Mr. Novyts'kyi, b. 1907 in the village of Kochubeivka, Chutove district,
Poltava oblast, a village of 300 households or over 1700 population, located
about 40 km. from Poltava and 90 km. from Kharkiv, which had a SOZ, a state
farm, and a sugar factory. Narrator's father was a tsarist officer, has a stud
farm before the revolution, and was head of a cooperative in the 1920s.
Narrator's family lost only his 95 year-old grandfather during the famine. Those
most likely to perish were komnezam members because they were less resourceful
than their more industrious neighbors. A nearby sugar beet factory and
distillery continued to work through the famine. Narrators brother, who fought
for Petliura, served six years "corrective labor" in Birobidzhan. The borther's
family survived by digging up and eating horse carcasses buried at the edge of
the village. Gives details on revolution in his village, early Soviet rule,
collectivization, dekulakization, and names of people exiled to Siberia.
Narrator was punished in 1920 for disobeying and insulting a local activist and
in 1925 was disenfranchised because of a religious conflict with the komsomol.
Narrator's father slaughtered his livestock to prevent their being taken by the
collective farm. Narrator sentenced to three years for hooliganism in 1929 but
returned in 1930. Attributes famine, which began in his area in 1931 but was
seemingly relatively mild for Ukraine, to grain seizures.
Питання: Як називалися Ваше село, район і область?
Відповідь: Село Кочубеївка, Чутівський район, Полтавська область.
Пит.: Якої величини було Ваше село?
Від.: Трохи більше як
300 дворів, і трохи більше 1700 населення. Це дуже близько, точно, бо це я
записав і знаю.
Пит.: Як далеко воно було від великого міста?
Від.: Сорок кілометрів від Полтави - обласне; 90 кілометрів від
Харкова.
Пит.: Чи було в Вашому селі таке як Спілка обработки землі?
Від.: Була.
Пит.: А радгосп?
Від.: Радгосп
також був; два кілометра.
Пит.: Так.
Від.: Артемівський
радгосп.
Пит.: Артемівський?
Від.: Ja. І Артемівський
цукровий завод, рядом.
Пит.: А артіль, артіль також був десь? Артіль?
Від.: Ні. Таких артілів...
Пит.: Таких артілів не було в
селі?
Від.: Не було. Що то, СОЗ називали тоді - Спілка оброботки
землі.
Пит.: У Ваших листах пишуться дані про голод. Скільки людей,
на Вашу думку, згинуло в Вашому селі, або в Вашій околиці з голоду? Це вже такий
загальний...
Від.: Я за своє село скажу Вам дуже, дуже близько. Як я
запитав секретаря в сільраді: - Скільки, кажу, тепер зосталося людей? - він
каже, що 300, і маленький гак не хватав, повмирали з голоду.
Пит.:
Триста?
Від.: Триста.
Пит.: Чи з Вашої родини хтось з
голоду згинув, чи ні?
Від.: З моєї родини тільки помер дід.
Пит.: Дід?
Від.: Дід. Ще робив панщину, ще був так, він не
вмер по своїй, з віку, а таки з голоду.
Пит.: З голоду?
Від.: Бо як я...
Пит.: Скільки йому було років, Ви
пригадуєте, приблизно?
Від.: Він з 38-му року народження. Він ще
робив панщину, знаєте?
Пит.: Так. 3 1838-го року?
Від.:
Восьмого, Ja. Ще Ферченка(?) знав.
Пит.: А хто з Вашої родини пережив
голод?
Від.: Брат. Брат служив у Петлюри. І тоді присудили йому фонд
до двору. То передавалось, аби я знав. І його засудили на шість років. П'ятеро
дітей було. То вони всі пережили. Але то страшне, так само ж ...реопіські(?)
діти, так і його діти. А тільки спасались, то трошки ми допомагали, так як коли
що, привезем батькам, а вони вже прибіжать до діда, та що-небудь і з'їдять. А
саме голівне -вони жили на окраїні, а тут цвинтар був, що гинули коні - тоді все
гинуло в колгоспі. Там закопували, але закопували, то поналивали, шкіру знімали,
а поливали карбовкою, а люди ноччю відкопують, миють, і їдять. Ото діти
зосталися живі.
