Case History UFRC12

Helen (Halyna) Dorosh (nee Ratushna), b. December 17, 1920 in the village of Veremiivka, then Hradyz'k district, Poltava region (now submerged by the Kremenchuk Reservoir), one of four children in a family with 20 acres of arable land. The village was large, with 12 kolhosps, each with 200-250 members, schools, and 4 churches. Narrator states that "hundreds" and "very many" people in the village died of starvation, including narrator's grandfather, aged about 70. The rest of the family, however, survived and did not become swollen. However, the family's livestock was seized for non-fulfillment of quotas. Narrator's family did not join the kolhosp, and her father was dekulakized during the famine, spending 3 years in Siberia after being imprisoned in Kremenchuk. In the third house down from narrator's a woman butchered and ate her children.

Питання: Пані Дорош, прошу скажіть Ваше повне ім'я й прізвище.
Відповідь: Галина Дорош.
Пит.: А дівоче прізвище?
Від.: Галина Ратушна.
Пит.: Дата і місце Вашого народження?
Від.: Тисяча дев'ятсот двадцятого, 17-го грудня.
Пит.: А де?
Від.: Вереміївка.
Пит.: Скільки було дітей в Вашій родині.?
Від.: Двоє сестер..., ой! Четверо, перепрошую, бо ми від першої мами, нас дві є.
Пит.: Четверо дітей?
Від.: Четверо дітей, так.
Від.: Скільки землі мали Ваші батьки?
Від.: Я так думаю, що вони мали більше як 20 акрів поля.
Пит.: Як називалося Ваше село?
Від.: Вереміївка.
Пит.: А район?
Від.: Градизський.
Пит.: Область?
Від.: Полтавська.
Пит.: У Вашому селі скільки було мешканців і скільки хат?
Від.: То тяжко сказати, було 12 колгоспів у нашому селі, було четверо церков.
Пит.: Як ті колгоспи називалися?
Від.: І Молотов, Ворошилов, Шлях до культури, Сталін, ну всіх я Вам не повторю.
Пит.: Добре. І церков? Пам'ятаєте як вони називалися?
Від.: Одна Спаська, друга Варвара, а тих дві не пам'ятаю.
Пит.: І була школа в Вас в селі?
Від.: Була школа, так. А я не ходила до школи багато, бо не могли. Бо ми мусили в колгоспі робити.
Пит.: А скільки людей, думаєте, згинуло в Вашому селі з голоду?
Від.: Сотки, сотки!
Від.: Багато?
Від.: Дуже багато.
Пит.: А не можете сказати скільки осіб було, приблизно? Нумерів, не знаєте?
Від.: У кожнім колгоспі було що-найменше коло 200 нумерів, 250. То я Вам не скажу, бо ж я не мала стільки літ, щоб я знала.
Пит.: Так що 350 нумерів в колгоспі, а колгоспів було...
Від.: Дванадцять.
Пит.: Дванадцять. Так що дуже велике. Чи хтось з Вашої родини згинув з голоду?
Від.: Дід.
Пит.: Як він називався, якого року?
Від.: Іван Ратушний.
Пит.: Скільки йому років тоді було?
Від.: Він мав вже коло 70 років, то як вони померли, бо то вже старенький. То татів тато.
Пит. А хто з Вашої родини пережив голод?
Від.: Ми всі пережили, бо ми сухі дуже були, ми не пухли.
Пит.: Ага, добре. І Ви нічого не пригадуєте з часів революції, ще перед тим.
Від.: Ні!
Пит.: Ви ще замалі були?
Від.: Ні! Ні!
Пит.: Може якісь імена знаєте - хто був в сільській управі, не пригадуєте?
Від.: Я знаю, я знаю, що Шевченко він писався, Остап. Він був голова колгоспу нашого, то він був комуніст. Знаєте, і він був з бідної, з бідної родини. І тоді перебирали, накладали на нас, з початку накладали нас великими податками, податки ми не могли оплатити, то вони приходили на подвір'я, забирали худобу. А пізніше забирали в коморі. Як хто вдома десь збіжжя тримав, і до колгоспів зтягали. А пізніше вже прийшли останню корову брати.
Пит.: А коли почали в Вашому селі колгоспи, Ви знаєте?
Від.: Я так думаю, я так думаю, що у 32-му році. Я так думаю, що в 32-му році. Перед голодівкою.
Пит.: Почали тоді розкуркулювати, так?
Від.: Так, так.
