Case History UFRC10

Professor valerian Revutsky (emeritus, University of British Columbia), b. 14, 1911, in the village of Irzhavets', Ichnia district, Chernihiv region. Narrator was a construction engineering student in the Kyiv construction Institute when the famine began and was mobilized to take part in the 1933 harvest campaign in the village of Ruda where three fourth of the people had died of famine. Describes empty houses with cherry orchards which had gone unpicked, the surviving peasants paralyzed from starvation. When the narrator gave away his ration to a starving peasant girls, the party organizer berated him for assisting an enemy of the people. The bodies of those who perished the previous spring still stank. Narrator witnessed and describes a number of horrible scenes in the village and describes intense pressure on students to take part in agitation in the village. He mentions assassination of a head of MTS political section named Chornyi, purge in the village, and cases of arson of food supplies, so that the state wouldn't get them .narrator's wife recalls going to school one day and seeing 2 miserable children on the road; on her way home, she saw them in the same place, dead with snow covering their bodies.

Питання: Інтерв'ю з Професором Валеріем Ревуцьким. Пане Професоре, скільки Вам було років, як почався голод на Україні?
Відповідь: Двадцять два.І я був тоді студентом тоді і бавився, так сказать, в інженерну техніку. І був студентом Київського будівельного інституту. І нас змобілізували, як студентів, на збіральну кампанію. Ну, очебидно, керівник нашої групи був один з партійних верховодів, на жаль єврейського походження, ну і ми попали, поїхали, і попали в село Руда на Сквирщині, де три четверті села вимерло від голоду. Жахливі карний були. Наприклад, стояло чудове літо. Ви бачили пусту хату. Абсолютно стояла пуста хата, ніби залишена так. Навколо хати вишневий садок, повно вишень, ніхто їх не бере, розумієте, навіть не брали.
Пит.: Навіть не брали?
Від.: Навіть не брали. Ну, і так якось страшно було сумно. Сум взагалі -жадної, ані, ані, як звичайно на селі, Ви не почули ані звука собаки, ані звука якихось тварин, рогатої худоби, абсолютно ні, мертво. Ну, що ми могли зробити, студенти? Ми, нас приділили, значить, головним чином зробили такими частково розпорядниками, щоби на роботу висилати людей. Ну, і я пам'ятаю, значить, таку жахливу сцену, яка стоїла мені дуже багато. Я, значить, обходив хату і в одній хаті бачив дівчину. Дівчину років 16 чи 17. Чудові такі очі! Такі очі! Я зайшов -вона лежить пухла, абсолютно. Вона каже: -Ви ж бачите, що робиться. І так подивилася на мене, Ви знаєте, у мене заболіло серце з того і я -давали нам пайку глизявого такого хліба, і я ввечорі взяв і відніс їй цю пауку. Що ж Ви думаєте, якась бестія прослідила це. На слідующий день викликав мене цей парторг, покищо я був безпартійний, але він викликав: -Що ти робиш? Ти годуєш ворогів народу! -каже. -Я тебе покараю за це. І мене поставили, як покарання, на тяжку роботу. Поставили відгортати солому від молотарки. Два дні я якось витримав, а на третій день знепротимнів, бо не...
Пит.: Та певне!
Від.: Непризвичаєний був. І мене тоді, значить, він перевів. Ну, каже: -Ти будеш допомагати панові Клименкові (такий студент там був) будувати агітаційний віз. Агітаційний віз! Ну, добре, будеш йому там підтримувати щось, коли він буде пиляти все. І, значить, Клименко будував той агітаційний віз, побудували цей агітаційний віз, тільки довезли його до того, до пола його вивезли, а він розсипався.
Пит.: Майстри!
Від.: Ну, але це так би мовити, розумієте, в цьому, в цьому такому жахливому, але звичайно, поза зовсім жахливі картини, інше. Поперше, повз цвинтар треба бу..., там де нас примістили в хаті, то треба було до того колгоспу проходити повз цвинтар. Не можна було, майже, ми пробігали. Був страшний сморід. Бо переважно, найсильніша частина, головним чином, чоловіки молоді, померли на весні, розумієте, на весні.
