Case History SW90

Mr. Dushubalat', b. 1922, in Malyi Sambir, a village of about 600 households 25km from Konotop, now Sumy region. In 1930, the family was dekulakized and exiled to the Urals ,where both narrator's parents perished. During the famine, narrator was brought back to the village by a peasant who had escaped from their plave of exile and was reduced to cooking and eating grass. Narrator's account of conditions in exile and of life as a bezprytul'nyi are harrowing. There were cases of cannibalism. “And people died like flies”. Narrator estimates about 30% of the population of his village perished. After the famine, narrator went to Donbas. At the time of the interview, narrator was in ill health and some answers are indirect.

Пит. Будь ласка, скажіть Ваше ім'я і прізвище.
Від. Душубалать.
Пит.: В жому році Ви народилися?
Від.: В 22-му.
Пит.: А де саме?
Від.: Коло Конотопа - там село називалось Малий Самбір.
Пит.: А район і область?
Від.: Чернігівська область.
Пит.: А чим займалися Ваші батьки?
Від.: У 30-му нас заслали на Урал, і всі згинули там - дядько остався. Мене дядько один украв. А тоді я жив на Донбасі в горловка, вчився в Ворошилограді в технікумі чотири роки. Мене послали туди на фабрику. Якраз війна.
Пит.: А що Ви пам'ятаєте про голод на Україні.
Від.: А я вже не пам'ятаю. Я траву їв, варив, усе їв. А люди мерли як мухи.
Пит.: Де Ви були під час голоду?
Від.: У селі. Село, Малий Самбір.
Пит.: Ви жили при дядькові тоді?
Від.: О, дядька заслали в Архнагельське. Двадцять дев'ять років був. І вернувся так половина паралізований. Не знаю - може помер на шлунок, він з тих 29 років ліс пиляв. І його заслали в 29-му, а нас у 30-му, то що господарка була в місці, вже все забрали.
Пит.: Як забрали? Чи Ви можете описати як це сталося?
Від.: Нас узяли на повожу посадили, не дали нічого взяти зі собою. А те все забрали. Нема ні хати ні саду - нічого. Все знищили.
Пит.: Що там було там де Ви були заслані?
Від.: Називається Станція Стараляля. У ліс нас; туди приїхали ми потягом. Далі потяг не йде. І нас п'ять кілометрів від дороги відвели в ліс, каже: - Сідайте. Нас багато було там. Набрали. Всі давай плакати, бо нема ні хати нічого не мають. Дощі, та то ми напинали так. Брали вітки напинали їх, а тоді травою накривали. А на зиму поробили такі хатки. І ввесь час їсти не давали. Коли не коли, там матір і піде попросить, щоб дали миску муки. Дадуть ту миску муки, що вона зварить? І все брат старший ходив і ввесь ліс пиляв. Ввесь час. А їсти не давали нічого. Маленький брат був немовлятко, п'ять років тоді було. Все за матірю ходить: - Дай мені їсти, дай мені їсти. А вона каже: - Що я тобі дам? Бери мене, каже, їж. І мати ще була жива. Я вже не був. Вона дістала якось - у нас називалося "чорна поліс." Вона ще була жива. І її викинули в річку. І вона втопилася. Ніби померла - з голоду. Брат пішов у ліс так і не вернувся. Може десь вовки розірвали його. Там вже ліса нікуди не підеш не втечеш. Ну вони, земляк, забрав відтіля, привіз. Ми йшли довго відтіля пішки; боялися, щоб нас не зловили.
Пит.: А це було в якому році?
Від.: Це вже як я йшов туди - в 33-му, а туди заслали в 30-му. Голодівка
Пит.: Що Ви бачила на дорозі назад до України?
