Case History SW94

Vasyl' Zhyla, b. October 19, 1923, Nova Cherneshchyna, Sakhnovshchyna district, Kharkiv region, one of 4 sons of a prosperous peasant who had 35 desiatynas of land. Narrator attended a 5-year school in which most, but not all, pupils were taught in Russian. The nearest church was in neighboring Bahata Cherneshchyna and was ruined in 1931. Narrator states that Ukrainization never affected his village. Local Soviet was run by local villagers, narrator stated that there were never any Russians sent to his village, nor did it have heard a komnezam. Collectivization began in 1931, in which year narrator's father was dekulakized, and continued through the famine. In narrator's area both the 1932 and 1933 harvests were poor. Narrator's parents and three brothers all perished. Narrator went to an orphanage, where he was given a little food. Narrator estimates that half the village population died. People ate leaves, roots, and weeds, but narrator did not hear of cannibalism. It became easier to get bread only in 1934.

Питання: Будь ласка, скажіть Ваше ім'я і прізвище.
Відповідь: Василь Жила.
Пит.: В якому році Ви народилися?
Від.: Я народився в 19-го числа, в 23-му році в жовтні.
Пит.: А де саме?
Від.: В Харківській області, Сахінвщанського району.
Пит.: А село, можете сказати?
Від.: Нова Чернещина, село Нова Чернещина. Там в одне село Багата Чернещина, таке старе, де церква була: там церкву розбили, навіть foundation розбирали, всю цеглу забрали. А в другім селі, Сухівка називалася, то там церкву тільки зняли бані, все то зробили як клюб, тоді сходили туди як до клубу.
Пит.: Чим займалися Ваші батьки?
Від.: Господарством.
Пит.: Скільки десятин землі вони мали до революції?
Від.: Тридцять п'ять гектарів.
Пит.: А після революції, також?
Від.: Після якої революції? 1917?
Пит.: Так, так.
Від.: Так само мали. Але я чув, що батько, ну як революція була в 1917 - мене ще не було на світі - казав що в гвардії якійсь був, теж як революція була.
Пит.: А скільки Вас було в родині?
Від.: Чотири брати, батько й мати. І всі хлопці були.
Пит.: Як Вам жилося при НЕПові?
Від.: При НЕПові, я думаю добре. Батько жив добре, бо господарював, добре всім було. Тільки погано було, як зразу розкуркулили.
Пит.: А чи Ви можете коротко описати Ваше село, скільки дворів було, чи була церква, чи була школа?
Від.: В нашім селі не було. В другім по-сусідському, в Багатій Чернещині була церква, то розбили зовсім. А село дуже долинне було у нас. Нова Чернещена чотири кілометри, одна школа була тільки. Чотири grade-ків було, середня школа називалася. А в нижчу школу, то в Сухівці ходили туди.
Пит.: Чи Ви ходили до школи?
Від.: О, я ходив, jа. П'ять, п'ять grade-ків скінчив.
Пит.: На якій мові вони вчили в школі?
Від.: Вчили чотири групи, чотири кляси російської вчили й одну українську.
Пит.: А чи була якась українізація там, у Вашому селі?
Від.: Ну, не було ніякої. Дуже строго було навіть, хто признавав, посипати ходив на Новий Рік, то зі школи навіть викидали. Писали в стін-газети і все сказали в школу, щоб не ходили. До релігії, дуже строго було.
Пит.: А яка була влада, місцева влада в Вашому селі? Чи люди були місцеві люди, чи приїжджі, які?
Від.: Ні, були всі свої, місцеві. Приїжджих мало було.
Пит.: Чи Ви пам'ятаєте, хто був головою сільради?
Від.: Василь Щербина був голова, але пізніше, коли настала війна, він виїхав десь за Волгу. Зразу його забрали, бо він сподівався, що недобре може робив, то його зразу в район забрали, змістили. А тоді були такі тимчасові люди.
Пит.: А що вони за люди, ті що були?
Від.: Українці були.
Пит.: Добрі люди, чи які?
Від.: Ну, добрі були. Там наставляли їх, то вони те робили, що їм наказували.
Пит.: Чи був комнезам?
Від.: Що це комнезам?
Пит.: Комітет незаможних селян.
