Case History UFRC09

Feodosij Malish, b. Feb.2, 1917, one of ten children in the village of Matviivka, Sosnytsia district, Chernihiv region ,a village of under 400 households. Narrator describes how collectivization of the village was carried out by local villagers directed by outsiders and how forced procurement led to deaths from starvation. Narrator's family did not join the collective farm. Komnezam is described as “people, who weren't in much of a hurry to work”. People who were “from the poor class” joined the kolhosp and were given the houses of deculakized peasants, but with nothing to eat their children became thieves. Narrator's father at age of 70 was forced to leave the village. Narrator went to Kharkiv during famine and saw starving peasants at the train station there. Narrator also gives names of fellow-villagers who were sent to Siberia.

Пит. Прошу подайте Ваше повне ім'я й прізвище.
Відповідь: Феодосія Малиш.
Пит.: Дата і місце народження?
Від.: Тисяча дев'ятсот сімнадцятого року, дев'ятого лютого.
Пит.: Який був Ваш родинний стан?
Від.: 12 осіб. 7 братів, дві сестри і одну дитину ми в тітки забрали для виховання.
Пит.: Назва села?
Від.: Матвіївка.
Пит.: Район?
Від.: Сосницький. Чернігівська область.
Пит.: Велике село було?
Від.: До 400 дворів.
Пит.: Чи Ви можете нам сказати ближчі села кругом?
Від.: Ольшани, Волинка, Чорнотичі, Хотіївка.
Пит.: Була церква в Вашому селі? Церква була?
Від.: Не було.
Пит.: А до якого Ви приходу належали?
Від.: До Волинського приходу, Миколаївської церкви.
Пит.: Далеко від Вашого села?
Від.: Сім кілометрів. Так, давайте дальше.
Пит.: Чи можете сказати нам, як у Вас відбувалася колективізація?
Від.: Приїхали агітатори із района, партійні, чи безпартійні, активні, агітацію робили. Розпосвюджували цю агітацію по селянству. Що: - До колхозу йдіть, то спільна оборбка землі, буде легше оброблять землю, скоріше прийдем до машинерії. - І що ж? Люди не хотіли йти. Вони передбачали цю невдачу цьої обробки. Але, значить, діваться нікуди було. Накладали великі податки. Зерно давать державі! І люди не витримували і часть пішло в колгосп. Гонінння на трудящого хлібороба началось із початку революції. Коли революція прийшла до влади, большевики, вони старалися знищить популярне селянство, яке вміло господарювати і замінить безгосподарями, які не вміли господарювати й майже до роботи не дуже квапились. Заможне селянство вночі брали як запожников і розстрілювали. В моїм селі 11 розстрілили і в те число попадав і мій батько.
Пит.: А чи Ви знаєте якісь прізвища цих селянів, що їх розстріляли?
Від.: Так. Щоб не помилитись, то я назву Пекулу і Козла, а за других - можу помилитись у прізвищах. Після того всього начавсь НЕП. Пізніше, при НЕПу, більше начали господарювать кожний собі. Життя більш-менш було можливе і люди старались із інціятивою для свого гоподарства. Після того, у 29-ім році заснувавсь Спільна Обробка Землі, у які заганяли людей, хотя говорили, що це не насильно, а добровільно. Але, коли обкладали людей до неможливості, що людина не може вя латати, тоді людина йшла в колхоз, а багато було таких, що ні! Своя ініціятива - господар знає, коли вийти в поле, коли що зробить для себе, для своєї родини. Це було позбавляне в колхозі, який збор був хліба, першим довгом було: - Державі хліб потрібний! Державі здать! - А останнє то трудодень і в кого більші були сім'ї і багато нетрудоспособних, не могли втримать сім'ї й на тій появі і колхозники із голоду вмирали.
Пит.: А чи Ваша сім'я вступила до колгоспу?
Від.: Ні! Не вступила. Великий трудяга був. Він покладав усі сили длл землі, щоб дітям збагнуть щастя. Де який були лісові, де було ліс порізаний, він усі пеньки покорчував і зробив на родючу землю. Але, сказав, що - такої несправедливості я пережити не можу й в колхоз я не піду, бо що то несправедливо, коли людина трудяща пропадає, як якийсь вор чи несправедливий чоловік. -Він сказав, що: -Не піду я в колхоз, -і так же й нам, дітям, каже: -Дітки, трудіться чесним трудом і колхоз обминайте!
Пит.: Чи Ви знаєте щось таке про такий "Комітет незаможних селян?”
Від.: Комітет незаможних селян -це були люди, які трудиться не дуже хотіли. І даже, як Смаглюк -був злодій, і Мишка Козюра -теж. Але совітська влада відразу вхватилась за тих людей, щоб вони допомогли цю владу підтримать. Вони підтримували. Приїде до господаря, набере збіжжя, на полі сіна, клеверу і все кидав, значить, своїй худобі, яка там у нього була: І безгосподарність -що худоба топтала це сіно, снопи овса і так дальше, але, значить, того він не знав, що це на завтра ще треба, а сьогодні -а завтра піду обратно, награбую і буду жить.
Пит.: З тими, що не хотіли вступати до колгоспу?