Пит.: Завдяки тому?
Від.: А він був
засуджений, брат, на шість років, у Біробиджан, будувати жидам столицю.
Пит.: Тепер ще дальше назад іти: що Ви собі пригадуєте з часів
революції?
Від.: Я особисто? О, я багато пригадую також.
Пит.: Оце розкажіть: - що Ви пригадуєте?
Від.: Особливо як
революція була, то де я, в тім селі Кочубеївка, там був генерал в отставці. І
його дружина вчила, і він помагав. То його вбили. Та, що була сторопівкою, мила
підлоги, там мати убира, і в його син був, в неї один син, в тієї доньки. Тоді,
як стала революція, в 17-ім році, він став у поліцію. І приїхали сюди в школу,
це п'ять кілометрів з району, з волости, і генерала вбили. А донька Віра була,
одна донька, Вірою звати було, бо ... насельнічали, вона вже була по школах -
юних дівиць називалась - то для генеральських доньок. Оце тоді в нас були - що
лягаєш спита: така влада; встаєш...
Пит.: Вже інша?
Від.:
Махно був. Махно бив комуністів. Як тільки комуніст, то не стріляв, а рубав. Я
бачив. Мені трима... Тоді більшовики, я кажу, вступали з Харкова на ланки були,
занімались там, тощо. А на ранок ми встали, вже большевики були, Муравйов, із
командою Муравйова, на, на Київ, Полтава-Київ. Що я ще добре пам'ятаю, то тоді
люди боялися старші, а ми, такі хлопці, знаєте, зразу біжимо, і то, поміж ними
ходим. Тоді прийшли денікінці, в 20-ім році, якраз на той, якраз ми обідали, і
те, вистрели - артилерія стала, то два кілометра, станція по залізній дорозі. Що
ото, повискакували в селі всі - що це? А то їх, у нас же 2.300 гектарів лісу,
Стельсівьске лісництво. То Кочубея ліс то, що, бо то наша Кочубеївка зветься, і
церква в нас, що Мазепа збудував. У мене книга там, історія, закопана вдома, в
Полтавській області. Ну, так то вже друге діло. Це бої на... Вечером вже
денікинці, козаки і більшовики. То ті вскочать в село, то ті вскочать. І то 35
днів, що вони стояли, то мене били більшовики, там патрони крадем у них, те.
Денікинці виїдуть, а ми пасем корови. Денікинці виїдуть з лісу, дають нам
цукерки, знаєте. Питаються: - Де більшовики? А ми розказуємо. Підем до тих -
також розказуєм (сміх). То нас у вагон, і били пльотками. Але подзвонили в село.
Ми кажем: - Такі-то, чи ми дійсно чи не шпигуни, бо були шпигуни, особливо
денікінці підсилали. Ну, це 35 днів стояли, фронт стояв. Тепер в їхньому селі,
де йде дорога, це залізна дорога, а то йде "большак," так називали. Вже Троцький
приїхав. Я бачив Троцького. Говорив там, кричав. У той час, у денікінців був
літак, кожний день піднімається, а не було орудій, їх мало ж було, в денікінців
у садо... І, а в цих орудіях, як тільки підніметься літак, ці стріляють,
більшовики. Тоді підвезли двоє орудій, поставили, Софіївка там, називається,
тяжкі. Два вистрела дали, і тут уже наступ. І Троцький не поміг. Відступати. На
другий день уже Полтава занята, 40 кілометрів.
Пит.: Денікінцями?
Від.: Денікінцями. А вже, як оце, в мене є лист, той що пише козак,
що: - І ті до нас війшли, денікінці в нас. - Вона збирала, я збирав: - «Бей
жидов, спасай Россию!" У мене є он те, що він каже, що денікінців стрічали.
Денікінців ніхто не стрічав, не любив також. Як більшовиків...
Пит.:
Так і денікинців?