Пит.: І Ви були одні з тих, що розкукулили, так?
Від.: Тата взяли нам, на Сибір вислали, то тато був три роки в Сибірі.
Пит.: Коли то було, що тата взяли?
Від.: Я думаю, що тато пішов у 34-му, чи в 33-му.
Пит.: На Сибір?
Від.: На Сибір, так.
Пит.: Перед голодом, чи...?
Від.: По голодівці.
Пит.: По голодівці його взяли?
Від.: Так, бо мама ще ходила, носила йому їсти, він у в'язниці сидів у Кременчуці, на піхоту. То вона як пішла, а назад смердюче те все принесла, бо вона вже його не застала.
Пит.: Так що як почали колективізацію, то Ваша родина вступила до колгоспу, чи ні?
Від.: Ні! Ми не вступала зпочатку, пізніше тата забрали на Сибір, то мене сусід намовив, щоб я йшла до колгоспу, так як сирота. Бо мама померла, я мала мачуху.
Пит.: Коли Ваша мама померла?
Від.: Я рік мала, я не пам'ятаю, лише знаю. То як мачуха була, то вони мене намовили і я пішла до того, сільради, і вони дозволили мені в колгоспі робити. То мені мачуха помагала вдень, там свиней тіх годувати, бо я не могла.
Пит.: А мачуха не могла йти до колгоспу?
Від.: Ні! Вона не могла йти до колгоспу, бо вони були розкуркулені. А пізніше, за рік, то вона при мені начала робити, і там ми робили, поки тато прийшов назад.
Пит.: Так що як було в часі, голод був у 32-ім...
Пит.: В 33-му найгірше.
Пит.: Найгірше?.
Від.: Найгірше 33-ій.
Пит.: І тата вже тоді не було?
Від.: Тато ще був, бо тато не міг до хати ввійти, бо тато ховався. Бо тата забрали.
Пит.: Так що він ховався, бо був розкуркулений.
Від.: Так.
Пит.: А мама не могла працювати?
Від.: Ні! Ні! Напочатку - ні! Вони, вони не приймали, аж пізніше, як тато на Сибірі був, а я робила в колгоспі, і мала була, то мачуха приходила помагала, і вона при мені так і вже й осталася. Ми тоді зачали робити.
Пит.: Ну, і Ви пам'ятаєте якісь сцени голодові, як люди вмирали з голоду.
Від.: Та, Боже мій! Та наша сусідка недалеко, яка третя хата від нас, то вона порізала своїх дітей.
Пит.: Як вона називалася?
Від.: То, я Вам казала, що, я Вам казала вже прізвище, ви знаєте, що мені все...
Пит.: Бревус, здається.
Від.: Ja! Бревус, Анна Бревус. То вона зарізала двоє дітей і поставила чавуни, як то в нас вдома казали, і поставила до печі, і вона спекла. Як прийшли до неї до хати, вона сиділа, так у куточку, вона виглядала, я Вам скажу так, як розпатлана, така ну, як у нас казали - відьма. І вона ті чавуни, як витягнула з печі, то те тіло було синє. Попечені ті діти були. Вона каже: -Вони їсти просили, а вона не мала чого дати, і вона їм то зробила.
Пит.: А що з її чоловіком було?
Від.: Я Вам не скажу, її чоловіка забрали відразу, то не знаю де він був. Він не вернувся, ми не бачили його більше. Ми його більше не бачили.
Пит.: Так що ще хтось з Ваших сусідів умер з голоду?
Від.: Ja! Пару, але я прізвищ тих усіх Вам не скажу, бо я вже думала, і не можу собі попригадувати всіх. Бо то, знаєте, я мала 11 років, що я можу Вам сказати в тому?
Пит.: Ви згадували ще родину Сахно.
Від.: Сахно. То моя хресна мама.
Пит.: І вона померла з голоду?
Від.: Вони з голоду померли, й їхній дід помер, так само. Тато її помер. А баби я не пам'ятаю, я не знаю баби.
Пит.: Чи вони були в колгоспі, чи ні?
Від.: Вони були в колгоспі, бо вони були бідні, то її тато, її тато робив, Антін Сахно, то він робив в колгоспі як комірник. І він видавав муку, і то все вже для других. То їм тоді файно було, бо він приніс собі, знаєте, як вдома, то він собі до хати, там трошки приніс, то вони мали що їсти, і то, все в хаті.
Пит.: Ну, а як вони з голоду померли?