Від.: Люди кругом валялися. Нема кому ховати їх. Хто буде, як ледве ходять. Не було нічого. Дивися там, під парканом лежить, умер. Там умер. І ніхто не ховав, в кажного сили нема. Лив школі й в труби лазив -брав відтіля і тоді ходив у берег так, на ставок, консервну банку взяв і варив і їв. То чи багато найдеш їх. І котів поїли, собак поїли. І більше багатші люди. Всім досталося. На подвір'ї посадили, Двадцять п'ять кілометрів до Конотопа привезли, в вагони запхали -ті що корови возять, замкнули й давай, ні пити ні їсти не давали. Нікуди не випускали. Привезли туди й наказ, ідіть, не знали. Баби плачуть, діти плачуть -що вони, а вони ні хати ані нічого не мають. Ай я яй. Комендант був, в нього була мука, й цукор був і все. А то ж кілько не хочеш, люди так миску даш. Ну що теї миски? На сім душ миску то й звариш так - сам би з'їв ту миску всю. А я пережив, я і траву їв. Я дуже був пухлий. Повиривали, поїли. І ще так, у лісі куди ще що найдеш, якусь ягоду найдеш, так?
Пит.: Де Ви жили тоді? На селі тоді жили? При кому?
Від.: Хрещений був, дядьки були другі. Мій той дядько цей, брат мого батька, так того в Архангельскому - на два чотирйот(?) Жив так, там полажу, там полажу, там полажу другий раз, на каналі сяду і почну плакати. Нема куди йти. Ніхто не пускав. Вони хотіли мене назад послати. Що вже 11 років мав. Плакав скільки - нема де піти. І ніхто з'їсти не дасть, бо ж усі голодні. Вони по бензин приходили та й світляли, люди шукали хліб і забирали і так не було, що їсти. Ні картоплі, ні хліба - за то я такий худий. Що ж, траву звариш, хліба й тієї трави наїсишся і звариш її і з'їси -ноги пухли, лопаються знаєте й вода тече - і то так по селі лазиш де-небудь біля каналу як то як там заснеш, то ж ні до кого не можна піти, ніхто не пускав, а тоді два дядьки, вони втекли на Донбас у Горлівку. І я тоді попав туди.
Пит.: Коли Ви поїхали на Донбас?
Від.: У 35-му.
Пит.: Значить від 33-го до 34-го Ви жили так.
Від.: Так, лазив по вулиці, блукав так як собака. А тоді поїхав у Донбас і там голод, і там хліба робочим давали. Робочому й як у його там дитина одна в, 500 грам на день. І більше нічого. Що то 500 грам?
Пит.: Гроші для кожного.
Від.: А грошей не було яких, бо шість місяців робітникам грошей не давали. Нема грошей. І хліба ніде не купиш і грошей - де ж ти їх купиш? Двісто п'ятдесят грам на двох. Ну й воду кіп'ячону й 500 грам на двоє. І як це цілий день, як їсти? А робити мусиш.
Пит.: А Вам було тільки 13 років, так?
