Paraskevia Wolynsky, b. October 9, 1923, second of 3 children of a railroad
worker in the town of Novi Sanzhary, a district seat in Poltava region, which
had a mixed population of workers and peasants. Narrator states that during the
famine the whole town starved and about a third of the population died. Responds
on several occasions that she was too young to remember much, but regarding the
famine, states: "people died like flies." Narrator's mother went to buy bread in
Russia, where "there was no famine," but later the police forbade this. Children
who went to school were not given anything to eat there. The school was later
closed because people were exhausted and many were swollen from hunger.
Everybody, including the collective farmers, starved. "I saw how every day they
picked up (the bodies), they took round a wagon and gathered the dead around the
village or carried them off." Narrator gives information on late husband, who
was born 40 days after his father was shot by the Bolsheviks and whose brother
was arrested during the Yezhov Terror. Narrator also gives information on being
taken as a laborer to Germany during the War and evading forced repatriation.
Питання: Будь ласка, скажіть Ваше ім'я й прізвище.
Відповідь: Я називаюся Параскевія Волинська.
Пит.: Дата і
місце Вашого народження?
Від.: Я народилася 9-го жовтня 1923-го року
в містечку Нові Санжари Полтавської області.
Пит.: А який був
чисельний стан Вашої родини, в Ваших батьків?
Від.: Мої батьки мали
мене й сестру й брата.
Пит.: А Ви які в черзі?
Від.: Я в
друга в черзі.
Пит.: А який був земельний стан Вашої родини?
Від.: Мій батько був, як сказати, робітник, належав до робітників.
Пит.: А що докладно Ваш батько робив?
Від.: Він працював у
галузі залізничної лінії, роз'їжджав, яку функцію виконував він, я докладно не
можу Вам сказати.
Пит.: А чи можете більше щось сказати про село
Ваше? Величина його?
Від.: Нові Санжари це населення там може яких
пару соток людей. Так що то мале, мале село.
Пит.: І в більшости люди
були селяни, так?
Від.: Були селяни, робітники, і селяни деякі
працювали в колгоспах, а другі на залізничній дорозі або щось інше.
Пит.: Так що були селяни і робітники, так що залізнична лінія
переходила через. А скільки людей згинуло в 1932-го-ЗЗ-го роках з голоду в Нових
Санжарах?
Від.: Я Вам скажу, що може яка третя частина людей згинула
в той час.
Пит.: І хто то був, чи то були і робітники і селяни?
Від.: То були і робітники і селяни, вся місцевість голодувала, всі
голодували. Всі голодували. Не дивлячись, чи вони були робітниками чи селянами;
в той час уже не мали земель, знаєте, особистих земель.
Пит.: Ви
мабуть не пам'ятаєте, але може Вам щось оповідали з часів революції, як
переходила революція через Нові Санжари?
Від.: З часів революції
оповідали, що проходили багато: - Врангель і Денікін і Петлюра, різні партії
білогвардійські. І безумовно, особливо українців, карали, прив'язували до коня і
потім шаблями рубали місцевих українців, так.
Пит.: Якісь ще знаєте
більше конкретні випадки?
Від.: Я бачите лише з оповідань це чула, бо
в той час я ще не народилася. Але, оповідали люди, що переходили, грабили й
особливо ті білогвардійські партії.
Пит.: Скажіть, будь ласка, як
Ваша управа в селі виглядала в часи 32-го, 33-го роках? Чи то були місцеві люди,
що управляли селом?
Від.: Так, місцеві, назначені... так.
Пит.: Приїзджих багато не було?
Від.: Приїзджі, якщо й
були, то я багато не пам'ятаю, бо в той час, я ще була малою.
Пит.:
Чи мали Ви який досвід зі сексотами, чи з НКВД чи ГПУ, Чека?
Від.: Ми
особисто не мали.
Пит.: А чи знаєте коли повстав колгосп у Вашому
селі?
Від.: Ви знаєте, що я не можу Вам сказати, бо ми не...
Пит.: Яка була доля церкви, взагалі релігії, чи Ви щось знаєте, в
Вашому селі, чи Ви щось знаєте?
