Anonymous female narrator, b.July 10, 1910, in Sakhnovshchyna, a district
seat in Kharkiv region, and lived 12km from Kremenchuk, a district center in
Poltava region, one of 12 children of a prosperous raiload manager who later had
a factory with 40 employees. The father died young and all surviving family
members were ultimately repressed in the 1930s. In 1921 narrator visited Pryluky
(Poltava region) and saw a famine-induced typhus outbreak there. “Under NEP it
was good”. Narrator's village had a Ukrainian Autocephalous Orthodox church.
After death of her father, narrator was supported by her brother, a miller. The
sil'rada was run by local people. Collectivization began in 1929. In 1932, the
livestock died for want of fodder, and people died in 1933. “I was working in a
mill, and there was so much bread and flour that it had to be stored outside
without any covering, without a tarpaulin, and it was rained on and snowed on,
and it became like rock, and then they sent out workers to bury it, and people
were dying of starvation. They buried flour, and people were dying of
starvation”. Narrator mentions grain blight at Sakhnovshchyna MTS and snow-trial
of agronomists in 1933. People ate fallen livestock, and one of her brother's
horses was stripped clean of flesh by starving neighbors. Narrator describes
specific cases of cannibalism and trade in human flesh in Kremenchuk. Narrator
hesitates to estimate mortality. There were many homeless orphans, and, many
people fled to the Donbas and Caucasus. Narrator states that there was no famine
in Russia proper. The 1933 harvest was largely collected by workers sent from
the cities, because the surviving peasants were unable to harvest the crop. The
famine ended when bread became available in 1933 and 1934.
Питання: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть, в якому
році Ви народилися.
Відповідь: В 1910-му році, 10-го липня.
Пит.: Де саме?
Від.: Я народилася в Сахновщині. Це місто,
Сахновщина. А я хочу сказати за Кременчук, де батьки наші.
Пит.: Ага,
добре.
Від.: Кременчук, там наші батьки, в Кременчуку, вони мали
доньку й донька жила від Кременчука 12 кілометрів, і вона померла з голоду, й
чоловік її помер з голоду й осталося двоє дітей. І Галя мала 12 років, а я ще
мала вісім років, то вони взяли одежу й прийшли до міста до бабусі й кажуть: -
Бабусю, ми продамо й купимо щось їсти й будемо з вами жити. І пішли вони на
базар продавати, а якась жінка їх повела, й більше вони не вернулися. А в
Кременчуку був такий дім, що різали людей на ковбаси й то тих дітей зарізали на
ковбаси.
Пит.: Я маю деякі питання для Вас. Чим займалися Ваші
батьки?
Від.: Він був залізнодорожним майстером, батько, а мати вдома
була.
Пит.: Скільки Вас було?
Від.: Моєї родини багато
було, а це мого чоловіка батьки в Кременчуку, а мої в Сахновщині всі родилися.
Нас було 12 дітей в Сахновщині, в моїх батьків, і вивезли всіх на Сибір. Місяць
перед війною вивезли матір і сестру, а братів у 37-му році забрали. Не знати й
тепер де вони.
Пит.: А як Вам жилося при НЕПові?
Від.: При
НЕПові добре було. А тоді вже погано було, як після НЕПу.
Пит.: Чи Ви
були репресовані?
Від.: Ні.
Пит.: Тато завжди мав працю,
так?
Від.: Мій батько. Мій батько дуже рано помер, ми осталися
сиротами, дуже рано вім помер. Мій батько раніше мав фабрику, мав 40 душ робочих
і все, все в нас забрали, а тоді батько помер.
Пит.: Коли він помер?
Від.: У 21-му році він помер.
Пит. що Ви пам'ятаєте про
голод 21-го року? Голодували?
Від.: Перше, дуже голод був у 21-му
році, був голод, то ми їздили на Прилуки, їздили на заробітки на Прилуки й там
тиф застав тих, то багато померли й з голоду й з тифу померли багато. У 21-му
році голод був великий і в 33-му.
Пит.: А як Ви спасалися під час
першого?