Від.: А, то дід перед тим, перед, у 33-ім, а тоді як вже в колгоспі, він вступив, робив. То йому добре було. Бо він комуністом записався.
Пит.: Коли вони померли?
Від.: О, він помер у 33-му напочатку, бо то старенький був.
Пит.: А вони тоді померли?
Від.: Хто?
Пит.: Сахно Антін і...
Від.: Ні! Ні! Ні, вони працювали, то вони тоді то Бревус, померли пізніше, а ті працювали. Бо вона ще, я з її донькою була, а вона в такому самому віці, як і я. То вона дала кавальчик хліба їй, і мені, і часами трошки молока до хліба. Бо вони іначе трималися, Ви знаєте, в колгоспі він був чимсь.
Пит.: Так що якщо в колгоспі, то якось вижили, так?
Від.: Ну, та мусили, бо вони пішли, як то сказати, як то в Комсомоли, пізніше, ланкові оті всі, бригадири ті всі, знаєте, старші, то вони трохи ліпше трималися, вже їм, вони мали...
Пит.: Вмирали в більшості ті, що не були...?
Від.: Ті, що не хотіли, ті, що не хотіли до колгоспу, ті, що мали свої господарки. Так що свою господарку мав і сам собі робив.
Пит.: І багато таких в селі було?
Від.: О, та ж село, перед тим не було нікого, тільки, колгоспів не було перед тим. То вже за колгоспів.
Пит.: А пам'ятаєте Ви що сталося з церквою в Вашому селі?
Від.: Церкву, то, Спаську, то я стояла там, то я пам'ятаю, як би я бачу. Як вони розбивали її й одного послали дзвона скидати. То він як виліз на дзвіницю, і дзвона як розгойдав, та як кинув, і він за ним злетів. То він злетів на цвях, і він вже звідтіля не встав. Так ото вже коло дзвона загинув. Бо з нього кров так і цвиркала, бо то цвяхи були такі глибокі, бо в нас церкви були дерев'яні, то цвяхи великі були. В нас казали - гвозді. То на те як упав, то з його кров так цвиркутіла, як свічки, як сюрчала. Так от, він не, не... Він не встав. А людей, то страшне було коло, кругом церкви, дивилися на то. Кажуть, що його Пан Бог кинув звідти.
Пит.: І що тоді в тій церкві сталося?
Від.: Ту церкву розібрали і поробили плоти коло школи і коло театрів. А ті дві церкви, то там насипали пшениці і там щурі бігали довкола, бо то щурі завелися в збіжжю, і так воно. А в селі в Жовнені, то насипали пшеницю і запалили церкву...
Пит.: Де то було? Де?
Від.: Жовнине.
Пит.: Якесь сусіднє?
Від.: Сусіднє село. То горіло пару тижнів, бо то пшениця, курило, і спалили то все.
Пит.: Пшеницю людям не дали і...
Від.: Так, людям не дали.
Пит.: А Ви пам'ятаєте, як приходили до Вас до хати шукати, забирати?
Від.: Приходили шукати, і тато закопав у бочках муку і крупу - пшоно і гречані крупи, закопав. Вони приходили шукати з такими залізними стриками і так кололи в землю і шукали де хто то сховав. Ну, в нас не знайшли. То ми мали трошки супи якої зварити, то ми мали. А в других людей знайшли, то вони, бідні, не мали чого з'їсти.
Пит.: А хто були ті, що приходили шукати?
Від.: Ну, прізвище я Вам не скажу, а то приїжджали, вони казали на них "кацапи." Ну, бо вони по-російському говорили..
Пит.: Вони були звідкісь, приїжджі?
Від.: Приїжджі.
Пит.: Ви їх не знали?
Від.: Ні! Ні! Ні! Один, або два було з наших, провадили від хати до хати, або ті, що з тими ковіньками шукали, то не наші вони були, ні, не з нашого села.
Пит.: А чи були в селі арешти, арештували, ви кажете Вашого батька арештували?
Від.: Так.
Пит.: Але чи багато людей арештували?
Від.: Ой, пару забрали. Ті, що поховалися, то їх, знаєте, то їх арештували. А ті, що відразу пішли, то пішли, а ті, що не хотіли йти, що ховалися, думали, що втримаються, то тих поарештували. Батька тоді забрали.
Пит.: А де Ваш батько був на Сибірі?
Від.: О, я Вам не скажу. Він казав, що на Алясці. А де та Аляска була, я тоді, я звідки знала?