Від.: Я за релігію не можу Вам
сказати нічого, бо я виросла церкви вже були зруйновані й якщо і бачила, що мама
молилася, то мама не хотіла вчити нас, бо боялася, що ми через те потерпемо.
Пит.: А чи були якісь ікони в Вас у хаті?
Від.: Ікони,
мама моя мала вінчальні ікони, але пригадую один раз прийшли, з якої причини я
неможу докладно сказати, але зірвали ікони і потоптали.
Пит.: Хто то
був?
Від.: Місцева міліція.
Пит.: А приблизно коли то
було, в якому році?
Від.: То було десь може в 34-му або 35-му році,
по голоді.
Пит.: А тепер щодо голоду. Коли почався, коли Ви відчули
голод у Вашій родині?
Від.: У 32-му році, в початку 32-го року, а в
33-му році то вже була страшна стихія проходила, люди мерли як, як мухи падали.
Пит.: А як у Вашій родині? Ваш батько, кажете, працював?
Від.: Мій батько працював і дуже рідко появлявся додому, а то все
було на маминих плечах. Мама пробувала їхати до російських міст, до Москви і до
інших, щоб купити декілька хлібин, привезти, залишити, і поїхати знову купити.
Поки довідалися, що то мама робить і пізніше заборонили.
Пит.: Куди
мама їздила?
Від.: Мама їхала де Москви й в інші місця.
Пит.: Як далеко до Москви від Вас було?
Від.: Від нас до
Москви, від Полтави, скільки то було, яких шість годин, так потяг проходив
безумовно були остановки, як довго вона мусила стояти...
Пит.: Чи Ви
знаєте, за що вона той хліб купувала?
Від.: Якщо збереглося ще якийсь
перестень золотий, переважно за золото, бо гроші в той час нічого неварті були,
отже все що якусь дорогоцінність мало мусила міняти на хліб.
Пит.:
Так що в Москві був хліб.
Від.: Так, абсолютно, в Росії голоду не
було. Привозили хліб, яких три-чотири хлібини купить, привезе, залишить, а сама
знову їде. Але пізніше, як довідалися, міліція місцева міліція, то заборонила
навіть маму хотіли посадити.
Пит.: Як то відбулося?
Від.:
Відбулося так, що дали попередження й заборонили виїзд із села.
Пит.:
А батько не привозив Вам, він не мав...?
Від.: А батько в той час, я
не знаю з якої причини, але дуже рідко був у дома. Приїжджав, приїде на деякий
час і знову поїде. Так що ми від батька багато помочі не мали.
Пит.:
Якби й мали гроші, то нічого не можна було купити.
Від.: За гроші не
можна було нічого купити, особливо в Україні, де всі голодували, так що не лише
хліба, навіть картоплі чи щось інше, неможна було дістати.
Пит.: А як
було з збіжжям в селі? Чи забирали, Ви пам'ятаєте, щоб приїздили?
Від.: Зі збіжжям, хто мав то приїжджали й забирали навіть як Ви мали
мішок картоплі захованої десь. Пробували люди закопати, щоб по трошку брати
знаєте, то як дізнавалися, то приїжджали і забирали все, розкопували і забирали.
Пит.: А Ви пригауєте, хто приїжджав?
Від.: Місцева
міліція, але наказ був із верху з Москви.
Пит.: І Ви пригадуєте, як
забирали збіжжя від людей?
Від.: Так, абсолютно.
Пит.: Від
Вашої родини?
Від.: У нас збіжжя такого запасу не було тому, що ми
були робітничої кляси. А селяни, які мали може кусочок землі, що мали збіжжя
якесь, то якщо десь заховали, то приїжджали одкопували й забирали, і навіть
карали за це. Були випадки, що люди збирали колоски на ниві й як їх завважили,
то арештовували за то і висилали на Сибір.
Пит.: Ви знаєте про такі
випадки, чи тільки чули?
Від.: Я чула, особисто не знала, але чула за
такі випадки; імен я не можу сказати.
Пит.: Опишіть, як виглядав
голод у Вашій місцевості.
Від.: То був такий час, що людина не думала
ні про що, а лише, щоб щось з'їсти. А їсти не було нічого. Не лише моя родина,
але все населення голодувало.
Пит.: А чи Ви ходили до школи?