Від.: Я, як відтіля вернувся, мені було 11. Два дядьки, вони так само, їх розкуркулили, все забрали, а вони туди втекли, їх же також кучити йти, ну що вони мені дадуть їсти. Я ж кажу, літом то ще, щоб таки витримати. Я й налив, рвав листки, варив й траву, лобода зразу була, таке поїли люди. І ніхто ні города не садив нічого. Та не було чим. Так мені не досталося. А тоді пожив там, поїхав у Ворошиловград, 110 кілометрів до Угроки. У 37-му поступив у технікум, а в 41-му скінчив, і війна. То я поробив - не знаю скільки там в заводі, не дуже довго і поробили в заводі евакуйованих. І тоді ми на фронт. Я пішов на фронт, місяць побув і втік. Нема защо воювати. Я зі собою взяв 13 чоловіків, та ж приходили папірці щоб ішов, а не підеш, заберуть і розстріляють. Ми пішли, а німець гнав і гнав нас і гнав і гнав, день і ніч і пішли. А він все стріляв. Ой йой, втіклй -а я до німця не пішов би був. А так от окривалися в лісу а вони не йдуть. Ну вони завжди як комусь в кляте -солдат. То всіх солдат стережуть. А як ні, вони питали мене: -Де ти був? Я кажу на заводі робив техніком. Я кажу. -Нікуди, не хотів йти, в армію ніколи не йшов, у евакуювоних не захотів, а так то й блукав. Вони нас гнали в одному місці день і ніч. А там треба через річку -це було в Чепріе(?) через річку перепливати. Вона не дуже широка, ну вода скоро там іде. Багато тих, що не вміють плавати, туди і понесло його. Ну, я переплив. А вони якраз сюди нас загнали й давай стріляти. Розбіглися хто куди, заки що будем цілять, так зимно було, то там скерди соломи стояли. То ці вже солдати повиривали нори й там сидять. І я сидів там. Закриємося і сидимо, а один день у горосі лежали ми. Горох скошений був. А німецькі танки ходили там - то нас там багато було. То ми й не показувалися. То вони б танками подушили б нас... Бідна мати ще жива була, покинули в річку. Сестра, я не знаю скільки їй було. Мабуть років сім. Та ніколи їсти не просила. Сяде й стоїть, а Петро цей, так до матері прийде: -Дай їсти, дай їсти. А вона каже: -Що я тобі дам? Бери мене їш. А він не розумів, що немає. Дай їсти і все. Старший брат ліс пиляти ходив. Ходив ліс пиляти, а їсти нема що. А то ж мушу сягати. Курити не давали, та нічого. Лити нічого, жінки, попроси трохи муки. Що він там, в мисочку насипе, дасть: -На, іди. А сам такий. В нього все там було. Ми літом так у лісу спали, а вже зимою люди поробили хатки, а що з дому як забрали, то нічого не дали. Бо чомусь сидів таки, і забрали. І ми називавмо телячі вагони.
Пит.: Чи Ваш тато був багатий, перед тим? Скільки десятин землі він мав, як забрали?
Від.: Ні, землі мало було, нашої землі. Була, той як вони кажуть -паровик, молов зерно людям. Олій робив. Дід вітрак купив. Діда того вбили. Свої. Землі не багато в нас було.
Пит.: Чи він був середняк чи куркуль?
Від.: Куркуль.
Пит.: Так? Він мав більше як 10 десятин?
Від.: Вони за те всіх куркулів так і забрали. Дядька того без землі забрали. А той в нас усіх з родиною забрали. Повезли туди.
Пит.: Чи Ваше село було вже цілком сколеткивізовано?
Від.: Так.
Пит.: Чи вже скінчили колективізацію в Вашому селі перед тим, як забрали Вас?
Від.: У 29-му колективізація. Люди зразу не йшли. Не хотіли йти по праці, колетивізація -ну ж забирали вони корови й коней, повізки -все забирали. А куди то завезе. Ходили по дворах, по землі шукали де закопаний хліб в. Як находили, то забирали. А ти здихай. Але сказали, що куркулів ми знищемо як клясу. Завели багато.
Пит.: Хто були ті активісти?
Від.: Росіяни.
Пит.: Чи вони були місцеві?
Від.: Ні, ні.
Пит.: Чи був комнезам у Вашому селі?
Від.: Ні, я не знаю. Комсомоле не було в нас.
Пит.: Ні, ні -комнезам -комітет незаможних селян.
Від.: Усі люди які не попали туди -то такі багаті. Та ви бачите -бідняк, середняк і куркуль. До середняків не брали те. З голоду там десь забули, лежить - умер. Там лежить -умер. А я рачки лажу. Ну що робити?
Пит.: Чи Ви самі знали людей які померли з голоду?
Від.: Там?
Пит.: На селі.