Від.: Ми й хліба ходили просити й все. Самими буряками жили,
червоні буряки самі, отими жили ми. А брат поїхав у Прилуки, то його привезли
звідтіля, бо він тифом заболів, то ми по базарі ходили просити, щоб його
як-небудь підняти, щоб їсти не було чого, то біда була. А мені тоді було 11
років.
Пит.: А чи була церква в Вашому селі?
Від.: Була
гарна церква, а її закрили просто, нічого не робили. І як зайшли німці, то
відкрили ту церкву й знайшли священика й почалося служити.
Пит.: А
перед тим, чи церква була автокефальна, чи яка?
Від.: Автокефальна
церква була.
Пит.: Чи люди спротивлялися, як вони закрили?
Від.: О, такі хрести знімали, лазили хрести познімали, й закрили
церкву в нас, то в нас довго в церкві Матір Божа світилася. То все казали, що
світиться, люди з усіх сел приїжджали, у нас великий прихід був, зі всіх сел
приїжджали й що світилося, то НКВД вони казали, що то сонце, то сонце, то НКВД
відкривали й казали, що то сонце світило, а то під Матір Божу довго світило й її
не зламали ту церкву, а як прийшли німці, то відкрили ту церкву й служилася, ще
довго спужилася.
Пит.: А чи люди спротивлялися, як вони закрили
церкву?
Від.: Не можна було спротивлятися, бо вони всіх би посадили в
в'язницю, не можна було.
Пит.: А як Ви жили без батька, хто Вас
кормив?
Від.: Ми робили. Ми робили, брат робив, мій брат старший
працював мельником на мельниці, другий брат на мельнищ робив, я робила, сестра
робила, ми всі робили.
Пит.: Чи Ви можете описати владу в Вашому
селі, наприклад, хто був у сільраді, чи вони були місцеві люди, чи вони були
приїжджі?
Від.: Ні, то місцеві були, місцеві були.
Пит.:
Чи Ви пам'ятаєте прізвище голови сільради?
Від.: Ні, я не пам'ятаю.
Пит.: Чи був комнезам у Вашому селі?
Від.: Був. Був
комнезам і де перед війною так мене покликали в сільраду й кажуть: -Чи ти будеш
батькову хату забирати? А я кажу. -Ні, я маю свою; як брати вернуться, то хай
беруть. А він каже: -А хто твого дядька вбив? Мого дядька порубали на куски. -А
хто твого дядька вбив? Я кажу: -Казали, що партизани. А він каже: -Ні, то не
партизани, то радяньска влада вбила. А то мій дядько, він жив у Харкові й мав у
Харкові ковбасню, а тут у нас у Сахновщині, 22 кілометрів, то він землю
орендував, землю, пахав і сіяв, і вбирав, жнив убирав, а потім їхав знову. І
приїхали, три верхові приїхали й взяли його до того, розділи наголо й повели в
друге село й сім душ порубали на куски, порубали: вуха відрізали, ніс відрізали,
язик відрізали, порубали їх. Це в 20-му році.
Пит.: Коли почалася
колективізація в Вашому селі?
Від.: У 29-му. То всіх гнали на Сибір,
цілими ешелонами гнали людей на Сибір з малими дітьми, все на Сибір гнали.
Пит.: Чи Ви знаєте приблизно скільки родин було розкуркупено?
Від.: О, то дуже багато, я не можу сказати скільки, то дуже багато
їх, дуже багато, всі села майже ж повиганяли на Сибір.
Пит.: Чи люди
спротивлялися колективізації?
Від.: Ніхто не міг спротивпятися, як
хтось проти був, то його забрали до в'язниці.
Пит.: А як відбувалася
колективізація?
Від.: Прошу?
Пит.: Як відбувалася
колективізація?
Від.: Колективізація як відбувлася? Позабирали все
зерно, все позабирали, всю їжу позабирали, потім їх повивозили.
Пит.:
Чи делегати приїздили до Вашої хати?
Від.: Приїжджали комуністи,
приїжджали й вибирали людей на Сибір.
Пит.: Чи вони також до Вас
приїжджали?
Від.: Приїжджали до нас, мене шукали, як мою маму вивезли
й сестер то шукали, один комуніст бігав там з дип-ом шукав, щоб на Сибір
повивозити, а я ховалася.