Від.: Так і денікинців, ніхто зі селян не той. Все.
Священик тоді послав своїх синів трьох, я був у церкві, Головченко, послав трьох
синів в армію, до денікінців. Зразу Євген, старший, зразу його генеральський
той, форм, і туди. Я був у церкві як священик, цей же мій законовчитель,
благословив їх, а мати, добродійка, стала плакать. Священик: - Ні, плакать
можна, а жить по-собачі неможна. Вона собі той... То одного вбито, він не
вернувся. Але їх не судили. Бачите?
Пит.: Тепер, значиться, є встрій
і влада в Вашому селі - хто був в сільській управі Вашого села, чи то були
місцеві селяни, чи позамісцеві?
Від.: Місцеві.
Пит.:
Місцеві?
Від.: Місцеві.
Пит.: Ви пригадуєте їх імена, або
прізвища кого-небудь?
Від.: Зразу був такий дід Явич, він з голоду
помер, також. Це найперше. Як махновці, в нас три рази були, махновці, заскочили
в сільуправу: - Де голова?
Пит.: Сільради?
Від.: А він сам
голова. Каже: - А то я його зараз приведу. Він вискочив, а так зразу в нас
садок, і я, і втік. А то були б зарубали. Били дуже. Після того став той,
Дряпак, тоже місцевий, Дряпак прізвище. Потім Лопатка, а потім Давиборщ.
Пит.: Лопатка, і як третій?
Від.: Давиборщ.
Пит.: Давиборщ?
Від.: Ja.
Пит.: Це добре
прізвище. Давиборщ.
Від.: Андрій Давиборщ.
Пит.: І це було
аж до часів голоду, чи...?
Від.: О, це аж під голод саме був
Давиборщ.
Пит.: Давиборщ?
Від.: Головою сільради. Далі як
дивитися, то він засудив, ви, може, знаєте Литвина? Литвин Григорій, в
кредитівці він служив, у Торонті.
Пит.: Так. Я його знаю.
Від.: Ви його знаєте?
Пит.: О, так.
Від.: То
його батька, Павла, а дядька на смерть засудили, а його батька засудили на 10
років. То батько помер через місяць у Полтаві в тюрмі. Ну, а його взяли в
патронат.
Пит.: Чи Ви пам'ятаєте що-небудь про комітет незаможних
селян? "Комбеди."
Від.: Конат... сало не понесе, так у нас казали, то
несе сало не понесе. Чув я про них, чого ж не чув.
Пит.: Які люди до
нього належали і скільки їх приблизно було?
Від.: Ні... 10% із села
було.
Пит.: Десять процентів.
Від.: Так. Було до цього, бо
це ті бідні, які були в тих, в большевиках служили, це ті належали, і які що не
мали нічого.
Пит.: Так.
Від.: Це то таких приймали.
Пит.: А чи вони тому набирали більше сили, як оте по селах уже...
Від.: Я Вам скажу, що більшість із них повмирали з голоду.
Пит.: Чи був у Вашому селі відділ МТС? Машино-тракторна станція?
Від.: Був.
Пит.: Була. Хто його очолював?
Від.:
Мій батько.
Пит.: Ваш батько?
Від.: Ja!
Пит.:
Так. Ну, що вони в ній виконували, вони обслуговували тракторами?
Від.: Тракторів не було. Трактор був тільки оце в СОЗ, як перед ним
був у 24-им році, то та організа..., спілка...
Пит.: Обробки землі?
Від.: Обробки землі, і їх у нас шість, то вони землю їм найпершу, й
вони купили трактор. Але то не стосувалося до того, ... в нас так було: за царя
були сіялки, це общественно називалось, борони, віялки, це все було. Тепер, як
стала революція, то у багатих, що жив два кілометри від нас, такий Мойсеєнко, то
в нього взяли дві снопов'язалки, зразу це, в її батька була парова машина,
молотарка, взяли ту машину, і в цього оце Харитона, значить Мойсеєнко його
призвіще. Машини, то було дві машини в них, парових. Тепер, був магазин. Це що
підлягало до батька. Всякі товари сільськохозяйські - збруя, знаєте, лопати,
вила. Отаке. Оце був батько головою, до 29-го року.