Від.: Бачите, на селі помер Авад, померли всі оці, там десь звали. Я й не можу сказати, як його називали. Я знаю там Матвій багатий був. Другого так само. У Архангельське з дядьком. Зразу брали без дітей. А тоді вже мого дядька жінка й двоє дітей маленьких поїхало до нього й була там. А вже в 30-му нас забирали з усім, як ми казали -з гніздом. І не сад був -немає, хліви були -немає. Хата була, нема. Нічого - іди. Колгоспи садити. А йди! Коней поїли, не дивилися; і я їв. А люди зарізали, наварили в чавунах таких здорових. І я їв. А люди зарізали, наварили в чавунах таких здорових. І я їв. А за хлібом не питають.
Пит.: Чи був торгсин у Вашому районі? Де за золото можна було дістати.
Від.: Двадцять п'ять кілометрів у Конотопі. У селі не було де ж магазина покласти.
Пит.: Скільки дворів було?
Від.: У нас? Яких 600. Чотири колгоспів зробили. Зразу комуна була. А тоді назвали СОЗ, це наш СОЗ -спільна обробка землі. А тоді колгоспи. Колгоспи були. А то понароблялося. Люди повиграбували, в кого корова осталася -отак мусиш кожного дня здати -700 літер молока. Вони не питають чи е дітям чи немає. Були так, що не можуть здати. Забирали корову -та й готувати машину.
Пит.: Якщо людини нема?
Від.: І защо й різати не можна. Як попадуть так зразу виживуть.
Пит.: Чи були люди які добровільно записувалися до колгоспу?
Від.: Як прижали, то були такі, що записали добровільно. Багато хотіло йти.
Пит.: Чи вони спротивлялися?
Від.: Ну то спротивлялися. Що то поможе? Голодівку зробили все таки. Або йди в колгосп або вмирай. Пішли в колгосп і давай там. Сіє там і потрошки давали їм їсти. А мого батька і дядьків не приймали, бо хоч як захотіли б іти. Куркулів туди.
Пит.: А скільки було розкуркулено в Вашому селі?
Від.: На селі? Один, а ще мій батько Сайком(?), один, Матвій -два, я забув як називався -три, чотири, п'ять, шість. Та то такі куркулі були -то такі як ми. А в нас казали, що - як казали що було куркулям - буде і бідноті. Так воно й зосталося біднота. Вмерла. В кого в п'ятеро дітей, праця чекав, на Донбас у шахту тікали. Робив уже за 500 грам хліба.
Пит.: Чи було багато як Ви -безпритульних дітей?
Від.: Батьки померли, скажу Вам так: як чоловік, жінка й діти, так чоловік умер -значить батько дітей -то вона не ховала його. Різала, м'ясо варила й їли всі.
Пит.: Чи Вам відомі були випадки людоїдства? Чи Ви знали людей людоїдів?
Від.: Багато. Там сусід Білоножка, Назаренко -там багато було. Так що не ховали -їли м'ясо. Котів поїли, собак поїли. І деяких собак -з чого й будуть їсти як людині нема чого? Ну я кота не їв. Я більше лазив у школу в трубу, там знаєш як молоденькі пгички є -заберу їх до збанку, пішов до води, набирав дровес -зварив і з'їв. А скільки їх не найдеш, кожний шукає -так то ти не злізеш. Де, сипи немає. О я погано помучився. Скільки я плакав.
Пит.: Як довго Ви так голодували?