Від.: Я ходила до школи в той час, але пізніше школи закрилися, бо
коли людина вже знесилена, багато людей пухли, були вже цілком. Так що науки не
було.
Пит.: Дітям в школі також не давали їсти?
Від.: Ні.
Пит.: Чи були Ви змушені просити, жебрати?
Від.: То не
було де жебрати, бо де Ви будете жебрати, як усі голодні?
Пит.: Через
Ваше місто переходила залізнична лінія. Чи Ви бачили які транспорти їхали?
Від.: Я не бачила, бо то від залізничної станції було може яких з
п'ять кілометрів, то як людина знесилена, то вона навіть кілометра не може іти.
Пит.: Чи зустрічалися Ви з випадками людоїдства?
Від.: Я
чула за такі випадки, але не той...
Пит.: А чи голодували також і
колгоспники?
Від.: Абсолютно, абсолютно, всі голодували, всі. Люди,
які працювали при збіжжю чи при якійсь городині і перед тим, як вони шли додому
після щоденної праці, то їх провіряли, чи вони часом там зерна не заховали собі
там у кишеню чи десь. Так що ніхто не міг скористати нічого, хіба може зерна чи
кароплину сиру з'їв під час праці. Пнт.: Чи знаєте, як Ваші тітки чи дядьки
пережили голод?
Від.: Ми мали дуже малу родину. Моя мама мала одну
сестру і мій батько мав одного брата.
Пит.: І як вони пережили?
Від.: Вони також пережили так само тяжкі часи. Бо так само були
робітничої кляси й те саме пережили.
Пит.: А де вони працювали?
Від.: Мій дядько працював при лісничим, а мамина сестра то була при
господарстві вдома.
Пит.: Чи Ви бачили людей, які померли з голоду?
Від.: Я бачила, як возили кожного дня їздили підводою і забирали
мертвих по селі або везли. Але, що з нашої родини ніхто не помер, так що
особисто не пережили такої трагедії.
Пит.: Чи хтось з Ваших знайомих
чи з дітей, що з Вами в школі були померли?
Від.: Багато померло,
так, але не пам'ятаю імен, бо то вже дуже давно було, багато часу пройшло.
Пит.: Чи пам'ятаєте ще щось, що залишилося в пам'яті з голоду?
Від.: Пам'ятаю, що до цього часу, як викидаю кусочок хліба, то аж за
серце щипає.
Пит.: Чому Ви завдячуєте, що Ви голод пережили?
Від.: Я завдячую тільки старанню моєї мами. Пригадую один день, де
вона була я не знаю, але принесла кусочок хліба і просить, щоб я їла, а я прошу,
що Ви їсте? І нарешті розділилися по крихотці й з'їли той кусочок хліба.
Пит.: Чи була якась крамниця?
Від.: Так, була крамниця,
але там нічого не було, неможна було дістати в тій крамниці. Пнт.: Так що
робітники, які працювали, не мали де купити.
Від.: Абсолютно, неможна
було купити нічого. Лише за золото ви могли десь щось заміняти в когось, але
треба було їхати до Росії, а Україна голодувала.
Пит.: В Україні не
було крамниць де можна було за золото виміняти?
Від.: В Україні були
називалися торґсіни, але в тій місцевості де я жила там не було; треба було
їхати так само десь, я не пригадую в яких місцях були. Люди їхали й несли
перстені й кульчики чи мали...
Пит.: А за що Ваша мама купувала?
Від.: Так само за золото, шо ще мала десь, перстень вінчальний чи
кульчики, хрестик, то все лиш, щоб купити хліб.
Пит.: До Москви.
Від.: Так.
Пит.: Чи мама оповідала як виглядало життя в
Москві?
Від.: В Москві виглядало життя нормально, нормальним шляхом
проходило. Бо то був штучний голод яким лише Україну старалися знищити,
покорити.
Пит.: Як люди в той час говорили, чому в голод?
Від.: Люди говорили, що так як вони чули, як держава говорила, що
вони не хочуть війни, стараються все віддати, щоб лише не воювати...
Пит.: І тому треба було здавати збіжжя.
Від.: Так, так, і
збіжжя і гроші. Так люди вірили бо ніхто ніде не роз'їжджав у ті часи, такщо те
що чули говорили, а якщо хтось і догадувався то боявся навіть своїй родині
сказати.
