скільки мені тоді було, всього 11 років. То що я пам'ятаю! А нам до села було 10 кілометрів. Так що я не пам'ятаю.
Пит.: Ви жили на хуторі?
Від.: Так, на хуторі.
Пит.: Чи Ви знаєте приблизно, яка частина Вашого села вимерла? Половина, чи більше половини?
Від.: Не скажу, не можу сказати. Я кажу, що ми далі жили від села, на хуторі, то я й не скажу Вам за село. Бо я в те село ніколи й не ходила. Як мені було 10,11 років, то мене й не пускали нікуди. У нас була господарка, то я корови пасла й що треба було в господарці. І до школи ходила, але багато не ходила, три класи.
Пит.: Чи Ви знаєте, а може Ви й не знаєте, як часто ті бригади приїздили, щоб розшукувати в хатах?
Від.: Щоб оббирати хати, щоб розкуркулювати? Приїжджали так, що було на тиждень по три рази. Шукали хліба, розвалювали печі, розвалювали в хатах. По під хатою така призьба, та йдуть до хлібів, де шукають такими залізними палками, і шукали, швиряли, чи нема де схованого хліба.
Пит.: А чи люди спротивляпися?
Від.: Боялися?
Пит.: Ні, спротивлялися.
Від.: Не спротивлялись, бо боялися.
Пит.: Чи люди різали худобу під час колективізації, щоб не дати до колгоспу?
Від.: Були такі, що різали. Не скажу, чи всі, але були, бо їсти хотіли, однако же заберуть. Були, що різали й продавали.
Пит.: Чи був комнезам?
Від.: А певно! Що робили, то ж вони самі й були.
Пит.: Що вони були за люди?
Від.: Присилали їх з сільради. Я Вам не скажу, бо не знаю. Із сільради присилали, із села. Вони казали: .Сільрада, то є сільська рада. Вони засідають, обраджують, кого розкуркулювати першого. Того, того, того. А тоді там докучають, поки не заберуть усього. Тоді до других переключаються. Ходять і знищують.
Пит.: Чи було багато безпритульних дітей в Вашій околиці?
Від.: А, отже, я вам не скажу, тому що в селі був приют, то я не скажу, бо не знаю.
Пит.: Чи була церква в Вашому селі?
Від.: Була церква.
Пит.: А як довго існувала церква?
Від.: Ой, як я ще молода, то я Вам не можу сказати точно. То вже в голодівку була закрита. Була закрита, не було церкви.
Пит.: Чи Ви знаєте чи була українська чи старо-слов'янська?
Від.: Старо-слов'янська, а пізніше вже українська стала.
Пит.: Чи Ви знаєте, скільки хліба давали робітникам у когоспі?
Від.: Як уродиться, дадуть більше, а як не вродиться, то дадуть тільки грами, а пізніш живи -як хочеш. 110 соток городу. Я знаю, бо моя сестра то мала. Тим жила й троє дітей кормила.
Пит.: Були трргсини в Вашому районі?
Від.: У місті був. Але в ті торгами носили, хто що мав. То, як понесе хтось у торгсин, я не скажу, бо я тоді мала була, не носила, не мої роки, як кажуть, а хто носив, то казали, що однесе в торгсин або сережки або хрестик або перстень, то виміняє та принесе додому, то були ще такі, що ще з'їдять то, що принесе -муку, чи якусь крупу, а були такі, що тільки принесе, а за ними НКВД приїде й забере, й завезе, що його вже більше ніхто й не баче. Оце те, що я знаю. Але я не бачила сама.
Пит.: Як відбувалися ті розшуки?
Від.: Які саме?
Пит.: Хлібозаготівлі.
Від.: Та як відбувалися? Та приходили, кажу, з такими палками залізними й шукали по хаті всюди. Де, що знайшли, де квасолю в горшку хтось сховав, і те забрали. Квасолю, чи горох, щоб тільки знайшли, все забирали. А люди залишалися без нічого. Тоді став голод. Після того став голод великий.
Пит.: Чи Ви можете сказати, чому був голод на Україні?
Від.: Чому? Бо позабирали все.
Пит.: Чому вони забіїрали?
Від.: Бо комуністи то хотіли. То їхня, як то кажуть, то їхня ідея була. Вони хотіли колгоспи зробити, а люди не йшли. І позабирали в людей їду всю. І люди мерли з голоду.
Пит.: Чому люди не хотіли записуватися до колгоспів?
Від.: А тому, що там треба робити, а однаково там не давали їсти доволі, не давали продуктів. Кождий хотів своє власне мати. Як кажуть в Америці - по демократичному жити. А вони не давали, хотіли, щоб тільки колгоспом були. І щоб вони мали тільки те, що з колгоспу дадуть.
Пит.: Чи Ви знаєте, чи в Росії був голод? Чи їздили до Росії, щоб дістати хліб?
Від.: Так, їздили. Я не була, а люди їздили. Міняли й за одежу й за взуття. І як мали цінні речі, возили в Росію і діставали й приносили звідти. Щось приносили, або якусь крупу, якусь муку, щось принесуть. Але то було дуже тяжко. То трохи було задалеко. Я там не була, не знаю, як то виглядав.
Пит.: Коли та як скінчився голод?
Від.: У 33-му, як вже почало дещо рости. Яблука, садки стали дозрівати, то тоді вже люди почали їсти то. Пізніше, як ще хтось мав щось, посадив, то стало виростати. То почали люди їсти те, що виросло. А заким не виросло, особливо в 33-ім весною, аж у липні й місяці, тоді трошки дещо підросло, цибуля на грядках, може в когось за зиму лишилася на посів, то видирали й їли.
Пит.: Як інші люди перебудували своє життя?
Від.: Як кому удавалося. Не можна казати, як то. Різно. Спасав кожний себе, як хто міг. А кому вдалося, а кому й не вдалося і пішов у землю.
Пит.: Я не маю більше питань. Якщо Ви маєте щось додати, прошу.
Від.: Що ж я буду додавати? То, що я знала, то сказала. А більш не споминати то, бо то дуже на нерви шкодить й здоров'я останнє на старість убивав, то я стараюся його обминути, стараюся його обійти, ніколи не споминати. Але, як коли приходиться такий час, що прийде те все на думку, то хоч і хочеш, то не можеш забути. Пригадаєш. Ну, то що? Тільки пригадаєш, заплачеш.
Пит.: Дуже дякую за свідчення.