Від.: Я бачите, так на тому -в середині Азії, це Урал називали, там три роки, а тоді в 33-му до 35-го прийшов сюди в село -той чоловік мене привіз аж у село. Через Москву, заїхали в Москву, він купив хліба, купив хліба, то ми наїлися. Багато не давали нам. До себе він не міг узяти, в нього п'ятеро дітей. І їсти немав. То я так радив. Туди, сюди -туди, сюди. І в скрипті(?) спав в соломі, я й в канаві спав. Це літом. А зимою де? Ходив у драному всьому, а скільки, погано Вам і сказати - вошей було. Так обережно й струшуєш і що ж? Ні мийся, не передівайся. Були ще в мене родичі, вісім кілометрів, багато там тих родичів, Олінка називалася одна зі села -осім кілометрів. Та ввесь час туди ходив. Ну що я приведу їх їсти, нема нічого. Так я поки до їх прийду, в жито залізу -колгоспне, пообкидаю трохи й більше пішло туди. Ну, що я до їх піду, як мені? Більше в їх нема чого їсти. Ото вони ще далі бідняки. А то побув яких пару днів і далі тікаємо. Що ж нам робити, як нема що їсти. Тримати мене не будуть там. Ай, скільки людей вмерло, ой! І ніхто не ховає. То що сили нема ні в кого. Так, один багач без забору так сидів, упав і хто є. Дивися там той, там той, там той.
Пит.: Чи були вагони які підібрали трупів?
Від.: Ні! Де, грабали з Конотопа. Понаїжджали. Вони не жаліли. Ай вмирають. Багато таких бідняків, що в колгосп не хотіли йти. Ні, забрали все, що було в них. їсти нічого не стало. Ну й вмирали. Що ж вони можуть зробити їм? А тоді вже останній час - вони шукали хто ще сильний. То давали 500 грам хліба, щоб людей ховали. А то хвороба може розійтися, там та й гниє і все. Там один багач був. Під забором сидів. Я ж його бачив як перекинувся.
Пит. Хто збирав урожай 33-го року? Чи було досить людей? Чи люди мали сили?
Від.: УеоЛ, були. Вони ж забрали всю худобу, забрали вози, в колгосп і давай людей ганяти. Хоч іди або помираєм. Ну що люди йшли. Хіба, хіба може, щоб 700 літрів молока здати. Ну, були такі, каже: -Забери корову.
Пит.: Скільки літр?
Від.: Сімсот літр.
Питання другої особи: Сімсот літр за місяць?
Від.: Ні, я не знаю як говориться за місяць.
Пит.: За місяць 700
Від.: Кожний мусить здати.
Питання другої особи: Та це, чи за тиждень чи за місяць?
Від.: На місяць. На тиждень? Де?
Питання другої особи: На тиждень не дістанеш 700.
Від.: А я тобі кажу, що люди віддавали корову -то що, вона не віддм багато молока. А мусиш дати. Піди купи де-небудь і здай. Або яєчка здавай. М'ясо домі. Як телятко є, заріж, а нема, йди, йди шукай -купуй. А мусиш здати - скільки кілограм. Забирали, всю картоплю позабирали, все чисто -ходили, ходили із двора в двір і ширяли в землю -або так, що ж земля кріпка то чути. О ширяють, ширяють найдуть. Найдуть, відкопають, там солому -соломи там чи жито чи пшениця. Забрали до грама. Ходили, відкрив двір. Понаїжджали.
Пит.: А як часто ті бригади приїжджали, щоб шукати?
Від.: Ввесь час. Вони ж за день же не можуть обійти всіх. Вони жили - там називалась сільудрава. То вони там увесь час були.
Пит.: Чи були так звані 25.000-ники?
Від.: І я чув вже, .називалися 25.000-"ики. Я це чув. Грабарі були, такі - чув. Грабарі були, такі, своїх'курей мали то так трошки підробляли, а тоді забрали все. Циганів загнали в колгосп так само. Багато було. Розбіглися всі. Кожний циган любе вільно жити, щоб -лізе та й все. К одного цигана не було.
Питання третьої особи: А всі цигани вмирали з голоду?
Від.: Та ті вкрадуть де їх і з села в село їздять. В їх і коні є і все. Вкрали.
Пит.: А як той голод скінчився? Коли й як?
Від.: Та як скінчився, ще я в Донбасі був. І то ж голод. Я кажу 500 грам хліба складем на бік. І е дитина одна, й він робить -500 грам на двох. А тоді скип'ятила собі води, чаю немав, кави нема. Гаряча вода. Що то 500 грам на двох?