Пит.: Чи могли б Ви щось сказати про родину Вашого покійного
чоловіка?
Від.: Мій покійний чоловік народився в Сумській області, у
селі. Я не пригадую, як називалося це село, але батько його був у українській
армії, служив, і коли українську армію розбили, то його батька заарештували ї
розстріляли. Мій покійний чоловік народився 40 днів після того як його батька
розстріляно. Мав він ще брата на 11 років старшого від нього, але його так само
в 1936-му році заарештували і так побили, що три дні пізніше помер.
Пит.: Чи це було зв'язано з процесом СВУ?
Від.: Так, так.
Він в той час вчився в університеті, кінчав університет, або може вже закінчив,
але належав до тієї Спілки Визволення України й коли їх заарештували то 36, 35
мужчин і одну дівчину. Мого чоловіка брата били. На стільки побили, що через три
дні помер, а решту деяких постріляли. Пнт.: Так що в якому році це було?
Від.: Це було в 1936-му році.
Пит.: Так що Ви це знаєте з
оповідання?
Від.: Так, з оповідання. (Such a connection is unlikely,
since the SVU trial took place in 1930, six years before the brother was
arrested. Of course, narrator could be confusing dates. -Editors' note)
Пит.: Як Ваш чоловік пережив голод?
Від.: Я думаю, що так
само пережив, як всі.
Пит.: Чи він щось оповідав?
Від.:
Лиш оповідав, що голодували страшно.
Пит.: А з якої він походив
родини?
Від.: Вони мали землю, але в той час землі були
сконфісковані, лише залишили там маленьку частину на огород. А то відібрано.
Пит.: Вони не були крукулі?
Від.: Ні, його дід мав багато
землі, але перед тим як, перед революцією ще продав, напевно дізнався, що будуть
забирати землю, отже продав. Пиг.: Чи родина була в колгоспі?
Від.: Я
Вам навіть не можу сказати, бо його мама, чи вона робила в колгоспі чи ні, мій
покійний чоловік вчився в той час і мав великі перешкоди по тому, що батько
розстріляний і брат так само належав до Спілки Визволення України. Його
біографія була дуже чорна. Пробував поступити до медичної школи, шість місяців
після того взнали й викинули його. То він поступив до іншого якогось інституту,
так само вигнали, нарешті виїхав десь в якесь місце змінив прізвище й закінчив
учительський інститут, але лише закінчив і війна началася.
Пит.: А
може ще коротенько скажете, як Ви дісталися на захід? Яка Ваша освіта?
Від.: Я закінчила середню школу й коли почалася війна, то забрали до
Німеччини. Пнт.: На працю Вас забрали?
Від.: Так, так.
Пит.: А як то відбувалося?
Від.: Забирали по роках, чи яка
родина скільки в родині було, якщо більше було, то скоріше забирали. Отже мене,
я була на списку два рази викликана. Один раз переховалася, а другий раз брат за
мене пішов до Німеччини. Я не хотіла того, але, що він каже, що його товаришів
забирають; однаково його заберуть, то ліпше він піде цим разом за мене чим
попаде з людьми яких взагалі не знав. Але, нарешті в 1943-му році забирали і
виганяли всіх і в тім числі і я попала.
Пит.: І де Ви в Німеччині
працювали?
Від.: Я на жаль не працювала, бо по дорозі я була поранена
й мене забрали.
Пит.: А як поранені, як то сталося? Було
бомбардовання?" Кд.: Було бомбардування й кусок шрапнелю, о я тут маю на тому
коліні. То я не могла працювати, а була в будинку де були непрацездатні, а потім
вийшла заміж.
Пит.: То вже по війні Ви вийшли заміж, по капітуляції?
Від.: Так, так. І виїхали, були в Австрії, а потім як забирали до
Канади, то чоловік виїхав до Канади й як вислав візу я поїхала так само.
Пит.: Як вже в Канаді життя Вам пішло?
Від.: Знаєте, я маю
листи які чоловік мені писав із того, з Канади, що яке то життя, що людина не
боїтїся, що її й на кожному кроці можуть заарештувати, й в що їсти, можна
сказати ріскішне життя. Знаєте, я непідготовлена до такої теми...