Пит.: Коли вони забрали Вашу маму?
Від.: У 41-му році.
Пит.: Але перед тим, під час
колективізації?
Від.: Ні, тоді ще ні, тоді ще ні.
Пит.: Як
відбувалися хлібозаготівлі?
Від.: Накладали на людей, що м'ясо
накладали на людей, що мусять м'яса здати скільки то скільки, а як не було, то
останню корову забирали в людей.
Пит.: Коли люди почали вмирати з
голоду?
Від.: У 33-му році, в 32-му році, то вся скотина здихала, не
було чим годувати, а в 33-му году люди вмирали. Було йдеш вулицею і люди де?
Ідуть за тобою, поки оглянешся вже впали вмерли, пухлі отакі ноги були й все.
Пит.: А як, що Ви їли тоді?
Від.: Ми все їли: й на
мельниці попе ляку, що відходила від хліба, ту мішали, отруби, лушпиння, всякі
трави ми їли, всяке зілля.
Пит.: А з ким ви жили тоді?
Від.: Мама моя була й сестри, брати, всі пухлі теж були.
Пит.: Коли Ви почали голодувати?
Від.: Коли? В 33-му році
цілу зиму такий голод був, а на весні, то так само, так дуже люди вмирали, дуже
вмирали по селах, так умирали ми. Я робила на мельниці, хліба того, муки, то
такі катати, як оце хата, або більше, то лежала не накрита нічим ні брезентом
нічим, дощ, сніг ішов, то воно, як камінь робилося, а тоді виганяли робочих, щоб
закопували, а люди з голоду вмирали. Ну, муку закопували, а люди з голоду
вмирали.
Пит.: Чому?
Від.: Чому? Хто знає чому? То все
робилося, щоб людей знищити.
Пит.: Чи вони давали Вам їсти?
Від.: Ні, вони давали по пів пуда муки на місяць давали, ну то ми все
ото пів пуда муки, то ми все мішали, аби тільки, щоб довше протягти.
Пит.: Чим вони платили?
Від.: Грішми платили, як робиш, то
платили грішми. Пет.: Чи можна було купити хліб?
Від.: Ні, не можна
було купити.
Пит.: Чи був торгсин у Вашому селі?
Від.: Був
торгсин, то там, у торгсині, то був і риж, і мука й все, ми все повідносили
туди, в нас були: сервіс серебряний, ми все віднесли в трогсин, щоб тільки
спасти себе, деякі сережки були золоті, де перстні, все повідносили в торгсин.
Пит.: Хто були активісти в Вашому селі?
Від.: О, то їх
багато, хіба їх усіх пам'ятаєш, їх багато було, то КНС було, то всякі ті
комсомоли.
Пит.: А що вони були за люди?
Від.: О, такі там
і жили вони, там і родилися, а пішли в комсомол і то звичайні люди.
Пит.: Чи Ви можете описати деякі картини під час голоду, що Ви
бачили, що Ви пережили?
Від.: Які картини, що?
Пит.: Що Ви
пам'ятаєте, і чи Ви маєте якісь епізоди, що Ви можете сказати?
Від.:
Я ж кажу, що це в Кременчуку, що це наші родичі так з голоду померли й дітей так
порізали й моя, наша мати, вона також пішла, там був такий магазин, що можна
було здати, що продати, то вони трохи грошей дали, а трохи грошей як продадуть,
то моя свекруха, мого чоловіка мати пішла, понесла там кусок матерії і хустку
продавати, а один чоловік ззаду підійшов та каже: -“Пані, принесіть по цій
адресі, то ми вам зразу гроші дамо”. То вона на той день не пішла, а пішла на
другий день по тій адресі. Як вона прийшла, вже той дім знайшли, що там людей,
так повно було людей і брички стояли й на брички кидали голови, руки й ноги, й
брезентами закривали. То страшне було, те вона все бачила. А в нас у Сахновщині,
де я жила, то люди з голоду попадали й ще живі були, то вони їх брали за руки й
за ноги й кидали на бричку, а тоді така яма була, як оце хата вбільшки, то всіх
кидали в ту яму, то ще були там і мертві то всіх докупи кидали, то вони
позлазили там, посідали так і повмирали там у тій ямі. То страшне було.