Пит.: Чи Ви чули
про таке, як 25.000-ники?
Від.: О, Ja! Двадцять п'ять тисяч, це були
ті з наших, послані на другі села. А в нас були чужі. Все за що судили, оцих
Литвинів, що я Вам сказав, до розстрілу. Коло нас машина молотить, як звичайно
було, то вже вересень місяць, або вересень, це вже все помолочено. А то ще в
грудні молотили машини як в колгоспі. І людей немає, голодні люди, немає, то
збіглися, молодь, і, щоб перетягати з одного току на другий. Це й, за що їх
судили...
Пит.: Це той, що...
Від.: Оце той, Литвинів.
Пит.: Ага. Але той 25.000-ник - Ви собі пригадуєте, хто він був, як
він називався, чи ні?
Від.: Вони, от я Вам не скажу точно. Але
росіяни.
Пит.: Росіяни?
Від.: Росіяни. Зброя, в них тільки
пістолі були. І ото машина молотить, і хліб, ото від війки, це давали тим, хто
все в колгоспі робив, де горошок, там, знаєте?
Пит.: Так.
Від.: То такий хліб давали. А отак добрий хліб - на станцію, на
станцію...
Пит.: Відвозили?
Від.: Відвозили.
Пит.: Чи Ви мали особистий досвід із сексотами, з тими донощиками.
Це, значиться, чи Ви знаєте таких, які були в Вашій околиці й які доносили на
людей?
Від.: Кожний член партії й комсомолець, це він...
Пит.: Автоматично?
Від.: Під присягою. Кожний член партії,
він не мусить казати що було на зборах. Це вже я знаю від тих членів партії.
Пит.: Чи Ви мали до діла з Чека, або з ҐПУ, як вони там працювали, чи
Ви особисто не мали з ними?
Від.: (Сміх) Як розказати, бо Івана...
Це, це таке, як тут каже, що, я Вам скажу, що три процента людей, що були
членами партії, але робили свою роботу, для справи українців. Так само Іван
Озірний, він кубанець. Його батьків, брата й сестру побили будьонновці, на
Кубані. Він був у другім селі, в другій станиці, у родичів, і остався живим, і
приїхав до нас, в наш район, називалась Єгорівка, а потім Красне, як совєти,
радгосп. Бо оце князя Кочубея 15.000 десятин землі йому цар дав, посмертно, як
його вже повісили...
Пит.: Як його вже забили.
Від.: То
було розбито на дев'ять економій, і він там приїхав як сирота, а за совєтів, як
Ви сирота...
Пит.: То вже великий...
Від.: То знак
давалось, знак, член Всеробітземлісу (official agricultural union – Editors'
note), називалось, це йому всі права. Івін виріс уже, більш там, став
комсомольцем, а робив снаря... Тоді його росіяни побили. А в нас, я і моїх два
колеги, поїхали туди.
Голос іншої особи: То це вони в нас прибули,
росіяни, багато.
Від.: Ja, росіяни. Бо його побили за дівчину.
Голос іншої особи: А недалеко були росіяни, я скажу...
Від.: Дівчина не хотіла, знаєте, вони якісь, росіяни, і то такі, як
то вулиця - грабіжники, крали. І 16 ран йому нанесли, а вони оборонили. Тепер
він лежав в госпіталі, якраз коло них госпіталь в районі, зразу на окраїні. І
моя сестра там замужем була. І ми ото вже познайомилися, то він, то я завжди до
нього ходив в гості, так поки він вилікувавсь, три місяці лежав. Ну, тоді його,
як сирота, як то послали на курси. І він був до 29-то року. Як мене судили 16-го
вересня 28-го року, то ще не було НКВД, це в їх була поліція, а вже в 29-ім році
вже був відділ НКВД - поліція нічого не має, вона арештувала, там, чи що. А оце
НКВД розбирає. І він був там начальником від цього НКВД. Це, він багато поміг
мені.