Пит.: Більше як 50 грам хліба на чоловіка?
Від.: На двох 500 грамів.
Пит.: А кусок м'яса? Вд.: Та де ж! Та де! Позабирали все. Я й кажу, що я птичок крав, а то м'ясо було. Обскубував, зварю і з'їв. Траву їв -ой Боже. Ходити не міг. Все сидів. Так що опухший :': був увесь. Ноги опухші в середині. Пит.: А коли стало легше?
Від.: Та то далеко й не було. У 37-му, як я поїхав вчитися - в селі на карточки давали. А м'яса не було такого - не давали.
Питання другої особи: А коли голодівка скінчилася?
Від.: Як же вона котилася, як вона ввесь час була?
Питання другої особи: А коли люди перестали вмирати з голоду?
Від.: Та ще й в 37-му. Умирали. У 37-му багато. Це Оков вибив людей. Дуже багато вибив. Признавав, що вони є підкуркупені. Там скільки? Сім мільйонів людей же пропало? Побив -а тоді й його розстріляли цього самого іншого. От тоді став Берія. Так само вбивав день і ніч. Заберуть і нема. Заберуть і нема. А в колгоспі людина робить і візьме пшеницю або жито в кишеню собі. Вже зловили. Забрали. Більше не вернувся. Не маєш права. То люди так як роблять, то там підеш. А собою як попадуться! Як у картоплю щось нового -не візьмеш, ростріляють. А мені сказали, що ми зараз куркулів, середняків, а тоді, каже, голота дістанеться. Так воно й сталося. Найбагатші люди померли перші. То, що з хат повикидали, все забрали. Там зостався як вже дуже хворий, не може нікуди. А ні, то на Урал, у Сибір. Скільки нас привезли на Урал. То я кажу, що п'ятеро кілометрів ішли ми, а може 10 лісом. То первий гній клали в огонь, то там один також так трошки німий був. І він і його батько йшли, й я лежав там коло огню цілу ніч. І він як ліг і не встав. Кажуть, голодний. Зразу прийшли, нашу хату обступили, позабивали все й присилають підводи туди до Конотопу в ті вагони повкидали й туди. Не знаю скільки днів ми їхали. Довго їхали. їхали до Архангельська, широка залізниця, а від Архнагельська сюди вже на Урал - називалася вузька рейка. Через там ліса, горами. А звірів! Як тільки вийдеш із хати, так і тебе розірве. То огонь клали цілу ніч. А тоді дехто так хатки побудували, туди не так вже. Прийдете до хати, вовки вовчать, то більший вогонь клали, щоб їх наганяти. А звірь як уб'в -на м'ясо чи ні -він тебе розірве.
Пит.: А чому, по Вашому, був голод на Україні? Чому був голод на Україні, по Вашому. Що люди думали тоді?
Від.: Те, що в колгоспи не хотіли йти люди. Вони й зробили. Прокурисій не зробили. О тоді люди почали вже йти - однаково думав пропаду.
Пит.: А хто тягнув у колгосп?
Від.: Спеціальна така комісія приїхала з Конотопу.
Пит.: То українці чи росіяни?
Від.: Там і українці й росіяни. Якоїсь трави нарвеш, звариш - на липу. Це липу в нас сушили в чайки. То чай робили. Нарвеш її, звариш, поїси. То й вода. Що ж то в? І варити де? Підійшов у беріг до ставка, баньку найдеш, яку небудь там, зварив, а дровець то не збираєш. Не маєм. Поле осталося. І вітряк той розібрали. А той, що батько зерно молов, в колгосп забрали. Там мав служити. Коней забрали.
Пит.: А чи Ви знаєте приблизно яка частина Вашого села померла з голоду?
Від.: О, як Вам скажу?
Пит.: Приблизно.