Пит.: Чи Ви знавте приблизно, яка частина Вашого села померла з
голоду?
Від.: О, не можу.
Пит.: Половина, чи більше
половини?
Від.: Так, половина померла, половина померла з голоду. Ми
ще, це в нас було зимою і навесні, а як полоть, то нас вигнали, 300 душ вигнали
на село, щоб полоти. І ми приїхали, щоб полоти, то й досі мертві лежали то на
печі, то в хаті, досі мертві лежали, т не було кому поховати. Пит.: Чи Вам
відомі випадки людоїдства? У Вашому селі?
Від.: То в нашому селі
також було, а це в Кременчуку було, то в третій хаті від матері, то жила жінка
вдова, мала двоє доньок, а син був у Москві, комуністом був син, дві дочки. Так
вони взяли меншу доньку зарізали й з'їли з матір'ю, а тоді приїхав син з Москви
й привіз усього -й рижу, й хліба, й муки й все привіз. Ну, а мати каже, що ми
Миколу зарубаємо в нього багато сала на ньому, на сина, що він з Москви приїхав,
він добре виглядав, каже: -Ми попробуєм його ноччю. А сестрі було шкода його,
мати вийшла, а вона йому стала казати, що, вважай, тебе мати хоче зарубати. Ну
він ліг на піч, ліг і так револьвер тримав. Тримав, а серед ночі вона лізе на
піч з сокирою, а він узяв вистрелив і вбив матір. Убив матір, а ранком пішов в
управу й заявив, що так і так -він матір забив, він матір забив, вона хотіла
його зарубати, вона сестру зарубала й поїли й вона його хотіла зарубати. Ну, то
її поховали ту матір, а ту сестру він зі собою в Москву взяв. Узяв у Москву й
вона, що він тільки їй не давав, дай мені такого м'яса, людського м'яса. Ну, то
він її віддав у шпиталь, а дав її до шпиталю і в шпиталі сказав лікар, що їй
треба таке дати, щоб вона заснула, щоб вона вмерла, бо вона рано-пізно, вона
його теж уб'є. Та як таке м'ясо їсть уже людьске, то воно таке, як отрава.
Пит.: А чи було багато безпритульних дітей?
Від.: Було,
було багато. Багато було. Були вони в тому, в приюті були, то вони такі, що самі
кістки й шкіра були, як гнали їх, тих дітей.
Пит.: Чи багато селян
їздили на Донбас, або на Кавказ, щоб шукати працю?
Від.: О, їздили,
скрізь їздили, шукали працю.
Пит.: Чи Ви тимчасово залишили своє село
під час голоду?
Від.: Ні, ми не залишили, ми там були, а тоді, як
став хліб уже поспівати, то люди різали колоски й виміняли, й варили, а тоді ще
дужче повмирали, понаїдалися, то ще дужче повмирали. Так.
Пит.: Чи Ви
самі знавте людей, які вимерли з голоду в Вашому селі?
Від.: О,
багато, багато таких. Моя подруга, я від мельниці йшла до банку, вона лежала під
станцією. Я кажу: -Що ти, Галю, тут лежиш? А вона нічого не пам'ятала, як я
назад ішла, то вона так сиділа й їла свої пальці, так кров ішла й прийшли з
шпиталю, забрали її.
Пит.: Чи Ви знавте, як, приблизно, скільки
кілограм хліба давали колгоспникам?
Від.: На трудодень? Я не знаю,
скільки. Ми були в черзі, стояли за 200 грам хліба цілу ніч, а як доїдемо -й тих
200 грам немає. Так, цілу ніч було стоїш за 200 грам хліба.
Пит.: Чи
колгоспники також голодували?
Від.: Так, колгоспники голодували.
Пит.: Чи Ви знавте, де був найгірше голод?
Від.: На
Україні.
Пит.: Так, але в яких районах?
Від.: Скрізь по
всій Україні, по всій Україні був голод.
Пит.: Чи в Росії був голод?
