Anonymous female narrator, b. March 1, 1903, from a khutir near Kobeliaky, a
district seat in Poltava region. One of eight children of a well-to-do peasant
with his own machinery and 20 ha. of land, who was killed in 1919. Narrator
gives her perceptions of the revolution and NEP. Narrator recalls being swollen
from hunger in 1933. "A nearby neighbor ate his wife. She died, he cut her up,
and he boiled her. He himself said so." So many people in the village died that
the living could not bury the dead.
Питання: Ви хочете зізнавати
анонімно, правда?
Відповідь: Так.
Пит.: Так, анонімно.
Прошу скажіть з якої частини України Ви є.
Від.: Село Кобеляки. Село
Кобеляки. Полтавська область.
Пит.: В якому році Ви народилися?
Від.: В 1903-му році.
Пит.: Коли?
Від.: Першого
березня.
Пит.: Якої величини було Ваше село?
Від.: Хутори
були розкидані, жили господарями.
Пит.: Будь ласка скажіть скільки
осіб було в Вашій родині.
Від.: Вісім душ було нас дітей - п'ять
братів і нас три...
Пит.: А Ви які з них - молодша, старша?
Від.: Я середня.
Пит.: Середня.
Від.: Ой, 20
гектарів землі, а нас восьмеро було, то ми працювали самі. Машинерія була в
батька. І так ми жили господарями, ну як по-господарському, по- farmer-ському,
як тут кажуть.
Пит.: І як то було до революції, до того часу заки
комуністична влада прийшла, за НЕП. Ви пам'ятаєте що було?
Від.: О,
ja! Повідбирали землю, як зараз начиналась революція. Позабирали землю. Ну, ще
вони так, там панів убивали, забирали, висилали. А тоді начали крукулів
вишукувати, бо то подавалося з району вказівки, що давайте нам куркулі, які
єсть. Деякі ... зна.. там кільки душ 15 чи 10. Та й голова каже, в мене такі і
такі. Давай отаких. Ну, й те, висилали, на висилку їх.
Пит.: А Ваша
родина потерпіла тоді?
Від.: О ja! О ja! Батька вбили, брата вислали.
Пит.: Коли батька вбили?
Від.: У 19-ім році.
Пит.: А хто вбив, як то було?
Від.: Ну, їздили і хто проти
влади, хто проти, хто куркуль, хто середняк, то багато порозстрілювали людей.
Пит.: Чи його арештували? Чи тільки так?
Від.: Приїхали до
хати, вивели надвір і вбили.
Пит.: А хто то був? Не знаєте?
Від.: Хто був!? Хто там пішов вже, пішов за комунізм. І так як
поліція вона була.
Пит.: А тоді як вже прийшов час голоду, можете
сказати як там було, як почалося?
Від.: Ну, то починалося таке, що
повигонили нас з хати. Ну, то були, в людей жили.
Пит.: А Ви не були
в колгоспі, чи були?
Від.: В колгосп не приймали.
Пит.:
Ваша родина.
Від.: У колгосп не приймали таких людей. Таких людей не
приймали - хай умирають. І не давали паперу, щоб виїхав десь до міста, щоб
поступив на працю. Так його не було.
Пит.: Так що Вашого батька вже
не було?
Від.: Не було вже батька. А брата одного вислали, він був на
Охотському побережжю. Ну, і там він був три роки. Дванадцять років йому
присудили. А тут була жінка, двоє дітей померло, двоє лишилося. І вона писала,
що приїжджай. Йому не дозволяли писати. А тоді вона пише, шо приїжджай. Він
приїхав, пожив рік і три місяці, його забрали, то десь діли, він не вернувся.
Пит.: А коли почався голод у Вашій околиці?
Від.: Ой, у
33-ім році. У 33-ому році визначали таку комісію, щоб ходили і забирали все з
хат. Де в кого. То навіть у горшках, у кострулях, де насіння було, то
позабирали. Де квасоля, де там горох, де там насіння було з гарбузів тощо, то
все позабирали. Навіть з печі хліб вибирали.
Пит.: А чи до Вас до
хати приходили?
Від.: Ой! Ja! О Ja! І нам таке було.
Пит.:
І хто то були ті, що забирали?
Від.: Ну, хто ж? Визначена комісія -
сусіди. А деякі добрі, що побачив там в горшку чи десь шось, то він сказав тоді,
що нема. Були люди такі. Ну, їх визначили, то, якби сказати, то працівники такі
були.
Пит.: Так що Ви не належали до колгоспу?
Від.: Не
допускали таких людей до колгоспу. Ніде їм роботи не давали.
Пит.: А
з чого Ви жили?
Від.: Ой, з чого! Травою, гілками, і деякі люди були,
що щось трошки дали. І тим ми вижили. Ми пухлі були, ми і до праці негідні були.
Отак Господь нас спас. А тоді - жито було на садибі трошки, і ми, тільки воно
молочко началося, ми його рвали, варили й їли. Тим ми вижили. А в кого були
жорна, там, чи що, ходили, слідили, забирали, ламали й все.
Пит.: А
яка була влада там у Вас на селі, чи то були все свої, чи були прислані?
Від.: Ні, все свої, указівки присилали, щоб вони це робили.
Пит.: Чужих не було, не присилали?
Від.: Ні, ні, ні! О!
Деякі приїжджали, там з района чи щось, ну, як, то він приїхав в сільраду і там
нараду дали, все і...
Пит.: А як було з церквою, була церква в Вас?