Від.: Комітет, ну там і бригади були, й були ланки. Вони організвовували по-російському, щоб були бригади й щоб ланки, щоб вона одна з другою змагалися. І мали норми, установляли, й каждий щоб і норму скінчив свою. А не скінче норму, то його ставили - така дошка була: половину червоної, половину чорної. Хто не скінче норми - на чорну дошку: хто ударником називався, стахановець, як казали. То за соввтів так було.
Пит.: Коли вони почали організувати колгоспи, в Вашому селі?
Від.: Колгоспи вони почали організвувати в 1931-го році.
Пит.: То досить пізно, так? Від.: Пізно, а вони організували колгоспи в 33-му й 32-му то вже люди вмирали, бо не було нічого, ніхто не робив.
Пит.: Чи були люди, які добровільно записалися до колгоспу?
Від.: О, yeah.
Пит.: А які вони були?
Від.: Такі самі як і другі, всі українці були.
Пит.: Чи вони були бідніші?
Від.: Бідніші, правда, були. Вони скоріше пішли. В їх нічого не було, а багатші не хотіли йти в колгосп.
Пит.: Чи люди спротивлялися колективізації?
Від.: О yeah, дуже спротивлялися. Ну не хотіли, їх карали, забирали все. І казав, мій батько каже: - Помру, але в колектіві п'ять хвилин не піду робити. А бідніші їшли. Їм - де робив, їм казали: - "Кто работает, той и кушает." Вони робили тільки за кавалок хліба, за маленький і за суп, на праці. А додому ніхто нічого не давав.
Пит.: Чи був якийсь спротив, чи повстання проти колективізації?
Від.: Ну, не було проти того.
Пит.: Чи люди різали худобу, щоб не давати до колгоспу?
Від.: О, хто мав, там замордував якось. Вони знали, вони шукали й знали скільки й казали: - Якось хтось різав і ховав і збожа ховали в бочки й закопували в землю, але вони шукали все время. Вони шукали й піч відкривали, в піч лазили. Як є пшениця варена або кутя якась, або якесь варене суп або борщ.
Пит.: Коли ті розшуки почалися?
Від.: Вони в 31-му, 32-му, 33-му, аж поки то вже встановилося. А людей ховали, то приходило пізніше, то людей в колодязь - там де воду брали глибоку - то ніхто ями не копав, туди в колодязи кидали туди. Тоді там накидають усього, і так людей ховали. І трун не було, нічого.
Пит.: Чи, як відбувалися розкуркулення в Вашому селі?
Від.: Я не думаю, бо я знаю, що росіянів неприїжджих не було.
Пит.: Ні, розкуркулення. Як то, скільки було розкуркулених?
Від.: То всі люди майже, всі багатші люди, дуже багато було. Наполовину було.
Пит.: І що сталося з ними? Як це відбувалося?
Від.: Ну, то вони розкуркулили, всі померли, та й так і сталося.
Пит.: Чи вони висилали людей на Сибір чи на північ?
Від.: Дуже висилали. Який вже пізніше не хотів, навіть накладали борги великі на хату. То хто противився, не платив, то висилали туди на Москва-Волгу, канали копати.
Пит.: Чи Ви знаєте приблизно, скільки людей?
Від.: Я знаю Яценка, Сашко називався. То він, як німці скінчили, то він вернувся додому, весь час канал Москва-Волга копав. То казав, що посуті були, й навіть там, і дістав дуже багато - якісь рани на ногах все, не могли рахувати. Але, як німці прийшли, то він зразу втік. Він в Австралії.
Пит.: Що сталося з родинами, як господар був розкуркулений?
Від.: З родинами? О, вони господаря забрали, а родина мусила заставляти робити в колективі.
Пит.: І чи вони робили?
Від.: О та, робили. Мусили робити.
Пит.: І вони дозволяли, щоб куркулі працювали на колгоспі?
Від.: Вони ганяли, ja.
Пит.: Навіть куркулів?
Від.: І кукулів, ja. Хто живий лишився, і тих ганяли. І ми мусили робити. А платні не було ніякої цілий рік, вони робили тільки за кавалок хліба й за супу, що на роботі там, на полі варила кухарка одна.
Пит.: У школу, чи вони давали Вам їсти?