Від.: Третя частина. Перше вмирали чоловіки. І Лськовий чоловік і то, умер. А в 37-му, так, що на Донбасі робили -на базарі суп продавали -з людей. Находили там нігті й все. То як тільки вмер -то вони завжди - 29 років як Сталін вмер, тоді вже його опустили.
Пит.ній четвертої особи: А Ви анекдотів не знаєте того часу? Анекдотів!
Від.: О та є! "Батько в СОЗі, мати в СОЗі -діти лазять по дорозі." .Як побачиш ГНУ, ховайся в кругову."
Пит.: А ще є?
Від.: “Сидить Ленін на лугу, а Сталін гризе кінську ногу." Тоді ще як, казали: До голодівка нічого -пізніше буде -буде добре. А там і про Сталіна були анекдоти, й на Леніна й на Троцького. Троцький того з Ігнадою(?) в Мексіко -втік та не вбили. А син однієї вбив Троцького, а вона в Москву в'їхала - мати.
Пит.: А що люди думали про Скрипника?
Від.: О, того вбили в 33-ім році -Микола Скрипник. Я знаю, я фотографію бачив і все. І до нас приїжджав у село -такі великі шишки, знаєш. Сталін то ніде не виходив, боявся, щоб його не вбили. А ті приїдуть і лазять -кругом! Як одежа їх добра така -забирали все. І я не бачив, щоб потім зарізав корову або теля, не можна. Все в когось взяв, все. Були такі, що по п'ять коров мали, так? Туди й з цього й колгосп став. То що все туди. І повозку віддай і коня віддай і корову віддай. Побачугь, що багато свиней мають, заберають їх! Священників тіх повисипали у Сибір.
Пит.: Коли закрили церкву в Вашому селі?
Від.: Коли? Уже в 29-му, 30-му роках. Розвалили там, такі були церкви -ох і церкви були! То колгосп там хліб зсипали.
Пит.: Чи люди спротивлялися?
Від.: Та ж хто буде супротивляти? Ну, що мав піти, до кого? Уб'ють. Я скажу тобі, й заборонено жити й вмирає. І ніхто не поможе. То ж усі такі. Може дехто й зумів добре заховати жито або пшеницю. Потрошечки так і їли. Але, землі є, де давали. Земля вся в колгосп пішла. Так що і городів не було. Так що ти вново будеш садить? Самому їсти нема чого. Я знаю що в 37-му так само їсти мало давали. По картках давали їсти. Шість місяців по робітнику гроші не платили. А е такі, що курити хоче його. В колхоз не підеш красти. О, зразу вб'ють. А були такі, біднота, що добровільно пішли в колгосп. Такі помагали їм.
Пит.: І вони теж померли з голоду?
Від.: Ні! Ні, ті не померли.
Пит.: Активісти померли?
Від.: ТІ померли, бачите, багаті, середняки. А ці як активісти, тільки прийшли, зразу пішли тут. Вони трохи давали йому хліба. О, пазили, я знаю. Але закрили хату, так витягни -все тягали. Що яка машинка була -тепер як в школу ходив, так, чи радирки у мене були, олівці були - забирали те все, позабирали! Крали все. А просили, щоб що-небудь дали одітися або з їди, каже: - Ми вас веземо не на життя, а на смерть.Так воно було. Скільки на Уралі померло. Ой йо-йой. Баба піде в ліс і мій брат ліс пиляє десь - далеко забрався в ліс - вовки його розірвали. Там не можна виходити. За те клали огонь, ціпу ніч, щоб коли не підходили. А тоді вже люди зібралися. Хатки були поробили, пів зробили посередині хати. У середині, а там вже всі сплять. Не було ні ліжка, нічого - на чому будеш спати? Але то зі собакою виходить овчарка. Я на чебері. То їсти все є. Морда здорова. І вкрасти не можна в його. То що, псяка розірве. Називався комендант.
Пит.: Ну, я думаю, що то все. Я дуже Вам дякую.

Зміст третього тому

web hosting counter

Hosted by uCoz