Пит.: Добре. Тепер, я про колективізацію буду питати: Коли
постав колгосп у Вашому селі, якщо пригадуєте собі?
Від.: Постав у
нашім селі колгосп у 29-їм, восени вже почали. В 29-їм році вже закрили в нас
церкву.
Пит.: Церкву?
Від.: Ja! А як закривали? Збори
зізвали, партійці повставали скрізь: - Хто хоче, щоб у нас була церква? Ніхто,
один староста, всі бояться, бо вже...
Пит.: Почали вже переслідувати?
Від.: То старосту ноччю як забирали, по цей день.
Пит.:
Коли почали розкуркулювати в Вашому селі?
Від.: У 29-ім.
Пит.: У 29-му.
Від.: От їх - у 29-му.
Пит.: Як
проводилася пропаганда за вступ до колгоспу, як вони, значиться, вони заганяли
людей прямо...?
Від.: Та, та не питалися чи ти хоч, вже так само за
колгосп, чи ти хоч, чи не хоч. У нас, наприклад, у мого батька була здорова
стайня, було де коні ставити - 50 коней стояло. І колодязь тут ще, наповать, то
все коні докупи, і вже в колгосп. Уже в 31-ім році вже повністю було в колгоспі.
Пит.: В колективному господарстві?
Від.: Вже в 31-ім.
Пит.: Що ставалося з тими, що відмовлялися від колгоспу?
Від.: Ті, що відмовлялися - в нас такі були два, бідні. То вони,
вроді, не боялись. А вони їх по п'ять років засудили.
Пит.: Засудили?
Від.: То один вернувся, а один ні.
Пит.: Чи були
групові або особисті спротиви селян, які доводили до конфронтації, із
начальством? Уживання зброї, побої - у Вас не було таких бунтів?
Від.: Таких у нас не було.
Пит.: Чи пам'ятаєте момент
скасовання колгоспів, так званий "бабський бунт." Ви про те не пам'ятаєте?
Від.: Не було, не було.
Пит.: Можливо, бо в деяких тих...
Від.: Не було.
Пит.: В початковій стадії колективізації -
скільки збіжжя було забрано від Вашої родини, і як ця кількість з часом
збільшувалася. Ви пам'ятаєте, як вони, значить, накладали отого контингенту?
Від.: Ja! Це ходили оці з комітету незаможних селян, так сказать,
комісія. До нас прийшов такий Федір Одинок. Ну, нічого вже не було, ще в
закромі, в коморі було пшениці трохи. Він каже: - О, то ви можете ще дати 20
пудів. А вже в 31-ім році, то пекли, вже гарбуз мішали, вже хліба не було, муки
вже не хватало, вже в 31-ім році, восени.
Пит.: Добре, тепер ще про
репресії, переслідування - чи були в селі арешти, чи арештували людей?
Від.: От, наприклад, моя сестра менша замужем була, і він служив в
Червоній Армії, в Києві. Його батько й мати повмирали з голоду. І мати... А
батька арештували. А старший брат згинув з басмачами, в 17-ім році, на Кавказі.
То він, вроді, я не боюсь - як маю робити, хліба нема, і то. То його, отаких
арештовували в районі і в районі їсти не давали, вмирали і поліція, де їх дівала
поліція - ніхто не знав. Тепер другий, Храпливий, такий, то моя двоюрідна сестра
була замужем, а їх син був на рік молодший, також служив у армії, в артилерії, а
батьки з голоду повмирали. В той час, він служив у армії, а батьки повмирали з
голоду.
Пит.: Чи вивозили на Сибір, зі села, також з Вашого, чи ні?
Від.: Від їх чотири родини вивезли. А в нас, мого батька, значить,
хотіли...
Голос іншої особи: А ми сховалися...