Від.: Був у Росії голод у 18-му році, був голод після революції, то
до нас приїжджали мінять ті, з Росії, то їх ловили прямо й забирали в них
останнє, забирали в них також, там також голод був, тільки в 17-му й 18-няу
році, там був голод після революції зразу.
Пит.: А тоді в 30-му й
31-му?
Від.: Не було голоду там. У Москві там голоду не було, а так
на Україні скрізь голод був.
Пит.: А чи була школа в Вашому селі?
Від.: Були: була школа десятилітка й була школа семилітка й такі:
перші, другі, треті -до семи років, були школи.
Пит.: А на якій мові
викладали в школі?
Від.: На українській й на російській мові
викладали й на фрнацузькій мові викладали.
Пит.: А чи ви ходили до
школи, чи люди взагалі ходили до школи під час голоду?
Від.: Під час
голоду? Ходили до школи, діти ходили.
Пит.: Чи давали дітям їсти в
школі?
Від.: Ні, не давали.
Пит.: Як скінчився голод?
Від.: Як скінчився голод? У 33-ім, 34-ім роках, то вже хліб уродив,
то вже продавали хліб, то вже люди, як нібе тяжко було, вже купували собі й їли.
Пит.: А як люди перебудували своє життя після голоду?
Від.: О, тяжко було, тяжко було, дуже тяжко було. Там же всі
колгоспи, а ті робочі, що на мельниці робили, що на фабриці робили, отримували
гроші, то вони купували собі, а ті ж колгоспи були, то їм давали колгоспи хліба.
Пит.: А чи Ви самі знаєте людей, які були розкуркулені й вивезені на
Сибір?
Від.: О, багато я знаю, так вони не поверталися. Один
вернувся, то в моєї матері три місяці ховався на чердаку, дуже багатий був,
Страшко, прівище Страшко. Дуже багатий був, то його вивезли на Сибір, то був
Гриша, Ваня і ще троє маленьких дітей, п'ятеро дітей й жінка й чоловік. То ті
всі померли, а він з Гришою вернувся, то вони ховалися в моєї матері на чердаку
чотири місяці, а тоді як німці зайшли, то вони пішли на Донбас, там собі праці
шукати. Він вернувся з Сибіру, а вся родина майже померла на Сибірі.
Пит.: Чи Ви знали людей, які співпрацювали з новим режимом, або ті
які були в партії чи в активі?
Від.: Таких багато було активістів,
хіба ж їх усіх знаєш? Багато було їх. То було робити з тобою рядом і ти не
знаєш, що він сексот НКВД, не знаєш, працює з тобою рядом. Ну? І він сексот
НКВД.
Пит.: А що люди говорили про владу тоді?
Від.: О.
Люди дуже не могли говорити про ту владу, бо як про ту владу говорити, то тяжко
було з ким говорити, бо боявся, не знаєш, хто він такий, сусід сусіда боявся
говорити про владу, бо забирали й більше не вернувся б.
Пит.: Чи
селяни знали, наприклад, хто був Скрипник, хто був Каганович, чи вони знали тих?
Від.: Так, вони знали. Вони знали Кагановича, вони знали.
Пит.: Чи селяни були свідомі?
Від.: Деякі, що там в управі
були, а так селяни, такі рядові селяни, то вони навіть не свідомі були, що там.
Пит.: Чи були вибори в Вашому селі, наприклад, сільради?
Від.: Були, були вибори сільради. Ну то, кого комуністи наставлять -
люди не вибирали, а кого комуністи наставлять головою сільради, отой буде. Люди
не вибирали, так як тут вибираються, там не вибирали.
Пит.: Чи було в
Вашому районі МТС?
Від.: МТС був.
Пит.: Яка була функція
МТС?
Від.: То МТС, то звозили ті колгоспи, звозили всякі машини, там
справляли, МТС то справляв колгоспні машини. Пиг.: Шд час колективізації, чи під
час голоду, чи вони мали якусь другу функцію?
