Case History UFRC24

Anonymous male narrator, b. June 20, 1914, one of 7 children of a peasant who had 4 desiatynas of land, in the village of Richky, Bilopillia district, Sumy region, a large village of 1,700 households. Narrator's mother perished in the famine. Narrator's father refused to join the kolhosp or let narrator get a higher education because he considered the regime to be demonic. Narrator's house was searched for grain repeatedly. Once, 12 komsomol members came to the family's house and found where narrator's father had buried it. The local village authorities were Ukrainian. Narrator worked part of 1933 in a radhosp and saw the bodies of those who had starved to death. The 2 churches in the village were closed. Narrator states that only individual peasants starved but kolhospnyks did not. Narrator does not know how many people in his village died but states that the dead wagon picked up corpses every day. Many villagers also fled.

Питання: Оцей свідок зізнає анонімно. Прошу скажіть коли Ви народилися?
Відповідь: В 1914-му році, 20-то червня.
Пит.: А в якому селі Ви народилися?
Від.: Село Річки.
Пит.: Яка то область і район?
Від.: Район Білопілля, область Сумська.
Пит.: А велика була Ваша родина?
Від.: Родина була ж семеро людей. Так, батько арештували, пішов, пішов коня купувати...
Пит.: В якому році?
Від.: У 32-му році, кажеться.
Пит.: Арештували батька?
Від.: У першому чи другому, я точно не пам'ятаю. А мати вже померла в 32-му році, в час перес... То так, що вона вийшла рвать колоски, щоб прожити, а її там злапали. А що там робили, чи перелякали, не знаю, я не був вдома тоді. От, і вона як прийшла додому, то за два дні померла.
Пит.: Так що вона збирала колоски, бо вже був голод?
Від.: Не збирала, а рвала, ще молоко в тому було. А мене послала мати туди, значить, іди шукай де-небудь, бери дитину яку-небудь. І я взяв сестру маленьку і пішов в совхоз. Найшов совхоз та й устроївся на роботу. І коли вже сказали по радіо, що вже на Україні починається збиратися хліб, то я тоді повернувся. Сказав, там мені дали, значить, на дорогу продуктів і то. А питався більше теж, і я те не їв, як ішов назад, а ту картоплю, що медва була, вибирав. То ж два тижні поки знайшов роботу. І посушив, і потім із водою мішав і такі, пляцки пік такі. І тім годувався. А сестричку ту, що я брав, 20 кілометрів від свого села, а так її ніс на руках. А там сіла, її послав, щоб вона пішла, значить, там у хату, може дадуть що-небудь, з'їсти. Звідтіля вона пішла в другу хату-і там дали. В третю пішла і, каже, так я пішов, пробув там десь, кажеться, півтора місяця. Вернувся назад, приходжу вже вечером, а страшно в село йти. Бо перед тим було, що убивали. Робили котлети.
Пит.: Убивали людей?
Від.: Так. Я прийшов уже так, потом уже - що буде. Прийшов, електрика там висіла серед села. Приходжу додому, до вікна -нема підлоги. У нас не було раніше ліжок, а так, із дощок такий піл, що вся родина спала на тому. Я постукав. Відкрила сестра. Я заходжу до дому. Каже: - Коли вчора прийшов, застав би матір. Поховали вчора.
Пит.: Кого?
Від.: Матір. І, то, значить, брат плаче, сестра також плаче. Ну, то там і сестра трохи винна була, бо вона робила так, щоб ізварить там мати із луч, як вона принесе, ляже відпочить, от. А вона зваре і, казав брат, каже: -Те, що рідке зілля нам, а густе сама поїсть, каже. Ото таке життя.
Пит.: І де там, був голод у Вашому селі? Чи Ви знаєте?
Від.: Був.
Пит.: Чи Ваша родина була в колгоспі?
Від.: Ні!
Пит.: Вони не вступили до колгоспу?
Від.: Ні, батько не схотів у колгосп. Пнт.: Чи приходили до Вас забирати збіжжя?