Від.: Хто записався добровільно в колектив - тому давали, а мені не давали. Вони навіть сміялися, кажуть: - Смокчуть пальці, а ми моркву їмо. Хе, хе! І дітей тих, що записалися в колектив перші, то возили до школи, бо далеко школа була (чотири кілометри). А я пішком ходив - мене не возили.
Пит.: А коли вони зруйнували церкву в Вашому селі?
Від.: Церкву вони зруйнували в 1931-ім році.
Пит.: Як це відбувалося? Чи люди спротивлялися?
Від.: О, ja, там були багато жінок, багато людей спротивлялися. Вони розганяли й сказали, що не потрібно тієї церкви. That's all.
Пит.: Чи проповідь у тій церкві була на українській мові, чи?
Від.: Українській мові, ja. Я знаю, ja. Батько ще возив до того, до революції ходив. Я знаю, що дуже там церква була, але священники не такі були як тут -волохаті, бородаті такі були. Волосся такі великі, не такі як тут підстрижені, як цівільні виглядали; там вони як священники виглядали. Ja, „батюшки” так називали.
Пит.: А що сталося з священиками?
Від.: О, я не знаю. Багато повтікало десь, а багато кого зловили, то постригли його, бороду побрили йому, і позабирали десь за Волгу. Казали на Сибір десь теж.
Пит.: А після того, як Вас розкуркулили, що Ви робили?
Від.: Як розкуркулили, я чекав поки всі повмирали, я в рядно клав, знаєте.
Пит.: Ну, що сталося з батьками тоді?
Від.: Батько помер.
Пит.: Коли помер?
Від.: Після 33-го року.
Пит.: Ну, коли Вас розкуркулили?
Від.: Коли розкуркулили?
Пит.: Так, у якому році?
Від.: Я казав. В 1931-ім році.
Пит.: І що Ви робили зразу після того? Де Ви жили, чим Ви працювали?
Від.: Вдома. Нічого не робив, бо все забрали. Ні на полі не було, не було.
Пит.: А як Ви жили?
Від.: А жили так: ховали, вибирали трошки з бочки хліб, і так жили.
Пит.: Але як, чим Ви годували?
Від.: Годувалися? Ото тим збожам, що шукали, де закопане було. То брали по трошки на один день, на два, бо багато не брали. Як відро візьмем, то вони зразу прийдуть та заберуть. То ми мусили ховати. Трошки зробили ну, на суп наберем пригорщу, решта ховали. Але вони шукали в стінках - стіни такі грубі, литі були; вони шукали, вони знали, що заховане, що поховане. Батько поховав.
Пит.: І коли почалася голодівка в Вашому селі?
Від.: В 1932-го й 33-го року.
Пит.: Як був урожай 32-го року?
Від.: Урожай дуже поганий був, бо ніхто нічого не робив. По полі бур'яни такі були, що не можна ходити було. Я сам ішов селами вже, до дітдому йшов, то не можна по полі ходить. Бур'яни такі, цвів таким повним і тим синім таким, колючки такі самі, бо ніхто не обробляв, не полов то все. Збожа не було. А після голодівки стали більше робити, совєти більше насилали росіянів у ті хати, які померли люди. Приїжджали пізніше після голодівки родини росіяни. Тоді стали робити трохи. Забрали батькові купецьких собі коней, худобу й почали робити.
Пит.: А в 32-му році, на колгоспі, чи був урожай? Чи щось там росло?
Від.: О, вони зібрали. Поки нас розкуркулили, то батько посіяв, ще було збіжжя, то вони те забрали. А пізніше, так вони сіяли, що бур'ян більше ріс чим збіжжя. Бо ніхто не обробляв.
Пит.: Коли люди перше вмирали з голоду?
Від.: У 32-ім, 33-ім. Ці два роки дуже страхітні були.
Пит.: Хто перше помер?
Від.: Хлопці померли. Перше хлопці повмирали - мої брати.
Пит.: А хто з Вашої родини помер з голоду?
Від.: Іван, мій старший помер. Тоді Антоній, Тимофій. А я був середній, або третій, сказати. То я вештався добре й чувся. Вони пухлі були, вони їли все -листя з дерева їли й коріння все їли. Вже хліба не було - через те. А я того не їв. Я шукав там, але мати була останній час, то на базар ходила. Я більше з бочки хліба пережовував, відро далі. Та й навіть пшеницю сиру їв, неварену. Та й якось жили. А тоді я пішов у дітдом. Там у дітдомі їсти трошки давали.