Від.: Ні, і під час
голоду, то МТС справляли колгоспні машини й так справляли колгоспні машини,
привозили трактори, такі машини привозили ті, колгоспи, то МТС справляв. По
нашій вулиці був МТС великий. Бакгаузи такі, знаєш, де сховище, де зерно
заховували для селян на посів і все, то вони зробили той посів, то кліщ попав
туди такий і він виїв зерно, а тоді дали селянам, то вони тисячі гектарів
посіяли й нічого не зійшло, бо там не було серця всередині в тій пшениці, у тім
житі, не було, то вони тисячі гектарів посіяли й нічого не було.
Пит.: Коли це було?
Від.: У 33-ім році. Так, то в нас три
місяці суд ішов, три місяці в нас суд ішов. Виїжджала військова сесія і судили
агрономів, потім голову НКВД, прокурора, це всіх судили, шр вони давали свиням
застрики з простроченою датою, що воно вже не годилося і заболіли рожами. І
потім зерно це давали, що посіяли тисячі гектарів і не зійшло те зерно. Ну, то
що вони їх позасуджували, то порозстріляли, то засуджували їх, а що ж? Вони
наробили багато тоді. То був голова НКВД, то був прокурор, то були агрономи всі,
ветеринари. І так ветеринари приїхали з Лозовського району, приїхали в наш район
з сажними кіньми, сажні коні, і поставили сажні коні до фронтових коней, до
військових коней, то військових коней розстріляли, а сажні зоставили. Отакий
вред робили.
Пит.: Хто збирав урожай в 33-му році, як всі померли?
Від.: Виганяли з виробництва робочих і то вбирали урожай. Мало було
того урожаю, бо нічого не зійшло. Вони посіяли пшеницю, жито, що воно не мало те
зерничко всередині, що воно й не зійшло багато.
Пит.: Як це може
бути, чи ті, що сіяли знали, що це так було?
Від.: Вони не знали ті,
що сіяли, їм видали, такому колгоспі скільки то тон видали на посів, вони
посіяли, воно не зійшло, то не їхня вина.
Пит.: На Вашу думку -чому
був голод на Україні?
Від.: Щоб знищити українців, тому був.
Пит.: І чому вони хотіли знищити українців?
Від.: Ах, а
хто їх зна? Потому, що Україна була дуже багата, багата земля, земля дуже добра
й дуже добре люди жили на Україні й вони хотіли, щоб колгоспи всі зійшли, щоб
всі пішли в колгоспи, а люди не хотіли, то вони знищили людей, щоб пішли в
колгосп.
Пит.: Чому люди не хотіли записатися до колгоспу?
Від.: Кожний хотів жити самостійно. Він самостійно що придбав, то в
нього було. В нас, як люди жили самостійно, то в нас такого зерна було, що не
знали, де дівати, а як колгосп, то все не хватало, бо люди робили, або тільки
той, що робить.
Пит.: Чи Ви маєте щось додати до того, бо я знаю, що
Ви більше знаєте, але я не знаю, що питати? Чи Ви можете сказати, що створило
найглибше враження на Вас під час голоду?
Від.: То голод, уже більшим
не може бути.
Пит.: Чи Ви можете описати?
Від.: Ой, не
дай, Боже, то не можна описати, не можна описати, який то біль, той голод, як ті
діти просять того хліба, а його немає. Було, кусочок візьмеш, уже в хату йде, то
свій кусочок і то віддаси, бо він пухлий ходе й все. Дуже тяжко було. Як мати
їла свою дитину, то вже досить.
Пит.: Чи Ви всі були опухлі?
Від.: Ми всі були пухлі з голоду, й робили й були пухлі.
Пит.: Ну, я вже не маю більше питати.
Від.: У нас, у мого
брата, то він мав коняку, то вона здохла, то ми її витягли з сарая і поклали
надворі, поки утром устали, то сама шкіра осталася, люди забрали дохлу коняку й
поїли. Так. Було, що здохне, у нас був такий цвинтар для скотини, як здохне, то
везуть на цвинтар заховати ту скотину, що здохла, а люди сидять у бур'яні, як
тільки заховаєш, вони відкопають і беруть і їдять. Собаки їли. То страшне
описати. Хто не бачив, то не повірить, що таке може бути.
Пит.: Ну,
дуже дякую за свідчення. Чи Ви не маєте щось більше додати?
Від.: Це
ніби все, що я знаю