Від.: Забирали, що знаходили. Бригади ходили, що знаходили, забирали. Перш говорили, що "на посів оставляєм”, так, а потім і те, що на посів, усе забирали. Але, що вдалось посіять на зиму, це вже в 32-ім році, у 33-ім прийшло до збору. Із пухлими ногами люди збирали і звезли. І ще стояла в нас, і в других повітах, клуня, в яку складали снопи, але бригада приїхала і забрали це снопи, не дали й помолотить, і ми остались голодні. Стали пухнуть. У нашій родині всі, в всіх ноги попухли, лице було опухше, а три особи: Іван брат, невістка Варка й їхній син, а мій племінник, померли з голоду. А ми, кому вдалось виїхать на Донбас, робили, як кому вдалось -землякопом, на мартиновських печах, щоб кусок хліба добуть. Я свідок такого ще: були такі люди із бідного сословія. Коли вони в колгосп пішли, їм дали розкулаченухату. Але стіни годувать не будуть, а дітям треба їсти давать. А старша дочка ходила по бригадах і грабувала. А мати не витримала, Сидоренчиха, Пантелій Сидоренко. І мати взяла дітей троє і повела до річки, до ставка і двоє вопила, а старше начало тікать і втеко. її арештувала міліція і посадили, чи де її діти -більше в селі її ніхто не бачив. Чи я у Харкові, коли їхав у город Алчевськ на заробітки або хотя в ФЗУ устроїться, щоб картку получить на хліб. То люди вмирали на станції. Од недоїдання, так же які я, із опухшими ногами. Із носилками приходила скора помощ, чи з госпиталя і забирали, наркивапи білою простиню і виносили... Так, не було то біла простиня, а то була біла ряднина, накрито людину і винесена була накрита з станції в Харкові. Мій батько в 70 років задумав, нема виходу, поїхать на заробітки. Але з сільради не давали ніякого посвідчення, то він виїхав із папірцем; один якийсь ще колися у армії служив і по тім папірцю запитали, чи: -Хто ж ти такий, хоч покажи якийсь? А він показав той папір, який служив колись у армії йще при царю Олександру. Показав, а директор совхоза сказав, що: -Вірни були царю, вірни будьте й нам. Так. Мій батько, як трудяга, господар, в 70 років мог, мусив залишати своє село, де він так багато труда положив і їхать зароблять кусок хліба. Поїхав він в Мелітопольську область, де устроївся в совхозі і, ну, який вже в 70 років робітник, але батько за все брався: озумів садоводство, розумів бджоловодство, і як сторож і бджоловод, взяли його в совхоз. І він там був радий -хоч не голодний буде і кусок хліба добуде. Але ж, одна мати стара осталась із такої великої сім'ї. Батько в скорості повернувся. Я тоді вже робив. Після ФЗУ -закінчив школу ФЗУ на штукотурмуляра і вислали ми з братом гроші невеликі, за які батько купив коня і вдома займався -того підвезе, тому щось привезе -единичним шляхом і так заробляв собі кусок хліба. Вернувся батько додому, я не скоро побачився з ним. Аж в 36-ім році. То він розповідав, коли приїхав туди, то в те село й обичні села в Мелітопольщині були села вимерші із голоду - всі в селі. Нікому було й хоронити. Отаке життя українського народа було під советською владою.
Пит.: З Вашого села на Сибір?
Від.: Вивозили. Це так називали "експертники." Це найкращі господарі, які від ранньої зорі до пізної ночі робили і поставили господарство показне. А тих людей не треба нам було стахановців! Які стахановш? Люди -стахановці були, але їх ліквідували. Вивезли на Сибір, або в Архангельськ, і люди там, другі загибали, а другі -і ще рідко кому пощастило вернуться на свою батьківщину, на якій вони труд положили і на якій вони хотіли свої кості зложити.
Пит.: А маєте, може, якісь прізвища, кого ви знаєте з тих людей?
Від.: Матвіенко Павел, один без родини, Литвиненко Михайло із сином, Пикула Яков із цілою родиною не повернулись. Один повернувся Матвіенко через довгі роки.
Пит.: Сільради в Вашому селі, свій чи?
Від.: Свій. Матвіенко Антон.
Пит.: Якого він був класу, багач, серед...?
Від.: Середняк. Ну ж і прижджали представники. Багатенко приїжджали їх. Я їх не знав. І в тих літах трудно мені й знать їх. Але, одного замітив -Пижов якийсь був. І, значить, що вони там обговорували, але, значить, виступ був, саме я в клубі був, то виступ був саме: -Треба дать для держави хліба і треба всі сили потратить, як комсомолу так і активу! І дать для держави хліб!
Пит.: А що сталося з церквою?
Від.: З церквою? Зняли, значить, зняли дзвони, зняли й хрести, то вже не вигладало у стилі церкви, а ... і запущена дуже була, але, значить, після того, там зерносховище чи щось вони зробили з того будинку, із церкви, і церква була закрита. Я все сказав, що в моїм тяжкім житті, пережите мого, й що в моїй голові залишилося. Дякую.
Пит.: Я Вам також дякую.

Зміст третього тому

web hosting counter

Hosted by uCoz