Від.: То
приїжджає представник з Полтави, і скликають активістів, і хто... То такий Дудка
Микола, його німці застрілили, такий Дудка Микола. О! Він царський офіцер, і що,
представник каже. То не, не підстав. Тоді визвали Федіра Дряпака і Данила
Босого. То все майно забрали, це все майно, хату розвалили. Хату перевезли на
станцію, зробили офіс для хлібоздачі, ну, комору в колгосп забрали, ну, все,
тільки покинули печі, а те все забрали. А, а батька не вислали, то батько був
огородником на цукровому заводі. Його німці застрілили. Такий Дудка Микола. О!
Він царський офіцер, і що, представник каже, то не, не підстав. Тоді визвали -
Федіра Дряпака і Данила Босого, таких, що в місті виростали. А мій батько, то ще
стоїть і остався круглим сиротою, а взяв його управляющий радгоспу, тоді
економія звалась, корови він пас, віддав у школу того часу, він кінчив
приходську школу, тоді в війську служив дев'ять років, мав високі нагороди - два
хрести і три медалі царські. І цей представник сказав: -Ні, не підлягав вивезти
за Урал. То все забрали, а це все майно, хату розвалили, хату перевезли на
станцію, зробили офіс для хлібоздачі, ну, комору в колгосп забрали, і, ну все,
тільки покинули печі, а те все забрали. А батька не вислали, то батько був
огородником на цукровом заводі, огородив господарство, там ото.
Пит.:
Чи був колгоспний суд; суду такого не...
Від.: Е, таке - мєлоч, був
суд, але не такий, як, як, отакий, щось там...
Пит.: Яка була доля
провідних осіб у селі - вчителя, священика та інших були в Вас?
Від.:
Отже, вчив всіх, наприклад, закон у нас був до революції, Животков, вихрест,
жид, а вихрест. Два сини в них було. То вони в комсомол держали три роки
кандидата, поки їх в комсомол прийняли. А він з Денікином виїхав. Отак,
звичайно. Тепер, учительці, а його жінка учителювала за царя, так що я при
німцях з нею бачився, учителювала. А цю жінку генерала, то ця дочка, що я Вам
розказував, це її насильничали і те, то оженився на ній такій, таке прізвище
-Миржик(?). А його батька вбили в 20-ім році за самосуд - пастухи коней крали. А
тепер він став у комсомолі, там трошки підучивсь, також я з ним у школу ходив,
він на два роки старший від мене. І він на цій доньці генерала оженився. То
матір перевели в друге село, вона також ще жива була за німців.
Пит.:
А священика, Ви кажете, що він...
Від.: Священик. Три сини служили в
Денікіна, все, всі, все село знало. І він благословив. Але в нас так, була
велика справа - одні хотіли, щоб була церква на..., а одні хотіли стару, то ті
тіхоновці, як у нас їх називали, московська, патріарху підчинявться. То в нас
священик не хотів, тільки, щоб до Тіхона.
Пит.: Під московський, то
московський, так?
Від.: І з голоду священик не вмер, бо цей самий
старший, Євген, був у Харкові в університеті, він ще за царя кінчив е, ту...
Пит.: Вищу школу.
Від.: Так, вищу, високу школу кінчив, то
він був, і їх не репресували. Але як оце німці, росіяни відступили, то всі сини
евакуїрувались з росіянами, а священик же вдома, і коли йому німці предложили
евакуїруваться, то він не схотів, зоставсь вдома.
Пит.: Цікаво.
Добре, теперки ще трошки про голод. Чи був голод у Вашій околиці на початку
30-их років?
Від.: Отже ж, значить, перше вже.
Пит.: В
31-му?
Від.: Не вмирали ще.
Пит.: Ще не вмирали?
Від.: Не вмирали. Але вже...
Пит.: Чи з Вашої родини були
такі, що різали худобу, тоді коли вони вирізували всіх, значиться, живий
інвентар, щоби не віддавати до колгоспу?
Від.: Були.
Пит.:
Були?
Від.: Були, та й мій батько зарізав (сміх).
Від.:
Але вас не висилали зі села, щоб шукати праці деінде, ви лишилися в селі там,
під час цього, під час колективізації, в цьому часі?