Пит.: Відразу, так?
Від.: Так, бо чомусь чоловіки виявилися найменше витривалими. Витриваліші жінки, виявилося. Вони померли. І ховали їх, приклад того, як я бачив, як ховали. Бачив - іде дівчинка років 12, зморена, така худесенька, плаче страшно і везе сама на візку загорнуто в брудну ряднину тіло своєї мами.
Пит.: Боже!
Від.: Так, то е жах один. Ну, от... А поза тим, значить... в той час, коли ми були там, приїхала чистка. Партійна чистка. Вичищати, розуміжте, всіх цілими. Колишніх силомоніделів. Чистка складалася в трьох осіб: - такий Золотухін був він, робітник Київського арсеналу, другий був член жидівського походження і третій був українець. Ну, і вони чистили всіх. Було п'ять членів Партії в цьому колгоспі. І між іншим, ми попали в той, коли чистили якраз голову сільради, на прізвище Мельник. Цей Мельник оповідав свою біографію і голова комісії звертається: - Ну, каже, що ж так Сидорович, тепер говоріть... -що він, значить, робив. Мовчанка. Страшна мовчанка. Повна собі і все. - Ну, що ж, говоріть. Ззаду один голос: -Да, щось скажеш, у вночі тобі пустять червоного півня. Та тут починається: -Та ж Ви собі живете в Радянському Союзі, да то.., -все таке, і так далі... Ну, їх вичистили, звичайно. Самого цього Калиниченка забрали. Ми були саме при праці. В цей час приїхав начальник політвідділу, між іншим Чорний, теж єврейського був походження, розумієте, наган отут, наган з другої сторони, в супроводі ще якихсь осіб і його забрали, просто забрали, розумієте, і він зник. Ми пробули там шість тижнів і, звичайно, з праці нашої -
Пит.: Великої користі не було.
Від.: Великої користі, жадної не було. Це, так би мовити, сільське враження, розумієте. Тепер, звичайно, в Києві, в тому, щоб щось трагічне робилось, я побачив таку річ: вийшовши вперше, значить, давали нам, студентам, ми одержували хліба теж так звано "третя категорія." Третя категорія -це було 200 грам тільки 200 грам. Ну, але він на половину був з кукурудзою, щось таке...
Пит.: Полова, так?
Від.: Сирова, так. Ну, й ідучи ранком я йшов до тії крамниці, щоб взяти цю свою пайку, раптом, дивлюсь, їде таке, знаєте, добра, навантажена -віз такий, накритий брезентом. І раптом, на моїх очах, звисає людська рука, розумієте, звідси. Ясно, знаєте, значить. Тоді хтось крикнув там з вулиці, він зупинився. Підняв так той трохи брезент той. Я побачив, що там -купу людей, розумієте. Значить, очебидно, їздили просто й підбирали, розумієте, тих нещасних, нещасних з села, що приходили за тим, брати, то таке робилося... Як то згадую, то, знаєте, починаю хвилюватися...
Пит.: А з родини когось Ви мали, що помер від голоду, навіть з дальшої?
Від.: На щастя, ні. Розумієте, на щастя, ні? З можї родини так якось більш-менш, втрималися. Але в родині дружини, то дід її помер, дідусь помер, так, при чому, так що сказав бабусі, дружині, дідусь сказав: -Знаєш що, якби мені дістали курочку, то я би з'їв, з'їв того, вареної курочки тії, то може б я і поправився. І десь мама дружині десь дістала таки, дістала таки ту курочку, але вже...
Пит.: Було запізно.
Від.: Було запізно. Але, звичайно, тому втрималися, що тато отримував так званий "академічний при діл." Академічний придіп для науковців. І то, до певної міри сяко-тако рятувало.
Пит.: Ну, ясно. Вони всіх мали розділено на різні категорії, хто скільки діставав приділу, хто ні?
Від.: Так. Робітники діставали щось, це першої категорії, вони щось діставали, здається 600 чи навіть 500 грам на тиждень, діставали хліба.
Пит.: А як ще мопна було врятуватися на селі? Наприклад, ну, співпрацювати, віддав землю, віддав жауку, ну, що дальше, як далі, в який спосіб, що вони робили?
Від.: Ще тримали городи невеличкі, розумієте, деякі, і то, значить, часом рятувалося тим, як хто зміг, як хто зміг щось сякс-тако працювати, тим рятувалося. Звичайно, тільки-тільки зав'язуватися почала та молода картопля, то моментально, розумієте, її...