Пит.: І як довго він був?
Від.: Три роки.
Пит.: А тоді вернувся?
Від.: А тоді вернувся додому, якраз уліті, на Петра і на Павла. Тиждень перед тим він прийшов додому.
Пит.: Чи ще щось пам'ятаєте про голод власне, такі якісь образи, щось Вам запам'яталося...
Від.: Образи...
Пит.: Ви когось бачили, людей як пухли?
Від.: Образи, образи. Тато мав знимку, як він був при війську, то тато закопав. Він не міг тримати. Образи, то нам сказали, щоб познімали, бо нема що, бо Сталін і Ленін висів. То образи ми мусили познімати із стін. Дехто мав маленькі, так ото поприкривані. Вже на щоб стояли, як колись, щоб цілий ряд на стіні був, було пара тих образів, то-то не було вже.
Пит.: А чи ще щось пам'ятаєте щось про з голоду? Якісь такі моменти? Людей, скажім, як хтось, чи пухли люди, Ви пригадуєте?
Від.: То пухли люди, бо, знаєте, в нашому селі, я ж Вам казала, що 12 колгоспів - Ви зійшли в село, то ні кота, ані пса, а курки і то, то і не питайте. Бо то худоби не було, то все знищили. Все поїли, хто що попав. Я Вам кажу, що деякі люди, як ішли, так ото як на весні трава, росла в воді така тоненька, а вони почали рвати, то воно стало в воду, і так собі і таке гльо сталося. Спухли, ні, тоді тіло трісло, і вже по всьому. Текло з нього, він бідний, а ніхто не міг рятувати, бо і сам сили не мав.
Пит.: А що з священиками сталося в Вашому селі?
Від.: Одного священика, він старенький, старенький був, то він недалеко від нас жив. То його повісили, бо казали, щоб він золото дав, а він золота не мав. Ну вони його повісили, то повісили, то таке багно було, і вони його там повісили на такій, там кладка була, і там кіл був забитий і так його, шнурок зав'язали, і так його в те багно положили, і там він, там і дійшов. То другі люди знайшли, вже не те, що, знаєте, як то, з багна витягли - старе, і мокре, і ще задушене, то яке воно виглядало?
Пит.: Чи знаєте, чи Ваші люди з Вашого села ходили десь інше, до міста, десь шукати за їдженням?
Від.: Ходила моя, моя мачуха, мама ходила, мачуха, як би то сказати, як у нас казали. То вона ходила в Черкаси, то було 30 кілометрів від нашого села. То вона ходила туди і там купила дещо, хотіла принести додому, то її не допустили, від неї відібрали.
Пит.: Хто, не знаєте, по дорозі?
Від.: Ну, то я вже Вам не скажу, то по дорозі не допустили, бо вони не хотіли ж, щоб до села щось доносили їсти.
Пит.: Чи знаєте ще щось, що оповідали Ваші знайомі, чи родина про голод? З того часу?
Від.: То бо вже...
Пит.: З оповідань?
Від.: З оповідань, я Вам не скажу, бо що ж я тоді, я тоді мала, де ж я з ким таким, я такої дискусії не мали там з такими.
Пит.: Чи на селі на дорогах люди мерли?
Від.: Багато. Багато.
Пит.: І що з ними було тоді?
Від.: А, хто сильніший трошки, то викопали ямку, пригорнули, і то все. Бо мій дідо, мій дідо не в труні похований. Так само, так само тільки в яму вкинули, аж, я думаю, як тато прийшов, то тоді відкопували і кістки зложили в труну. А дідо, в яму так укинули, пригорнули, і that's it. Бо ніхто не міг ні труни піднести, нічого, не могли.
Пит.: А знаєте може випадки, де батьки померли, а діти лишилися? Чи були такі родини?
Від.: Були такі. Було таке, що родичі померли, а діти лишилися, то вони були, у колгоспі робили такі садочки.
Пит.: Як називалися, не знаєте?
Від.: Я Вам то не скажу. Ага, а садочки, то вони садочки не казали, то ті діти там брали, і їх там виховували. Там тримали, там їм їсти давали й вбирали. І так, то сироти.
Пит.: То вони виховувалися?
Від.: То ті в колгоспі так уже, при колгоспі то виховувалися.
Пит.: І ну, і потім, кажете, найбільший голод був у 33-му році?
Від.: В 33-му році, що найгірше то було.
Пит.: Тоді найбільше людей померло?