Від.: Як?
Пит.: Чи приходили до Вас забирати з хати збіжжя?
Від.: Збіжжя мусили везти.
Пит.: Але чи приходили до хати, шукати?
Від.: Приходили, приходили.
Пит.: І Ви то знаєте?
Від.: Так, проходили і шукали. Один раз було таке, що батько закопав. Значить, оце такий довгий й сплетений, на то, в нього, як ще добре все було, то овес сипали туди для коней. От, а він і зарубав там на споді, щоб значно було, і тамичка закопав. Ну, а потім закрив. І їх прийшло 12 людей. Оті що шукають. Ну й там, скілько обходили - нема. І вже той провідник був. Правда, той по-російському говорив, а це всі з цього села.
Пит.: Свої були?
Від.: Комсомольці.
Пит.: А той, той голінний, не знаєте звідки він був? Той голівний. Що по-російському говорив.
Від.: Я прізвища не знаю, а то невеликого росту такий був. Ні, ті вже пішли, а той вскочив всередині, плигнув, а воно чути, що там, значить, не е тверде, земля. І каже: - Тут е. - І той ще кричав. Каже: -Ми ж скрізь, каже, дивилися. Каже, я кажу вам, є! І він, значить, повернулись, і зорвали ті дошки -палкою, а палка пішла, там же залізна палка, оту мали. І то забрали і враз до мене: -Хто це? Я кажу. -Я не знаю, батько, напевно. Чужий же не заховав тут. Ну, і мене не зачепили, там матері тільки чіплялися, значить ще перед тим, мати тоді жива була. Чи ми мали той... О, і то все, значить, вони сказали, вони забрали, сказали, щоб погрузив всі ті три мішки, із колгоспу пригнали коня, положили і забрали. Ото воно таке. І так пізніше, ну, я же три рази виписував проса. Раз виписував, ми потовкли, поїли. Другий на посів давали. А за другим разом мене попередили, щоб посіяв. Бо я сказав: -Поїли. А за то вони сказали -як тільки не посієш цього, посадим. Я тоді половину посіяв, а половину, значить, таки потовкли й їли. Те оставив те, трохи того, що раніше виписував я й те. Ну, там може, пару горшків таких було того, пшона. От таке. Мати як тільки оце, значить, зробила, я сказав, що вже більше не дадуть. То вона сказала, що бери коней та без дітей й іди. Я мусив іти.
Пит.: І тоді Ви вже пішли. І коли то було, який то рік був?
Від.: Ви знаєте, це не можу точно сказати, бо вже...
Пит.: То було вже по жнивах, чи...
Від.: Я...
Пит.: Осінь це була?
Від.: Це, ну, це не по жнивах було. Це перед жнивами. Це з весни було. Бо я пробув там в совхозі, де, кажеться півтора місяця, ну, може більше. От, і тут уже на радіо сказали, що буде, вже убирають хліб. Думаю, той посів є, треба йти вбирати. І я повернувся.
Пит.: А батька не було?
Від.: Батька так і ні, ні... Мати тоді ходила, питала. Кажуть: -Такої родини нема. -То таке життя.
Пит.: А якої величини було Ваше село, скільки дворів?
Від.: Тисяча сімсот дворів було.
Пит.: Чи Ви знаєте скільки людей вмерло з голоду в 32-їм, в 33-їм?
Пит.: Тяжко сказати. Бо я виїхав із свого села ще як то, ще якби сказати, після того вмирали люди. А мене, що ще сталося, що, бо я заслаб малярією, то що трусе людиною. От, то тоді ще останній хліб, як забирали, я наймав молотить, а я лежав там. То платив тім людям хлібом. А те збіжжя пішло. Для держави. Загалі тяжка справа була.
Пит.: Ви бачили людей, які вмирали з голоду?
Від.: То якби сказати -не бачив. Одного тільки бачив як умирав. А так не бачив. А мертвих бачив.
Пит.: Бачили?
Від.: Бачив.
Пит.: Де Ви бачили найбільше?
Від.: Ну, двох то родичі були. Я пішов до їх, а вони два молоді хлопці, десь, 18, я думаю, може 19 років, то лежали на підлозі.
Пит.: У Вашім селі то було?
Від.: У селі.
Пит.: Коли то було? Перед зимою, чи...
Від.: Під час голодівки. То це ще було десь так у 33-му році.