Від.: Як я,
наприклад, то я лишен права голосу. За що я лишен права голосу? Я лишен права
голосу в 25-ім році. В 25-ім році, якщо хочете, щоб Вам розказати...
Пит.: Так, так.
Від.: В 25-ім році Пасха була пізна, тепло
було, файно. І святили паски. А напроти клуб. Оце церква, а оце клуб. І, все тут
комсомольці. Співають цілу ніч. Тут служба правиться, а комсомольці, їх небагато
в нас тоді було, це ще за НЕПу, співають, на піяно, піяно взяли там в одного
заможнього селянина, 300 десятин було землі, Коломиєць, такий. То піяно взяли в
нього, і в піяно, барабан, співають, значить ти не знаєш. Стали паски святити -
вони сюди, на двері. І співають все. Зложили пісні, там на священика, і на дяка,
і на звонаря, там усе. Ну, їх хотіли бити, такі молоді. А ми, хлопці, правда, я
наймолодший тоді був, мені було тікльки 18 років, а то такі були старші. То ці,
попові сини кажуть, щоб, щоб їх не займати. Ну, а другі кажуть, то впихніть їх
із того, з-за брами. І ніхто не бив їх, тільки випхнули. В неділю, вже в 20
годин, приїжджає два міліціонера на конях з району, вже комсомольці дали список
- 82 чоловіка, хлопців. Ну, були такі, що від мене старші на вісім років. І в
район, арештовують. Над вечір, знаєте як у селі, дівчата поприходили, на селі
плачуть. Нас ніде там держать, то нас просто в тому...
Пит.: В
загородженні?
Від.: Так. Одну ніч переночували, другу. Приїжджав з
Полтави голівний прокурор - Григорій Федорович Губич, з нашого села. Його
махновці хотіли запалити, то він просив, побили вікна, там коні забрали. А він
прокурором був упослі, в Полтаві, голівний. Приїхав, вистроїв нас, і так і так,
що це не можна того робити. Що ми винуваті. І, значить, вичитав нам, із ним ще
був другий. Вичитує нам - де заміжніший: п'ять років умовно, а де бідніший -по
року, по два, по три. Отак. І додому. Ну, й все. А тоді, як мене вже судили в
28-ім році, то я лишен права голосу, ви знаєте?
Пит.: Так.
Від.: То, тепер рахували як хуліганство, а хуліганство, то стаття по
кодексу совіцькому, то від п'ятьох років, саме менше. І дали ще голосити. Як ви
з комуністом билися, і ви з ним щось убили, то вам уже смерть. Ну, то, і, як
судили, то я не добув, то мені щось шість місяців голосити, за те, що мене
судили по 70, той 71-ша й 79-та оскорблення влади і непідкоряння владі. А тоді,
мені тут, я не витримав п'ять років, що мені дали, те хуліганство назад. І мені
присудили три роки, і за межі України, і далі, значить, як лишен права голосу.
Пит.: І Вас вислали?
Від.: То я був на Ухті, я
експедитором, то це цілу книгу можна написати.
Пит.: Це на Уралі
Ухта, так?
Від.: Так, то Урал. Край на північ, туди до Льодовитого
океана, там, де впадає Печора і Північна Двіна.
Пит.: Так, так.
Від.: Там я був.
Пит.: То в якому році Вас туди, в 28-му?
Від.: В 29-му вивезли. А в ЗО-ім я вернувся.
Пит.: А що Ви
ще про голод пам'ятаєте, якщо можна. Ото Ви мені розказували, але я, бачите,
тоді не міг усього записати.
Від.: От, тут я багато говорив з
росіянами. То вони тільки кажуть, що то, кожний росіянин, шо то недорід. Хліба
хватало. Хліба хватало, то ж два кілометри, навіть нема й двох, цукровий завод,
той же - рафінат завод. То пісок, а то рафінат. Спиртзавод. То надворі пшениця,
жито лежить, надворі, щоб воно росло, щоб ліпша солодкість. Спирт роблять, хліба
лежить кучі, а то... Той завод, цукровий роби, а рафінат закрили. То ж кислиця,
не яблуко, кислиця, дичка, і то забирали. І мармаляду варили, і все в Росію. Все
вивозили. А тут діло йшло як знищити націю. Я ж Вам що кажу. Що, бувало таке -
багато, в тих, що заможні, оті що жили зовсім на куркулях, мали машинерію.