Пит.: Вернімся ще до голоду й до того, як агітації робили в колгосп?
Від.: Наприклад, збирали населення, які мали землі відповідну частину
землі і вони хотіли, щоб ви ту землю віддали до когоспу і приходили працювати
там. Кажуть, як ви маєте землю і ваш сусід мав частину поля й в вашого сусіда
вродив урожай добрий, а на ваше поле град упав і побив вашу землю, ваше збіжжя.
І ви втрачаєте, ви нічого не маєте, а ваш сусід мав. А як ви віддасте землю свою
так само й інші й йдете до колгоспу, то за кожний трудодень ви дістаєте стільки
то зерна, стільки городини, стільки грошей отже вам, ви мажте з того користь, бо
ви нічого не тратите. Чи частина поля зруйнована, чи маєте урожай чи ні, ви
дістаєте за кожний трудодень заробіток, збіжжям і грішми. Так що ви на тому
користаєте. Так само ж худобу ви віддаєте, ви дістаєте молоко й дістаєте сир і
м'ясо й все. Ну й люди цікавилися, але що багато людей на то не погоджувалося.
Отже чи вони погоджувалися чи не погодужувалися, але мусили погодитися. Так як
мій батько, пригадую ми мали хату. У селі переважно хати мали, одна кімнати з
одного боку й друга з другого. А ми мали на декілька, декілька спалень, кухню і
кладову, що там приготовляли мати, овочі різні законсервовувала, а батько
наливки різні. Ну й батька викликають один день, одної ночі приходить і
говорить, що хочуть нашу хату, другий, третій і нарешті каже, що мусимо віддати
хату.
Пит.: А який то рік був?
Від.: То було десь може в
33-му році.
Пит.: По голоді?
Від.: Так, по голоді. І
кажуть, що наша хата надається на сільську поліклініку. І вони нам дадуть другу
хату, але що, так само гарну й з садочком і все, лише, що не така, як наша.
Нарешті погодилися мусили віддати ту хату, але, що ніякої поліклініки з того не
зробили, а жив голова сільради.
Пит.: А хто він був, чи він був
місцевий?
Від.: Безумовно.
Пит.: А з якого клясу він
походив? Кд.: Так само з робітничої кляси, але мав владу.
Пит.: Був
партійний?
Від.: Так.
Пит.: І де Ви мешкали де Вам дали?
Від.: Нам дали так само, так само непогана хата, гарний садок, і в
гарному місці, але, що не така, як то була. Там хто має владу то користає на
кожному кроці.
Пит.: Як особисто Ви пережили голод як дитина? Які
були прояви, познаки в Вас на тілі?
Від.: Познаки були такі, що
появлялися рани на тілі. На ногах, наприклад, я на ногах мала такі рани, що
ніяким способом не гоїлися, так як туберкльоз кістки. То мама вилікувала тими,
як вони, кактус, сік із кактусу прикладали і тим, таким способом вигоїлися.
Пит.: Чи Ви спухлі були з голоду?
Від.: Я не була пухла,
але на стільки була знесилена, що лише вже навіть ходити не можна було, а лише
хотілося спати.
Пит.: А як Ваші брат і сестра?
Від.: Так
само. Не були пухлі, але були вже на стільки знесилені, що лише лежали й спали.
Пит.: А тоді як маму заборонили їздити до Москви?
Від.: З
трави, листя товкли шкіру із того, із дерев і так.
Пит.: Звірят вже
жадних не було в селі?
Від.: Не було нічого. Ми, наприклад, не їли
мишей чи, кажуть, що люди поїли собак, котів і миш, і все. Але, що коріння із
трави, листя й лише на тому врятувалися.
Пит.: Будь ласка, скажіть,
Ви були в таборі в Ліснці і там насильно, знаємо забирали на "родіну/ Чи можете
про це Ваше пережиття сказати?
Від.: Коли нас повідомили, щоб
добровільно зверталися, приїдуть забирати на "родіну" (батьківщину). То ніхто
безумовно не хоче вертатися, бо знають, яка доля їх чекає отже оголосили голод.