Пит.: А що мама їла?
Від.: Та й мама то їла, що було. Як не стало нічого, що збирав де поховане було, збіжжя все, як не стало - і мама померла. У 33-му.
Пит.: І тато також?
Від.: І батько помер, ja. Він хотів, каже: - Я піду в радгосп. Але вже, вже не міг. Опух і вже не міг піти.
Пит.: Чи Ви знаєте приблизно, яка частина Вашого села померла з голоду?
Від.: О, дуже багато, наполовину. Наполовину людей. Село дуже велике, то наполовину людей. Бо я знаю, в кожну хату де зайдеш, то трупи були, що не можна було зайти. Смерділо й ніхто не вбирав. Не було кому вбирати. Але пізніше, після голодівки то як, ті росіяни стали наїжджати, то в нас стали навозили в купацькі хати, то стали вбирати, clean-увати, й то все по-clean-ували, тоді стали по-трохи робити. І після 33-го року, то колектив, трошки пішло ліпше й ліпше робити. Але як вдома було - мені теж погано було.
Пит.: Ну як Ви попали в дітдом?
Від.: Ну я попав в дітдом. Я пішов - у моїм селі не брали, бо вони знали, що я розкуркулений був. То я пішов у друге село. Сам пішов. Мені 10,12 років було - бо я з 23-го - то 13 порахувати, скільки я мав. То я пішов, там прийняли в дітдом. Там теж погано давали. Ми по селах по полі ходили, збирали, що миші наносять такі кучки зерна. То ми те брали в мішки, приносили, сушили й те варили нам у дітдомі, бо не було в колгоспі чим дітей тих годувати; в дітдомі повмирали діти. Пухли й вмирали. Не було ніяких докторів, дуже хворі були. Ну й так жив, гнали до праці. Я працював на тракторній станції, трактористом у колгоспі, на тракторній бригаді, називалося. Там трошки ліпше їсти давали, кажуть як тракторист. Робив один тиждень наніч, другий тиждень на день робив, мінялися так. Я перших пару років прицепщиком був, помічнком. Тракторист їздив, а я там борони піднімав де забивалися, плуг там чистив.
Пит.: А у школі при дітдомі, що Вас учили?
Від.: Нічого не вчили. Там тільки дивилися за порядоком, щоб діти не билися, та такого не було, ніякої школи. В школу посилали, давали, кажуть: - Ідіть в школу. Там вихованка була, одна кухарка була. Але діти всі великі були. Малих таких дуже дітей, таких, щоб бавили, не було. Найстарші мали п'ять, шість років.
Пит.: І ніхто не знав, що Ви син куркуля?
Від.: О, вони пізніше взнали. Вони перший раз не знали, а пізніше взнали й навіть казали: - Як ти попав сюди? Я казав, що повмирали всі. І так вони всі там діти були в дітдомі, всі ті, що не мали родин - повмирали всі. То вони пізніше збирали й в дітдом, в дітдом та й давали. І була така велика, куркульська, велика хата була. Вони піч повикидали все, ліжка поставили дубельтові, і там ото були нас, може коло 75 хлопів було. І дівчата були. Дівчата окремо були.
Пит.: Чи Ви мали тіток чи дядьків?
Від.: Я двоюрідного брата мав. Але він, як його теж - мого батька брат був - то син того батька - двоюрідний брат називався. То його теж розкуркулили, батьки померли в нього, а він сам був, хлопець. Як розкуркулили, то він утік у Харків, він у Харкові робив десь. А як війна з німцями була, то він прийшов до села. Бо казали, на війну там брали, то він прийшов до села. Але його в селі забрали на війну, anyway. Він в полоні був, у Білорусії і там казав, писав, казали, що він під відкритим небом був. Притягали туди ранених, вбитих коней туди, й я не знаю нічого.
Пит.: Але його батьки, то теж померли з голоду?
Від.: Теж померли. Батьки, я знаю добре його.
Пит.: А чи Вам відомі випадки людоїдства?
Від.: Ні, не було. Не чув такого.
Пит.: Не особливо там у Вашому селі.