Кожний, дитина, то мала чотирилітку, а то вже велике діло. За царя то школа
ліпша була як за совєтів, правди ніде діти. То приїде на завод, у Харків, в
Харкові праця знайдеться. А приїде бідний, бідні не ходили в школу, бо ні в чим.
Не знаю який ключ, якого там вас ... неграмотний. То його не приймали. Ну, він
їде в село назад і вмирає. То активісти, я ж Вам кажу, і кенес, що належали до
цих селян, і ті що в партизанах служили - повмирали.
Пит.: Вмирали
всі?
Від.: Як націю треба знищити, от що було мета. А хліба хватало.
А знищити ж націю. А за це хто відповідно несе? Наприклад, у нас у село. У нас
росіян не було мешканців, свої. Свої. Хто був член комсомолу, хто був член
партії - той несе відповідальність за цей нарід, Україну. Тут їх також багато. І
тут.
Пит.: Бачите, я запишу це, то цікаво є.
Від.: Там був
начальник учебного пункта. Як забрали Львів...
Пит.: В 14-му році?
Від.: В 15-му забрали. Як забрали батька в Львів, як заступника
коменданта. Це його роля така була - 200 солдат - козаків сотня і піхотинці. І
заступав того, значить, для установлення порядку. Батько зустрічався - тоді
Франко вже був хворий - з Франком зустрічався, з Шептицьким зустрічався. Як.
Львів вже забрали назад німці, батька перевели в місто Крюків, Кременчук по цей
бік Дніпра а Крюків тут, якраз міст один. Там були шпиталі спеціяьно для
офіцерів. І батько там був начальником поставки, упенду... Стала революція,
батько був делегатом на Військовий з'їзд у Києві від тих, від госпіталей отих. А
тоді... А так вони жили, в них великий business був. У них тільки 16 пар коней
було. Пошта була тоді кінська, кіньми возили. Уїздна, Полтавського уїзда. То
губернія, а то уїзд. То вони мали, то в їх все забрали, як революція.
Пит.: А Ваш батько помер в якому році?
Від.: В 62-ім.
Пит.: В 62-му?
Від.: В березні. Дев'ят десять років
прожив.
Пит.: А він також до Канади приїхав, чи ні?
Від.:
Ні, ні.
Пит.: Він там лишився?
Від.: В 62-ім. Він з меншим
жив. Ніхто не хотів. Знаєте, менший брат мій ранений, старший брат у війну в
Білій Церкві згинув. А менший був вдома за німців, бо в нього тут наділ був. А
як прийшли росіяни в 43-ім назад, то брали доповнення, тоді не дивилися, той, а
давай, й все. І він дуже тяжко ранений був, в останній день, на ріці Одер, у
Німеччині. То в його сім куль у нозі, і шість куль у руці, а як він лежав
ранений, то снаряд розірвався, а йому тут осколків багато. Ще в 52-ім році його
посилали у Сочі, там усе шукали. Він з 14-го народження.
Пит.: І він
з батьком Вашим...
Від.: То він...
Пит.: Заопікувався ним?
Від.: Ja! То теперечки, як я лісникував, то мені дали назад цю
батьківську усадьбу. А я лісникував. І тоді виписувала хто репресований, то
німці давали по дешевій ціні матеріял, але чотири кубометра всього. То я вже,
перед тим, що евакуїруваться, вже навозив туди дерева кільки треба. То я
евакуїрувався, а того забрали в армію, цього меншого, а батько зразу на ту
осадьбу. Там ще дерева не розтягли. Вернувся брат, вже кінчилася війна й їм це
право дали, ту усадьбу, даровану. І збудували хату, у там.
Пит.: Дуже
дякую.