Там на хуторах.
Від.: Ой, Боже. Була. Розбили. Розбили її й
заборонили ходити, і розбили, і нема.
Пит.: А священик, знаєте що з
ним сталося?
Від.: О, вислали, засудили, вислали.
Пит.: А
була школа; Ви ходили до школи?
Від.: Під революцією ніяких шкіл не
було. Оце аж НЕП став. Ну, я вже старша була, то я ще змалку, батьки научили
мене писати й читати.
Пит.: А за голоду не було церкви, школи - не
пам'ятаєте?
Від.: Там нічого вже не було. ТІ вмирають, а ті працюють,
та й на праці падали, вмирали, бо невидна людина, нема чого їсти.
Пит.: А ті що в колгоспі працювати?
Від.: Їм, їм деякі,
деякі то мали своє трошки, а то варили там їм куліші такі, давали в обід.
Пит.: Тим, що в колгоспі були?
Від.: Ja! Ja!
Пит.: Чи можете ще більше сказати про то, як забирали в Вас з хат, як
харчі забирали? Ідження, як, з хати, як то виглядало?
Від.: Та як же
воно виглядало?! Приїдуть, і скрізь влазять, шукають по горищі, по кімнатах, по
шкафах, по печах - скрізь, що в тебе є, то забирали.
Пит.: Чи Ви, або
хтось з Вашої родини прохали десь шукати роботи, щоб десь щось заробити.
Від.: О! То ж нема паперів, не дають, а без паперів ніде не поступите
документи.
Пит.: А чи ходили, скажім, жебрати до сусідів, просити
щось - ходили?
Від.: Ходили. Що, як у кого нічо не було, то не дасть,
а то каже: - О, ви заслужили того. Ну й що? Де ж ви підете? Я Вам кажу, що
спасала вишня, гілки, воно трошки якесь тримне, що воно давало поживу людині. І
траву, шпориш варили, калачики оті варили. Ну, і тим жили люди. Вони жили, пухлі
були ми, все. То один Бог нас спас.
Пит.: А чи Ви самі були пухлі?
Від.: Ой! Боже мій! Я пухла була. Якось, що не тріскалось і вода не
бігла, а були такі люди, що починав розпухла, і така людина страшна на очі, і
починав вода з неї текти і вона вже тоді вмирає. Пит.: А хтось з Вашої родини
близької помер?
Від.: Ой, Ja! О Ja! В моєї невістки, що брата
вислали, два хлопчики померло.
Пит.: А з Вашої родини, там в хаті,
хтось помер?
Від.: Та нас то, я з чоловіком була, моя мати була, то ж
таким спасалися. То дякувати Богу, що дав, ото ж я кажу, що горошок, там
відходило на треєр, на посів, то він... І то сама не знаю чого він дав, бо його
були б засудили.
Пит.: А що він Вам дав, що?
Від.: Та,
мішок же отого зерна, з відходу. То він, я ж кажу, то його б засудили. То вже
вночі він.
Пит.: І то Вас урятувало?
Від.: І то нас
урятувало. А то нас не було б на світі, тут би не була. Дякувати Богу, що може
помру спокійно.
Пит.: А чи бачили Ви випадки людоїдства, щоб люди
їли...
Від.: О, Боже мій! Сусід недалекій з'їв жінку свою. Тіло ріже,
вона померла, він варив її. Він сам сказав.
Пит.: І що потім було?
Від.: Ну, вижив. І собак їли, ловили, котів поїли люди. То, Боже мій.
Села вимирали, такі, що нікого не оставалось, ховати нікому. Боже мій!
Пит.: А в Вас як ховали тих, що померли? Ви пригадуєте?
Від.: О, Господи! Яму викопали, та й кидали, та й все. Як же їх
ховали?! Ні священиків не було, нічого.
Пит.: А ще пригадуєте таке,
що Вам запам'яталось, якісь такі образи з голоду? Чи когось Ви бачили з хатах,
чи...
Від.: Ой! Господи! Ми ходили... ми й самі того чекали. То не
можна було бачити. Ну, та вже ж тих двох хлопчиків ховали ми, моєї невістки.
Священика нема вже, нічого, бо священиків позасилали, церкви порозбивали. А
тепер вони кажуть, що це німці поробили, церкви порозбивали, а вони ще під
революцію все це зробили, управились. Я їхала зі своєю там внучкою, а вона: -
Бабушка, бабушка, смотрите, зто такой монастырь был, й немцы разбили. А я в
потязі нічого не сказала, а йшли додому, кажу: - То під революцію більшовики
порозбивали. А вони на німців тепер звертають.
Пит.: Чи Ви знаєте
якось, чи люди противились тоді як був голод, як була колективізація. Чи були
якісь бунти?
Від.: Як же вони бунтуватимуться, як там хтось подумає
інакше, і його вже вислали? Мені також, я тут на праці робила, один каже: - А
чого ви страйку не робили? А я кажу: - А вовкові зуби вийняти, чи він кусатиме?
Вовк, як він без зубів... Так там хто тільки подумав, і вже вони, чи вислідять,
чи що. О, було таке, що прийде сусід до сусіда, вони вислухають що вони
говорять. А, вони говорили те, то те. А вони вже їх забрали вночі й вислали. Хто
тільки подумав, то, що яке сталось, що це за режим, що це за влада. І то
підслухували і висилали таких людей, а вони там більше повмирали. Бо вертатись,
там мало хто вернувся.