Пит.: З'їдали.
Від.: Поз'їдали. Варили і поз'їдали тії, знаєте, зел єні, картопля та зелена.
Пит.: Барабольки такі.
Від.: Барабольки. Поз'їдали. Кору з дерев здирали й з'їли. Суп робили з корпиви і лободи, розумієте, бо звичайно, був всяк... Тепер, розумієте, якщо діставали щось там, десь-десь доводилось трошки того борошна, то на сковороді, і сковороді чим, Ви думаєте, що був якийсь жир? Ні, свічкою натирали, розуміжте, то...
Пит.: Боже!
Від.: Щоб прилипло.
Пит.: Боже! І як він 33-го року в осені вже скінчився, так? Чи аж під зиму? • Від.: Ще то продовжувалось. Я думаю, то звичайно, вершина цього то була весна 33-го року, а потім то воно, значить, почало спадати, спадати трохи, але...
Пит.: Вже ті, що залишились, то тоді вже були в колгоспі.
Від.: Так. Вже були в колгоспі, розумієте. Вже колгоспи були, так, сказать, приборкані і все це. Але, між іншим, от такі сцени, оцього Чорного, що він був голова політвідділу Машино-Тракторної Станції, то його таки з-під куща застрелили десь.
Пит.: Справді?
Від.: Так.
Пит.: Наші?
Від.: Наші, звичайно наші. Застрелили. І то, розумієте, взагалі опір був, опір був ще, страшний опір. Підпалювали, розумієте, підпалювали, бо, де знали, де навіть, якщо в когось знали, що хліб, то тільки підпалю, але не дам! Відносно опіру, от я зачав, що зліквідували того Чорного. В нашій гурпі був дуже один активний комсомолець. І, значить, то, хтось, очевидно так, значить, його запросили і щось йому підсипали, бо він ледве-ледве не помер. Я пам'ятаю, що він, значить, хворий кілька день, але якось вижив. Але, то є до певної міри теж, розумієте, помста така.
Пит.: Пане професоре, а як власне з студентами було на університеті, як хтось не хотів брати участі в тій пацифіцакії?
Від.: Ну, отже тоді ці верховоди, кілька верховодів, такий був, верховодами хто були? Звичайно, на кожному курсі був відповідальний був від Партії якийсь партіець, а йому в допомогу стояв комсомолець якийсь активний, їх, значить, почали в страшенний спосіб зусиллями критикувати, тих студентів, що не приймали участі в "громадському житті.' Ну і то називали різними, різними епітетами і включно майже до того, що "Ви прилизалися до ворогів народу" і таке й таке інше. Ну, була в нас на курсі дівчина, Ніна Кобзар, українка. Ну, то її довели до того, що вона, значить, істерика: коли п почали в такий спосіб критикувати в клясі -і вона зробилася непритомна. То тоді, значить, трохи вони схопилися. Але то, звичайно, тривало тільки якийсь момент, а потім, значить, давай, значить, братися за других.
Пит.: Страшне!
Від.: Звичайно, це вже, це так би мовити, з моїх переживань, але хочу щось сказати про одну, яку, коли згадується, в моїй родині згадується це, то ні я ні дружина не можемо без хвилювання, так сказать, без хвилювання згадувати це. Це бачила дружина особисто. Вона була тоді школяркою в школі й їм давали на сніданок щось таке їсти там, але не можна було виносити зі школи цього і тільки, що їм давали на сніданок, мусила десь з їдати там. Коли дружина поверталася додому, то її молодша сестра і брат запитували: -А що ж ти їла там? А що ж ти їла? -А мама в той час дружини плакала, коли діти запитували про це. А одна подія, яка дружині врізалась в пам'ять, і якої, звичайно, і я ніколи не забуду, це було десь так на провесні, але ще йшов сніг. І сиділо при дорозі двоє дітей. Старший хлопчик і трошки менша дівчинка. Дівчинка притиснулася міцно до брата. Брат тримав руку і чи не просив, щоб йому щось дали. Люди багато проходили й, бо самі нічого не мали, відвертались й багато плакали просто. А коли цю пару, коли дружина поверталася зі школи, то вони ще сиділи на тому місці, але вже вони були мертві і сніг падав і засипав їх... (плач).
Пит.: Боже! Пане Професоре, як пані Валя з дому називається, це тільки так, для ... як дружина Ваша називається?
Від.: Вільчинська.
Пит.: Дякую.

Зміст третього тому

web hosting counter

Hosted by uCoz