Пит.: Ви вернулись вже з радгоспу, так?
Від.: В кінці, при кінці 32-го року.
Пит.: Ви вернулись тоді до хати? Так?
Від.: Ні.
Пит.: Ні?
Від.: Ну, я до них прийшов, у них замкнуто.
Пит.: Ні, але Ви вернулися з радгоспу? Ви приїхали?
Від.: Ну, як -це перед радгоспом було. У радгосп то вже я тоді, не знаю після того скільки там людей померло, що там.
Пит.: Ви вже не верталися?
Від.: Так, як вернувся з радгоспу? Так?
Пит.: Ага.
Від.: То людей вже не знаю скільки тоді померло. Тоді вже я заслаб, от, я пролежав два місяці. Дойшло до того, що мене два рази трусила, та малярія. То як я виздоровів, мене встроїли тоді на бочарній робить, де бочки роблять, за сторожа. Там я побув, а потім навеснуя вже зі села пішов у Курську область, там робив в радгоспі. І так до кінця.
Пит.: А чи Ви пам'ятаєте хто був при владі в Вашому селі, чи то були все свої, чи прислані.
Від.: Свої, свої.
Пит.: Все свої були.
Від.: Я не дуже, я би сказав, бо де находились ті володителі, то трохи далеко від мене було, село велике.
Пит.: А в селі була церква?
Від.: Дві церкви було.
Пит.: А що з тими церквами сталося?
Від.: Порозбивали. Дзвони познімали. І пізніше засипали зерно.
Пит.: В обидві церкви, так?
Від.: Так.
Пит.: А школа була?
Від.: Школи були. Ще й тоді раніше, і пізніше були.
Пит.: А що зі священиками, знаєте? Що з ними сталося?
Від.: Священиків позаарештовували.
Пит.: Позаарештовували. Ви не пригадуєте як вони називалися?
Від.: В цей час було вже в голодівку, не можу сказати точно, кажеться, що ще, священиків уже не було. Бо тоді, як оце сталося ота біда, то до церкви майже ніхто не йшов.
Пит.: А до школи ходили діти в голодівку, не знаєте? Не ходили?
Від.: В голодівку, кажеться, що ходили. Діти, значить, не оставляли. Тут воно так, то кого в колгосп не прийняли, то він не мав з чого жити. У колгоспі давали, люди ті, що в колгоспі, ніхто не помер. Ті живі осталися. А ті, що, якби сказати, що розкулачили, і ті, що не були в колгоспі. Мій батько не хотів іти в колгосп. Ні, я тоді молодий ще був.
Пит.: А чому він не хотів іти? Знаєте чому батько не хотів іти?
Від.: Він таку натуру мав вперту, і в школу мене не пустив, я хотів іти в школу, тоді як ще було можливо. Він каже: -Що ти, з нечистою силою учитися будеш -каже. Він дуже ненавидів, що вони пішли проти церков.
Пит.: А скільки землі Ваш батько мав?
Від.: Ми землі мали щось, кажеться, копи б не чотири десятин.
Пит.: Чотири?
Від.: Чотири.
Пит.: То Ви були бідні.
Від.: Бідні, бідні.
Пит.: Так що не були куркулі?
Від.: Нас не розкуркулювали, нічого, тільки те, що, батько, так сказати, був дуже проти, то вони його брали за те, я думаю. ...же казала, що бачила, як міліціонер вів його, от. А мати пішла туди, каже: -Такої родини не було. А там же добиваться не можна було.
Пит.: Не можна було.
Від.: А то так. Тяжко було.
Пит.: Так. То дуже Вам дякую. Якщо ще пригадаєте імена тих, що померли з голоду, то може ще напишете.
Від.: Тяжко оте.
Пит.: Як пригадаєте.
Від.: Я спробую так добре подумати, то може пригадаю.
Пит.: А меньше-більше, скільки, думаєте, зі села померло людей.?
Від.: Із села? Ну, із села, то багато їх померло. То тяжко сказати точно, бо багато таких, що пішли зовсім.
Пит.: Пішли геть.
Від.: А особливо ті що багатші, а вони тікали, щоб на Сибір не послали. Так частина розбіглась, частина померла. О, кожний день їздили, такий був один, що їздив, і забирали.
Пит.: Тих що померли?
Від.: Померших.
Пит.: Померших. Щодня збирали?
Від.: Так.
Пит.: Так. Дуже Вам дякую. Дякую дуже.

Зміст третього тому

web hosting counter

Hosted by uCoz