Від.: Ліпше вмирали, а не їли того. Але не було ні собак, ні котів я не бачив. Може поїли, хто поїв. Я найбільше зайців ловив. Як я ходив селом, то я wire ставив, різав стежку таку з бур'яну, і wire зайця ловив, смалив на полі. Осмалю його й зразу так, трохи подер, fire зроблю, підсмажу його на патику, й так я живий був. А там ціла Зайцівка, я пішов туди. Там дуже багата Зайцівка, що всіх порозкуркулювали. Там село таке невеличке було, коло річки. То самі зайці були. Називали Зайцівка. То великі, може шість хат було, одна родина була таких. То їх найбільше розкуркулювали. То я туди пішов і кролики ще були - зайчики такі маленькі ті, то я там ото трохи пожив пару тижнів, чи пару місяців. От всіх не було нікого, там всі повмирали в них. Їх теж дуже розкуркулили - вони дуже багаті були, більші, багатші мого батька, геть усі. Пізніше, як вже німці прийшли, то не було нічого. Всі хати зорали й зліквідували їх усіх, бо вони теж противилися, в колектив не йшли. То Зайці називалося. О, до багато сел по сусідському я ходив, то мало людей бачив. Усі повмирали. Рідко, рідко які бідні були, то й навіть хто в колективі робив там, і ті діти мерли. Бо то батько й мати в колективі робили, то їм там додому їсти не давали. Хто робив, там на полі їв. А прийде додому, діти голодні були. Бо я знав таких friend-ів, що вони опухлі й так були. І на дереві сидів завжди й просив, каже: - Дай води, дай солі. Листя рвали, вмокали в жменю, так листя з сіллю їли; через те такі дуже пухлі були люди й швидко повмирали. То води нап'ється, синій такий був, тіло таке блискуче було. На дереві вмирали так, бо не вмів стати. Сидить між деревом так, між гиляками, й так як ті пташки на дереві, вмирали. На вишнях, найбільше. А то вже весна була така, сади розпукалися, стали квітнути, листя мале було, таке липке. Я пробував їсти, але недобре було.
Пит.: Коли стало легше з хлібом?
Від.: О, післі 30-го, в 34-му, 35-му, тоді вже легше було. Тоді вже ходили на полі, вже жнива було полягало, але дуже ганяли тоді - вже рвали колоски, мняли. Так кожний рвав, намняв собі в жменю або якось. Але їздили кіньми такі опощики(?) називалися. То вони їздили - хто не хотів робити, то вони тих дуже ганяли. Бо кожний піде в поле там, і нарве собі тих колосків. Нарве, додому принесе, насуше, натре та й жив так. Ну пізніше ліпше й ліпше стало.
Пит.: А хто зібрав урожай 33-го року? Чи був?
Від.: Дуже малий урожай був. І так люди збирали, зразу забирали все в державу. Людям нічого не давали, абсолютно.
Пит.: Чи хватало селянам?
Від.: А, дуже мало врожаю було, й через те вони забирали його відразу. Сади були, правда, великі. Вони зі садів брали, й зразу на підводу й відвозили в район. В район відвозили, а людям нічого не давали. Пізніше вже то стали давати потрошки. Писали скільки він заробе, а тоді як кінчиться рік, вони плян - кожні накладали на колгосп пляну, скільки вони врожаю вони бачили, зібрали й накладали центнерів, і здай в государство. А решту тоді колгоспникам давали. Кожний робить, день відробив, палочку ставили - один трудодень. І так було: хто не вкраде, той не прожив там. Мусили люди йти на поле й красти, й в колективі, бо нічого не давали. Пізніше, я жив у тій, в двоюрідного брата, в тієї жінки - вона там жила. То вона мала там п'ятеро курей. Наклали на кожну курку: 60 яєць мусила здати. І мала пізніше порося. Дали їй 75 центів того поля, гектара, й бачили, як вона картоплю мала там - то вона мусила здати. Пізніше вона купила корову, здається 35 pound-ів того мусила м'яса здати на рік. Молока весь час, 60 літрів мусила на рік здати. То корову мала, а сама нічого не їла, ні пила молока, нічого. Бо то мусила все державі здати.
Пит.: А як люди реагували на це? Що люди думали про владу?