Три дні не їли нічого. І коли приїхали -сказали, що затра ранком збирайтеся,
якщо не будете добровільно їхати, то будуть забирати силою. То вийшли жінки з
дітьми. Священики з хоругвами, а кругом обступили чоловіки, зробили такий
ланцюг. Сподівалися, що будуть розбратися, отже оборнятися. Але, на жаль то була
сила. Начали брати силою, розривати. Люди так як на морі хвилі хиталися,
душилися від тої сили і безумовно, що багато людей забрали. Truck-и наповнили й
повезли. І коли пізніше повернулися назад то так як після боєвища все речі
лежали, гроші пачками.
Пит.: А Ви як врятувалися?
Від.: Я
врятивалася, можна сказати, що коли моя черга вже прийшла то вже truck-и були
наповнені й я тоді з маленькою дитиною почала втікати. Втікала через річку в яку
жінка вкинула троє дітей й сама плигнула і втопилася. А так само через ліс де
чоловік, забив цілу родину й дітей й жінку й сам застрілився.
Пит.:
Так, щоби тільки не повертатися.
Від.: Щоб не повертатися.
Пит.: Ви не знаєте імен?
Від.: Ні, не знаю.
Пит.: Українці?
Від.: Я думаю, що вони українці. Там
багато було родини, які козацькі родини, донські козаки. І я втекла і в горах
поеребувала може яких три місяці. Так само кормилася корінцями.
Пит.:
А потім повернулися?
Від.: А потім повернулася. Перед тим іще коли,
коли втекла в гори то в місці зустріли дівчата й хлопці, які верталися на
.родіну*. І кажуть, що ми їдемо і ти з нами поїдеш, бо бачугь, що українка
також. Але я цілий час планувала, щоб утекти, бо я не хотіла вертатися, знаю яка
доля мене чекає, що дитину заберуть, а мене на Сибір відправлять. Но і коли...
Пит.: А як з Вашим чоловіком було?
Від.: А з чоловіком. Ми
в той час перебували в Відні. Я була в одному таборі, а він був у другому, бо не
тримали чоловіків і жінок разом. Але чоловік працював і там його тримали.
Відробив день, замикали на ніч, і мав право приходити два рази на тиждень на
пару годин провідатись. І коли я почула, що російські війська наближаються до
Відня, то деякі чоловіки прибігли і кажуть, що треба втікати, бо вже недалеко
військо російське. Ну то я з Відня втекла і так ішла куди люди йшли, і я за
ними, аж до самої Італії. Перейшла гори, і побула в Італії, але безумовно
чоловіка не знайшла, вернулася назад і то якраз попала в той Лієнц, там де
забирали силою. І коли я поїхала до того міста, ті дівчата і хлопці кажуть, що
поїдемо на родіну завтра і все буде добре. Я собі думаю не буде воно добре. І
плямувала втекти й нащастя в Італії, того в Італії, в Австрії то під землею
майже ціле місто порите тими катакомбами. То я втекла туди, але за мною гнався
один із росіянів і нащастя, що там так порито в різні місця, тії катакомби, що
він пішов одну сторону, а я в другу.
Пит.: Ви з дитиною?
Від.: З дитиною, так. Боялася, щоб дитина не заплакала то закрила
йому вуста, але нащастя втекла. Втекла в гори і перебувала яких три місяці
кормилася самими корінцями й з того з трави.
Пит.: А чоловік прийшов
за Вами шукати?
Від.: А чоловік прийшов туди, де я перебувала і коли
побачив, що мене вже немає, то він подумав, що я поїхала до дому в Україну й
поїхав. Так само. За мною поїхав добровільно, бо думав, що я вернулася додому. А
коли приїхав, то їх навіть не повезли туди на місце, а відправили. Не знаю, де
відбувався суд, але дали йому сім років до Сибіру ув'язнення тяжкої роботи. І
через декілька років він пробував утікати, його зловили і дали ще три роки. Так
що відбув 10 років тяжкої праці. А потім вернувся і помер, в скорому часі. Пнт.:
Так що то така трагедія.
Від.: Така трагедія й якби сказати, що
справді були ворогами народу, свого народу, то вже знав би за то терпиш, а так
ціле життя люди терплять і не знати за що. Пнт.: Дякую.