Від.: Так. То сотки, а сотки в нашому селі було. Сотки.
Пит.: І тоді, як вже скінчився голод, значить, тоді Ви?
Від.: Ні, тоді вже колгоспи заснували, бо люди мусили йти в колгосп робити, і в колгоспі, як робили, то там дали на трудодень там 200 грам, чи 300 грам, то кукурудзи, проса, чи гречки, чи жита, чи пшениці. І тоді люди собі на зиму то собі, і картоплі, всього, всячину. Таке - буряк, квасоля, то було коло хати.
Пит.: І Ви працювали так в колгоспі до коли? До котрого року? До війни, так?
Від.: Так.
Пит.: І вас ще в війну десь забрали?
Від.: Я була, я була за Ленінградом, коло Балтійського, коло Фінського заливу.
Пит.: Коли то було?
Від.: В 40-, в 41-му році. То я там була, була півроку, я там робити не могла, бо боляки були мені повисипались скрізь, і як я приїхала додому на Новий Рік у 41-му, на Святий Вечір я приїхала додому.
Пит.: А Вас туди забрали чого?
Від.: Залізні дороги насипати.
Пит.: Багато забрали зі села Вашого?
Від.: Там було багато нас, а вони не так, як до Німеччини, брали. До Німеччини нас забрали, то нас 250 осіб на один мій забрали. А там тоді по менше брали. І то...
Пит.: І жінок брали, щоб насипати тачками, так?
Від.: Ja! То жінки робили! Хлопів там не було, бо хлопи на війні були.
Пит.: Так що Вас взяли тоді, як була Фінська війна?
Від.: Ну, так! Як ото фінчики, то фінчики вискочили, ото. А там було, так, ви не могли так піти. Там було так, як трухнявина, таке, як торф. То вони так різали кавалками, і клали на тачки, і то возили, бо там не була така земля, як тут.
Пит.: Ну, і Ви вернулися, кажете, в 42-му році?
Від.: Так.
Пит.: І тоді Вас до Німеччини забрали?
Від.: То я була, я приїхала на Новий Рік, якраз на Святий Вечір, а восени нас забрали до Німеччини.
Пит.: Так що Вас німці забрали?
Від.: Німці забрали до Німеччини. Я приїхала до Німеччини, до Штутґарту, і в Штутґарті я була в Карлзберґ, коло Штутґарту недалеко. То в Карлберзі я працювала сім років.
Пит.: То Вас, значить, насилу забрали? До Німеччини?
Від.: Так.
Пит.: Скільки зі села забрали?
Від.: Двіста п'ятдесят осіб. Нас приїжджало... так як худобину. І привезли нас. То дві вернулися, Марта вернулася і Галина Дзюба вернулася додому. То вона не вернулася додому, а вона вернулася, десь була в лісі, то пізніше, як додому я писала, то вона прийшла, вона поломані ноги мала, то вона ходити на..., на кулях. Бо вона не може, ноги її поломані.
Пит.: А як, коли вона вернулася? По війні, так?
Від.: Ja! Вже по війні вона вернулася додому, бо вона хотіла конче додому поїхати, і она поїхала. А ми прийшли до табору і нас там одні одмовили, казали, що не їдьте, і ми не поїхали.
Пит.: І та, що їхала додому, вона доїхала додому, чи...
Від.: Ні! Вона десь була, була більш, як півроку. Аж тоді приїхала додому. Вона десь в лісі робила.
Пит.: Так що з тих 250 тільки двоє вернулося?
Від.: Так, додому, те що я знаю, тільки двоє вернулося.
Пит.: А ті решта лишилися на Заході? Так?
Від.: Ja! Тут десь. В Канаді, по Америці -скрізь.
Пит.: І Ви, значить, по війні тоді виїхали вже...
Від.: До Канади.
Пит.: До Канади? Коли Ви приїхали до Канади?
Від.: В 49-му році, при кінці листопада.
Пит.: І Ви на domestic, так?
Від.: Так, ми робили один рік на фармі, відробили контракт, а тоді прийшли до Кичнера. І в Кичнер...
Пит.: Дотепер?
Від.: Дотепер. Дотепер.
Пит.: І де Вам найліпше було за все життя?
Від.: Я думаю, що Канади не віддамо ні за кого.
Пит.: Так?
Від.: І ні за що!
Пит.: Ну, то дуже Вам дякую.
Від.: Прошу, пані.
Пит.: Дуже дякую.