Від.: Не могли нічого зробити, бо не було ніякої організації, й кожний один другого боявся. Як чоловік з жінкою жив, то чоловік жінки боявся, а жінка чоловіка. Брат боявся. Тільки що-небудь щось скаже, ноччю приїде чорний ворон, називався, і зразу заберуть. І по цей день ніхто не знав, де він дівся. Тако було. Ні радій не було ніяких, не було news-у, не було ніякого повідомлення. І так кожний боявся, кожний нічого не говорив. Так було. Може по других десь районах, але в місті, казали, трошки ліпше було. Там хоч і в черзі стояли, на тиждень хоч буханку хліба купив. А в селах, абсолютно не було нічого. Бо ми як жили вдома, то я знаю, батько нам на борошна намолола там все було. А як колектив став, то вже ніхто нічого не мав. Млини всі поваляли, ніхто нічого не робив. Кажуть: - Вам не потрібно нічого, до праці. Там на полі поїсиш і все. А після праці йди в клюб, кіно дивитися. That's all.
Пит.: Чому був голод на Україні, що люди тоді думали? Чи вони знали чому?
Від.: О, вони знали чому. Бо люди казали деякі. Вже війна була, то деякі в партизани йшли, й стали боронити, але не було ніякої організації. Щоби міцна українська організація була, щоб тоді разом гурт людей організувати, з гуртом щось зробити. Щось не було по селах ніякої організації, так як от тут у нас закордон є багато, що організовують усе, а там не було нікого того. Через те, люди нічого не могли зробити, одиниці. Один другого боявся і так. Із дня на день жили собі, й через те погано було.
Пит.: Що вони думали про більшовиків?
Від.: Про більшовиків думали, що не добре було. Як німці прийшли, тоді всі багато в партизани пішли. Тоді били, і росіянів били й німців у нас били. Дуже багато в партизани пішло. Брали від німців зброю і били, ховалися в чердаки, але німці знали, що солом'яні хати, так як ото бачили на show-і. Німці приходили, вони знаходили, що в кожній хаті партизани там є. Прийде, запале ту хату й люди або втікали, та більше вже в партизани пішли, в поле. Викопали яму, в ямах сиділи по дорогах. Як німці йдуть - стріляли, як росіяни йдуть, і росіянів стріляли. І тих і тих не хотіли в нас. Дуже багато й жінок брало зброю і оборонялися. Ото я знаю, що вже пізніше, люди купками так ішли й боронилися. А за совєтів, тоді в голодівку, тоді не було якось ні організації, бо не було ні зброї ні нічого. Не противилися - противилися але тихо, бо не могли нічого зробити.
Пит.: Ну, я вже не маю більше питань. Якщо Ви маєте якісь випадки чи моменти, що Ви пам'ятаєте про ті роки, то Ви можете додати.
Від.: Ну, такого більше немає нічого. Я пізніше як до воєнної(?) Німеччини, коли вони війну об'явили німці, то я три місяці. То вони брали добровільно, в місто працювати. Я попав в місто, я пішов на три місяці. Мені дали пашпорт і я робив у Харкові коло тракторної станції, там де транспортний завод був - ХТЗ. Там ми робили gray на літаки. Німці війну об'явили, я втікав тоді в село своє. That's all. Прийшов, прийшов в своє село, і з німцями пару раз тікав аж за Дніпро, в П'ятихатки, весь час від росіянів. Я забрав у колективі батькові коні, й я до самої Німеччини кіньми приїхав. В таборах був, і так ситуація кіньчилася. І живу тераз тут, ніхто не bother-ує.
Пит.: Чи більшість селян у Вашому селі були багаті?
Від.: За який час? До колективу?
Пит.: До колективізації, так. Скільки десятин землі вони мали загально?
Від.: Багаті, то дуже багаті були. Може до 100 гектарів мали. І дуже багато мали свої машини, млини свої мали. Дуже багаті жили. А мій батько середній так був, не багато. Але бідніші - як батько збіжжя вбирав, молотарку наймав, що приїжджали, то люди помагали, робили. Батько платив, вони помагали возити снопи, помагали там в'язати, там жінки так один другому помагали. Деякі то дуже багаті були. А деякі середні були, а не то тілько одного вола мав, або одну конячку мав. То батько теж їм робив, помагав йому, він платив. Деякі, як бідні були, то він дуже то піячив, у карти грав, я знаю, то він і менше мав того всього. Бідний є бідний.
Пит.: Добре, дуже дякую.
Від.: Ja, прошу.

Зміст третього тому

web hosting counter

Hosted by uCoz